Правове регулювання оплати праці адвокатів України

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ  І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ  ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ

2.1. Договірне  регулювання оплати праці адвокатів

2.2. Оплата  праці адвокатів за рахунок  держави

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО  РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

          З розвитком демократичних традицій, зростанням політичної і громадянської активності підвищується роль правоохоронних органів. Взаємовідносини громадянина і держави все більшою мірою будуються на принципах паритету і законності. Зміцнення даних принципів наближає нас до країн розвинутої демократії, таких, як: ФРН, Великобританія, Франція, що дозволить Україні посісти серед них належне місце. Але це потребує копіткої праці у законодавчій та правозастосовчій практиці, вирішення багатьох правових проблем і завдань. До однієї з таких відноситься проблема вдосконалення видів судових витрат, зокрема оплати праці адвокатів. Саме тому, тема даної курсової роботи є досить актуальною.

         Як повноправний член світового  співтовариства Україна має послідовно запроваджувати в дію міжнародно-правові акти про права і свободи людини, а це вимагає приведення національного законодавства у відповідність до загальновизнаних міжнародних норм.

         Становлення української правової  демократичної держави відбувається нерозривно з процесом оновлення юридичної бази захисту прав і свобод людини, використання нетрадиційних для старої системи права елементів. Нині Україна змінює своє законодавство, приводить його у відповідність до європейських норм.

         У Конституції України проголошується, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

         Держава зацікавлена в розширенні  й максимальному використанні громадянами прав, наданих їй законом.

         Судово-правова реформа в Україні  спрямована переважно на створення кваліфікованого сильного захисту та незалежного суду. Рівночасно, щоб ця формула правосуддя була практично життєвою, необхідні розроблення і створення сильного правового інструментарію правосуддя, який гарантував би досягнення об’єктивної істини в кожній справі.

         Тому законодавці, зваживши на  чинні нормативні положення, вітчизняний нормотворчий досвід і наявні в літературі наукові концепції, спробували розв’язати комплекс проблем щодо вдосконалення оплати праці адвокатів. Адже одним із напрямків судово-правової реформи є створення такого судочинства, яке б гарантувало рівність прав усіх учасників процесу перед законом.

      Об’єктом даної курсової роботи виступають ті нормативно-правові акти, які регламентують здійснення оплати праці адвокатів.

      Предметом курсової роботи виступають ті суспільні відносини, які випливають із здійснення оплати праці адвокатів.

     В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити основні засади та особливості здійснення оплати праці адвокатів в Україні. Для цього я ставлю такі завдання:

• визначення особливостей договірного регулювання оплати праці адвокатів;
• характеристика правового регулювання оплати праці адвокатів за рахунок держави;
• визначення основних проблемних аспектів оплати праці в Україні;
• внесення своїх пропозицій щодо вдосконалення законодавства України, що регламентує здійснення оплати праці адвокатів.

     Гадаю, що написання даної роботи дасть змогу якнайкраще зрозуміти головні засади і методи здійснення оплати праці адвокатів.

РОЗДІЛ  І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ

    Проблема  оплати праці адвоката є однією з  найскладніших. Юридична допомога, яку надає захисник, повинна бути доступною населенню. Побутує спрощений погляд, що юридична допомога повинна надаватись адвокатом взагалі безоплатно і що це буде запорукою незалежності адвоката. Але при цьому не враховується, що будь-яка робота повинна винагороджуватися, тому справедливим є прагнення адвоката досягти того, щоб гонорар, який він одержує за виконану роботу, відповідав затраченим зусиллям. Ніде у світі дотепер не запроваджено системи, яка б передбачала безоплатну роботу адвокатів.

    Розглянемо, як вирішуються питання про оплату праці адвокатів в основних світових системах адвокатури.

