Право власності

   За  добросовісним володільцем закон  визнає право вимагати від власника відшкодування тільки з часу, коли він дізнався або повинен був  дізнатися про неправомірність  володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна, позаяк прибутки з майна належать власнику тільки з цього часу.

   Отже, подекуди ситуація виявитися парадоксальною – недобросовісний володілець може опинитися у кращому становищі, ніж добросовісний. Таке може статися  в разі, коли необхідні витрати на майно перевищують прибутки, які воно дає, або у випадку, коли майно не дає прибутків, але вимагає для свого утримання певних витрат. Можлива й ще одна складніша ситуація – витрати незаконного володільця виходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню майна, Це може статися, якщо незаконний володілець зробив певні поліпшення у майні, внаслідок чого збільшилась його вартість.

   Наприклад, якщо сумлінний набувач поміняв  колеса на придбаному ним автомобілі, який було вкрадено в законного власника, то при витребуванні в нього автомобіля набувач може поміняти колеса знову на ті старі, що були на час викрадення.

   Таким чином, власник якогось майна  не може витребувати своє майно з  незаконного володіння іншою  особою тільки при наявності сукупності наступних трьох умов:

     а) набувач має бути добросовісним  набувачем – він не повинен  знати, що купує майно не  у власника;

   б) майно має бути придбане набувачем  за гроші, тобто повинно бути купленим;

     в) власник повинен втратити  володіння цим майном з власної  волі, а саме, майно має бути передане власником за договором (схову, майнового найму тощо) іншій особі, яка продала його добросовісному набувачеві.

   Таким чином, можна зробити висновок, що законодавець стає на захист інтересів  добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло з володіння власника та його контрагента з їхньої власної волі. Тут припускається, що власник виявив певну необачність, довірившись особі, яка на це не заслуговувала, про що свідчить весь розвиток подій, адже замість того, щоби повернути власникові одержану від нього за договором річ, особа продає її комусь. Отже, власник повинен нести невигідні наслідки своєї необачності. Якщо ж річ вибула з володіння власника та його контрагента поза їхньою волею, то ці міркування відпадають. Відповідно до ч.2.ст. 388 Цивільного кодексу витребування майна власником від добросовісного набувача не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Коли майно боржника буде передано судовим виконавцем для реалізації торговельній організації, в якій та чи інша особа придбає це майно, то перший власник майна не може витребувати його в цієї особи на підставі, що він загубив це майно або воно було в нього викрадено, а потім потрапило до рук боржника, відносно якої було постановлено відповідне судове рішення. В такий самий спосіб вирішується питання, якщо особа набула будинок з прилюдних торгів, які було проведено для виконання судового рішення. Як вже зазначалося у вступі, відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власности і господарювання .

   Зважаючи  на це, викладений в ст. 388 Цивільного кодексу механізм витребуування майна власником розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації.

   З огляду на ст. 388 Цивільного кодексу при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майного, за виключенням грошей та цінних паперів відповідно до ст. 389 ЦК України.

   Захист  прав власника від  порушень, не поєднаних  з позбавленням володіння

     Порушення права власності не  обов’язково пов’язано з позбавленням  власника володінням річчю. Право  власності, крім права володіння,  містить у своєму складі право  користування і право розпорядження. Ці права також можуть потребувати захисту. Цивільно-правова практика знає випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею. Можливі випадки, коли за позовами власників будинків суди порушують справи щодо осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. В цих випадках право власника володіти будинком не порушено, але йому перешкоджають користуватися певною частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження [8, c.221].

     Якщо хтось перешкоджає власникові  користуватися або розпоряджатися  річчю, власник може вимагати  усунення порушення. “У наведених  випадках власник може звернутися  до суду з позовом про усунення  порушень його прав. Цей процес називають негаторним”. Дії, якими порушується право власності, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Наприклад, якщо власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких перешкод у користуванні будинком, бо дії наймача в даному разі правомірні.

   Витрати, пов’язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник. Захист права власності здійснюється і у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усуненння перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред’являється не безпосередньо власником, а особою, яка володіє майном у силу закону або договору з власником майна. На позови, пред’явлені законними володільцями чужого майна (наймачами, підрядниками, охоронцями тощо) поширюються викладені вище норми статей 388, 390 та 391 Цивільного кодексу.

   Віндикаційний та негаторний позови належать до позовів речового характеру. Вони мають у своїй основі речові правовідносини між власником та іншими особами. Цивільно-правовий захист права власності здійснюється й іншими засобами. Власник, що втратив володіння річчю, не завжди може пред’явити віндикаційний позов. Якщо в незаконного володільця вже немає речі, то не можна і вимагати її повернення. У певних випадках, передбачених ст. 388 Цивільного кодексу, річ взагалі не може бути витребувана у добросовісного набувача. Але і в цих випадках власник може цивільно-правовим шляхом захистити свої інтереси. Він може використати зобов’язально-правові засоби захисту права власності. Наприклад, якщо власник за договором майнового найму передав майно іншій особі, а та особа продала це майно добросовісному набувачеві, то власник на підставі ст. 388 Цивільного кодексу не може витребувати своє майно від такого набувача.

