Правове регулювання оплати праці адвокатів України

    Ще  зовсім нещодавно сторона в арбітражному (нині – господарському) процесі  намагалася відшкодувати свої витрати  на послуги адвоката шляхом включення  витраченої суми до збитків, пов’язаних із судовою справою. Такий порядок ґрунтувався на положеннях Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України». В пункті 10 Роз’яснення зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг юридичних фірм, правових організацій, адвокатів з надання останніми правової допомоги щодо ведення справи в арбітражному суді, не належать до складу арбітражних витрат. Ці витрати відносяться до збитків сторін і відшкодовуються в загальному порядку. Трактування витрат на послуги адвоката як збитків ускладнювало їх відшкодування в судовому процесі, оскільки суди, особливо при заявленні значних сум збитків такого виду, вимагали безліч різних доказів на доведення прямого причинного зв’язку між необхідністю користуватися послугами адвоката й завданими збитками. Зрозуміло, що довести прямий причинний зв’язок у випадку, якщо користування послугами адвоката є правом, а не обов’язком сторони, на практиці досить важко.

    Відповідно  до нової редакції Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), ст. 4 у складі судових витрат передбачає витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката. Таким чином, на сьогодні оплату послуг адвоката вважають судовими витратами. А коли так, то відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

    Втім, застосування цієї норми викликає чимало запитань. Насамперед це зумовлено новизною й відсутністю практики застосування даної норми, а також відмінністю формулювання від вже відомої аналогічної норми Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

    Привабливість застосування норми ГПК України  полягає в деяких особливостях відшкодування розміру витрат на послуги.

    Наприклад, законодавство фактично не встановлює обмежень розміру сум, які визначатимуть  витрати на послуги адвоката в  господарському процесі.

    Відповідно  до ст. 76 ЦПК України, розмір витрат, пов’язаних з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі, обмежений п’ятьма відсотками від задоволеної частини позовних вимог, але не більше встановленої таксою суми. Що таке «встановлена такса» і ким вона встановлена, можна лише здогадуватися.

    Відповідно до ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-XII. Згідно зі ст. 12 цього Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою та адвокатським об’єднанням чи адвокатом. Тобто обмежень щодо суми, що може бути визначена як оплата праці адвоката, Закон України «Про адвокатуру» не встановлює. Таким чином, немає обмежень і для суми, яка може бути віднесена до судових витрат на оплату послуг адвоката. Проте для того, щоб дійсно отримати таке відшкодування (або правильно застосувати цю норму), слід пам’ятати, що відповідно до статей. 44 і 49 ГПК України, відшкодовуються не будь-які витрати на оплату послуг адвоката, а лише ті, які сторона понесла в зв’язку з розглянутою справою. Таким чином, слід зазначити наступне.

    По-перше, такі послуги вправі надавати лише особа, яка має посвідчення про  право на заняття адвокатською діяльністю. Це посвідчення, згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», видає відповідна кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури [16, с.110].

    Відповідно  до чинного законодавства, адвокат  як фізична особа, може зареєструватися  як приватний підприємець і надавати послуги юридичного характеру, оскільки та ж ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» встановлює обмеження лише для заняття адвокатом посад у суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, а також в органах державного управління. Однак у цьому випадку його діяльність слід вважати підприємницькою, а господарський процес відшкодування таких витрат не передбачає (незважаючи на те, що ці послуги може надавати та сама особа).

    Стаття 28 ГПК України не встановлює необхідність надання адвокатом будь-якого особливого підтвердження повноважень, і зазначає, що «представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації», а довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

    Однак таким представником може бути й  адвокат, і будь-яка інша особа, яка  здійснює підприємницьку діяльність без  створення юридичної особи і  не є адвокатом: усі вони представляють  інтереси сторони на підставі довіреності. Таким чином, розрізнити на підставі довіреності процесуальний стан особи, яка є одночасно й адвокатом і підприємцем, практично неможливо.

    По-друге, на нашу думку, в довіреності адвоката має бути зазначено, що він представляє  інтереси сторони саме як адвокат. Крім того, звичайно, такий представник зобов’язаний пред’явити посвідчення адвоката (посвідчення про право на заняття адвокатською діяльністю).

    По-третє, представляючи інтереси клієнта  як адвокат, останній може надати суду відповідний документ, який свідчить про укладення угоди між стороною процесу й адвокатом щодо надання адвокатських послуг. Про необхідність складання такого документа свідчать «Правила адвокатської етики», схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р., протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VI (далі – Правила).

    Найважливішим елементом взаємин між адвокатом  і клієнтом є питання про визначення суми гонорару. В світовій практиці склалося кілька способів визначення розміру гонорару.

    1. Погодинна ставка. Слід зазначити, що цей найбільш розповсюджений на Заході метод, на жаль, в Україні часто важко застосовувати на практиці (можливо, за винятком Києва й інших мегаполісів). Це зумовлено цілим рядом економічних, соціальних та історичних причин.

    При такому методі юрист детально реєструє кожну годину свого часу, витраченого на справи клієнта, виставляє рахунок, в якому зазначає кількість годин, витрачених на справу, надані послуги та вартість цих послуг. У рахунку також зазначають всі понесені юристом витрати.

    Основна перевага цієї системи полягає в тому, що адвокатові важко визначити наперед, якого обсягу роботи (й часу) вимагає вирішення певної справи. Прості справи перетворюються в складні – судді й адвокати іншої сторони своїми діями можуть змусити адвоката витратити на справу набагато більше часу, ніж він планував, а то й навмисне затягувати процес. Цей метод справедливий як для клієнта, так і для адвоката, тому що адвокат отримує винагороду за свою роботу, а клієнт не переплачує за неї.

