Золотовалютні резерви

Рисунок 1.1 – Типова структура  золотовалютних резервів [19] 

Ст. 47 Закону України «Про Національний банк України» передбачає структуру золотовалютного резерву, який складається з таких активів: «монетарне золото; спеціальні права  запозичення; резервна позиція в  МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот  та монет або кошти на рахунках за

Золотовалютні резерви 

Монетарне золото

Іноземна валюта

Спеціальні права запозичення (СПЗ)

Резервна позиція в  МВФ 

Іноземна валюта у вигляді  банкнот та монет або кошти  на рахунках за кордоном

Цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті

14 кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в  іноземній валюті; будь- які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності» [32].  Розглянемо склад та особливості кожного з активів, що формують золотовалютний резерв України. Монетарне золото (золотий запас) – високо чисте золото у формі монет, зливків або брусків не нижче 995 проби, що перебуває у власності або під контролем центрального банку або інших державних органів [7].  Золотий запас виконує роль страхового фонду для отримання, у разі необхідності, міжнародних платіжних засобів у формі вільно конвертованих валют (золото можна продати на відповідних спеціалізованих ринках). Крім того, золотий запас може використовуватись і як застава для отримання зовнішніх кредитів в іноземній валюті.  Важливою складовою золотовалютних резервів є запаси іноземної валюти, що перебувають, як правило, у безготівковій формі і зберігаються на кореспондентських рахунках і короткострокових депозитах у зарубіжних банках, а також у формі різних цінних паперів, виражених у валюті, що обертаються на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать, в основному, казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна частка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку. Основними валютами, що виконують роль резервних, виступають: долар США; євро; японська єна; англійський фунт стерлінгів; швейцарський франк.   Резервна позиція в МВФ – це особлива форма активів, що означає право країни-члена автоматично отримувати від нього кошти в іноземній валюті у межах 25% квоти, а також суми, що раніше була надана в кредит Фонду. У зв’язку з тим, що квота в Міжнародному валютному фонді, яка визначає частку кожної країни в капіталі МВФ, на 75% вноситься у національній валюті, а на 25% – у вільно конвертованій валюті, визначеній Фондом, то саме на цю суму може претендувати країна як на кредит на першу вимогу без будь-яких

15 застережень. Для використання  цих коштів, на відміну від  кредитів МВФ, не встановлюються  часові обмеження і не потрібно  попередньої згоди з боку Фонду.  Отже, резервна позиція в МВФ  є, за своєю сутністю, тим лімітом,  у межах якого країна автоматично  отримує від Фонду необхідну  їй іноземну валюту [7]. Спеціальні  права запозичення (СПЗ) – це  компонент золотовалютних резервів, який складається з запасів  коштів у емітованих МВФ міжнародних  резервних і платіжних засобах,  які розподіляються між країнами-членами   пропорційно до їхніх квот. Угода  про емісію СПЗ набула чинності 1 січня 1970 року. Їхнє основне призначення  – регулювання сальдо платіжних  балансів, поповнення офіційних  резервів, вимірювання вартості  національних валют та розрахунки  з МВФ. СПЗ функціонують лише  на міждержавному рівні у вигляді  записів на спеціальних рахунках  МВФ. Фактично, СПЗ – це штучна  «колективна» грошова одиниця  МВФ, курс якої встановлюється  на основі середньозваженого  спеціального набору валют. До 1999 року вартість СПЗ визначалася  Фондом на основі середньозваженого  курсу п’яти провідних світових  валют, які складали «валютний  кошик» СПЗ: долар США, японська  єна, німецька марка, французький  франк, англійський фунт стерлінгів. З 1 січня 1999 року (тобто із запровадженням  євро у безготівковий обіг) визначення  курсу СПЗ проводиться за кошиком  у такому складі: долар США,  євро, японська єна  й англійський  фунт стерлінгів [7]. Маючи актив  у СПЗ, Національний банк України  може купувати в обмін на  них вільно конвертовану валюту, яку може використати для інтервенцій  на валютному ринку або для  врегулювання сальдо платіжного  балансу. У зв’язку з тим,  що СПЗ використовуються лише  для безготівкових міжнародних  розрахунків шляхом записів на  спеціальних рахунках МВФ, то  як компонент міжнародних ліквідних  коштів СПЗ можна використовувати  лише на рівні урядів, центральних  банків і міжнародних валютно-кредитних  організацій, приватні особи та  банки не можуть бути власниками  СПЗ [7]. 