    В Англії робота адвокатів оплачується  як за згодою, так і за таксою на підставі низки законів і правил. Оплата послуг за таксою передбачає порядок, коли визначені статті витрат соліситора оцінюються за твердою шкалою, із зазначенням максимальних і мінімальних сум. Однак і в цьому випадку соліситор та клієнт можуть самі визначити розцінки. Оплата за надані соліситором послуги включає низку факторів, найважливішими з яких є затрачений час, складність справи, її обсяг, терміновість тощо.

    Якщо  особа у встановленому порядку  визнана неплатоспроможною, то юридична допомога може бути надана їй безкоштовно. У цьому випадку оплата праці адвоката проводиться зі спеціального фонду правової допомоги, який створено з коштів держави і внесків клієнтів та організацій адвокатів. Правосуддю Англії це коштує 600 млн. фунтів стерлінгів на рік.

    Оплата  праці баристерів є лише гонорарною, причому гонорар вноситься клієнтом на рахунок фірми соліситорів і обкладається податком на прибуток. За існуючого порядку баристер позбавлений можливості стягнути свій гонорар у судовому порядку, наполягати на арешті майна клієнта, навіть якщо гонорар був обіцяний. Основна гарантія, яку баристер має щодо гонорару, полягає в тому, що він може відмовитися прийняти доручення, якщо гонорар не сплачений під час передачі йому соліситором доручення на ведення справи. Як і соліситори, баристери надають малозабезпеченим клієнтам безоплатну юридичну допомогу.

    У США оплата послуг адвоката здійснюється на підставі вільної угоди («вільного ринкового договору»), на основі практики, що склалася, а також з урахуванням рекомендацій організації, в якій працює адвокат. Узагалі є близько 700 спеціальних таблиць для обчислення лише мінімальних розмірів гонорарів за різні види послуг. Цікавою є так звана континентальна оплата, зміст якої полягає в тому, що коли справу програно, адвокат не отримує винагороди, а у випадку виграної справи, адвокат отримує гонорар [14, с.222].

    Малозабезпеченим юридична допомога надається безоплатно. У 1932 р. було прийнято чотирнадцяту поправку до Конституції США, яка вимагає забезпечення захисту для бідних обвинувачених. Шість років потому право бідних обвинувачених на захист було поширено на всі суди. Центральною стала справа Гідеона Вейнрайта (1963 р.), слухаючи яку, суд штату затягував призначення бідному обвинуваченому захисника. Верховний суд США з цього приводу виніс постанову, в якій зазначив, що «адвокат у суді — необхідність, а не розкіш». За законом 1964 р. про кримінальне правосуддя у федеральних судах для матеріально незабезпечених підсудних допускається так званий безкоштовний «громадський захисник». Контори «громадських захисників» об’єднано у корпорацію правничих служб, якою опікується і фінансує Конгрес. Кількість таких контор становить понад 1 тис. Щороку на оплату праці «громадських захисників» держава виділяє сотні мільйонів доларів. Порядок оплати праці безкоштовних захисників за рахунок бюджету було встановлено з ініціативи президента Р. Ніксона, який 5 травня 1971 р. направив до Конгресу лист з пропозицією створити незалежний федеральний орган, який би надавав адвокатським фірмам кошти з федерального бюджету та Сприяв би іншими засобами розвитку юридичної допомоги малозабезпеченим. Є й інші форми надання юридичної допомоги незаможним. Так, усі штати у тій чи іншій формі передбачають надання безкоштовної юридичної допомоги за постановою судді. Органи, які надають таку допомогу, можуть бути різними. В одних випадках суд призначає адвоката в конкретній справі і встановлює гонорар або з бюджету муніципалітету, або зі спеціальних фондів, або за рахунок коштів адвокатських організацій, в інших — виділяється спеціальний адвокат, який отримує винагороду повністю або частково від місцевого муніципалітету і веде головним чином справи за призначенням.

    Адвокати  в СІЛА мають величезний вплив, але  в народі їх не люблять, називають  «акулами», «шакалами», саме через завеликі гонорари. Проте слід зазначити, що американські адвокати відчули зміну ставлення до них з боку громадськості і негайно почали виправляти становище: допомога малозабезпеченим стала масовим явищем (за наявності адвокатів, спеціально для цього призначених, про яких ішлося вище), перестало бути винятком безплатне обслуговування музеїв, фондів, об’єднань національних меншин тощо [15, с.77].

