Шпаргалка по "Физиологии"

Задній відділ середньої лобної закрутки – руховий  центр письма. При пошкодженні  людина втрачає здатність писати – аграфія.

Кутова закрутка нижньої тім’яної долі (поле 30) –  центр читання. При пошкодженні  людина втрачає здатність читати – алексія.

Морський коник  та його гачок – центр нюху. При  пошкодженні людина втрачає здатність розрізняти запахи.

Верхні тім’яні  долі – центр стереогнозу –  оцінка положення тіла в просторі з закритими очима, глибока чутливість.

Надкрайова звивина (поле 40 лівої півкулі) – забезпечує здатність здійснювати привичні рухи чи автоматичні рухи, що сформувались в процесі життя. При пошкодженні розвивається моторна апраксія – людина знає, як виконати рух. але не може зробити його, не може намалювати предмет (порушується послідовність виконання складових руху).

 

Первинні  поля отримують інформацію, опосередковану через найменшу кількість перемикань в підкірці (у зоровому горбі, або таламусі, проміжного мозку). На цих полях як би спроектована поверхня периферичних рецепторів. У цих зонах відбувається сприйняття певних параметрів об'єктів, тобто створюються (інтегруються) образи, оскільки дані ділянки мозку відповідають на певні зміни об'єктів, на їх форму, орієнтацію, швидкість руху і т. п. Вторинні поля отримують проекції від органів чуття через додаткові перемикання в підкірці, що дозволяє виробляти складніший аналіз того або іншого образу. Нарешті, третинні поля, або асоціативні зони, отримують інформацію від неспецифічних підкіркових ядер, в яких підсумовується інформація від декількох органів чуття, що дозволяє аналізувати і інтегрувати той або інший об'єкт в ще абстрагованішій і узагальненій формі.

 

Асиметрія мозку

Відомо, що висхідні та низхідні провідні системи мозку  переходять на протилежну половину тіла. Провідні волокна мозолистого тіла сполучають обидві півкулі великого мозку. Структурні особливості центральної нервової системи проявляються у функціональній асиметрії мозку. Тобто права і ліва півкулі по-різному беруть участь у інервації тіла та аналітико-синтетичних процесах. Розрізняють соматичні, сенсорні та психічні прояви функціональної асиметрії півкуль мозку. Соматичні прояви – це різна сила і точність рухів правої і лівої половин тіла. Відомо, що ліва півкуля відповідає за сенсорну чутливість і рух правої половини і навпаки. Сенсорні прояви – це різна чутливість аналізаторних систем правої і лівої половини тіла. Наприклад, може відрізнятись поле зору, гострота слуху. Психічні прояви функціональної асиметрії – це різна організація аналітико-синтетичних процесів у правій і лівій півкулях мозку. Наприклад, функція лівої півкулі забезпечує всі види мови (усна, письмова, артикуляція при вимові слів). Інтуїтивно-образне мислення пов'язують із правою півкулею.

 

Умовні  рефлекси— рефлекс, який виробляється за певних умов (сукупності зовнішніх і внутрішніх факторів) протягом життя тварини чи людини. Умовні рефлекси формуються на основі вроджених безумовних рефлексів.Умовні рефлекси — індивідуальна, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Їх ознаки:Набуваються протягом усього життя організму.Неоднакові у представників одного виду.Не мають готових рефлекторних дуг.Вони формуються при певних умовах.

В їх здійсненні основна роль належить корі великого мозку.Мінливі, легко виникають і легко зникають залежно від умов, в яких знаходиться організм.

Умови утворення умовних рефлексів:

• Одночасна дія двох подразників : індиферентного для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом, і безумовного подразника, який викликає певний безумовний рефлекс.
• Дія умовного подразника завжди випереджує дію безумовного (на 1-5с.).
• Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим.
• Безумовний подразник повинен бути біологічно сильним, а умовний володіти помірною оптимальною силою.

Умовні рефлекси швидше і легше формуються при  відсутності сторонніх подразників.

Умовні рефлекси можна виробляти не лише на основі безумовних, але і на основі раніше набутих умовних рефлексів, які  стали достатньо міцними. Це умовні рефлекси вищого порядку.

Класифікація  умовних рефлексів

І За способом утворення: класичні, інструментальні

ІІ  За рецептором: інтероцептивні, екстероцептивні

ІІІ За характером умовного подразника

n штучні умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час.

n природні рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі;

ІV За часом дії подразників: наявні: збіжні (1-3 c), відставлені (5-30 с), запізнювальні (1-3хв), слідові (після закінчення), УР на час

V За задіяними еферентними структурами: вегетативні, рухові

У процесі вироблення умовного рефлексу спостерігаються певні фази цього  процесу: 1) генералізації (узагальнення сприймаючого сигналу), основою чого є процеси іррадіації збудження в корі великих півкуль; 2) концентрації збудження (реакція тільки на конкретний сигнал, що проявляється за рахунок умовного гальмування на сторонні сигнали); 3) стабілізації (стійкості умовного рефлексу).

