Основні поняття цивільного права

класифікувати на:

1) особисті  немайнові права, спрямовані на  індивідуалізацію особисте  (право

на  ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію та ін.);

2)  особисті  немайнові   права,   спрямовані   на   забезпечення   фізичної недоторканності  особи  (життя,  свобода,  вибір  місця  перебування,  місця

проживання  тощо);

3) особисті  немайнові  права,  спрямовані  на  недоторканність  внутрішнього світу  особистості  та  її  інтересів   (особиста   та   сімейна   таємниця, невтручання у приватне життя, честь і гідність).

      До особистих  немайнових  прав,  що  забезпечують  природне  існування

фізичної  особи, відповідно до глави 21 ЦК України, слід відносити:

         - Право на життя;

         - Право на здоров`я;

         - Право на безпечне довкілля;

         - Право на свободу та особисту  недоторканість;

         - Право на сім`ю, опіку, піклування  та патронатне виховання.

      Головним, фундаментальним правом  людини є право  на  життя.  Існування цього права обумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш природним.

      Стаття 27 Конституції України проголошує: "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави — захищати життя  людини."  ЦК  України  у ст. 281  "Право  на  життя"  закріплює  невід'ємне  право  на  життя  кожної фізичної  особи.  Відповідно  до  ч.  2  цієї  статті  особа  не  може  бути позбавлена життя і має право його захищати від протиправних  посягань  будь-якими засобами, не забороненими законом.

      Народження та смерть людини  — особливий різновид юридичних  фактів,  що належать до подій.  Під  юридичним  фактом  народження  розуміється  початок самостійного дихання дитини. [9, с.92]

      Частина  6  ст.  281  ЦК  України   приділяє  увагу  питанням  штучного

переривання вагітності. Перспективне законодавство  визнає  суб'єктом  права лише ту дитину,  яка  народилася  живою,  а  до  народження  дитина  є  лише можливим майбутнім суб'єктом права.

      Початок і кінець життя людини  являють собою юридичний факт  — подію,  з якою пов'язані виникнення, зміна, припинення правовідносин.

      Щодо смерті, то розрізняють смерть  клінічну  та  біологічну.  Клінічна

смерть  передбачає  можливість  відновлення  життєдіяльності,  але  в  суворо

обмежений період.

      У нинішній час юристів, медиків   і  усе  суспільство  хвилює  проблема

евтаназії.  Термін  "евтаназія"  у  перекладі  з  грецької  означає  "легка, щаслива смерть". ЦК  України  у  ч.  4  ст.  281  закріплює  положення,  яке

забороняє задовольнити прохання фізичної  особи  про  припинення  її  життя.

Можливість  дослідів  визнається  ч.  З  ст.  281  ЦК  України  та  Основами законодавства України про охорону здоров'я від 19  листопада  1992  р.  (ст. 45). За ЦК України, медичні, наукові та  інші  досліди можуть  провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної  фізичної  особи  за  її  вільною  згодою. лише щодо повнолітньої дієздатної  фізичної  особи  за  її  вільною  згодою.

Відповідно до ст. 28 Конституції  України, жодна людина без її  згоди  неможе бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

      Серед особистих немайнових прав, що  забезпечують  природне  існування фізичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної  особи  на  охорону здоров'я (ст. 283).

      Відповідно до ч. 2 ст. 283 ЦК України  охорона здоров'я  забезпечується

системною  діяльністю   державних   та   інших   організацій,   передбаченою

Конституцією  України та  законом.  Частина  3  ст.  49  Конституції  України

передбачає, що у державних і комунальних  закладах охорони  здоров'я  медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може  бути скорочена.

      Частина 1 ст. 38 Основ та ч. 2 ст. 284  ЦК  України  надають   фізичній

особі, яка досягла чотирнадцяти  років  і  яка  звернулася  за  наданням  їй

медичної  допомоги,  право  на  вибір  лікаря  та  вибір  методів  лікування

відповідно  до його рекомендацій.  Якщо інформація  про  хворобу  особи  може погіршити  стан  її  здоров'я,  зашкодити   процесові   лікування,   медичні працівники мають право дати неповну інформацію про  стан  здоров'я  фізичної особи, обмежити їх можливість ознайомитися з окремими медичними  документами (ч. З ст. 285 ЦК України).

      ЦК України пропонує: якщо інформація  про хворобу фізичної  особи   може погіршити  стан  її  здоров'я  або   погіршити   стан   здоров'я   батьків

(усиновителів),  опікуна,  піклувальника,  зашкодити   процесові   лікування,

медичні працівники мають право дати неповну  інформацію  про  стан  здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх  ознайомитися  з  окремими  медичними документами. ЦК України забороняє вимагати та подавати за місцем роботи  або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

      Особистими немайновими правами,  що  забезпечують  природне  існування фізичної особи, є право на свободу та  право  на  особисту  недоторканність.

Згідно зі ст. 29 Конституції України  кожна людина має право  на  свободу  та особисту недоторканність. Статті 3 і 5  Загальної  декларації  прав  людини, ст. 7 та п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські  і  політичні  права також закріплюють це право кожної людини. [3, с.23]

      ЦК України присвячує названим  правам  дві  окремі  статті  —  ст.  288

"Право  на свободу" і ст. 289 "Право  на  особисту  недоторканність".  Свобода

включає у себе економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під  фізичною свободою  розуміється  можливість  належати  собі  у  конкретному  фізичному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної  свободи входять  такі  блага,  як  особисте  та  сімейне  життя,  задоволення   суто індивідуальних потреб, моральні відносини тощо. Якщо  в  результаті  примусу обмежується  фізична  свобода  особи,  то   автоматично   обмежується   його політична, економічна та індивідуальна свобода.

      Право  на  свободу  включає   заборону  будь-якої  форми   фізичного  чи

психічного  тиску на  фізичну  особу,  втягування  її  до  вживання  спиртних

напоїв, наркотичних та психотропних  засобів,  вчинення  дій,  що  порушують публічний порядок, а також тримання фізичної особи в неволі (частини  2  ст. 288 ЦК України). Право на особисту недоторканність розкривається у ст.  290

ЦК України як право, згідно з  яким  фізична  особа  не  може  бути  піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або  такому,  що  принижує  її  гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289).

      Частина 3 ст. 289 ЦК України містить  положення, згідно з яким  фізичне

покарання    батьками    (усиновителями),    опікунами,     піклувальниками,

вихователями  малолітніх дітей та підопічних не допускається.

      Право на  сім'ю  закріплено  у  ст.  291  ЦК  України:  фізична  особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Частина  3  ст.  16

Загальної декларації прав людини та ч.  1  ст.  23  Міжнародного  пакту  про громадянські і політич  ні  права  визначають  сім'ю  природним  і  основним

осередком суспільства та держави.

Конституція України у ст.  51  проголошує:  "Сім'я,  дитинство,  материнство батьківство охороняються законом."

      Ніхто не має права втручатися  у сімейне життя фі  зичної  особи,  крім

випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291  ЦК  України).  Це положення збігається зі ст. 32 Конституції, згідно  з  якою  ніхто  не  може

зазнавати втручання в  його  особисте  і  сімейне  життя,  ст.  12  Загально

декларації  прав людини та ст.  17  Міжнародного  пакту  про  громадянські  і

політичні права. Відповідно до ч. 2 ст. 291  ЦК  України  фізична  особа  не

може  бути проти ї волі  розлучена  з  сім'єю,  крім  випадків,  встановлених

законом, а згідно з ч. і ст. 4 Сімейного  кодексу  України  особа  може  бути

примусово ізольована від сім' лише у  випадках  і  в  порядку,  встановлених

законом.

      Стаття 292 ЦК  України  закріплює   право  малолітньої,  неповнолітньої

Стаття 292 ЦК  України  закріплює  право  малолітньої,  неповнолітньої

особи  а  також  фізичної  особи,  яка  визнана  недієздатною  або  цивільна

дієздатність  яко обмежена, на опіку або піклування.  Детальніше  норми  щодо опіки та піклування розкриваються відповідними статтями ЦК  України  та  гл. 19 Сімейного кодексу України.  Дитина,  над якою  встановлено опіку або піклування, має право на проживання у сім'ї опікуна  або  піклувальника,  на піклування з його боку; ні забезпечення їй  умов  для  всебічного  розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на  збереження  права користування житлом, у якому вона -  проживала до  встановлення  опіки або піклування; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

      Частина 1 ст.  293  ЦК  України   закріплює  право  фізичної  особи  на

безпечне  для  життя  і  здоров'я  довкілля,  а  також  право  на  достовірну

інформацію  про стан довкілля, про  якість  харчових  продуктів  і  предметів

побуту, а також право на її збирання та поширення. [9, с.101]

      Відповідно до ст. 50 Конституції  України кожен має право   на  безпечне

для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням  цього права шкоди.

      Назване право належить до  абсолютних  особистих  немайнових  прав.  Це суб'єктивне право відображає перш  за  все  міру  можливої  поведінки  самої особи. Право на одержання у встановленому  порядку  повної  та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та  його вплив на  здоров'я  населення  закріплене  у  Законі  України  "Про  охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р.

      До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття  фізичної особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:

         - Право на ім`я;

         - Право на честь, гідність та  ділову репутацію;

         - Право на індивідуальність;

         - Право на зображення та голос;

         - Право на особисте життя;

         - Право на особисті папери  та таємницю кореспондеції;

         - Право на інформацію;

         - Право на свободу творчості;

         - Право на вибір роду занять;

         - Право на місце проживання;

         - Право на недоторканість житла;

         - Право на пересування;

         - Право на свободу об`єднань;

         - Право на мирні зібрання.

      Глава 22 ЦК України містить  ряд статей, пов'язаних із правом  фізичної

особи  на  ім'я.  Право  громадянина  на  ім'я  забезпечує   особі   правову

індивідуалізацію.  Традиційно  це  право   надає   його   носієві   юридичне

забезпечену  можливість  мати  ім'я  і  вимагати  від  оточуючих,  щоб  його

називали  власним іменем.

      В широкому розумінні під ім'ям  особи розуміють власне ім'я  громадянина, його по батькові та  прізвище.  Відповідно  до  ст.  146  Сімейного  кодексу України ім'я дитини визначається за згодою  батьків,  а  в  разі  народження дитини  жінкою,  яка  не  перебуває  у  шлюбі   і   за   умови   відсутності добровільного визнання батьківства — матір'ю дитини. За  ч.  2  ст.  295  ЦК України фізична особа має право на  транскрибований  запис  її  прізвища  та імені відповідно до своєї  національної  традиції.  Стаття  295  ЦК  України надає право фізичній особі, яка  досягла  шістнадцяти  років,  змінити  своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому  законом,  а  фізична  особа,  яка досягла чотирнадцяти років  наділяється  правом  змінити  своє  прізвище  за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи  піклувальника.

По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її  батьком  свого імені (ч. З ст. 295 ЦК України). Що стосується прізвища фізичної  особи,  то воно може бути змінене відповідно до закону  у  разі  реєстрації  шлюбу  або визнання його недійсним. [9, с.105]

      Згідно зі ст. 28 Конституції України  кожен має право на повагу  до його