Бюджетні ресурси держави

Планування  в Німеччині є ковзним. Це означає, що фінансовий план складається кожен  рік наново, і при цьому період планування зміщується на один рік  уперед. У такий спосіб забезпечується набагато більша порівняно з постійним  планом актуальність: ковзний план у змозі більш гнучко реагувати  на зміну економічних і соціальних умов. Основа фінансового планування — це планування витрат. Досить чітко плануються витрати, пов'язані з управлінською діяльністю, витрати на інфраструктуру. На основі чітких нормативів передбачається дохідна частина. Збалансування досягається на основі прогнозу макроекономічних показників. На перші два фінансові роки складається макроекономічний прогноз з урахуванням змін господарської кон'юнктури, а на подальші три — такі зміни не враховуються. Зважаючи на досить низький рівень інфляції, планування проводиться в цінах поточного року.

Федеральний (державний) бюджет США будується за принципом "повного бюджету" і складається з двох частин: власне урядового бюджету та довірчих (траст) фондів. За рахунок власне урядового бюджету фінансуються національні економічні та соціальні програми. Довірчі фонди мають переважно цільовий характер і забезпечують функціонування інфраструктури. Доходи довірчих фондів формуються за рахунок надходжень від використання державної власності. Окремі соціальні фонди формуються за рахунок внесків працюючих як у державному, так і приватному секторі економіки, а також відрахувань від доходів федерального уряду та підприємств.

У федеральному бюджеті щорічно  передбачаються кошти на розвиток нових  держав, підтримання демократичних  процесів у цих країнах, забезпечення миру та стабільності в окремих регіонах.

В Японії діють два бюджетні рівні  — державний та місцевий. Державний  бюджет, або бюджет національного  уряду, містить два види бюджетів — загальний рахунок і спеціальні рахунки. Загальний рахунок передбачає виконання поточних зобов'язань,а  спеціальні рахунки встановлюються законодавством і передбачені на виконання спеціальних проектів. Податкові надходження становлять у державному бюджеті більше половини надходжень. Значну частину надходжень забезпечує випуск державних цінних паперів.

 Бюджетні системи розвинутих  держав світу сьогодні є сформованим  динамічним механізмом, який дає  змогу вирішувати основні соціально-економічні  завдання держави. Характеризуються різними підходами до вирішення своїх завдань, але вони обов'язково враховують специфіку розвитку держави [22, ст.441].

2. Шляхи оптимізації бюджетних видатків

 

Під час складання проекту бюджету на наступний рік завжди постає питання: як профінансувати різні видатки держави відповідно до видів її діяльності за умови, що фінансові ресурси обмежені? Важливим елементом механізму управління видатками державного бюджету є їх планування.

Методи планування – система  засобів розробки, обґрунтування, взаємоузгодження й оптимізації планових завдань  і показників. Діюча практика планування витрат базується на методах:

• Коефіцієнтів – базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів, що розраховуються як співвідношення досягнень минулого періоду до планових показників. Метод неефективний, тому що разом з коефіцієнтом переносяться негативні явища минулого періоду;
• Нормативному – за основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків, при цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб. Дозволяє виявити в певній мірі бюджетні резерви і сприяє їх економії;
• Балансовому – за його допомогою досягається узгодженість між надходженнями і витратами за видами і регіонами, а також балансуються фінансові ресурси з матеріальними і трудовими. Дає змогу забезпечити оптимальний та збалансований розвиток народного господарства;
• Аналітичному – за його допомогою здійснюється вивчення економічної кон’юнктури в минулому та сучасних періодах, а також досягнутого рівня як вихідної бази для макроекономічного планування. Застосовується при моделюванні бюджетних показників і передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних чинників;
• Програмно-цільовому – використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного та соціального розвитку, дозволяє виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм [16, ст.230; 13, ст.133; 18, ст.171; 15, ст.66]

Розглянемо більш детально програмно-цільовий метод, оскільки він  є основним. Сама ідея даного методу полягає у тому, щоб  зосереджувати  увагу не тільки на можливостях бюджету, а й на тому як найефективніше їх використовувати з метою отримання  конкретних результатів. Для усунення неефективного і незаконного використання державних коштів необхідні прозорі прогресивні технології та дієві важелі державного управління потоками фінансових ресурсів. Важливим інструментом регулювання цього процесу залишається програмно-цільовий метод, із допомогою якого можна оцінити різні варіанти управлінських рішень для досягнення очікуваних результатів використання бюджетних коштів та посилити контроль за їх використанням [4].

Відповідно до статті 20 БКУ  у бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів (за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради).

Особливими складовими програмно-цільового  методу у бюджетному процесі є  бюджетні програми, відповідальні виконавці  бюджетних програм, паспорти бюджетних  програм, результативні показники  бюджетних програм за погодженням  з Міністерством фінансів України. Застосування програмно-цільового методу при складанні бюджету не лише кардинально змінило ідеологію бюджетного процесу, а й дало змогу підвищити його ефективність.

Програмно-цільовий метод  бюджетування є важливим інструментом управління бюджетними коштами у  середньостроковій перспективі  для поліпшення якості надання державних  послуг, особливо в умовах обмеженості  бюджетних ресурсів та необхідності ефективного й результативного  використання коштів державного бюджету. Управління бюджетними коштами значною мірою визначається порядком складання, затвердження, виконання бюджету, а також контролем за його виконанням. Впровадження програмно-цільового методу бюджетування поліпшує бюджетний процес загалом та докорінно змінює концепцію управління державним та місцевими бюджетами.

Програмно-цільовий метод  у бюджетному процесі – метод  управління бюджетними коштами для  досягнення конкретних результатів  за рахунок коштів бюджету із застосуванням  оцінки ефективності використання бюджетних  коштів на всіх стадіях бюджетного процесу. За допомогою програмно-цільового методу можна провести зіставлення обсягу фінансування бюджетної програми (витрат) із кінцевими результатами, що очікуються від її виконання.

Відповідно до цього визначення, можна окреслити основні ознаки бюджетного процесу, що здійснюється з  використанням положень програмно-цільового  методу:

1. Середньострокове планування.

2. Увага на результатах. 

3. Відповідальність.

4. Прозорість бюджетного  процесу. 

До основоположних принципів  організації бюджетного процесу  на засадах програмно-цільового  методу віднесено прозорість бюджетного процесу; здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, проведення аналізу  причин неефективного виконання  бюджетних програм; відповідальність головного розпорядника бюджетних  коштів за формування бюджетних програм  і результати їх виконання, чітке  розмежування відповідальності між  відповідальними виконавцями бюджетних  програм; ефективність розподілу і  використання бюджетних коштів.

Основним елементом програмно-цільового  методу є бюджетна програма. При  застосуванні програмно-цільового  методу принциповим завданням є, власне, не формування та визначення основних характеристик бюджетної програми, а представлення їх системно, узгоджено, послідовно та реалістично.

Метою запровадження програмно-цільового  методу є встановлення безпосереднього  зв’язку між виділенням бюджетних  коштів та результатами їх використання на основі окреслених цілей і результативних показників.

Методологія бюджетного процесу  на засадах програмно-цільового  методу передбачає використання результативних показників бюджетних програм на всіх його стадіях: при складанні  та виконанні бюджетів, контролі та аудиті використання бюджетних коштів [12, ст.238; 25, ст.166; 18, ст.176].

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що програмно-цільовий метод як один із головних методів управління державними коштами в середньо  - строковій перспективі, є найдієвішим і спрямований на розробку бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат. Використання цього методу сприятиме переходу від практики використання державних коштів до планування й оцінки кінцевих результатів, а також підвищенню відповідальності під час виконання кожної бюджетної програми [4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Удосконалення доходів державного бюджету України в контексті податкового кодексу

 

Вагоме значення у вдосконаленні  чинної системи доходів Державного бюджету України є покращення чинної податкової системи України. Економічна ситуація в країні певною мірою залежить від стану податкової системи. Характер стягнення податків безпосередньо впливає на соціальний стан населення, рівень їхнього життя.

Формуючи свою податкову  політику,  держава за допомогою  збільшення  або зменшення державних  обсягів податкових надходжень, зміни  форм  оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування  окремих  галузей виробництва, територій, груп  населення  може  сприяти  зростанню  чи  спаду господарської  активності, створенню сприятливої  кон'юнктури на  ринку,  умов для  розвитку  пріоритетних  галузей  економіки,  реалізації   збалансованої  соціальної політики. Податки в державі - об'єктивно необхідні, тому що держава для виконання своїх функцій потребує певних коштів, які вона вилучає на  свою  користь  як певну частку валового внутрішнього продукту у вигляді обов'язкових  внесків [14, ст.119].

Податки можуть бути як інструментами  творення, так і стати силою  руйнування, якщо не об’єднати в  динамічній рівновазі економічні, фіскальні, соціальні та етичні фактори оподаткування. Податкову політику розглядають  в  широкому  та  вузькому  аспектах.  В широкому вона  охоплює  питання  формування  державних  доходів  за  рахунок постійних та змінних доходів  за  рахунок  постійних  та  тимчасових  джерел (відповідно податків та  позик). У вузькому аспекті податкова політика охоплює діяльність держави тільки в сфері оподаткування - встановлення видів податків,  платників,  об'єктів, ставок, пільг, термінів та механізму зарахування в бюджет.

Підвищення  ставки  податку  супроводжується збільшенням  податкових  надходжень  до  бюджету.  Але  подальше  збільшення податкового  навантаження  шляхом  підвищення   сумарної   ставки   податків пригнічує виробництво і викликає скорочення  сукупних  доходів  і  витрат  — джерела податків, або податкової бази. Сучасним  податковим  системам  властива   вагома   частка   податкових надходжень до бюджетів у ВВП.

Податкова  політика  сприяє  зростання   національного   багатства   та добробуту  громадян  шляхом  створення  таких  умов  фінансово-господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового  росту  виробництва  з одночасним збереженням помірних темпів інфляції  та  поступового покращення стану платіжного балансу. З  одного  боку  -  це  встановлення  оптимальних  податків,   які   не стримуватимуть розвиток підприємництва, з іншого – забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб. Шляхом удосконалення системи оподаткування заробітної плати є реформування системи пенсійного забезпечення та перерозподіл функцій у забезпечення пенсіонерів між роботодавцями, працівниками і державою, а також підвищення зацікавленості працівників у формуванні своєї пенсії [26, ст.136].

Податковий кодекс України  спричиняє нові проблеми забезпечення виконання загального фонду Державного бюджету в частині податку  на прибуток підприємств. Проблема збільшення дохідної бази Державного бюджету, зокрема  за рахунок податку з прибутку підприємств, повинна вирішуватись комплексно з урахуванням податкового  навантаження на населення та підприємства, а також із врахуванням оптимальних  надходжень від податку з прибутку підприємств до Державного бюджету.

Використовуючи досвід країн  ЄС в оподаткуванні прибутку підприємств, доречно було б залучити для впровадження нововведень експертів з найбільш розвинених європейських країн. Актуальними  залишаються дослідження проблем  вдосконалення Податкової системи  України для стимулювання розвитку економіки, стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності суб'єктів  підприємництва. Таким чином, зміни  у податковому законодавстві  України спричинили низку нових  проблем, що дає підстави стверджувати про ймовірність зниження суми, частки та значення податку на прибуток підприємств  у доходах Державного бюджету.