Вплив літератури і театру на формування світогляду греків

Маски закривали  не тільки обличчя, але й всю голову, так що зачіска була закріплена на масці, до якої, в разі потреби, прикріплялася так само і борода. В трагічній масці звичайно робили виступ над лобом, щоб збільшити зріст актора. В стародавній комедії більша частина масок повинна викликати сміх, звідси й їх карикатурний і гротесковий характер.

Окрім вигаданих  персонажів, поети стародавньої комедії  виводили на сцену і своїх сучасників. Маска в таких випадках була зазвичай шаржованим портретом. Костюм трагічних  акторів був деякою видозміною пишного  одягу, який носили жерці Діоніса  під час виконання релігійних церемоній. Театральний хітон мав довгі рукави і спускався аж до п’ят. Плащі були, в основному, двох видів: гілматій і хламида.

Окремі персонажі  вдягались у спеціальний одяг. На театральних хітонах і плащах вишивалися різні, нерідко складні малюнки – квіти, пальми, зірки, спіралі, арабески, а також фігури людей і тварин. Колір на одязі мав теж певне значення: ролі щасливців виконувалися в одіянні з жовтою або червоною смугою, а сині або зелені смуги відзначали невдах. Взуття трагічного актора називалося котурнами. Сценічні котурни мали товсті, що складаються з декількох шарів підошви, завдяки чому збільшувався зріст актора.

Щоб додати своїй  фігурі ще більшої величності, трагічні актори закріплювали під одягом спеціальні підкладки або невеликі подушки, зберігаючи при цьому природні пропорції тіла. В комедії вживання подушок і підкладок, навпаки, було прагненням порушити нормальні пропорції людського тіла і тим викликати сміх.

Жіночі персонажі  комедій вдягали звичайний жіночий  костюм, чоловічі персонажі – короткий костюм або плащ. До наших днів дійшло багато статуеток, що зображають акторів давньогрецької комедії. У маски витріщені очі, потворний ніс, широко відкритий рот, живіт і зад збільшений за допомогою підкладених подушок.

Трагічний хор налічував спочатку 12 чоловік, потім склад його був збільшений до 15. В комедії хор завжди складався з 24 чоловік. Учасники хору називалися хоревтами, керівник хору – корифеєм. При виході на орхестру на чолі хору йшов флейтист, який зупинявся на сходинах вівтаря, розташованого в центрі орхестри. В трагедії хор звичайно зображав людей, близьких головному герою. Так, в "Прометеї Прикованому" Есхіла хор складають Океаниди, дочки Океану, співчуваючі стражданням Прометея і готові розділити його долю.

Комічний хор зображав не тільки людей, але й тваринних і казкових істот. Наприклад, в комедії Аристофана "Хмари" хор складається з хмар. Існує думка, що в трагедії хор гальмує дію і є якби даниною культової традиції. Проте це не так. Трагедія розвивалася на основі трагічного хору, з якого згодом був виділений один актор. З появою другого і третього актора роль хору слабшає, драматичний конфлікт може відбуватися тепер між героями і без участі хору.

Але хор не зникає. Він існує як неодмінний компонент  у всіх трагічних поетів класичного періоду, хоча несе не завжди однакове драматичне навантаження. Існування хору в цей період пояснюється тим, що в трагедії він був необхідний як виразник громадської думки. Хор був героєм колективним, його партії і тепер допомагають зрозуміти філософський і людський сенс трагедії в плані розв’язання основного конфлікту. [42, с. 56]

Важливе значення хору позначилось і на самій будові грецького театру. Його основна частина - орхестра - круглий майданчик, на якому  співав і танцював хор. Цей майданчик з трьох боків оперезано місцями для глядачів, розташованими амфітеатром. За орхестрою, проти глядачів, є Приміщення, спершу дерев'яне, що виходить на орхестру стіною з трьома дверима. Це приміщення і, зокрема, його стіна, видима глядачам, зветься скене (звідси наше слово «сцена»). В ньому актори й хористи одягаються, готуючись до виходу. По обидва боки цієї скене є виходи для хору.

Театральні  вистави відбувалися у дні  всенародних свят Діоніса. Всі справи в цей час припинялися. Суди закривалися, боржники звільнялися від сплати боргів протягом всіх днів свята. Навіть ув’язнених випускали з в’язниць, щоб вони могли взяти участь в загальному святі. Разом з чоловіками в театрі бували жінки, діти і навіть слуги, домашні рабині. На ці вистави люди збиралися зі сходу сонця.