    В зв’язку з поширенням цієї системи в світовій адвокатській практиці деякі питання потребують детального роз’яснення.

    а) Встановлення розміру погодинних ставок. Це – найбільш суперечливий аспект погодинної системи, оскільки більшості  клієнтів сума ставки здається зумисне  завищеною. Однак на відміну від погодинної оплати пересічного працівника, адвокат має значно більші витрати (оренда офісу, придбання й обслуговування оргтехніки, оплата телефонів, канцелярські й поштові витрати, оплата праці помічників, секретаря).

    Тарифи  на правові послуги встановлює ринок. Якщо один адвокат дорого бере за свої послуги, клієнт піде до іншого адвоката, але це зовсім не означає, що за менші гроші він отримає якісне обслуговування. Старші, більш досвідчені юристи завжди одержують плату за вищими тарифами, ніж їхні більш молоді колеги. Адвокати, які працюють над складними проблемами для великих підприємств, встановлюють більш високі тарифи за свої послуги, ніж адвокати, які представляють інтереси окремих осіб у невеликих справах.

    Для того, щоб встановити справедливий тариф, необхідно все це пояснити клієнту й домовитися з ним. Якщо це зроблено до початку ведення справи, кількість можливих проблем зводиться до мінімуму.

    б) Визначення розміру гонорару. Хоча клієнти можуть гідно оцінити  переваги системи погодинної оплати й погодитися з нею, вони, як правило, звертаються до адвоката з проханням визначити наперед розмір усього гонорару. Найгіршим у цій ситуації є те, що адвокат із самого початку запропонує клієнтові дуже низький розмір гонорару. Клієнт завжди вважає, що запропонований гонорар вже є максимальним, і ображається, якщо пізніше виникає потреба в його збільшенні. Тому рекомендуємо відразу встановлювати більш високий розмір гонорару.

    Якщо  ж збільшення гонорару є необхідним, важливо, щоб адвокат пояснив клієнтові причину того, чому змінилися обставини й збільшився розмір гонорару. Клієнти охоче погоджуються платити більший гонорар, коли адвокат пояснить їм причини цього можливого підвищення на початку справи, ніж коли він ставить їх перед фактом після її закінчення.

    в) Облік часу. Облік виконаної роботи визначається за допомогою підрахунку витраченого часу й як правило, в  годинах. Кожен адвокат або юридична фірма мають обрати для себе таку систему реєстрації часу, яка найбільше  відповідає їх потребам. У світі використовується кілька систем обліку часу, які передбачають надання інформації про найменування клієнта; найменування юридичної фірми (адвоката); дату виконання роботи; короткий опис виконаної роботи; час, витрачений на справу протягом дня.

    г) Рахунок. Готуючи рахунок, адвокатові варто поставити перед собою питання: «Якби я одержав цей рахунок, то що б я хотів у ньому побачити?» Рахунок, який не відповідає очікуванням клієнта, викликає в нього роздратування й може залишитися несплаченим. І навпаки – зрозумілий клієнтові рахунок, який містить всю необхідну інформацію з поясненнями, має великі шанси бути сплаченим [16, с.116].

    д) Виставлення рахунків. У всьому світі  юристи постійно полемізують про  те, коли саме варто направляти рахунки  клієнтам. Кожен адвокат має свою тактику. Більшість фахівців радять щомісяця направляти рахунки за виконану роботу. Цей метод дозволяє адвокатові мати постійний прибуток, а клієнта інформують про те, що адвокат займається його справою. Якщо клієнт з якихось причин не сплатив місячний рахунок, адвокатові, перед тим як продовжувати витрачати свій час й зусилля, варто з’ясувати, що трапилося.

    Інші  юристи вважають, що рахунок необхідно  виставляти після закінчення справи, що клієнт більш охоче платить, коли робота виконана. Однак такий підхід змушує адвоката очікувати закінчення справи, щоб побачити чи буде платити клієнт. А якщо справа програна? Адже роботу адвокат виконав, і зовсім не обов’язково дану справу можна було виграти взагалі...

    Проміжний підхід передбачає виставлення рахунків по закінченні різних етапів справи.

    Разом з тим, практика показує, що якщо клієнт має гроші, то вони є відразу, і  якщо їх немає, то їх не буде ніколи... Незалежно  від того, який підхід обере адвокат, слід наперед домовитися й укласти  з клієнтом угоду про гонорар, тоді обидві сторони будуть знати, що їм очікувати в майбутньому.

    2. Гонорар у вигляді загальної  фіксованої суми. Це так званий  «твердий» гонорар – система протилежна погодинній тарифній системі. Адвокат і клієнт попередньо домовляються про загальну фіксовану суму гонорару, яку сплачує клієнт. Порядок виплати гонорару визначається за домовленістю сторін і, як правило, «прив’язується» до окремих етапів ведення справи. Багато клієнтів віддають перевагу саме такому підходові, але він може виявитися несправедливим як для адвоката, так і для клієнта. Якщо справа виявиться більш складною, ніж здавалося спочатку, то адвокату можуть недоплатити. З іншого боку, якщо справа вирішиться більш легко, клієнт вважатиме, що він переплатив. Тому сторони мають враховувати можливість такого ризику. Досвідчений адвокат, маючи достатню інформацію про справу, як правило, може досить точно передбачити весь хід справи й ступінь ймовірності того чи іншого результату, а значить визначити справедливу суму гонорару.

    3. Прейскурант гонорарів на окремі послуги. Це варіант «твердого» гонорару, коли адвокат веде перелік фіксованих гонорарів на різні послуги. Такий підхід можна застосувати, якщо адвокат вирішує питання, які часто виникають, або питання несуперечливого характеру, коли адвокат впевнений, що протилежна сторона не ускладнюватиме його роботу.