Шпаргалка по "Физиологии"

блакитна  пляма – щільна сукупність тіл нейронів, відростки яких утворюють дивергентні сіті з одним входом, і використовує в якості медіатора норадреналін. Деякі нервові шляхи йдуть угору від блакитної плями до таламуса, гіпоталамуса і багатьох ділянок кори. Інші прямують вниз до мозочка і спинного мозку. Медіатор цих спеціалізованих нейронів – норадреналін – запускає емоційну реакцію. Було висловлене припущення, що нестача норадреналіну в мозку спричиняє депресію, а його надлишок – важкі стресові стани. Можливо, норадреналін відіграє також роль у виникненні реакцій, що суб’єктивно сприймаються як задоволення. 5-гидрокситриптамин (5-НТ, также известный как серотонин), как и норадреналин, локализован в нескольких ядрах ствола мозга 136). Это ядра шва, которые расположены прямо вдоль срединной линии ствола между средним и продолговатым мозгом (рис. 14.10). (Термин "raphe" образовался от французского слова «шов».) Ядра продолговатого мозга дают проекции в спинной мозг и модулируют передачу в проводящих путях спинного мозга, участвующих в восприятии боли (глава 18), а также влияют на активность спинальных интернейронов и мотонейронов (см. следующий параграф). Ядра шва, расположенные в области среднего мозга и моста, иннервируют почти весь мозг и вместе с проекциями из голубого пятна образуют часть восходящей активирующей ретикулярной системы.

 

Черепномозкові  нерви

I Нюховий Передача інформації від рецепторів нюху.

II Зоровий Передача інформації від паличок та колбочок.

III Окоруховий Соматичні рухові волокна іннервують чотири м'язи, що забезпечують рух очей: нижній косий, нижній, медіальний і верхній прямі. Парасимпатичні рухові волокна іннервують м'яз-звужувач зінниці та війковий м'яз, що регулює опуклість кришталика. Містить також аферентні нервові волокна від пропріорецепторів м'язів, що іннервуються цим нервом.

IV Блоковий. Соматичні рухові волокна іннервують верхній косий м'яз ока, також містить аферентні нервові волокна від пропріорецепторів цього м'яза.

V Трійчастий. Передає сенсорну інформацію від верхньої частини обличчя, верхніх повік, носа, слизової оболонки носової порожнини, рогівки та слізних залоз.

Верхньощелепний нерв (V2) Передає сенсорну інформацію від слизової оболонки носової порожнини, піднебіння, верхніх зубів, верхньої губи, щік, нижніх повік.

Нижньощелепний  нерв Передає сенсорну інформацію від нижньої частини обличчя, підборіддя, передньої частини язика (крім смакових цибулин), нижніх зубів. Рухові волокна іннервують жувальні м'язи.

VI Відвідний  (лат. nervus abducens) Містить соматичні рухові волокна, що іннервують латеральний прямий м'яз ока, а також чутливі волокна від пропріорецепторів цього м'яза.

VII Лицевий Соматичні рухові волокна іннервують мімічні м'язи, рухові волокна парасимпатичної нервової системи іннервують слізні залози, залози носової порожнини та піднебіння, підщелепні та під'язикові слинні залози. Чутливі волокна передають інформацію від смакових бруньок двох передніх третин язика.

VIII Присінково-завитковий Передає сенсорну інформацію від органів слуху та рівноваги. Також містить чутливі волокна, що іннервують зовнішні волоскові клітини внутрішнього вуха.

IX Язико-глотковий Соматичні рухові волокна іннервують верхні м'язи глотки, парасимпатичні еферентні волокна — привушні слинні залози. Чутливі волокна передають інформацію від смакових рецепторів та загального чуття (дотику, тиску, болю) від глотки і задньої третини язика, хеморецепторів каротидного тільця і барорецепторів каротидного синусу.

X Блукаючий  Соматичні рухові волокна іннервують м'язи глотки та гортані, більшість еферентних волокон парасимпатичні, вони передають нервові імпульси до серця, легень та органів черевної порожнини. Чутливі волокна доносять інформацію від органів черевної та грудної порожнини, барорецепторів дуги аорти, хеморецепторів каротидного та аортального тілець, смакових рецепторів задньої частини язика.

XI Додатковий Черепномозкова гілка іннервує м'язи глотки, гортані та м'якого піднебіння, сипнномозкова — трапецієподібний та грудинно-ключично-соскопдібний.

XII Під'язиковий Іннервує м'язи язика, котрі забезпечують перемішування їжі, ковтання та утворення звуків під час мовлення.

Рефлекторна діяльність. У довгастому мозку знаходяться рефлекторні центри: дихальний, серцево-судинний, травний, центри захисних рефлексів (блювання, чхання, кашлю і та ін.), бульбарний центр м'язового тонусу.

За участю рухових  ядер (під'язикового, трійчастого, язикоглоткового  і блукаючого нервів) заднього мозку здійснюються такі ланцюгові рефлекси: жування і ковтання їжі, блювання, чхання, кашлю. Ланцюговий рефлекс - складний рефлекторний акт, в якому один рефлекс є безпосередньою причиною виникнення наступного.

