Державний бюджет: суть, структура, джерела формування, дефіцит, проблеми

      У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

1. Наочно-реальний.

    При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

    Наприклад, у США наприкінці 80-х років XX ст. «дефіцит федерального бюджету становив близько 50 % валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не пов'язані з інфляцією.

2. Структурний.

    Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний.

    Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

    Існує і така класифікація видів бюджетного дефіциту.

    За  формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.

    Відкритий бюджетний дефіцит  - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний  рік.

    Прихований  бюджетний дефіцит  виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

    За  причинами виникнення бюджетний  дефіцит буває вимушеним і свідомим./1, c.63/.

    Вимушений бюджетний дефіцит  є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

    Циклічний дефіцит бюджету є результатом  циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочуються податкові надходження через зменшення ставок оподаткування при прогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення).

    Свідомий  бюджетний дефіцит  виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.

    Свідомий  бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано   знижує   ставки   оподаткування   і   збільшує

    державні  витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок./1, c.64/

    За  напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

    Активний  бюджетний дефіцит  характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

    Пасивний  бюджетний дефіцит  характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та інші).

    Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

• позики держави (неінфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);
• грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).

    Державні  позики використовуються за умов:

• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів;
• довіри кредиторів до держави;
• заінтересованості   кредиторів    (за   рахунок процентної політики і високих гарантій повернення боргу).

    Грошово-кредитна емісія може застосовуватися лише за умов жорсткого контролю за використанням грошей. Вона виправдана в разі спрямування коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції.

    У статті 15 Бюджетного кодексу України  джерела фінансування дефіциту бюджету визначені таким чином:

    Ст. 15-1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення.

    Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги./1, c.65/.

    в)причини  дефіциту Державного бюджету в Україні:

    ◘ надмірний розмір державного сектору;

    ◘ домінуюча політика державного патерманізму;

    ◘ неефективна структура народного  господарства;

    ◘ непослідовність реформ фінансової системи;

    ◘ падіння доходів в умовах кризового  стану економіки;

    ◘ зменшення приросту національного  доходу;

    ◘ надмірно збільшена видаткова частина  бюджету за рахунок дотацій які  надає держава певним галузям(енергетика вугільна промисловість та інші);

    ◘ непослідовна фінансова політика;

    ◘ інфляція;

    ◘ зростання внутрішнього і зовнішнього  боргу тощо.

    Бюджетні  процеси, пов'язані з дефіцитом  державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

    Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

    Профіцит  бюджету затверджується виключно з  метою погашення основної суми боргу.

    У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені  джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

• державні внутрішні та зовнішні запозичення;

    внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки 
Крим;

• внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самовря 
  дування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

    Кабінет Міністрів України може брати  позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

    Витрати на погашення зобов'язань з боргу  здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

    Емісійні  кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

    У ст. 72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місцевих бюджетів.

    Бюджет  Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.

    Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

    Затвердження  обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається./11, c.409/.

    г)шляхи  вирішення бюджетного дефіциту.

    Пропонуються  таке нетрадиційне розв’язання проблеми дефіцитності бюджетів через вирішення  таких питань:

    1.Для  покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації./12, c.86/.

    2. Другий важливий момент — високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно (як це робилося досі) протягом року приймати законопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджувати раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тиску і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків. А державний бюджет на 2004 рік побудований переважно з фіскальним наголосом.

    У 2004 році має підвищитися стабільність податкового законодавства, і треба (щоб потім знову не перерозподіляти доходів) не разом із бюджетом приймати ці податкові закони — вони мають бути прийняті до бюджету.

3. Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансових резервів для досягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.
4. Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації.
5. Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів у соціаіьно-економічному розвитку держави.
6. Ще одна проблема — короткострокове бюджетне планування і його невідповідність завданням середньострокової економічної політики. Законодавча влада повинна зрозуміти, що бюджет — це не просто доходи і видатки. Треба підвищувати роль перспективного бюджетного планування. При кожному надходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше — добробут громадян. ./12, c.86/.
7. Варіантом податкового наповнення бюджету може бути встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвинених країнах. Насамперед — здоров'я нації, а вже потім — збирання податків до бюджету —прямих і непрямих.
8. В Україні має місце збереження ситуації, за якої прибутковим є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери. Отже, нагальною  стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного господарства  з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної грошової одиниці,  зменшення граничних витрат суспільного виробництва через використання новітніх технологій і сучасних розробок як продукту інтелектуальної діяльності українських науковців. ./12, c.86/.
9. Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим 
   структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

    10. Через невчасне проведення структурних змін в економіці існує структурний дисбаланс у народному господарстві в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання.

    11. Подальше зростання української  економіки має здійснюватися на власній інвестиційній базі й достатній ринковій основі. Уряд України передбач що такий підхід спричинить "посилення ролі держави як суб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівних конкурентних умов; виробників¹; Планується розв'язати проблему надмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечити виконання поточних розрахуй за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії./12, c.87/.