Форми власності підприємств в Україні

3.1 Поняття, види та організаційні форми підприємств в Україні

              Актуальність цієї теми обумовлено особливостями економічних i соціальних функцій підприємства в економічній системі, а саме: функцій товаровиробника, що задовольняє суспільні потреби в продукції, роботах i послугах.

До 2004 р. це питання регулювалося Законом України від 27.03.91 р. № 887-XII «Про підприємства в Україні», який визначав види i організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Відповідно до Прикінцевих положень Господарського кодексу, прийнятого 16.01.2003 р., вищезазначений Закон втратив чинність з 01.01.2004 р.

На сьогодні питання щодо видів та організаційних форм підприємств регулюється Господарським та Цивільним кодексами, а саме: главою 7 Господарського кодексу та главами 7, 8 Цивільного кодексу. Правова позиція законодавця щодо визначення поняття «підприємства» за нормами Господарського кодексу майже нічим не відрізняється від позиції, викладеної законодавцями ще в 1991 р.

Так, відповідно до ст. 62 Господарського кодексу підприємство — самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так i для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Із вищевикладеного випливає, що за нормами нового господарського законодавства підприємство може i не бути суб’єктом підприємницької діяльності, що спростовує практику, відповідно до якої підприємства визнавалися суб’єктами підприємництва.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

      приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

      підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

      комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

      державне підприємство, що діє на основі державної власності;

      підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Згідно з нормами Конституції України як основного закону в Україні існують три форми власності: загальнодержавна, комунальна та приватна. Зі змісту ст. 63 Господарського кодексу випливає, що в Україні існує й колективна власність. Таке неузгодження правових норм можна назвати колізією.

Залежно від способу створення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством i формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, а також на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть відноситися до малих, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Нацбанку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Нацбанку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства (вирішальна залежність — це встановлення між підприємствами відносин контрольного підпорядкування за рахунок участі контролюючого підприємства в статутному фонді іншого підприємства) таке підприємство буде визнаватися дочірнім.

Майже кожний вид підприємства науковці умовно поділяють на певні підвиди, а саме:

підприємства, що здійснюють діяльність на основі державної власності:

      державне унітарне — це підприємство, що створюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, i входить до сфери його управління;

      державне комерційне — це підприємство, яке є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва i несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з Господарським кодексом та іншими законами;

      казенне — це підприємство, що створюється за рішенням Кабінету Міністрів України в галузі народного господарства (наприклад, коли законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам);

підприємства, що здійснюють діяльність на основі комунальної власності:

      комунальне унітарне (комерційне, некомерційне) — це підприємство, що створюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності i входить до сфери його управління;

підприємства, що здійснюють діяльність на основі колективної власності:

      кооператив — добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що ґрунтується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності;

      підприємство споживчої кооперації — це споживче товариство — самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об’єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних i соціальних інтересів;

      підприємство об’єднань громадян та релігійних організацій — унітарне підприємство, засноване на власності об’єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань;

підприємства, що здійснюють діяльність на основі приватної власності:

      приватне підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства;

інші види підприємств:

      фермерське господарство — форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції;

      орендні підприємства — підприємства, створені орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності;

      підприємства з іноземними інвестиціями — підприємства будь-якої форми власності, у яких статутний фонд (іноземна інвестиція) становить не менш як 10%;

      іноземні підприємства — це організаційно-правова форма підприємства, статутний фонд якого (іноземна інвестиція) становить 10%.

Крім того, в Господарському кодексі визначено поняття «господарські товариства» — це підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна i участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Відповідно до ст. 80 Господарського кодексу до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством (закритим чи відкритим) є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, i несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, i несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю внесли свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів i яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства i несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність i несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Для порівняння: нормами Цивільного кодексу передбачено підприємницькі (господарські товариства та виробничі кооперативи) та непідприємницькі (споживчі кооперативи, політичні партії, громадські організації тощо) товариства.

3.2 Особливості правового регулювання відносин власності в Україні

Наша держава, як ми звикли це чути, ніколи не відрізнялась досконалістю і внутрішньою узгодженістю власного законодавства. Якнайяскравіше про це може свідчити правова “реформа”, що відбувається упродовж останніх пару років: парламент один за одним приймає фундаментальні законодавчі акти, які у більшості випадків багато в чому один одному суперечать.

Напевне, не буде перебільшенням твердження про те, що чи не найбільш постраждалим від постійної критики і дискусій став новий і перший в Україні Господарський кодекс, прийнятий 16 січня 2003 року і вступив в силу на початку поточного року. На сьогоднішній день існують дві головні причини такого неоднозначного сприйняття правового акту. Перша з них – груба неузгодженість кодексу з діючим законодавством. Цю причину пояснити легко, адже з моменту розробки кодексу і до його прийняття сплинуло чимало часу, за який багато нормативно-правових актів, на підставі яких і сформовано кодекс, було поправлено або змінено; водночас парламенту не вистачило зосередженості і терпіння для того, щоб паралельно вносити зміни до проекту кодексу. А, отже, його норми були “воскрешенні” з минулого і зайняли своє місце поряд з оновленими положеннями законодавства.

Друга причина породжена доктринальним сприйняттям системи правового регулювання майнових відносин. Справа в тім, що традиційно в нашій державі, як і в більшості держав континентальної правової сім’ї, зобов’язальні відносини між фізичними та юридичними особами (тобто ті, що пов’язані з різного роду зобов’язаннями, порядком укладання, виконання, зміни і розірвання договорів) регулювалися інститутами цивільного права, кодифікованими у Цивільному кодексі. Натомість дублювання цих інститутів у положеннях Господарського кодексу призвело до плутанини: яким же кодексом керуватися? (до речі це питання досі залишається дискусійним), і, як наслідок, - до негативного сприйняття документу.

Що ж пропонує нам Господарський кодекс України? У його преамбулі зазначено: “Господарський кодекс України відповідно до Конституції України встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності.” Мета кодексу – забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України...