    Підкреслимо, що на виправлення завжди було потрібно більше сил і часу, ніж на псування; особливо це стосується такого поняття, як престиж професії. Про це слід пам’ятати і вітчизняним юристам: краще вчитися на помилках інших.

    У Франції професію адвоката віднесено  до «незалежних і ліберальних», тому втручання у фінансові відносини адвоката та клієнта значно обмежене. Стосунки адвоката і клієнта базуються на принципі двосторонньої добровільної угоди. Стаття 10 закону про статус адвокатів у редакції від 10 липня 1991 р. передбачає, що тарифи за участь адвоката в процесуальних діях встановлюються цивільно-правовим законодавством.

    Розмір  гонорару залежить від часу, відданого  справі, її характеру і складності, громадського значення інтересів, що захищаються, витрат у справі, характеру спеціалізації і, насамкінець, результату захисту. Заборонено встановлювати розмір гонорару лише залежно від результату розгляду справи, але не забороняється до основного гонорару доплачувати додатковий у разі позитивного для клієнта рішення суду. Суперечки між адвокатом і клієнтом вирішуються керівництвом ордену адвокатів.

    Адвокати  надають і безкоштовну юридичну допомогу малозабезпеченим клієнтам. У цих випадках винагорода виплачується з великим проміжком у часі державою, ця винагорода є досить скромною за розміром.

    У Німеччині гонорар за надання  юридичної допомоги адвокатом визначається домовленістю між ним і клієнтом у межах, установлених федеральним  статутом адвокатських тарифів. Відхилення від федерального статуту адвокатських тарифів допускається лише у двох випадках: коли адвокат укладає зі своїм клієнтом письмову угоду про гонорар, якою обумовлений підвищений його розмір, ніж довелося б платити клієнту за тарифом, і коли у тривалих угодах передбачено погодинну винагороду.

    В Україні згідно із Законом «Про адвокатуру» основним принципом оплати праці адвокатів за надану юридичну допомогу є домовленість між адвокатом чи керівником адвокатського об’єднання з клієнтом [5].

    Адвокати, що працюють індивідуально, укладають  угоди з фізичними та юридичними особами особисто. Щодо адвокатів, які  працюють у складі адвокатського  об’єднання, то порядок складання таких угод має бути визначеним статутом об’єднання. Тут є кілька варіантів: угода між адвокатом і клієнтом, угода між керівником адвокатського об’єднання і клієнтом, угода між адвокатом і клієнтом за погодженням з керівником адвокатського об’єднання тощо.

    В угоді визначаються тривалість роботи адвоката, умови і види юридичної допомоги, розмір і порядок її оплати. У визначенні гонорару враховується кількість часу, затраченого адвокатом на роботу у справі, складність справи, витрати у справі та інші чинники.

    1 жовтня 1999 р. Вищою кваліфікаційною  комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України схвалено Правила адвокатської етики, частина третя статті 33 яких проголошує, що фактори, які повинні братися до уваги у визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають:

1. обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;
2. вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або істотно ускладнить їх виконання у звичайному часовому режимі;
3. необхідність виїзду у відрядження;
4. важливість доручення для клієнта;
5. роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;
6. досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;
7. особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;
8. характер і тривалість професійних відносин цього адвоката з клієнтом;
9. професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката [9].

    На  жаль, далеко не кожна людина має  змогу оплатити послуги захисника.

    Частиною  четвертою статті 47 КПК України  в редакції Закону України від 23 грудня 1993 р. встановлювалося, що оплата праці захисника у випадку, коли він брав участь у дізнанні, досудовому слідстві чи судовому розгляді за призначенням, та у разі звільнення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від оплати юридичної допомоги через малозабезпеченість проводиться за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України [3].