Держава як організація суспільства

Форма держави завжди має відповідне правове  закріплення. Усі її елементи мають  правову основу - вони фіксуються у  конституції, законах, підзаконних актах. Хоча слід мати на увазі, що закріплені у конституційні закони правила і реальна дійсність можуть не збігатись і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин. Слід відзначити, що поняття "форма держави" відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних у ній елементів, в результаті чого народжується нова якість, що не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим - її функціональний аспект.

У різних країнах державні форми мають  свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку й взаємодії. Разом із тим форма  існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави.

Перерахуємо три основні структурні елементи поняття форми держави:

1. Державне правління. Державне правління визначається як спосіб організації вищої державної влади.

2. Державний устрій. Державний устрій - це спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між державою та цими частинами.

3. Державний режим. Державний режим - порядок здійснення державної влади певними методами й способами.

Отже, форма держави - це її апарат, що виражається в характері політичних взаємовідносин між людьми, між людьми й державою, між державою й людьми в процесі управління ними (політичний режим), в методах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно - територіальному поділі держави (форма територіального устрою).

Форма правління - організація  державної влади. Порядок її утворення.

Характер  форми правління залежить від  типу суспільства. В суспільствах, які  не мають економічного обміну, і вимушені об'єднуватися через централізовану державну владу, формою правління є монархія. Там, де форма правління не спряжена із системою феодальної власності на землю і її верховним власником в особі монарха, вона має вид деспотії. Для суспільств, що основані на обмінних стосунках між вільними, політично рівними суб'єктами - власниками, характерна республіканська форма правління.

Форма правління обумовлюється також  конкретним розташуванням соціально - політичних сил і результатами боротьби між ними; історичними особливостями окремих країн; особливостями культури народу; впливом у країні політичних процесів, в тому числі воєнних.

Політичний  режим, будучи сам зумовлений тими ж  соціальними факторами, впливає  на форму правління більш опосередковано, визначаючи ті її змінні риси, які пов'язані з історично - конкретними політичними ситуаціями в державі.

Теорія  держави, фіксуючи в його історії  реально - виникаючі форми правління, виробила кілька їх класифікацій. Найбільш поширена з них - це поділ форм держави за кількістю правлячих осіб. Якщо влада належить одному - монархія, якщо багатьом - аристократія, якщо всім - демократія, або республіка. Існування такої класифікації відмічено ще Геродотом. Однак і критика цього поділу має досить давню історію, піднімаючись до Платона й Арістотеля. Перший з них розрізняв форми правління в залежності від переважання в державі трьох доброчинностей: мудрості, мужності й помірності, другий - в залежності від співвідношення правильних та спотворених видів правління, називаючи правильними ті, в яких особиста цікавість правителів підлягає загальній цікавості держави, і, навпаки, спотвореними - ті, в яких переважає особиста цікавість.

Допускались й інші класифікації. Монтеск'є, наприклад, звертав увагу на різні принципи - сили, які, на його думку, рухають державне життя. Він вважав, що доброчинство втілюється в демократії (республіці), помірність - в аристократії, честь - в монархії, страх - в деспотії.

Зафіксований  Геродотом поділ форм правління  дійшов до наших днів. Фішеровський словник права називає його класичним. Правда, середня ланка геродотовської тріади - аристократична форма - була втрачена в ході розвитку державності. В результаті сьогодні мова йде про монархію й республіку, хоча окремі елементи аристократичної форми правління існують і до цих пір (наприклад, палата лордів в англійському парламенті).

Монархія  як форма правління відрізняється  наступними ознаками:

• існуванням одноосібного носія верховної влади, - монарха (фараона, короля, імператора, шаха і т.п.), який користується цією владою довічно;

• порядком передачі верховної влади спадкоємцям;

• тим, що монарх представляє державу за власним правом, яке не походить від влади народу (підкреслюється божественне походження монарха);

• відсутністю  юридичної відповідальності монарха, як глави держави.

Ці  признаки у своїй ідеальній сукупності зустрічаються досить рідко. У Візантії, наприклад, де зі ста дев'яти імператорів  сімдесят чотири були вбиті, у всіх випадках престол переходив до царевбивці не по спадщині, а за правом захоплення.

Республіка, як форма правління, відрізняється  наступними признаками:

• вибранням  органів державної влади на визначений термін і її колегіальним характером;

• наявністю  вибраного на певний термін глави  держави;

• таким  характером державної влади, яка користується владними повноваженнями не за власним бажанням, а за дорученням суверенного народу;

• юридичною  відповідальністю глави держави.

За  історичними періодами свого  існування республіки класифікуються на античні (держави - поліси - Афіни, Рим); середньовікові (феодальні - Венеція, Флоренція); буржуазні, коли республіканська форма правління досягає свого розквіту, стаючи способом політичної організації громадянського суспільства.

Республіканська форма правління з'являється там, де мова про політичне об'єднання вільних громадян, які є самостійними суб'єктами господарського й суспільного життя.

Форма правління тоталітарної держави, звичайно, є спотвореною формою республіки і відрізняється наступними признаками:

• наявністю  правлячої партії, що утворює ядро політичної системи і відіграє керівну роль в управлінні всіма державними й суспільними справами країни:

• співпадінням вождя партії і глави держави  в одній особі, прагнучих до довічного  збереження своїх політичних постів;

• наділенням глави держави диктаторськими повноваженнями;

• формальним характером партійних і державних  виборів;

• підвищеною роллю партійної й державної  бюрократії, яка вирішує всі конкретні  справи суспільного й державного життя;

• відсутністю  юридичної відповідальності глави держави й партії.

З кінця 80-х років тоталітарна форма  правління в багатьох країнах  стає демократичною, тобто республіканською. На цій основі в багатьох політиків  з'явилась схильність недооцінювати  її можливості, називаючи нежиттєздатною. Відомий політолог Й. Шумпетер, підносячи західну демократію і, критикуючи ненависний йому соціалізм, із гіркотою вважав, що майбутнє все-таки належить соціалізму.

Існують такі види республік:

1) президентська; 

2) парламентська; 

3) президентсько-парламентська (змішана).

Президентська республіка базується на концепції  незалежності органів законодавчої, виконавчої та судової влад. Ця форма  врядування не визнає поняття вищого державного органу, із повноважень  якого могли б виводитись повноваження інших державних органів. Президент обирається на всенародних виборах і є главою держави та виконавчої влади. Він формує уряд, очолює його і несе відповідальність за його функціонування. Весь апарат державного управління діє в умовах жорсткого підпорядкування президентові (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія).

Парламентська республіка - глава держави не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом  і підзвітний лише йому (Італія, ФРН).

Президентсько - парламентська республіка - глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція).

Територіальний  устрій держави

3.1. Внутрішній поділ  держави

Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними й місцевими органами державного самоврядування.

На  відміну від форм правління, організація  держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхній поділ між складовими частинами держави.

Форма державного устрою показує :

• з  яких частин складається внутрішня  структура держави;

• як будуються відносини між центральними й місцевими державними органами;

• у  якій державній формі виражаються  інтереси кожної нації, що проживає на цій території.

3.2. Проста, складна федерація,  конфедерація

За  формою державного устрою всі держави  можна підрозділити на три основні групи :

- унітарна;

- федеративна; 

- конфедеративна.

В сучасній теорії державний устрій поділяється  на унітарний (простий) і складний.

Унітарна  держава - це єдине державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади й не мають ознак державної незалежності. Зокрема, згідно статті 2 Конституції України, Україна є унітарною державою, її територія в межах існуючого кордону є недоторканою.

Унітарна  держава характеризується наступними ознаками :

• унітарний  пристрій допускає єдині, загальні для  всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;

• на території унітарної держави  діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;

• складові частини унітарної держави (області, департаменти, провінції, графства) державним  суверенітетом не володіють;

• унітарна держава, на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну й законодавчу автономію;

• усі  зовнішні міждержавні відносини  здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній  арені;

• має  єдині збройні сили, керівництво  якими здійснюється центральними органами державної влади.

Розходження в ступені і формах контролю центральної  влади над місцевими органами керування дозволяють говорити про  централізовану й децентралізовану унітарну держави, але ці розходження  стосуються вузької сфери керування. До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія.

Складний  державний устрій допускає існування  держави, яка включає в себе інші державні утворення. Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія держави  нічого не конструює, а лише фіксує в історії і сучасності окремі їх види (класи). В результаті виділились такі класи складних держав, як протекторат і унія.

Під протекторатом розуміється міжнародна угода, згідно якої одна держава зобов'язується здійснювати заступництво іншій, більш  слабкій державі, здійснювати її представництво у внутрішніх справах, забезпечувати збройний захист, а іноді здійснювати економічну й культурну допомогу.