Міжбюджетні трансферти і їх роль у міжбюджетному регулюванні

Органи  державної виконавчої влади, виконавчі  органи місцевого самоврядування вищого рівня здійснюють нагляд за дотриманням  вимог законодавства, рішень органів  влади вищого рівня з питань виконання  бюджету відповідними виконавчими  органами нижчого рівня. У разі невитрачення у встановлений термін або використання не за цільовим призначенням субвенцій, виділених бюджету нижчого територіального  рівня, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.

За допомогою  бюджетних трансфертів вирішуються  такі завдання:

• досягається збалансування бюджетів, здійснюється активний вплив на структуру видаткової частини;
• проводиться вирівнювання бюджетних диспропорцій у розрізі територій країни;
• здійснюється фінансування соціально-економічних програм загальнодержавного значення;
• місцеве господарство розвивається відповідно до визначених загальнонаціональних пріоритетів.

Трансферти  є формою фінансування, видом фінансової співпраці держави та інших суб'єктів господарювання, яка передбачає такі форми бюджетного фінансування: 1) бюджетні інвестиції; 2) бюджетні кредити; 3) кошторисне фінансування; 4) державні трансферти. Державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню. Вони викликані необхідністю розрахунків та виконання зобов'язань перед різними суб'єктами господарювання.

У випадках закріплення певних джерел, фондів за колишніми отримувачами трансфертів необхідність у трансфертах відпадає, тому що причиною трансфертів є фінансова недостатність отримувачів коштів. Наприклад, колись відбувалося заміщення трансфертів фондами системи соціального страхування. Розглядалося питання про допомогу на громадську опіку. Була проведена соціальна реформа – введення страхування старості – що значною мірою звільняє місцеві органи від допомоги бідним (старше 70 років) вдома, перекладаючи її вагу на казначейство.

В економічній  теорії трансферти розглядають як інструмент фінансових відносин між основними економічними суб'єктами: а) між окремими домогосподарствами; б) між окремими фірмами; в) між домогосподарствами та фірмами; г) між домогосподарствами, фірмами з одного боку та державою з іншого; д) між суб'єктами сектору державного управління.

З усієї  сукупності трансфертів в цій роботі розглянемо трансферти, які стосуються сектору державного управління.

Трансферти, визначені уп. «г», називають міжсекторальними трансфертами, у п. «д» – внутрішньосекторальними. Також ці трансферти називають міжбюджетними, міжурядовими, міжструктурними.

Міжбюджетний трансферт зумовлений тим, що державний міжсекторальний трансферт йде до його отримувача часто не прямо, а через місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, що обумовлює відображення державних трансфертів у вигляді МБТ.

Трансферти  у зарубіжній практиці трактуються як «передавальні платежі», «односторонні перекази», характерними ознаками яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одержанням товарів, послуг або грошей. Хоча еквівалентом може служити політична прихильність чи певна поведінка, зустрічний потік певних благ буде у майбутньому.Частина трансфертів (наприклад, на виплату пенсій) враховує попередню працю пенсіонерів, тобто зустрічний потік платежів був у минулому.

Таким, чином для одних осіб трансферт є доходом, а для інших особливими видатками. Взагалі трансферт як фінансове поняття пов'язане також із грошима та кредитом. Варто погодитися з тим, що грошові знаки – це представники переведеного боргу і що все, що представляє цей борг, здатне до трансферту, є грошовим знаком, тобто у широкому розумінні трансферти як платежі спричинені заборгованістю або певними обов'язками, виражаються у грошах, і дії зі сплати вартостей є грошима.

 

Висновки  до розділу 1.

 

Сутність бюджетного регулювання полягає у виділенні коштів згідно з нормативами загальнодержавних податків нижчим бюджетам для збалансування видатків, у яких відображається реальна потреба в коштах господарств та соціально-культурної сфери областей, міст, районів тощо.

Окрім вертикального, виділяють також горизонтальне бюджетне регулювання, або фінансове вирівнювання, що полягає у нівелюванні різниці між бюджетною забезпеченістю бюджетів у межах однієї ланки бюджетної системи.

Система бюджетного регулювання має бути спрямована на забезпечення ефективногоі раціонального вирівнювання дохідного потенціалу територіальних утворень, забезпечення обгрунтованого розподілу дохідних джерел і видаткових повноважень між рівнями бюджетів. Механізм бюджетного регулювання повинен сприяти регулюванню соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць, забезпечувати стимулювання розвитку податкового потенціалу місцевих органів влади

Трансферти - це узагальнюючий термін, яким називаються  фінансові ресурси, що передаються  з бюджету центрального уряду  до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного  рівня до бюджетів одиниць нижчого  адміністративного рівня, а також  у зворотному напрямку.