16 Для цілей формування  золотовалютних резервів СПЗ  можуть бути досить важливим  компонентом з огляду на можливості  їх обміну на вільно конвертовану  валюту для врегулювання зобов’язань  щодо сальдо платіжних балансів. Таким чином, з огляду на  специфіку складу і структури  офіційних золотовалютних резервів  можна виділити ряд характерних  для них рис: – золотовалютні  резерви повинні мати у своєму  складі абсолютно ліквідні активи, які Національний банк України  може використати у будь-який  момент для реалізації тих  чи інших цілей валютної політики; – золотовалютні резерви мають  включати вимоги до нерезидентів  і частково утримуватися за  кордоном (у банках-нерезидентах) з  метою реалізації можливості  використання в разі виникнення  валютно-фінансових криз; – золотовалютні  резерви мають перебувати під  повним контролем Національного  банку України. Основними завданнями  Національного банку України  у формуванні оптимальної структури  офіційних золотовалютних резервів  за складом валютних активів,  включених до них, є: – забезпечення  відповідності структури золотовалютних  резервів спрямуванню платежів  за зовнішньоекономічними операціями  й обслуговуванню зовнішнього  боргу України; – недопущення  знецінення резервних активів  унаслідок коливання курсів різних  іноземних валют, що входять  до їх складу; – забезпечення  за можливістю прийнятного рівня  дохідності вкладень, розміщених  у валютних активах, при мінімальному  ризику [6, 10, 21]. Формування належної  структури офіційних золотовалютних  резервів Національного банку  України дає йому змогу належним  чином виконувати власні функції  з регулювання валютних відносин, передусім, у плані підтримання  зовнішньої стабільності національних  грошей і рівноваги платіжного  балансу. 

17 Крім того, валютні резерви  є важливою складовою емісійного  механізму, виступаючи одним із  видів забезпечення національних  грошей у складі активів центрального  банку. Тому оптимальна структура  валютних резервів є також  одним із факторів гарантії  стабільності внутрішнього грошового  обігу в країні.  

1.3 Діяльність НБУ з  формування та управління золотовалютними  резервами  

В Україні згідно зі статтею 7 Закону «Про Національний банк України» саме на нього покладено повноваження щодо накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з  ними та банківськими металами [32].  Те ж саме визначається і статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України  «Про систему валютного регулювання  і валютного контролю», згідно з  якою Національний банк України «нагромаджує, зберігає і використовує резерви  валютних цінностей для здійснення державної валютної політики» [33].  НБУ формує, зберігає та накопичує  золотовалютні резерви, переслідуючи наступні цілі: забезпечення стабільності національної грошової одиниці України; поліпшення кредитоспроможності країни; вплив на офіційний обмінний курс національної валюти через девізну  політику; створення сприятливих  умов для здійснення зовнішніх запозичень; гарантування виконання зобов’язань  перед міжнародними валютно-кредитними організаціями; регулювання платіжного балансу України;вплив на динаміку обсягів грошової маси всередині  країни з метою досягнення цінової  стабільності як стратегічної цілі монетарної політики тощо. Управління офіційними золотовалютними резервами –  це діяльність центрального банку, спрямована на забезпечення максимальної ефективності

18 при формуванні і  використанні міжнародних ліквідних  засобів у процесі реалізації  тактичних і стратегічних завдань  валютної політики [7]. О.Лупін під управлінням золотовалютними резервами розуміє процес зберігання золотовалютних резервів з метою збереження або нарощення їх реальної вартості, підтримання високого рівня ліквідності та доступності до використання органами грошово-кредитного управління   [25]. На підставі теоретичних досліджень О.Лупіним визначені цілі, етапи та завдання ефективного управління золотовалютними резервами. Загальними цілями управління золотовалютними резервами він вважає «…збереження (або нарощення) їх реальної вартості, підтримка золотовалютних резервів у високоліквідній формі, забезпечення узгодженості їх зберігання з іноземними центральними банками»  [25]. Необхідною умовою функціонування системи управління золотовалютними резервами центрального банку є створення ієрархічної організаційної структури, основною вимогою до якої є розподіл повноважень та відповідальності між особами, які ініціюють укладення угод, контролюють ризики, здійснюють розрахунки та складають звітність за укладеними угодами [20].  Правління НБУ приймає рішення щодо наступних питань, які стосуються управління золотовалютними резервами: про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідність; щодо мінімального розміру золотовалютних резервів; про участь у міжнародних валютно-кредитних організаціях; видача нормативних актів НБУ тощо. Рада Національного банку України є наглядовим органом, якому заборонено втручання в оперативну діяльність Правління НБУ, але вона має право вето щодо рішень Правління Національного банку України відносно:  диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;  мінімального розміру золотовалютних резервів. Оперативні рішення з питань управління золотовалютними резервами в Національному банку України приймає Перший заступник Голови НБУ (станом

19 на 12.09.2011 – Ю.Колобов), що, за розподілом обов’язків, відповідає за діяльність Департаменту з управління валютним резервом та здійснення операцій на відкритому ринку [36].   Управління золотовалютними резервами – це процес, що складається з таких етапів, як планування; організація, мотивація та виконання; аналіз ефективності; звітність та контроль [25]. Планування в управлінні золотовалютними резервами передбачає, що визначається необхідний їх обсяг золотовалютних резервів та формується планова їх структура, оптимізована за критеріями дохідності, ліквідності та збереження. Для забезпечення ефективного планування золотовалютних резервів центральному банку необхідно мати у своєму розпорядженні систему показників, які б відображали: кількість золотовалютних резервів, тобто відповідність обсягу резервів центрального банку потребам у них; якість золотовалютних резервів, що відображає оптимальну структуру резервів при мінімальному ризику вкладення коштів у ті чи інші види валютних активів.  Планування обсягу золотовалютних резервів за кількісними показниками є важливим з погляду вибору такої їх величини, яка б максимально відповідала завданням центрального банку щодо регулятивного впливу на організацію валютних відносин. Важливим аспектом управління золотовалютними резервами є визначення їх оптимального рівня. Поняття «оптимальний рівень золотовалютних резервів» необхідно сприймати не як чітко заплановану величину, а, скоріше, як середньо- чи довгострокову ціль, навколо якої фактичний рівень резервів може коливатись у певних, визначеним регулятором, межах. Сьогодні можна виділити чотири основні кількісні критерії визначення адекватності золотовалютних резервів  [12]: а) критерій забезпечення національної грошової одиниці, згідно з яким резерви повинні бути достатніми для попередження різкої девальвації чи

20 ревальвації національної  грошової одиниці. Він передбачає, що сума резервів є достатньою  за умови повного покриття  грошової бази країни; б) критерій  покриття імпорту. Один із найбільш  традиційних критеріїв оцінки  достатності міжнародних резервів, згідно з яким величина покриття  імпорту залежить від рівня  економічного розвитку країни  та ситуації на міжнародних  ринках. За цим критерієм золотовалютні  резерви повинні покривати обсяг  трьохмісячного імпорту від рівня  економічного розвитку країни  та ситуації на міжнародних  ринках; в) критерій покриття зовнішнього  боргу. Цей показник набув широкого  застосування після 1999 року і  відомий під назвою Грінспена. Саме він визначив, що резерви повинні покривати офіційний та гарантований державою зовнішній борг; г) комбіновані критерії. Вони формуються шляхом поєднання вищевказаних критеріїв щодо оцінки мінімального розміру міжнародних валютних резервів. Найбільш вузьким є так званий критерій Редді, згідно з яким мінімальний розмір резервів повинен бути не менше за суму імпорту та платежів за зовнішнім боргом. Критерій Гуідотті розраховується шляхом суми річних платежів із обслуговування зовнішнього боргу країни та сальдо платіжного балансу, згідно ним обсяг резервів є достатнім, якщо він дозволяє країні обходитися без зовнішніх запозичень протягом 12 місяців.  Управління офіційними золотовалютними резервами за якісними показниками передбачає оптимізацію їх структури, тобто вибір між різними компонентами резервів і встановлення оптимального співвідношення між ними. При цьому головними принципами якісного управління золотовалютними резервами є забезпечення дотримання наступних параметрів: – збереження – визначає необхідність накопичення, оптимального формування і раціонального використання валютних резервів як частини національного багатства країни;

21 – ліквідність –  передбачає наявність у центрального  банку можливості негайного використання  значної частини валютних резервів  із метою реалізації завдань  оперативного регулювання валютних  відносин у країні; – дохідність  – забезпечує належну ефективність  розміщення центральним банком  коштів у різних видах валютних  активів. З метою ефективного  управління золотовалютними резервами  країни процес формування окремих  їх частин відповідно до того, яка з них має забезпечувати  ліквідність, а яка дохідність, може бути підпорядкований різним  цілям – операційним та інвестиційним.  Відповідно до цього, використовуються  і різні операції та інструменти  формування золотовалютних резервів. Підпорядкована операційним цілям  частина резервів має на меті  забезпечення високої ліквідності  активів центрального банку за  поточними валютними операціями (наприклад, проведення інтервенцій  на валютному ринку або забезпечення  надзвичайних потреб держави). Для  її формування використовуються  такі операції: внесення коштів  на короткострокові депозити  у першокласні іноземні банки,  зворотне РЕПО, придбання короткострокових  казначейських векселів США та  інших високоліквідних цінних  паперів. Підпорядкована інвестиційним  цілям частина резервів має на меті забезпечення прийнятного рівня дохідності вкладень від розміщених золотовалютних резервів. Із метою формування цієї частини використовуються такі операції: внесення коштів у довгострокові державні цінні папери іноземних урядів і урядових організацій (передусім США), придбання забезпечених банківських облігацій (із заставою у вигляді державних кредитів). Другий етап передбачає здійснення сукупності тих чи інших операцій, кінцевим результатом яких є формування необхідного обсягу резервів з необхідною їх структурою. Основні види таких операцій:  – конверсійні валютні угоди на валютному ринку на умовах поставки валюти «тод» (сьогодні), «том» (наступного банківського дня) і «спот» (на другий банківський день);