Ціла група  рефлексів направлена на підтримування м'язового тонусу. Ці рефлекси в залежності від того звідкіля розпочинаються, поділяються на а) шийні; б) вестибулярні.

Шийні тонічні  рефлекси запускаються при збудженні пропріорецепторів м'язів шиї.

Так, наприклад, закидання голови назад, у експериментальних тварин, веде до зростання тонусу м'язів-розгиначів передніх кінцівок з одночасним зниженням тонусу розгиначів задніх кінцівок. Нахилення голови у них вниз викликає зворотні зміни - тонус розгиначів передніх кінцівок знижується, а задніх зростає. Повернення ж голови вправо або вліво веде до підсилення тонусу розгиначів тих кінцівок, в бік яких повернута голова.

Всі шийні рефлекси є полісинаптичними. У людини значне підвищення тонусу м'язів шиї виникає  під впливом високого внутрішнього черепного тиску, тобто при безпосередньому подразненні бульбарного центру м'язового тонусу.

Вестибулярні  рефлекси є статичними. Статичні рефлекси положення забезпечують підтримування пози.

Провідникова  функція. Всі нервові імпульси, що йдуть від спинного мозку в головний і з головного - в спинний, проходячи через міст та довгастий мозок. Тут йде передача імпульсів, які надходять пучками Бурдаха і Голя на вище лежачі відділи ЦНС. Тут проходить низхідний руброспинальний тракт. Тут здійснюється перехрещення низхідного пірамідного провідного шляху. У задньому мозку закінчується кортико-бульбарний тракт, яким імпульси від кори йдуть до рухових ядер черепно-мозкових нервів. Від заднього мозку до спинного поступають імпульси від ретикулярних ядер.

 

Міст— відділ головного мозку, разом із мозочком складає задній мозок, розташований у стовбурі між довгастим та середнім мозком, вентральніше мозочка. Його дорзальна поверхня межує із четвертим шлуночком. В еволюції хребетних тварин міст з'являється тільки у ссавців.

Назва «міст» пов'язана  із тим, що ця структура складається  переважно із провідних шляхів. Повздовжні провідні волокна, розташовані глибоко  у мості, є частиною провідних  шляхів, що сполучають спинний мозок  із вищими відділами головного мозку. В дорзальній частині мосту розташовується також велика кількість поперечних поверхневих волокон, що починаються у ядрах мосту і йдуть до двох півкуль мозочку. Ці ядра та їхні проекції відіграють роль у забезпеченні «діалогу» між мозочком та моторною корою.

У мості також беруть початок три пари черепних нервів (V трійчастий, VI відвідний та VII лицевий) і залягають ядра деяких із них (ядро лицевого нерва, ядро відвідного нерва, головне та рухове ядра трійчастого нерва, частково присінкові і завиткові ядра присінково-завиткового нерва). Інші ядра мосту є частиною ретикулярної формації. Також у цій структурі мозку розташовуються ядра, що разом із ядрами довгастого мозку беруть участь у регулюванні частоти дихальних рухів.

Ядра  моста. Вони поділяються на 1) рухові, 2) змішані та 3) ядра ретикулярної формації.

Рухові: ядро відвідного нерва (VI) пара, забезпечує іннервацію зовнішнього прямого м'яза ока.

Змішані: Ядро лицевого нерва (VII пара), чутливі нейрони сприймають інформацію від смакових рецепторів передньої частини язика, рухові забезпечують іннервацію мімічних м'язів обличчя, опускання верхньої повіки.

Ядро трійчастого  нерва (V пара), чутливі нейрони сприймають інформацію від шкіри обличчя, слизової носа, зубів, окістя черепа, рухові нейрони забезпечують іннервацію жувальних м'язів, м'язи піднебіння, барабанної перетинки.

Магнуса—Клейна  рефлексы — тонические рефлексы, обеспечивающие положение тела и его равновесие и согласующие постановку туловища и конечностей с положением головы. стволе головного мозга расположена сложная система рефлекторных центров, обеспечивающих сохранение положения организма в пространстве (статические рефлексы), а также двигательные реакции, которыми организм отвечает на активные и пассивные движения и которые компенсируют происходящие при этом смещения (статокинетические рефлексы).

Статические рефлексы могут быть разделены на две большие  группы: рефлексы, обусловливающие  положение тела в покое,— так называемые рефлексы положения, и рефлексы, обусловливающие возвращение из различных положений в исходное, — так называемые рефлексы установки. Шейные рефлексы: поворот головы усиливает разгибательный тонус в тех конечностях, в сторону которых голова обращается подбородком, и сгибательный тонус в конечностях противоположной стороны; сгибание головы ведет к усилению сгибательного тонуса, разгибание головы— к усилению разгибательного тонуса. В противоположность шейным рефлексам лабиринтные рефлексы всегда изменяют тонус всех четырех конечностей в одном и том же направлении. К данной группе рефлексов относятся прежде всего лабиринтные установочные рефлексы. Децеребрированное животное стоит, если его поставят, падает, если его толкают, и не может самостоятельно вновь подняться на ноги; 2. Статокинетические рефлексы — рефлексы, вызываемые активными или пассивными движениями. К ним относятся лабиринтные рефлексы, обусловленные вращением тела. Ослабление рефлексов Магнуса—Клейна, а также полное их угасание наблюдаются при паркинсонизме.

