Сутність соціального захисту та соціального страхування

• специфіка технологічних процесів;
• ступінь зносу основних фондів на підприємствах та в галузях загалом; стан умов та безпеки праці;
• забезпечення працівників засобами захисту віл шкідливого впливу виробничого середовища та дотримання вимог охорони праці на підприємстві тощо.

Тягар страхових внесків покладено  на роботодавців, що встановлено національним законодавством відповідно до міжнародних  норм. Обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві формується за рахунок страхових внесків страхувальників. Проте не виключається також можливість забезпечення додаткового захисту від даного виду ризиків шляхом добровільного страхування (за умови адекватного рівня доходів населення) за рахунок застрахованих або страхувальників-роботодавців.

Існує диференціація тарифів страхових  внесків для різних галузей та груп галузей економіки, що відображає об'єктивну складову страхового ризику в цьому виді соціального страхування. Ступінь вини потерпілого, що призвела до нещасного випадку (недотримання правил техніки безпеки тощо), як один із суб'єктивних чинників страхового ризику, враховується на стадії призначення  страхових виплат.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного  випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що надбавка страхового внеску страхувальника - це знижка або надбавка за рівень травматизму, професійної захворюваності та стан охорони праці на підприємстві. Можливість впливу підприємства на ці показники є мікроекономічною складовою впливу на страховий ризик загалом. Отже, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань містить економічний механізм впливу на стан охорони праці на підприємствах.

 

9.2.4. Страхування на випадок безробіття

Проблема  безробіття є однією з головних серед  глобальних проблем сучасності.

Ринок праці являє собою сукупність соціально-економічних відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві. Його значення полягає у:

• використанні потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;
• забезпеченні працюючих доходами, що дають можливість задовольняти їх соціально-економічні потреби та посилюють соціальну захищеність;
• забезпеченні соціально-економічної стабільності тощо.

Методи стимулювання попиту на робочу силу:

• прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць;
• пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу:
• відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання та найм на роботу працівників;
• сприяння забезпеченню підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць;
• прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника;
• стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоспроможних груп населення.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

• встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;
• жорстка кредитна політика;
• встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;
• зниження інвестицій;

• скорочення або відміна гнучких форм зайнятості.

Захисні заходи держави:

1. Забезпечення гарантій зайнятості за умов зміни власника, приватизації, банкрутства.

2. Організація і проведення громадських робіт.
3. Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої).

4. Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення 
страхових систем.

Види державних програм, спрямованих  на зниження рівня безробіття:

• стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;
• підготовка та перепідготовка робочої сили;
• сприяння найму робочої сили;
• соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).

Наявність безробіття - досить неприємний факт для кожної країни. Проте навіть у найрозвинутіших країнах є безробіття, і його припустимий рівень сягає 5%.

Безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до прийнятної роботи.

Безробіття  поділяють на 3 основних типи: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуками або чеканням роботи в найближчому майбутньому. При наявності вибору професії, роду і виду діяльності деякі працівники виявляються в положенні „між роботами". Одні добровільно змінюють місце роботи, інших звільняють, і вони шукають нову роботу, треті втрачають сезонну роботу. Цей тип безробіття є неминучим, і навіть бажаним, тому що багато працівників змінюють вид діяльності на більш кваліфікований і високооплачуваний, і, таким чином, відбувається більш раціональний розподіл трудових ресурсів.

Структурне безробіття виникає у зв'язку з падінням попиту на робочу силу в різних галузях. Наприклад, коли з розвитком технологій або змін споживчого попиту відпадає потреба у виробництві будь-якого товару. Різниця між структурним і фрикційним видами безробіття: фрикційне безробіття більш довгострокове, тому що потрібен час для придбання нових знань або зміни місця проживання, тому воно вважається більш серйозним. Фрикційний і структурний види безробіття є неминучими. У зв'язку з цим 100 % зайнятість населення є недосяжною. Звідси виникає термін природний рівень безробіття, який дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Такий рівень установлюється, коли ринки робочої сили перебувають у рівновазі, тобто кількість тих, що шукають роботу, дорівнює кількості робочих місць.

Крім  цього, існує циклічне безробіття, що виникає в період спаду в економіці, коли попит на товари і послуги знижується, зайнятість скорочується і, як наслідок, зростає безробіття. Тому циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту. Наприклад, у розпал Великої депресії в США розмір циклічного безробіття досягав 25 %.