22 – форвардні угоди,  а також операції «своп», що передбачають обмін національної валюти на іноземну з одночасним укладенням зворотної форвардної угоди на певний строк із метою хеджування валютних ризиків; – придбання, продаж, обмін державних цінних паперів (казначейських векселів, облігацій державних позик тощо) емітентами або гарантами за якими виступають урядові структури інших країн; – придбання, обмін боргових зобов’язань (векселів, депозитних сертифікатів та ін.), боржниками або гарантами за якими виступають міжнародні фінансові організації або банки-нерезиденти за умови, що їхні зобов’язання повністю забезпечені державними позиками; – отримання кредиту під заставу державних цінних паперів інших країн або боргових зобов’язань зарубіжних банків; – розміщення депозитів у банках-нерезидентах, які мають високий інвестиційний клас згідно зі світовими рейтинговими агентствами; – угоди з похідними фінансовими інструментами, що здійснюються з метою мінімізації валютного ризику при відкритій позиції і ризику вкладень в іноземні цінні папери [6, 7]. Згідно зі ст. 48 Закону України «Про Національний банк України» золотовалютний резерв використовується НБУ на наступні цілі: – продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово- кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; – витрати за операціями з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими визнаними на міжнародному рівні резервними активами. При цьому не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов’язань резидентам і нерезидентам України [32]. Для оцінки ефективності управління золотовалютними резервами, що реалізується на третьому етапі, можна виділити два аспекти: грошово- кредитний і фінансовий. З точки зору грошово-кредитної політики, ефективне управління золотовалютними резервами має забезпечувати постійну

23 доступність цих резервів  для здійснення валютних інтервенцій  або інших заходів. Фінансова  ефективність управління золотовалютними  резервами оцінюється шляхом  порівняння планових   і фактичних  показників дохідності золотовалютних  резервів. Заключним етапом управління  золотовалютним резервами є формування  необхідної звітності і контроль  за дотриманням вимог щодо  формування та використання активів,  що входять до складу золотовалютних  резервів.                        

24 РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ  НБУ З УПРАВЛІННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИМИ  РЕЗЕРВАМИ 2.1 Світові тенденції  акумулювання та використання  міжнародних золотовалютних резервів  

Значення міжнародних  золотовалютних резервів підвищується у зв’язку зі зростанням ступеня  нестабільності світової валютно-фінансової системи та виникненням на цій  основі  валютних і фінансових криз глобального масштабу. Протягом останніх сорока років фінансові кризи  в десятках країн призвели до втрати 10-30 % національних фінансових активів. Тільки в 1975 – 1997 роках МВФ зареєстрував 158 валютних і 54 банківські кризи у  більш ніж п’ятдесяти країнах  світу. Останнім наразі епізодом фінансової дестабілізації є світова фінансова  криза, що розпочалася на локальному іпотечному ринку у 2007-му році та триває, вражаючи світову фінансову та банківську системи. Фінансові кризи виникали в Європі (криза Європейської валютної системи 1992 – 1993 років), у Латинській Америці (мексиканська «текілова» криза 1994 – 1995 років), аргентинська криза 1999 – 2002 років та в Азії (криза 1997- 1998 років у Індонезії, Кореї, Малайзії, Філіппінах і Таїланді) [41]. У відповідь на підвищення імперфекцій глобального валютного ринку і зростання ризику валютних дестабілізацій, пов’язаних з ними, більшість центральних банків розпочали застосовувати політику накопичення значних золотовалютних резервів. В умовах фіксованого режиму курсоутворення національної валюти, а також його штучного заниження розміри золотовалютних резервів деяких країн набувають ознак гіпертрофії [13]. У 1990 році сукупні міжнародні золотовалютні резерви становили 932,4 млрд. дол., а номінальний світовий валовий продукт становив 10000 млрд.  дол. (табл. 2.1).