Форми власності підприємств в Україні

                                                                                                                                              55

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

Розділ 1. Підприємство - «фірма» - основна ланка виробничої діяльності

1.1. Сутність, цілі, види та суб’єкти підприємництва.........................................6

1.2. Форми підприємницької діяльності, правові аспекти................................15

1.3. Принципи та механізм реалізації підприємницької діяльності.................23

Розділ 2. Трансформація форм власності й особливості діяльності підприємств у сучасній економіці

2.1. Основи аналізу відносин власності..............................................................27

2.2. Новітні тенденції у розвитку відносин  власності.......................................33

Розділ 3. Особливості діяльності підприємств в різних формах власності в Україні

3.1. Поняття, види та організаційні форми підприємств в Україні..................40

3.2. Особливості правового регулювання відносин власності в Україні……..46

ВИСНОВКИ...........................................................................................................51

Використана література.......................................................................................53

Вступ

Актуальність дослідження. Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Соціально-економічна трансформація економіки України сформувала комплекс теоретичних і практичних проблем з приводу радикальної зміни відносин власності. Актуальність проблеми формування і економічної реалізації власності привертала і привертає увагу вітчизняних і зарубіжних вчених.

У зв’язку з несприятливими політичними подіями і, як наслідок, незавершеним і недосконалим законодавством, підприємництво переживає протягом багатьох років незалежності нашої держави суттєву кризу. Звичайно, частково відбувається пожвавлення, але цей процес незначний. Проблема становлення та розвитку підприємництва в економіці будь-якої країни, а тим більше України, що перебуває в умовах трансформації всієї економічної системи, належить до категорії особливо актуальних, оскільки вона прямо пов'язана з рівнем соціальної комфортності населення. При цьому необхідно усвідомити, що переведення вітчизняної економіки на ринкові засади саме собою не здатне поліпшити умови життєдіяльності людей. Для цього необхідна зважена політика виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що повинна базуватися на пріоритетності людського розвитку.

Дослідження проблеми власності від її виникнення до сучасного стану дозволяє констатувати, що процес її розгляду йшов від правової інтерпретації до економічного обґрунтування категорії власності. Еволюція економічної думки у сфері теоретичних основ власності знайшла своє відображення у наукових працях зарубіжних авторів різних поколінь і напрямів. Теорії, які формувалися одними школами, доповнювалися і розвивалися іншими. Так, теорія власності, яку було запропоновано К. Марксом, доповнюється концепцією прав власності, що відноситься до сучасного неоінституціоналізму. Основи останньої закладені у роботах А. Алчіана, А. Оноре, Г. Демсеця, Р. Коуза. Значимими є праці Б. Сорде, Дж. Ю. Стиглиця, К.Р. Макконнелла, С.Л. Брю.

У той же час залишаються дискусійними питання про сутність державної власності, форми її економічної реалізації. Необхідність дослідження відносин власності, яка диктується економічною практикою, знаходить реалізацію у роботах таких українських і російських економістів, як Абалкін Л., Балацький Є., Венедиктов А., Гальчинський А., Геєць В., Гриценко А., Дементьєв В., Дмитриченко Л., Задорожний Г., Іноземцев В., Канов А., Колганов М., Колесов Н., Кошкін В., Ларцев В., Левіта Р., Мочерний С., Нурєєв Р., Покритан А., Хохлов Н., Хубієв К., Чаусовський О., Чухно А., Шкредов В.

Діяльність підприємств регулюється Законами України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва”.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей класифікації видів підприємств в Україні за формами власності. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

- розглянути поняття, види та організаційні форми підприємств;

- вивчити економічну сутність відносин власності;

- провести аналіз відносин власності;

- проаналізувати сучасний рівень розвитку підприємств різних форм власності в Україні.

Предмет дослідження: класифікаційні ознаки підприємств за формами власності.

Об’єкт дослідження: підприємства різних форм власності.

Теоретичною та методологічною основою курсової роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних дослідників.