Гальмування УР (зовнішнє та внутрішнє)

- зовнішнє - виникає, якщо у корі великого мозку під час здійснення умовного рефлексу виникає нова, досить сильна ділянка збудження, не зв’язана з даним умовним рефлексом. Даний вид гальмування не потребує вироблення - умовний рефлекс гальмується одразу, як тільки подіє сторонній, надзвичайно сильний подразник. У молодших школярів гальмуються умовні рефлекси пов’язані з письмом, якщо на учнів подіє достатньо сильний сторонній подразник. Таким подразником може бути крик вчителя, почуття голоду, переповнення сечового міхура, запалення певної ділянки. Така форма взаємодії між нервовими центрами дозволяє зосередити увагу на більш важливій у даний момент події;

- позамежове, яке  проявляється при надмірному  збільшенні сили або часу дії  умовного подразника. При цьому  умовний рефлекс різко послаблюється, або повністю зникає. Позамежове гальмування захищає нервові клітини від виснаження. У школярів позамежове гальмування спостерігається тоді, коли вчитель пояснює навчальний матеріал надто гучним голосом.

   Умовне (внутрішнє) гальмування - характерне лише клітинам кори великого мозку, виникає за певних умов і настає не одразу, а виробляється поступово. Розрізняють умовне гальмування:

   1) згасаюче - виникає у тому випадку, коли  умовний подразник багато разів  не підкріплюється безумовним. Згасанням можна пояснити неміцність знань навчального матеріалу, якщо він не закріплювався повторенням, тимчасову втрату навички гри на музичному інструменті.

   2) запізнювальне  - воно розвивається, якщо безумовний  подразник давати з запізненням  після умовного. Наприклад, якщо після багаторазового повторення вмикання дзвонику їжу давати не через 1-5сек., а через 2-3хв., то і слина буде виділятися через 2-3хв. Першокласник тягне руку, встаючи з-за парти, намагаючись привернути увагу вчителя, важко привчити його стримувати свої бажання;

   3) диференціювальне - організм відрізняє умовні подразники  близької якості. Виробляється внаслідок  підкріплення одних умовних подразників  і непідкріплення інших. Завдяки  диференціювальному гальмуванні  молодші школярі у процесі  навчання розрізняють звуки, кольори, відтінки, форму предметів, тварини, рослини, з багатьох предметів вибирають той, який потрібний. Це дає можливість їм засвоїти правильне написання букв, фіксувати результати спостережень тощо.

   4) умовне  гальмо - якщо у собаки виробити слиновидільний умовний рефлекс на свисток, то свисток викликатиме виділення слини, а комбінація свисток-світло - ні, оскільки ця комбінація двох подразників не підкріплюватиметься годуванням. У даному випадку світло виступає умовним гальмом. Процес навчання пов’язаний з виробленням у школярів умовних гальм. Наприклад, слово “не можна” гальмує умовні рефлекси, небажані на певному етапі навчання;

   5) зберігальне  гальмування - розвивається внаслідок  стомлення після тривалої роботи. Спрямоване на збереження нервових структур від функціонального виснаження і морфологічного руйнування.

Види  навчання

Навчання- це пристосувальні (адаптивні) зміни індивідуальної поведінки  в результаті попереднього досвіду.Види навчання:

Імпринтинг, або закарбування, - це властивість новонароджених і немовлят під час розвитку аналізаторів фіксувати в пам'яті образи своїх батьків, оточення тощо. Вони не лише запам'ятовують образ матері, розрізняють його з-поміж інших, а й цілісну поведінку батьків, різні події, які приносять задоволення або ж небезпеку, а й відтворюють їх із дивовижною точністю. У подальшому ця набута форма поведінки перетворюється на вищий рівень - складну умовнорефлекторну діяльність.

В основі звикання - відсутність реакції на певний стимул. Його можна виробити в результаті тривалого повторення стимулів, які не підкріплюються покаранням або заохоченням. З цим ми часто зустрічаємося у житті. Якщо хтось обіцяє, але не виконує обіцяного, ми звикаємо і з часом не реагуємо на обіцянку.

Навчання шляхом «спроб і помилок». Наприклад, щоб навчитися бездоганно плавати, доводиться здійснювати безліч спроб, допускаючи й помилки. З часом досвіду стає більше та відповідно й помилок допускається менше. Цим методом іноді користуються творчі люди: вчені, художники, шукаючи шлях правильного розв'язання проблеми.

Приховане, або латентне, навчання спрямоване на задоволення безпосередньої потреби, наприклад у додаткових знаннях. Під час читання науково-популярного журналу або участі в гуртках за інтересами ми отримуємо інформацію, яка, на перший погляд, ніби другорядна, але з часом може мати життєво або професійно важливе значення.