 

Мозочок

Структурно-функціональна  характеристика мозочка:

 

Аферентна система (клітини  кори, аферентні волокна, їх взаємодія). Шляхи надходження інформації до кори мозочка і сама кора складають  аферентну систему мозочка: 1) надходження імпульсів від рецепторів шкіри, пропріорецепторів, зорових, слухових, вестибулярних рецепторів; 2) від асоціативної і рухової кори – інформація про рух, який повинен відбуватись (практично в її формуванні беруть участь всі рухові центри головного мозку). Аферентні волокна входять в кору мозочка в складі спіноцеребелярних шляхів Флексіга і Говерса, вестибулоцеребелярного, оливоцеребелярного, кортикопонтоцеребелярного щляхів.

 

Еферентна система (ядра, еферентні  зв’язки). Вихід еферентної інформації із кори мозочка здійснюється тільки через аксони клітин Пуркіньє, які переважно закінчуються на ядрах мозочка. Кора флокуло-нодулярної частки має зв`язок з вестибулярним ядром Дейтерса, від якого ідуть нервові зв`язки до мотонейронів спинного мозку. До еферентної системи мозочка зараховують: 1) зв`язки з руховою корою - впливаючи на кору мозочок може змінювати стан рухової активності; 2) низхідні шляхи до гіпоталамуса – забезпечують автономну регуляцію при рухах; 3) шляхи до базальних гангліїв переднього мозку – забезпечують координацію рухових програм через церебелоталамокортикальний шлях.

 

Кірково-ядерні зони мозочка та їх функції. Мозочок  поділяють на флокулонодулярну частку і дві півкулі. Ці структури вкриті трьома шарами клітин кори мозочка. Під  нею знаходиться біла речовина, в  глибині якої лежать ядра мозочка: кулясте, покриття, коркоподібне, зубчасте. Враховуючи нервові зв`язки і спільну функцію, виділяють кірково-ядерні зони мозочка: 1) медіальна флокуло-нодулярна зона спільно з ядром шатра забезпечує координацію рухів, підтримання рівноваги; 2) проміжна зона спільно із зубчастим і коркоподібним ядрами забезпечує співставлення руху, що повинен відбутись із тим, що реально відбувся і при необхідності здійснює корекцію; 3) латеральна зона спільно із зубчастим ядром бере участь у формуванні рухових програм, співставленні їх з програмою базальних гангліїв.

Мозочок складається  з білої i сірої речовини. Біла речовина (мозочкове тіло) залягає в товщі  мозочка та у вигляді білих  смужок проникає в кожну часточку. Сіра речовина утворює кору мозочка (cortex cerebelli), а також ізольовані парні  клітинні скупчення, закладені в товщі білої речовини, — ядра мозочка: зубчасте ядро (nucl. dentatus), коркоподібне (nucl. emboliforims), кулясте (nucl. globosus) i ядро вершини (nucleus fastigii) (присереднє ядро мозочка).

Мозочок зв'язаний з розташованими вище та нижче нього частинами центральної нервової системи за допомогою трьох пар ніжок.

Нижні ніжки  мозочка (pedunculi cerebellares inferiores) з'єднують  мозочок з довгастим мозком. В  них проходять: задній спинно-мозочковий шлях (до кори черв'яка); дорсальні та вентральні зовнішні дугоподібні волокна (до кори півкулі); волокна оливо-мозочкового шляху (до зубчастого ядра) і волокна присінково-мозочкового шляху (переважно до ядра намету).

Верхні ніжки  мозочка (pedunculi cerebellares superiores) зв'язують мозочок з середнім мозком і мають вигляд правого та лівого тяжів, які йдуть, розходячись від мозочка до середнього мозку. В їхній товщі проходять волокна шляхів: переднього спинно-мозочкового (до кори черв'яка); мозочково-горбкового та мозочково-червоноядерного.

Середні ніжки мозочка (pedunculi cerebellares medii) — масивні тяжі, які несуть у своєму складі численні волокна, що йдуть від ядер моста до кори мозочка. Ці волокна є другою ланкою зв'язків кори (плаща) великого мозку з мозочком.

Функції' мозочка

 — одна з інтегративних структур головного мозку. Він бере участь у координації і регуляції довільних, мимовільних рухів, у регуляції вегетативних і поведінкових функцій.

Ураження мозочка  приводить до порушення статичних  і статокі-нетичних рефлексів.

Мозочковий  контроль рухової активності. За допомогою еферентних зв'язків зі спинним мозком мозочок реґулює силу м'язових скорочень, забезпечує здатність до тривалого тонічного скорочення м'язів, можливість зберігати оптимальний тонус м'язів у спокої чи при рухах, порівнювати довільні рухи з метою цього руху.