Форми власності підприємств в Україні

2)            підприємництво – це тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежності суб’єктів стосовно вибору: що, скільки, як, для кого виробляти; на повній відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки;

3)            підприємництво є господарським мистецтвом, тобто це постійна економічна, організаторська та управлінська творчість з метою пошуку способів адаптації і прагнення до змін, які можуть забезпечити комерційний успіх;

4)            підприємництво – метод економічного мислення, властивий людям, здатним до підприємства, який характеризується оригінальністю ідей та підходів до вирішення господарських проблем.

Згідно до Господарського кодексу України підприємництвом називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність, здійснювану окремими фізичними та юридичними особами з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку [5, 42]. Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної або юридичної особи.

Розуміння сутності підприємництва пов'язано з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до наступного:

1)                 підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив – можливість одержання прибутку;

2)                 розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок;

3)                 підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на збільшення обсягів виробництва; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку економіки в цілому;

4)                 підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів.;

5)                 підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Із зазначеного вище можна сказати, що підприємницька діяльність грає важливу роль в економічному розвитку країни.

Підприємництво, як один із напрямків господарської діяльності, характеризується такими ознаками:

1)            ініціативністю, яка означає, що підприємець починає свою діяльність відповідно до потреб ринку на свій розсуд та без будь-яких застережень;

2)            систематичністю підприємницької діяльності, що підкреслює її постійний характер;

3)            власним ризиком підприємця – він ладен відчути на собі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності;

4)            метою підприємницької діяльності, тобто одержанням прибутку;
здійсненням підприємництва під свою майнову відповідальність.

Підприємницька діяльність завжди має комерційний характер. Ці ознаки свідчать про те, що підприємцем може бути лише той суб'єкт, який здійснює господарську діяльність, діючи від свого імені, тобто фізична та юридична особа.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [19, 10].

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

1)            військовослужбовцям;

2)            службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

3)            представникам органів державної влади та управління;

4)            громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. У більшості випадків головною метою підприємницької діяльності можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання максимально можливого прибутку. Виробляючи необхідні суспільству товари і послуги, підприємства формують матеріальні і соціальні умови життя і розвитку суспільства. Це є основним соціально-економічним аспектом мети будь-якого.

Отже, згідно з легальним визначенням поняття «підприємництво» є дві мети підприємницької діяльності: мета досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах та мета одержання прибутку.

Знання про те, як поділяються підприємства на класифікаційні групи за певними ознаками в реальному економічному середовищі, має стати в нагоді під час вибору, наприклад, системи оподаткування, вибору стратегії розвитку бізнесу тощо. Достатньо повну класифікацію підприємств можна забезпечити, користуючись такими ознаками: мета і характер діяльності, форма власності майна, належність капіталу, правовий статус і форма господарювання, галузево-функціональний вид діяльності, технологічна і територіальна цілісність, розмір за чисельністю працівників. Класифікацію за цими ознаками наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація підприємств за певними ознаками

Розглянемо більш детально види підприємств за наведеними ознаками.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства [7, 44].

Наступною класифікаційною ознакою є форма власності на майно. Так, приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне – підприємство, засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Якщо підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством. Державними є підприємства, засновані на державній власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.

За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства: національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль, такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані – капітал належить підприємцям двох або декількох країн; їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. Дочірнє підприємство (компанія) – юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій. Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. Філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить і материнській фірмі. З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний рік не перевищує 50 осіб. Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб. Усі інші підприємства визнаються середніми. Класифікація за належністю підприємств до певного галузево-функціонального виду діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їх груп (видів).

1.2 Форми підприємницької діяльності, правові аспекти

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників. Організаційно-правова форма господарювання – це форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо [6].

До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:

1)            цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;

2)            спосіб формування стартового капіталу;

3)            методи здійснення виробничо-господарської діяльності;

4)            організаційна форма та методи управління підприємством;

5)            законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;

6)            форми власності майна, що використовує підприємець;

7)            форма організації виробництва тощо.

В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства та корпорації. Сутнісні характеристики, переваги та недоліки цих організаційно-правових форм наведено в таблиці 1.2.ємнионкой сектор

Таблиця 1.2. Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємництва