Правове регулювання діяльності небанківських фінансових установ

     Найбільш  проблемними залишаються нюанси оподатковування. Відповідно до нормативно-правових документів державної податкової адміністрації, ломбарди виступають податковими агентами і зобов'язані утримувати і перераховувати прибутковий податок з фізичних осіб, які не викупили заставне майно. Ломбарди не проти того, щоб сплачувати податок за фізичних осіб, але механізм надання позики не дозволяє їм утримувати цей податок із клієнтів. Надання кредитів, як відомо, податками не обкладається.

     Податкові зобов'язання виникають у клієнта  тільки тоді, коли він не повертає кошти вони стають його доходом. Податківці, розуміючи, що ніхто із громадян не оприлюднюватиме свої доходи, поклала це завдання на ломбарди. Платити податки зі своїх коштів ломбарди не хочуть. Тому зав'язався довгий судовий позов між декількома ломбардами і державною податковою адміністрацією.

     Головною  перешкодою для розвитку ломбардів  залишається відсутність профільного  закону. Законопроект «Про ломбарди і  ломбардну діяльність» був розроблений  ще наприкінці 2005 року й дійшов до другого  читання, але не був прийнятий.

     В силу слабкої розвиненості в Україні фінансового та фондового ринку в недержавних пенсійних фондах (далі - НПФ) є незначні можливості щодо розміщення залучених у вигляді пенсійних внесків коштів у надійні активи з достатнім рівнем дотримання вимог щодо їх безпечності, ліквідності, диверсифікованості, дохідності та стандартів довірчого управління.

     Закон України “Про недержавні пенсійні фонди” регулює діяльність НПФ. Недержавний  пенсійний фонд (далі - пенсійний  фонд) – юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), 
функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення 
пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з 
подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює 
пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному  
Законом порядку.

     Законодавство про недержавне пенсійне забезпечення складається з вище згаданого Закону, законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Законів України "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інших нормативно-правових актів.

     Органи, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, зазначені у статті 67 Закону України “Про недержавні пенсійні фонди”.

     Страхові  компанії, очевидно, єдиний вид НБФУ, який динамічно розвивався і має  серйозні перспективи подальшого становлення  у фінансовому секторі України  без кардинальної інституційної  трансформації чи зміни законодавства.

     На  особливу увагу заслуговує страхування життя. Саме страхування життя поряд із медичним і пенсійним страхуванням визнається найбільшим пріоритетом у подальшому розвитку страхового ринку України, оскільки передбачає довготермінове накопичення коштів, в першу чергу населення, та спрямування їх через фінансовий та фондовий ринок у реальний сектор економіки.

     Основним  нормативно-правовим актом, що регулює  діяльність страхових компаній є  Закон України “Про страхування”.

     Важливу роль у розвитку інвестиційних процесів в Україні та у забезпеченні функціонування механізму проведення масової «сертифікатної приватизації» державного майна відігравали інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, що здійснюють виключну діяльність зі спільного інвестування. Основною функцією цих інститутів було акумулювання коштів (в основному приватизаційних майнових сертифікатів) переважно дрібних інвесторів (громадян України), здійснення їх наступного інвестування (в переважній більшості через центри сертифікатних аукціонів) у цінні папери інших емітентів та формування і управління єдиним портфелем цінних паперів.

     Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства ІСІ, компаніями з управління активами, зберігачами та реєстраторами власників іменних цінних паперів ІСІ здійснює Антимонопольний комітет України. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” регулює дану сферу діяльності.

     Характеризуючи  сектор НБФУ, слід зазначити, що для  кожного окремого виду таких установ  існує відповідна нормативно-правова база, котра забезпечує їх функціонування. Викладені вище положення відображають законодавчу сферу забезпечення діяльності окремих видів НБФУ, не враховуючи фінансові та лізингові компанії, що пояснюється детальним їх дослідженням у наступному розділі.

1.3. Державне регулювання  ринку небанківських  фінансових послуг

 

     Функціонування  будь-якого ринку в сучасних умовах неможливо уявити без законодавчої бази та впливу держави. Саме держава  визначає і контролює правові  основи ринкових відносин, насамперед щодо права власності, установлює базові правила економічних відносин учасників ринку.

