Сутність соціального захисту та соціального страхування

Тема 9. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ

 

9.1. Сутність соціального захисту та соціального страхування

Виникнення  елементів, а згодом і системи  соціального страхування об'єктивно  зумовлено розвитком ринкових трудових відносин. З перетворенням основного  фактора виробництва - робочої сили - на товар і відповідно заробітної плати - в основне джерело існування для багатьох членів суспільства виникає особливий вид соціальної незахищеності - ймовірність (ризик) матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку.

Ризик має суспільно-соціальний характер, оскільки визначається соціальними  умовами і не залежить від кожної окремої людини. Ризик - це небезпека виникнення непередбачуваних витрат у зв'язку з випадковими обставинами економічної діяльності.

Поряд із системою оподатковування в Україні  діє ще одна загальнообов'язкова система - соціальне страхування. Усі підприємства і приватні підприємці, що використовують найману працю, зобов'язані сплачувати страхові внески на різні види соціального страхування.

Поняття соціального страхового ризику - одне з ключових у теорії соціального страхування. Під ним у статті 11 "Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 14.01.98 р. № 16/98-ВР розуміють обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, таким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Соціальне страхування - це сукупність усіх форм і видів страхування, які мають на меті забезпечення широких мас населення на випадок різних соціальних ризиків.

Якщо  основною ознакою соціального страхування  є соціальний ризик, пов'язаний із втратою  або зниженням заробітку чи зумовлений підвищенням витрат із соціально  значущих причин, то необхідно розмежувати  поняття "соціальне забезпечення" і "соціальне страхування" у тому обсязі, в якому вони виникли і розвивалися.

Соціальний захист - це:

по-перше, державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;

по-друге, комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).

Основні елементи системи  соціального захисту:

1. встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового фізіологічного і соціального мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);
2. захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;
3. вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;
4. пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);
5. утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;
6. соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);
7. соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);
8. надання необхідної медичної допомоги тощо.

Важливим  складовим елементом системи  соціального захисту населення  є соціальне страхування. Поняття «соціальний захист» слід вважати за змістом ширшим і місткішим порівняно з поняттям «соціальне страхування». Соціальне страхування - це система заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатності в працездатному віці, на випадок безробіття, для підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію тощо.

В узагальненому розумінні система соціального страхування розв'язує два важливих соціально-економічних завдання:

1) збереження та повне відновлення  працездатності активної частини  населення країни;

2) гарантоване матеріальне забезпечення  громадян, які втратили працездатність  у зв'язку з виходом на пенсію  чи не мали її в працездатному  віці з тих чи інших причин.

Отже, державне та приватне соціальне страхування  за своїм функціональним призначенням передбачає розв'язання окремих аспектів соціального захисту громадян країни. Воно спрямоване на відшкодування доходів  громадян, зумовлених втратою працездатності.

Через систему соціального страхування  реалізується концепція забезпечення гарантованого мінімального доходу, в якій основою є принцип розподілу  з урахуванням ресурсних можливостей  суспільства та визначення міри соціальних гарантій.

Ознаки соціального  страхування, які одночасно характеризують його відмінність від соціального забезпечення і окреслюють перспективи його подальшого розвитку:

• несприятливим наслідкам ризикової ситуації;
• передбачення соціально - економічного ризику (наприклад, ймовірності настання для працівника матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку);
• кінцева тривалість ризикової ситуації (період між її виникненням і переходом до нормальних умов життєдіяльності) тощо.

Попереднє виявлення і врахування ризику виражається  також у профілактичній спрямованості страхування. Вона характерна, зокрема, для соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, коли стан охорони праці і техніки безпеки на підприємстві поряд зі ступенем професійного ризику може бути основою для встановлення знижок чи надбавок до страхових тарифів.

Друга ознака, яка відмежовує соціальне  страхування від соціального  забезпечення, - це спосіб фінансування. Страхові внески завжди складають частину заробітної плати чи доходу застрахованої особи, навіть у тому випадку, коли за найманого працівника внески сплачує роботодавець. Соціальне страхування на відміну від соціального забезпечення не є для застрахованих безоплатним і безеквівалентним.

Третя ознака (найважливіша) соціального  страхування - це високий рівень соціального забезпечення. Це відповідає економічній логіці страхування, яке організовується для того, щоб захистити громадянина від несприятливих наслідків втрачання досягнутого рівня життя.

Необхідність соціального  страхування обумовлена такими причинами:

• наявністю осіб, які, з погляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно корисній праці, тобто не можуть за рахунок заробітної плати виживати або підтримувати мінімальний життєвий рівень;
• наявністю громадян, що є працездатними, але не мають можливості реалізувати цю працездатність.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають визначені фонди з характерними для них напрямами використання грошових коштів.

Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення групою спеціалістів міністерств  і відомств були розроблені Основи законодавства України про соціальне  страхування, прийняті у вигляді  базового рамкового закону. Основами законодавства визначені принципи, правові, фінансові й організаційні  основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян. Цей документ був прийнятий Верховною  Радою України і набрав чинності ще в 1998 р., а в 2001 р. стали чинними  передбачені ст. 2 і 4 Основ законодавства  закони та деякі інші нормативно-правові  акти, які «...регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Загальнообов'язкове державне соціальне  страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання соціального захисту, тобто матеріальне забезпечення громадян у випадку хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за не залежних від них обставин, а також у старості й у інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, сформованих шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно  до Закону України «Про соціальні  послуги» соціальні послуги - це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Соціальне обслуговування - система соціальних заходів, яка передбачає надання соціальних послуг соціальними службами окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Державні цільові фонди (ДЦФ) - це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб з визначених джерел, що мають цільове призначення та знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади.

Шляхи створення ДЦФ:

• виділення коштів Державного бюджету на цілі, що мають першочергове значення для країни в даний момент;
• формування спеціальних фондів, що мають самостійні джерела фінансування.

Цільові фонди бюджету  включають бюджетні призначення  винятково на конкретні цілі у  випадках:

• передбаченого законом покриття витрат з конкретно визначеного джерела надходжень;
• одержання центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних дотацій, грантів або подарунків у вартісному розрахунку на конкретну мету.

Цільові фонди певним чином доповнюють державний  бюджет, мають цільове призначення  й на інші цілі не використовуються.

 

9.2. Види загальнообов'язкового  державного соціального страхування

 

З метою  реалізації функції соціального  страхування в країні утворюються  спеціальні страхові фонди. Формування цих фондів забезпечується, в основному, за рахунок податків і відрахувань (за певними, встановленими державою нормативами) з нарахованої заробітної плати та інших доходів громадян. Також є фонди страхування, які формуються за рахунок внесків самих страхувальників.

Збір  до Державного фонду соціального страхування включає в себе відрахування до таких фондів: Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням, Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві і при професійному захворюванні, що спричинили за собою втрату працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Розміри цих фондів визначаються рівнем середньої заробітної плати, чисельністю активно працюючого населення та рівнем нормативної тарифної ставки відрахувань на формування окремих фондів.

У залежності від страхового випадку існують такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;

• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;
• страхування від нещасного випадку на виробництві і при професійному захворюванні, що спричинили за собою втрату працездатності;
• страхування на випадок безробіття;
• медичне страхування;
• інші види страхування, передбачені законами України.

 

9.2.1. Пенсійне страхування

 

Для забезпечення виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення» у 1992 р. був створений Пенсійний фонд України як самостійна фінансова структура. Засоби фонду не входять у Державний бюджет і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Сьогодні  пенсійне забезпечення регулюється  Конституцією України, міждержавними  угодами та законодавчими актами України:

1. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
2. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
3. Закон України “Про пенсійне забезпечення”.
4. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
5. Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
6. Закон України „Про Кабінет Міністрів України”.
7. Закон України “Про статус народного депутата України”.
8. Закон України “Про державну службу”.
9. Закон України “Про прокуратуру”.
10. Закон України “Про статус суддів”.
11. Закон України “Про судову експертизу”.
12. Митний кодекс України.
13. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР.
14. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
15. Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”.
16. Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”.
17. Закон України „Про жертви нацистських переслідувань”.
18. Закон України “Про соціальний захист дітей війни”.
19. Закон України “Про зайнятість населення”.
20. Закон України “Про донорство крові та її компонентів”.
21. Закон України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”.
22. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.
23. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”.
24. Закон України “Про Національний банк України”.
25. Закон України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”.
26. Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”.
27. Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.
28. Закон України “Про дипломатичну службу”.
29. Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”.