   Проте власник може вимагати відшкодування  завданих йому невиконанням договору збитків від наймача, як сторони  у договорі майнового найму. Тут вимоги власника випливають із зобов’язальних відносин, які виникли між ним і наймачем на підставі договору. Власник може і не перебувати у договірних відносинах з особою, яка володіє його річчю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Висновок

   Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права  власності, за допомогою якого стверджується  панування власника над не належним йому майном та його повноваження з  володіння, користування та розпорядження.

   В юридичній науці термін “право власності” вживається в об’єктивному і суб’єктивному  значеннях. Право власності в  об’єктивному значенні - це сукупність правових норм які регулюють відносини  власності у тій чи іншій правовій системі. Право власності у суб’єктивному розумінні - це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом. Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб’єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право.

     Суб’єктами права власності виступають  суверенні держави, автономні республіки та інші національно-державні утворення (автономні області, автономні округи), а також територіальні одиниці (краї, області, райони міста). Цивільний кодекс України серед суб’єктів права власності визнає народ України, який здійснює належне йому право власності через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів .

     У нашій країні власниками  визнаються не лише громадяни  України і юридичні особи. Право  власності на території України  можуть набувати також і спільні  підприємства, створенні за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, але і для здійснення господарської діяльності) у випадках і в порядку, встановленому законодавством у ЦК України  зазначається, що власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян, комунальної і державної власності. 

   Список  використаних джерел

   1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради  України від 23.07.1996 - 1996 р., № 30.

   2. Цивільний кодекс України : від  16 січ. 2003 р.: / М-во юстиції України.  — Офіц. вид. - К.: Ін Юре, 2008. — 473 с.

   3. Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"// Офіційний вісник України - 1997 р., № 25, с. 20.

   4. Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності"// Відомості Верховної Ради України вiд 04.09.1998 - 1998 р., № 34, ст. 228.

   5. Антологія української юридичної думки : [В 6 т.] / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; За заг. ред. Ю.С.Шемшученка. — К.: Вид. Дім «Юрид. кн.» / [Упорядкув.: І.В.Усенко та ін.; Відп. ред. І.В.Усенко] — 2004. — 582 с.

   6. Безсмертна Н., Співвідношення понять «право власності» та «здійснення права власності»//Право України. – 2003,-№11.-с.40-42

   7. Бобровик С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. — К.: Наукова думка, 2004. - 164 с.

   8. Гражданское право : Учебник. / Под ред. А.П.Серегеева, Ю.К.Толстого. — М.: Проспект, 2006. Т. 1:. — 630 с.

   9. Гражданское право Украины : курс лекций. / Дорошенко Л.Н., Коваль И.Ф., Красицкая Л.В. [и др.] — Донецк: Вебер, Донец. отд-ние, 2007. - 439 с.

   10. Гражданское право Украины : Учебник. / Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. — 2-е изд. — Х.: Одиссей, 2005. — 959 с.

   11. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 
2005. — 583 с.

   12. Право власності в Україні : Навч. посібник. / [Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Підопригора О.А. та ін.]; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 812с.

   13. Право власності. Спадкове право : Навч. посіб. / Заіка Ю.О., Співак В.М. — К.: Наук. думка, 2007. — 150 с.

   14. Приватизація державного майна як спеціальна підстава набуття права власності : Автореф. дес. канд. юрид. наук: 12.00.03. / Київ. нац. ін-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 20 c.

   15. Цивільне право України : [Навч. посіб.: У 2 т.] / В.О.Процевський, О.В.Гаврилюк; — Х., 2007– 289 с.

   16. Цивільне право України : Навч.-метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни: У 2 ч. / Київ. нац. екон. ун-т ім. В.Гетьмана. — К., 2006–297 с.

   17. Цивільне право України : Підручник: У 2 кн. / [Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та ін.]; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2003– 639 с.

   18. Цивільне право України : Посібник. / Акад. адвокатури України, Шк. адвокат. підготов. — К.: Прецедент, 2006. — 220 с.

   19. Цивільне право України: Академічний курс. : У двох т.: [Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / [Бабаскін А.Ю., Бошицький Ю.Л., Венецька М.В. та ін.]; [Упоряд. С.Є.Морозова]; За заг. ред. Я.М.Шевченко; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Вид. дім «Ін Юре»,– Т. 2: Особлива частина — 2006. — 513 с.

   20. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України:  У 2 т. — 3-є вид., перероб. і доп. / За ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — Т. II. — 1088 с.