     На  сьогодні в Україні державними установами, які в міру своїх функцій визначають пріоритети та політику в галузі фінансів є : Верховна Рада України , Президент  України, державні установи, які виконують функції нагляду та регулювання діяльності на фінансових ринках, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна податкова адміністрація України, Державне казначейство України, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України, Державний комітет України з фінансового моніторингу, інші державні установи.

     Правову основу державного регулювання у  сфері фінансового ринку України  утворюють:

• Конституція України ;
• Цивільний і Господарській кодекси;
• закони України, що регламентують діяльність в окремих секторах фінансового ринку;
• нормативно-правові документи уповноважених державних органів.

     Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

     1) проведення єдиної і ефективної  державної політики у сфері  фінансових послуг;

     2) захист інтересів споживачів  фінансових послуг;

     3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

     4) створення умов для ефективної  мобілізації і розміщення фінансових  активів учасниками ринків фінансових  послуг з урахуванням інтересів  суспільства; 

     5) забезпечення рівних можливостей  для доступу до ринків фінансових  послуг і захисту прав їх  учасників; 

     6) дотримання учасниками ринків  фінансових послуг вимог законодавства; 

     7) запобігання монополізації та  створення умов розвитку добросовісної  конкуренції на ринках фінансових  послуг;

     8) контроль за прозорістю та  відкритістю ринків фінансових  послуг;

     9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.[ 69; с.13-14].

     Враховуючи  те, що об’єктом дослідження є діяльність фінансових та лізингових компаній, в  цьому розділі будуть розглянуті питання державного регулювання  небанківського фінансового сектору, що здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг – Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

     Державна  комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, створена відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” на підставі указу Президента України від 11.12.2002 № 1153/2002 „Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України”

     Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначено основні завдання Держфінпослуг, а саме:

     1) розробка стратегії і реалізації  розвитку та вирішення системних  питань функціонування ринків  фінансових послуг в Україні;

     2) здійснення державного регулювання  та нагляду за наданням фінансових  послуг та додержання законодавства  у цій сфері; 

     3) захист прав споживачів фінансових  послуг шляхом застосування у  межах своїх повноважень заходів  впливу з метою запобігання  і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

     4) узагальнення практики застосування  законодавства України з питань  фінансових послуг і ринків  та розроблення пропозицій щодо  їх вдосконалення;

     5) розроблення і затвердження обов’язкових  до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

     6) координація діяльності з іншими  державними органами;

     7) запровадження міжнародно-визнаних  правил розвитку ринків фінансових  послуг.

     Регулювання діяльності по наданню фінансових послуг здійснюється Держфінпослуг шляхом:

     1) ведення Державного реєстру фінансових  установ і ліцензування діяльності  з надання фінансових послуг;

     2) нормативно-правового регулювання  діяльності фінансових установ; 

     3) нагляду за діяльністю небанківських  фінансових установ;

     4) застосування до порушників заходів  впливу;

     5) проведення інших заходів з  державного регулювання ринків  фінансових послуг.

     Держфінпослуг у межах своєї компетенції:

     1) розробляє і затверджує нормативно-правові  акти, обов’язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об’єднаннями, контролює їх виконання;

     2) здійснює реєстрацію та веде  Державний реєстр фінансових  установ; 

     3) видає фінансовим установам у межах своєї компетенції та відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг та затверджує ліцензійні умови провадження діяльності з надання фінансових послуг та порядок контролю за їх додержанням;

     4) встановлює обов’язкові нормативи  достатності капіталу та інші  показники і вимоги, що обмежують  ризики по операціях з фінансовими  активами;

     5) встановлює плату за реєстрацію  документів та видачу ліцензій, надає інформацію за запитами юридичних осіб;

     6) дає висновки про віднесення  операцій до того чи іншого  виду фінансових послуг;

     7) встановлює обмеження на суміщення  надання певних видів фінансових  послуг;

     8) здійснює контроль за достовірністю  інформації, що надається учасникам ринку фінансових послуг;

     9) проводить самостійно чи разом  з іншими уповноваженими органами  нагляду виїзні та безвиїзні  перевірки діяльності фінансових  установ; 

     10) у разі порушення законодавства  про фінансові послуги, нормативно-правових актів Уповноваженого органу застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення;

     11) звертається до суду та господарського  суду з позовами (заявами) у  зв’язку з порушенням законодавства  України про фінансові послуги;