Бюджетні  трансферти - кошти, що передаються  з Державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого  рівня (і навпаки) у формі дотацій, субсидій, субвенцій тощо.

Міжбюджетні трансферти — це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Бюджетним кодексом України визначені такі види міжбюджетних трансфертів:

• дотація вирівнювання (міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує);
• субвенція (міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції);
• кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;
• інші дотації.

У Державному бюджеті України  передбачені такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

• дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;
• субвенція на здійснення програм соціального захисту;
• субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;
• субвенція на виконання інвестиційних проектів;
• інші субвенції.  
  

РОЗДІЛ 2

Оцінка  міжбюджетних трансфертів в Україні

 

2.1.Аналіз доходів і видатків зведеного бюджету України

Доходи Державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій [12].

Головним  джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для  перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

В науково-методичні  літературі зустрічається декілька підходів до класифікації доходів державного бюджету, так само як і виділяються  різні її критерії.

Джерела доходів державного бюджету України  визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація  доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік.

1. Залежно  від повноти зарахування доходів  до бюджету:

закріплені - згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету;

регулюючі - зараховуються у певному відсотковому відношенні.

2. За  частотою появи:

звичайні - регулярно включаються в доходи;

надзвичайні - з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин.

3. За  методами залучення:

податки;

збори;

обов'язкові платежі;

інші  надходження.

4. За  способом зарахування:

загальний фонд;

спеціальний фонд.

5. За  розділами відповідно до Бюджетного  кодексу:

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи  від операцій з капіталом;

трансферти.

Визначені такі джерела доходів (стаття 9 пункт 1):

податкові надходження;

неподаткові надходження;

доходи  від операцій з капіталом;

трансферти;

Податковими надходженнями визнаються встановлені  законами України про оподаткування  загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки  і збори (обов'язкові платежі), (стаття 9 пункт 2).

Неподатковими надходженнями визнаються (стаття 9 пункт 3):

1) доходи  від власності та підприємницької  діяльності;

2) адміністративні  збори та платежі, доходи від  некомерційної господарської діяльності;

3) інші  неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів  державної влади, органів влади  Автономної Республіки Крим, органів  місцевого самоврядування, інших  держав або міжнародних організацій  на безоплатній та безповоротній  основі (стаття 9 пункт 4).

Видатки Державного бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування. [12]

Виокремлюють  державні і бюджетні видатки.

Державні  видатки - це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих  і децентралізованих доходів  держави. Складаються державні видатки  з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і  позабюджетних фондів, і витрат державних  підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету - це лише частина державних видатків [18].

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу  коштів бюджетного фонду держави.

Бюджетним кодексом України передбачено декілька критеріїв, по яким відбувається багатовимірна  класифікація видатків (стаття 10):

1. Видатки  та кредитування бюджету класифікуються  за:

1) бюджетними  програмами (програмна класифікація  видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою  головного розпорядника бюджетних  коштів (відомча класифікація видатків  та кредитування бюджету);

3) функціями,  з виконанням яких пов'язані  видатки та кредитування бюджету  (функціональна класифікація видатків  та кредитування бюджету).

Функціональна класифікація передбачає виділення 10 напрямків видатків:

1) загальнодержавні  функції;

2) оборона;

3) громадський  порядок, безпека та судова  влада;

4) економічна  діяльність;

5) охорона  навколишнього природного середовища;

6) житлово-комунальне  господарство;

7) охорона  здоров’я;

8) духовний  та фізичний розвиток;

9) освіта;

10) соціальний  захист та соціальне забезпечення. Останні 4 напрямки об’єднують під назвою "видатки на соціальну сферу", оскільки вони мають спільну природу, і заслуговують окремої уваги при аналізі, оскільки в них розкривається соціальна природа держави.

Відомча класифікація базується на виокремленні головних розпорядників бюджетних  коштів - бюджетних установ в особі  їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу отримують  повноваження шляхом встановлення бюджетних  призначень. Всього виділяється біля 160 головних розпорядників бюджетних  коштів [7].

Програмно-цільовий метод - це метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету  із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу [1]. Запровадження  і використання програмно-цільового  методу є важливим механізмом підвищення ефективності використання бюджетних  коштів та полегшення контролю за цільовим їх використанням.

 

2.1.1. Аналіз структури і динаміки доходів Державного бюджету України

Для аналізу  структури і динаміки видатків державного бюджету України обрано період 2007-2011 років та використано дані, що надаються  офіційною статистикою. Основним джерелом, використаним для аналізу, є закони про Державний бюджет України на відповідні роки [2].