Держава як організація суспільства

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Держава як організація суспільства» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала                                                                                     Бадивська Ю.Р.

студентка гр. 407 ФЛА

Перевірила                                                                                  Гусар О.А.

ст. викладач 
 
 
 

Київ 2010

1. Загальна характеристика  концепцій про  сутність і соціальне призначення держави. Поняття держави та її ознаки.

Із виникненням  держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Політико-правова  свідомість людей е частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відображає різноманітні теорії про державу. Впродовж довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві.

Зараз у теорії держави і права існують  різні класифікації концепцій про державу. Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати місце і роль держави, її сутність і соціальне призначення в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, в теоріях анархізму, етатизму та ін.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать:

Теорія  солідарізму. Ця теорія поширилась у  першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859-1928), критикуючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності. Державу він уважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові протиріччя, політичну боротьбу і соціалістичну революцію.

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст  Дж. Кейнс (1883-1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей". Головний зміст теорії зводиться до такого:

- сучасна  демократична держава втратила  класовий характер і діє в  інтересах усіх членів суспільства.  Держава використовує такі економічні  важелі, як політика цін, податки,  інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх;

- держава,  реалізуючи функцію соціальних  послуг (матеріальна допомога, поліпшення  умов праці, підвищення заробітної  плати і пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує більш високий рівень життя населення всієї країни;

- постійно  відмирає репресивно-каральна функція  держави, звужується сфера державного  примусу.

Автор робить висновок, що розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Теорія  плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають внаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через свої "зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Отож, соціальні  групи і прошарки беруть участь у  здійсненні політичної влади, а держава  координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної  влади.

Теорія  еліт. Поширилася наприкінці XIX - на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність цієї теорії зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникає два класи; правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя - це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильство, що еліта виникає у трьох найбільш важливих сферах суспільного життя: економічній, політичній, інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876-1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він уважав, що партії - як буржуазні, так і соціалістичні - антидемократизуються і де-пролетаризуються. Рядові члени партії, що нездатні самі управляти, вибирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від своїх рядових товаришів по партії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію.

У партійних  елітах теж ведеться боротьба, що приводить  до заміни одної партійної еліти  іншою.

Зараз набула поширення теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер уважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до наступного: а) в сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт; б) між елітами існує конкуренція; в) еліти контролюються народними масами через загальне виборче право що стимулює конкуренцію еліт; г) доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

Теорія  конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться  до того, що в світі існують дві  протилежні системи; капіталізм і соціалізм. Вони поступово зближаються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50-60-х рр. XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Ця теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу.

Доктрини  технократії. Нині посилюється вплив  науки і техніки на політичне  життя в різних країнах, зростають  місце і роль науково-технічних  працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що в політиці повинні управляти інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки і виробництва, як це вони роблять в економіці. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф, Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та інші.

До концепцій  юридичного спрямування відносять  теорії правової та соціальної держави. Правова держава - це така, в якій тільки юридичними засобами забезпечується верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і здійсненням юридичних законів. Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Основними рисами правової держави вважають:

- верховенство  і панування правового закону;

- постійне  утвердження суверенітету народу, як єдиного джерела державної  влади;

- поділ  влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення  прав, свобод, законних інтересів  людини і громадянина, виконання  ними своїх обов'язків перед  іншими людьми, державою і громадянським  суспільством;

- урегулювання  взаємовідносин між особою та  державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємну  відповідальність особи й держави,  відповідальність держави перед  особою і громадянським суспільством  за свою діяльність;

- ефективну  організацію контролю та нагляду  за здійсненням законів і режиму  законності. До основних напрямків  формування правової держави  в Україні слід віднести:

- необхідність  зв'язати правом (загальносоціальним, що характеризується правами  людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;

- формування  правового механізму, з допомогою  якого можна подолати відчуження  людини й громадянина від засобів  виробництва, власності, від безпосередньої  та представницької форм демократії;

- чітку  роботу законодавчої влади на основі Конституції України та конституційних законів;

- створення  системи незалежних судів загальної  та спеціальної юрисдикції;

- формування  в людей (народу України) нового  правового мислення, високого рівня  правової культури, знань про  життєво необхідні закони і вміння використовувати ці закони в повсякденному житті. Отже, правова держава - це така держава, в якій досягнуто пріоритет прав людини, де держава зв'язана саме цим правом і підкоряється йому, де законодавча, виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства в повсякденній своїй діяльності. Соціальна держава - це держава, в якій;

- громадянам  забезпечується гідне людини  життя в царині їх матеріальних  статків і соціального захисту  в цілому;

- громадянам  гарантується особиста свобода;

- в суспільстві  культивується і забезпечується  цивілізованими засобами соціальна  злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою  метою соціальної держави є:

- досягнення  соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права своїх обов'язків;

- ліквідація  всіх форм гноблення, дискримінації,  расизму, експлуатації людини людиною;

- гарантування  всім людям рівних умов вільного  розвитку і розвитку кожної  окремої особистості;

- досягнення  цих та інших цілей у мирний  спосіб, політичними методами;

- модернізація  виробництва і поступовий перехід  до ринкових відносин.

Соціальна держава: зобов'язує індивіда брати  участь у вирішенні загальних  завдань; є регулятором суспільного  життя; здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; досягає дедалі більших успіхів  у сфері соціального забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії, здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Ідеї  анархізму та етатизму. Анархізм виникає  одночасно з марксизмом. Його сутність зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П.-Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії  етатизму. Протилежністю анархізму  є теорії етатизму, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г. Моска  різновидами диктатури вважав соціалізм  і фашизм.

Фашизм  охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844-1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером.

Основними ідеями німецького фашизму були такі:

1. Проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними і соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошується вищою, істинними представниками роду людського, а інша - напівзвірами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: "Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише в тій мірі, в якій ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури", - цинічно заявляв Гіммлер.