Інформативною основою дослідження є закони України, праці українських і закордонних фахівців в області маркетингу; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

При проведенні даного дослідження були використані наступні методи:

1)            методи збору та узагальнення інформації;

2)            методи спостереження;

3)            метод групування;

4)            таблично-графічні методи;

д)     метод аналізу.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Підприємство - «фірма» - основна ланка виробничої діяльності

1.1Сутність, цілі, види та суб’єкти підприємництва

Уява про підприємництво формувалося протягом тривалого часу еволюції і змінювалося залежно від рівня продуктивних сил, відносин власності, поширення в суспільстві певних форм організації виробництва. Кожний виток розвитку суспільства істотно доповнював зміст підприємництва новими гранями, суттєво збагачуючи його [19, 9].

Розуміння підприємництва і підприємця як посередника (підприємець-“антрепренер”) панувало в середні віки і вжилося в подвійному значенні: як організатор масових видовищ чи як керівник певного виробничо-будівельного проекту. Особлива риса підприємця того часу – організаторський хист, тобто організація конкретної справи в межах виділених ресурсів [19, 9].

Як науковий термін поняття “підприємець” було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали – за невідомою.

Француз К. Бодо пішов далі Річальда Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знаннями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток – мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва [5, 9].

Основними мотивами підприємницької діяльності американський вчений П. Дракер називає привласнення грошей (підприємницького доходу), набуття влади, визнання, допитливість, створення нових цінностей і т. д. [15, 181-182].

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відігравав відомий німецький соціолог М. Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця – почуття виконаного обов’язку. На думку Вебера, нові підприємці – люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємницької діяльності відзначилось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству [5, 9].

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці айстро-американського економіста і соціолога Й. Шумпетера. При вивчені теорії економічного розвитку капіталізму в центр “людського фактора” він поставив підприємця, в якому втілені найкращі соціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у ХХ ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників [5, 10].

Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємства таким чином[10, 233]:

1.                  Як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багато на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю.

2.                  Як організатора, який уміє об’єднати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей.

3.                  Як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Довгий час поняття “підприємець” ототожнювалось із поняттям “власник”. Однак, із другої половини ХІХ століття появилася необхідність чітко окреслити відмінність між підприємцем і власником-капіталістом, оскільки відбулося відособлення капіталу-власності від капіталу-функції. Процес прийняття рішення все частіше переходив від власника капіталу до капіталіста-управлінця (менеджера). Ця тенденція посилилася із виникненням корпоративної форми підприємств, яка включає строгий зв'язок між підприємцем і власником [19, 9].

Цікаво просліджувати еволюцію терміну “підприємець” та “підприємство” [5, 10-11]:

-                     1725 р. Річард Кантильйон: підприємець – людина, яка діє в умовах ризику;

-                     1797 р. Карно Боро: підприємець – це особа, яка несе відповідальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

-                     1876 р. Френсіс Уокер: слід розглядати тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

-                     1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець – це новатор, який розробляє нові технології;

-                     1961 р. Девід Маккеланд: підприємець – це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

-                     1964 р. Пітер Друкер: підприємець – це людина, яка використовує нову можливість з максимальною вигодою;

-                     1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;

-                     1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво – процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – це людина, яка витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення від досягнутого;

-                     1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємство – ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультативну та іншу діяльність, операції з щінними паперами тощо;

-                     1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво – це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та ініціативній підприємницій ідеї.

Підприємництво тлумачать як [6, 284]:

-                     соціально-організовану діяльність, що є різновидом творчості;

-                     особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску;

-                     особливий, творчий вид господарської поведінки, що є основою досягнення економічного успіху;

-                     вміння організувати власний бізнес;

-                     спосіб життя або дій;

-                     особливий вид діяльності, в основі якого лежить інновація;

-                     різновид господарської активності людей.

Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одно­осібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці тер­міни вживатимемо як ідентичні.

Підприємництво – явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття «підприємництво» розглядається як різноаспектне, тобто існують різні визначення щодо його змісту:

1)            підприємництво є економічною категорією, що виражає відносини між суб’єктами господарської діяльності, спрямованої на те, щоб забезпечити їм комерційний успіх – максимізувати дохід, підірвати монополію конкурентів та створити свою власну монополію;