Спершу їм було надано право самим займати які  завгодно місця, і нерідко справа доходила до бійок (забіяк рознімали  наймані для цієї цілі служителі). Пізніше, щоб усунути безладдя і  для покриття витрат на утримання  театральних будівель, міські власті ввели видачу вхідних квитків – мідних кружечків, схожих на монети, які називалися символами. При Периклі неімущим громадянам на відвідини театру видавалися особливі видовищні гроші (теорикон).

В театрі були суворо визначені місця для різних груп глядачів. Перший відводили державним особам, жерцям і полководцям. Їм, сидячим в кріслах, квитки були не потрібні. За кріслами, відокремленими проходом, починалися лави-ступені для багатої публіки. Кожний сектор був помічений однією буквою, починаючи з А (альфа). Тією ж буквою і позначали і зворотну сторону квитків-символів із зображенням голови богині Афіни або морди лева, якого вважали охоронцем від усього поганого.

Значно гірше  викарбувані символи, без яких-небудь зображень, і помічені однією і тією ж буквою на обох сторонах, були квитками для наступного ярусу. Букви на цих квитках відповідали позначенням секторів для глядачів з середнім достатком. Існували символи, виготовлені ще грубіше і помічені двома однаковими буквами на лицьовій і зворотній сторонах. [33, с. 21]

Ці квитки призначалися для верхнього ярусу, де лави секторів, на яких розташовувалися бідні глядачі, були позначені чотирма буквами. Кількість людей, котрі отримали символи на перегляд, не повинне  було перевищувати числа місць на лавах. При вході квитки відбиралися.

Драматичні  вистави в Афінах починались удосвіта і йшли до самого вечора. Глядачі  їли й пили в самому театрі. Всі  було одягнені в святковий одяг, голови прикрашали вінками. На Великих  Діонісіях відбувався величезний збіг городян, до яких приєднувалися ще і жителі інших міст-держав, що приїжджали зі всієї Греції.

Жереб визначав порядок представлення п’єс драматургів, що змагаються. Звук труби сповіщав про початок кожної п’єси. Афінська публіка була дуже сприйнятливою  і безпосередньою. Якщо п’єса подобалася, глядачі виражали схвалення аплодисментами і криками. Серед глядачів були і підставні особи. Розказують, що комедіограф Филимон (IV ст. до н.е.) не раз із успіхом використовував їх проти свого супротивника – Менандра.

Якщо п’єса  не подобалася, глядачі свистіли, клацали язиками, тупотіли ногами. Бували і такі випадки, коли актора проганяли зі сцени каменями і вимагали припинити п’єсу і починати нову. Таким чином, народна думка мала істотне значення для успіху вистави.

Розвиток драматургії визначав еволюцію постановочної техніки грецького театру. В ранніх трагедіях Есхіла декорації представляли собою масивні дерев’яні споруди (великий вівтар з кумирами дванадцяти богів в "Благальних", гробниця царя Дарія в "Персидцях", скеля в "Прикованому Прометеї").

При Софоклі  з’явилися розписні декорації, що допомагали перетворювати проскеній у фасад  палацу або храму, в передню стіну  намету предводителя. В деяких комедіях дія переносилася з одного місці  в інше (наприклад, з міста в  село, із землі в підземне царство і т.д.), причому в театрі вони розташовувалися поряд.

Зміст грецької драми вимагав застосування театральних  машин. Божества злітали вгору і  спускалися вниз за допомогою блоків, причому від глядачів нічого не ховалося і завжди було видно мотузку і крюк, яким зачіпляли за пояс "ширяючого в повітрі" актора. За допомогою цих машин на сцену з’являлося божество і легко розрішувало взаємини дійових осіб, котрі занадто ускладнилися.

Внаслідок двоякого призначення давньогрецького театру він за виглядом і конструкцією багато в чому був не схожий із подібними спорудами нашого часу. Первісне призначення театру пояснює надзвичайно велику кількість їх як у самій Греції, так і в її колоніях. Більшість грецьких міст мали великі театри, хоча про драматичні вистави у них не згадується. [24, с. 47]

Власне у  Греції перший кам'яний Театр був  побудований в Афінах – Театр Діоніса, він став зразком для усіх наступних театрів як стосовно побудови взагалі, так і розташування окремих частин. Театр Діоніса був зведений на південно-східному схилі Афінського акрополя, у лінейському окрузі, де стояв також храм Діоніса. Спорудження кам’яного театру розпочалось після того, як обвалились дерев'яні підмостки та місця, якими доти користувалася публіка. Добудований він за архонта Лікурга. Невідомо, який архітектор складав план театру Діоніса і керував його будівництвом. Руїни театру були знайдені в 1862 році під час розкопок.