Циклічне - найнебезпечніша форма безробіття. Через депресію, втрату кваліфікації, самоповаги воно може призвести до руйнації моральних підвалин суспільства і в результаті - до суспільних і політичних криз. Історія показує, що масове безробіття призводить до швидких соціальних змін.

Матеріальну підтримку доцільно надавати тим, хто  з не залежних від них причин буде неповно зайнятим лише короткотривалий  період, тобто перебуває в стані  часткового безробіття. Для них має  бути розроблено механізм соціального  захисту, в основу якого слід покласти норми Конвенції МОП №168 «Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття».

Вивчення  можливості запровадження матеріальної підтримки працюючих в умовах часткового безробіття виявило доцільність  надання її в умовах стабільної економіки, коли запрацюють підприємства, визначиться  потреба щодо необхідної чисельності  працівників, а простої та зупинки  виробництва матимуть тимчасовий, локальний  характер.

Існує два способи визначення кількості  безробітних.

Перший (офіційний) - це відомості державних центрів зайнятості про громадян працездатного віку, які зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Другий (неофіційний) - визначення кількості безробітних за методикою Міжнародної Організації Праці (МОП).

В умовах високого рівня безробіття, яке свідчить про наявність надлишку робочої  сили порівняно з попитом, можливості реалізації закону щодо формування ціни робочої сили залежно від попиту й пропозиції реально відсутні. В  економічній науці розрізняють  такі рівні заробітної плати: мінімальна, номінальна, реальна.

Мінімальна заробітна плата виражає встановлений державою розмір оплати праці, нижче якого не може здійснюватися оплата праці за фактично виконану найманим працівником роботу за певну місячну норму праці. Величина мінімальної заробітної плати не є стабільною.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку отримує працівник за виконану роботу протягом певного часу. Вона характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на споживчі товари й послуги. Тому номінальна заробітна плата не дає чіткого уявлення про оплату праці, рівень доходів населення і справжні розміри споживання.

Реальна заробітна плата - кількість споживних вартостей (товарів і послуг), які може придбати найманий робітник за номінальну заробітну плату при даному рівні цін після вирахування податків. Вона прямо пропорційна номінальній і обернено пропорційна розміру податкової ставки, рівню цін на предмети споживання і послуги.

Реальна заробітна плата є однією з  найважливіших складових доходів  населення. Величина її повинна забезпечувати номінальний процес відтворення робочої сили: відновлення фізичної і духовної енергії, витраченої в процесі використання праці, поповнення та вдосконалення професійних знань, підвищення кваліфікації працівників і рівня матеріального забезпечення їхніх родин.

Залежно від способів вимірювання заробітної плати розрізняють погодинну і відрядну заробітну плату.

Фінансування системи соціального  захисту від безробіття в Україні  повинно будуватися на таких принципах: обов'язковість страхування; податковий характер страхових платежів; позабюджетний  статус Фонду зайнятості населення; залучення як платників роботодавців і окремих категорій працівників; гнучкий зв'язок тарифів страхових  платежів з показниками, що використовуються при встановленні бази оподаткування.

 

Види допомоги з безробіття

Застраховані  особи, визнані у встановленому  порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу з безробіття залежно від страхового стажу.

Право на допомогу з безробіття зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:

• навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі за денною формою навчання;
• строкова військова служба;
• здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;
• інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Особи, визнані в установленому порядку  безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше як 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи за підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу з безробіття без урахування страхового стажу.

Допомога з безробіття виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги з безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги з безробіття не може перевищувати 720 календарних днів.

У разі чергового визнання в установленому  порядку застрахованої особи  безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога з безробіття, тривалість її виплати  враховується сумарно.

У разі зміни застрахованою особою місця постійного проживання виплата  допомоги з безробіття продовжується  після реєстрації її в установленому  порядку як безробітного за новим  місцем проживання.

Розмір допомоги з безробіття. Застрахованим особам розмір допомоги з безробіття визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:

Страховий стаж	Норма виплат, % до середньої заробітної плати (доходу)
До 2 років	50
Від 2 до 6 років	55
Від 6 до 10 років	60
Понад 10 років	70