Осяяння (інсайт) - це вища форма навчання, основою якого є здогадка, раптове розуміння істотного у структурі, ситуації в цілому. За допомогою такого навчання ми маємо здатність осмислено розв'язувати проблему.

 

Пам'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Механізми памяті.

Одним з критеріїв  поділу пам'яті на види є час закріплення  і збереження матеріалу. Згідно з  цим критерієм пам'ять поділяють  на короткочасну (КП) і довготривалу (ДП) в залежності від механізму  фіксації слідів пам'яті (енграми). Сліди пам'яті – це тимчасові зв'язки в корі головного мозку, які слугують фізіологічною основою запам'ятовування та відтворення.

КП є першим етапом формування енграми. ЇЇ існування  у часі обмежено, слід в КП лабільний, нестійкий. Обсяг інформації, який одночасно  зберігається в КП обмежений, тому пізніші сліди витісняють попередні. Основною функцією КП є первинне орієнтування в навколишньому середовищі. ДП – другий етап формування сліду пам'яті, який переводить його в стійкий стан. Енграма в ДП на відміну від сліду в КП стійка, час її зберігання не обмежений, так само як і обсяг інформації, яка зберігається в ДП. Для ДП характерно довгочасне зберігання матеріалу після багаторазового повторення та відтворення. В якості механізму ДП розглядають стійкі зміни нейронів на клітинному, молекулярному і синаптичному рівнях.

На відміну  від КП основна функція ДП - передбачення, тобто направленість на майбутні події з високою вірогідністю і перенесення позитивних реакцій  на один і той же стимул з минулого у майбутнє.

Форми пам’яті

І. за часом: сенсорна, короткочасна, довготривала

ІІ. за модальністю: зорова, слухова, тактильна, смакова

Форми довготривалої пам’яті:

І. декларативна (експліцитна, явна) - це запам'ятовування об'єктів, подій, епізодів, облич, місць тощо. Формування декларативної пам'яті пов'язане з діяльністю внутрішньої поверхні скроневих часток великих півкуль, включно зі структурами таламуса. кодування інформації, консолідація пам’ятного сліда, зберігання, актуалізація неграм (пригадування)

n епізодична (на події)

n семантична (факти)

Зберігання  експліцитних енграм

n сенсорні і асоціативні області кори

n синаптична пластичність

n синаптичне полегшення або депресія

n формування нових дендритних шипів

ІІ. недекларативна (імпліцитна, прихована)

n процедурна (моторна, навички і вміння) - це пам'ять на дії (що і як потрібно робити), сліди якої містяться в підкіркових структурах мозку. В процедурній пам'яті найчастіше задіяні різні сенсорні (зорові, слухові, нюхові тощо) і рухові центри мозку, які забезпечують специфічність виконання дій і навичок.

n праймінг

n класичні рефлекси

n неасоціативне навчання (пластичність рефлекторних дуг)

Зберігання  імпліцитних енграм

моторні навички  — базальні ганглії

n праймінг — неокортекс

n емоційна пам’ять — лімбічна система (амигдала)

n класичні умовні рефлекси — мозочок (моторні аспекти)

n неасоціативне навчання —синапси рефлекторних дуг

процесах  пам’яті важливу роль відіграє мозочок. Мозочок контролює і забезпечує своєчасну роботу багатьох м’язових груп, збереження рівноваги, підтримання певної пози, регуляцію і перерозподіл м’язового тонусу (м’язів синергістів і антагоністів), виконання і координацію всіх довільних рухів. При порушенні функції мозочка виникає статична і динамічна атаксія (порушення порядку руху, а також координації рухів). Мигдалина бере участь у формуванні процедурної і декларативної пам’яті. Гіпокамп- менеджер довготривалої пам'яті. Дослідження на нейрональному рівні показали, що в мигдалині, так само як у нижньоскроневій корі, є нейрони, які реагують на певні обличчя і на лицьові прояви емоцій. Численні зв’язки зі скроневими частками головного мозку, що сприймають сенсорні сигнали, а також з гіпоталамусом сприяють формуванню декларативної емоційної пам’яті. При цьому такі сліди є стабільними і довго зберігаються.

Рабочая память — разновидность памяти у мыслящих живых существ, определяющая способность «держать в уме» небольшие фрагменты информации, необходимые для сиюминутной мыслительной деятельности, например, для решения логической задачи или осознания сложной информации. Это «быстрая» память, извлечение информации из которой происходит гораздо быстрее, чем из обычной долговременной памяти. Как синоним иногда используется термин «кратковременная память», однако понятие «рабочая память» лучше подчёркивает её предназначение и сейчас стало общепризнанным.За кратковременную память отвечают участки в лобной и теменной долях мозга, участки базальных ядер (basal ganglia) и передняя часть поясной извилины.