В архітектурному відношенні будівля типового грецького  театру складалася з трьох головних частин: місць для глядачів,  сценічної будівлі (скена) та простору між цими двома частинами (коністра (грец. κόνιστρα) або орхестра (грец. ὀρχήστρα).

За Вітрувієм, на місці, призначеному для будівництва, описували коло таких розмірів, які  повинні були займати найнижні місця для глядачів. У це коло вписували чотирикутник таким чином: сторона чотирикутника, що знаходиться на місці, призначеному для сцени, позначала найближчий звернений до глядачів край сцени. Паралельно з цією стороною дотично до кола проводилася лінія, що позначала задню стіну сцени, яка, займаючи таким чином вузький сегмент кола, отримувала незначну глибину. Інша площа кола представляла орхестру, яку оточували місця для глядачів, що утворюють концентричні кола, що піднімаються одне за одним. Передня частина скени - проскеній - будувалася зазвичай у вигляді колонади і усоблювала фасад храму чи палацу. З боків до неї прилягали дві споруди - параскенії - що служили місцем для зберігання декорацій та іншого театрального майна. Таке планування театру забезпечувала гарну чутність, для посилення якої у деяких театрах між глядацькими місцями розташовувалися резонуючі посудини. [23, с. 46]

Знахідки руїн давньогрецьких театрів свідчать, що місце для їх спорудження є  найвигіднішим для влаштування  місць для глядачів. Звичайно вибиралися схили пагорбів, де сидіння часто можна було висікати зі скелі. Кількість місць була різною, залежно від потреби і чисельності населення. Афінський театр Діоніса міг вмістити до 30 000 глядачів, а мегалопольський театр вміщував до 40 000 глядачів.

РОЗДІЛ 3

ЛІТЕРАТУРА  І ТЕАТР У ФОРМУВАННІ НОВОГО СВІТОГЛЯДУ ГРЕКІВ ІV-V ст. до н.е.

3.1. Світоглядні  особливості та ідейне наповнення літературних творів стародавньої Греції

Найбільш новаторською епохою античної літератури, коли склались усі основні античні жанри, був час соціально-економічного піднесення VІ-V століть до н.е.

Давньогрецька література зберігала тісний зв’язок зі світоглядними особливостями родового, полісного, державного життя і відображала їх. Грецька і частково римська література демонструють тісний зв’язок з релігією, філософією, політикою, мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством, без якого їхнє існування в класичну добу втрачало весь свій смисл. У пору свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною дозвілля. Сучасна служба у християнській церкві успадкувала деякі особливості давньогрецької театральної вистави та релігійних містерій – цілком серйозний характер, присутність усіх членів громади і їхня символічна участь у дійстві, висока тематика, музичний супровід і видовищні ефекти, високоморальна мета духовного очищення (катарсису за Арістотелем) людини.

Впевненість стародавніх  греків у гармонійності природи, світового устрою знаходила вираження  у прагненні митців досягати такої ж гармонії у літературних творах. При цьому виявом гармонійності вважалися ясність і простота змісту та внутрішньої будови літературного твору. Зразком таких творів є трагедії Софокла. Будова кожної трагедії ясна і чітка: всі події згруповані навколо найголовнішої з них, пролог окреслює план дії, реалізація якого веде до кульмінації, часто катастрофічної, потім наступає розв’язка. Так реалізується гармонійність.

Антична література сформувала духовні цінності, які  стали базовими для всієї європейської культури. Поширені у часи самої античності, вони на півтора тисячоліття зазнали гоніння в Європі, але потім повернулись. До таких цінностей належить насамперед ідеал активної, діяльної, закоханої в життя, одержимої жагою знання і творчості людини, готової самостійно приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Античність вважала вищим сенсом життя щастя на землі. [19, с. 24]

Греки розробили  поняття про облагороджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення вічного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її у природі, у людському тілі – зовнішності, пластичних рухах, фізичних вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.

Саме греки створили основні поняття європейської філософії, зокрема започаткували філософію ідеалізму, а саму філософію розуміли як шлях до персонального духовного і фізичного удосконалення. Римляни розробили ідеал держави, наближений до сучасного, основні постулати права, що зберігають свою чинність і донині. Греки і римляни відкрили і апробували в політичному житті принципи демократії, республіки, сформували ідеал вільного і самовідданого громадянина. [17, с. 48]