Вплив літератури і театру на формування світогляду греків

З метою емоційної  дії на глядачів і в то ж час  посилення чисто видовищної сторони трагедії Еврипід вводить у свої драми сцени смерті, фізичних страждань, безумства, траурні церемонії, використовує машини для польотів і появи богів і багато чого іншого. Широко застосовував у своїх трагедіях Еврипід і монодії, в яких душевні переживання героїв розкривалися не тільки вираженням засобами слова, але і музики. Але хор в його драмах вже не має такого тісного зв’язку з розвитком дії, як у Софокла.

Розподілом  хорових партій визначається, в певній мірі, і зовнішня будова трагедії. Вона починається прологом, виконуваним акторами без участі хору; пролог звичайно дає експозицію дії п'єси. За прологом іде парод - урочистий вихід хору на орхестру. За пародом ідуть діалоги акторів, що розгортають сюжет, - епейсодіони (епізоди), чергуючись з піснями хору - стасимами (пісні, що хор виконує, стоячи на місці). Пролог і парод, три епейсодіони і три стасими загалом відповідають ніби чотирьом актам пізніших європейських драм. їх замикає є к с од (відхід), що відповідає останньому - п'ятому - актові. Трагедія виконується без перерв, займаючи порівняно недовгий час; через те можна виконувати заразом три трагедії, зв'язані або не зв'язані одна з одною сюжетами (трилогія). «Орестея» Есхіла являє собою єдиний, що дійшов до нас, зразок складної трагічної трилогії. [31, с. 37]

У своїй первісній  формі грецька трагедія являє  собою, отже, кантату, що складається  з діалогу соліста з хором. Формальний розвиток трагедії йшов по лінії зростання діалогічних  частин, які поступово відсували  хорові партії на другий план. Есхіл увів другого актора, Софокл - третього. Далі цього трагедія не пішла, але три актори могли виконати кожен кілька ролей в одній п'єсі. Проте хор зостався неодмінним елементом грецької трагедії і пізніше. Це - і своєрідний посередник між акторами і глядачами, що коментує дію п'єси, формулює в своїх піснях враження від дії (з цього погляду він був ніби «ідеальним глядачем»), і, крім того, нерідко - і самостійна колективна дійова особа в п'єсі.

Про походження комедії нам може дати уявлення композиція найдавніших, що дійшли до нас, грецьких її зразків - комедій Арістофана. Вони починаються звичайно прологом, де в діалогічній формі виясняється в загальних рисах зміст п'єси, дається експозиція і зав'язка дії. 3а ним йде виступ хору - парод, причому хор звичайно ділиться на дві частини, що сперечаються одна з одною (змагання - аг он). У цьому змаганні беруть участь і персонажі комедії. Після того як суперечку закінчено, йде пара-база (буквально «поворот» хору, що до того стояв до глядачів спиною, обличчям до публіки) - звертання хору до глядачів, яке починається з викладу літературно-суспільної програми автора і закінчується прославлянням богів рідної землі, осудом хиб громадського життя і викриванням політичних ворогів автора. Далі розгортається в ряді коротких, жвавих і різноманітних сцен, перериваних піснями хору, сюжет п'єси; після цього ексод (відхід хору із співами і танцем) замикає дію. [41, с. 35]

Ідеологічна спрямованість  стародавньої комедії та її походження зі сільських святкувань на честь  Діоніса багато в чому визначили її чисто театральну сторону, багато що в ній збереглося від старого античного комоса: розподіл хору (він складався в комедії з 24 чоловік) на два напівхори: агоні парабас (політичні нападки, що нагадують старі насмішкувато-сатиричні пісні античних землеробів). Комедії Аристофана створювали живий, сценічно виразний тип вистави, багатий гострими діалогами, насичений буфонадою; все це вимагало від постановника і акторів образотворчості, яскравості характеристик, сміливих і дотепних мізансцен.

Неважко помітити, що основу композиції становлять комічні побутові сценки і викривальні пісні хору. Це і є джерела комедії: хор, неодмінна складова частина весняного сільського свята на славу бога родючості Діоніса, і побутова сценка, яку виконували народні потішники типу пізніших скоморохів. Поєднувалися такі сценки (вони, між іншим, мали назву мімів, що в давньому світі означала і самих виконавців, і виконувану ними п'єску) з карнавальною веселою піснею (слово «комедія» буквально означає «пісня по-святковому веселої юрби»), як думають, уже тоді, коли грецьке селянство в союзі з міською демократією остаточно звільнилось від влади земельної аристократії й узяло участь в організації міст-держав, тобто в кінці VI віку. В Арістофана, очевидно, було немало попередників, але від них збереглись самі імена і незначні уривки. Він зостається єдиним відомим нам своїми творами автором староаттицької комедії (V вік), для якої характерна гостра політична сатира; вона завмирає перед початком IV віку, перша половина якого дає середньоаттицьку комедію, уже без хорів, з побутовим змістом; з кінця IV і початку III віку і вона змінюється новоаттицькою комедією, найславетнішим представником якої був Менандр, що належить, проте, уже до нового - третього - періоду грецької літератури.

Виникла з аттичного  комоса комедія V ст. до н.е. була політичною за своїм змістом. Вона постійно піднімала  питання політичного ладу, зовнішньої політики Афінської держави, питання  виховання молоді, літературної боротьби й ін. [28, с. 19]

Злободенність древньої аттичної комедії посилювалася тим, що в ній допускалася повна свобода в карикатурному зображенні окремих громадян, виведених до того ж під своїми справжніми іменами (поети Есхіл, Софокл, Евріпід, Агафон, вождь афінської демократії Клеон, філософ Сократ і інші - у Арістофана) . При цьому древня аттична комедія створює образ не індивідуальний, а узагальнений, близький до маски народного комедійного театру. Наприклад, Сократ у "Хмари" Аристофана наділений не рисами реальної особи, але усіма властивостями вченого-шарлатана, однієї з улюблених масок народних карнавалів. Така комедія могла існувати тільки в умовах афінської рабовласницької демократії.

2.2. Театральна  вистава в Стародавній Греції

У V-IV ст. до н.е. виникає й розквітає драматургія. Провідними жанрами стали трагедія (з грецької буквально "пісня цапів"), сюжетами для якої слугували міфи про богів та героїв, і комедія ("пісня веселих селян"). Театральні вистави йшли під час великих державних свят протягом трьох днів з ранку до вечора і мали характер змагань. До них допускалися три трагічних поета і три комічних, причому кожен трагік мусив подати три трагедії і так звану сатирову драму. Кожного ранку до театру збиралися глядачі, щоб своєю реакцією надихати виконавців і співчувати їм. Переможців визначали спеціальні судді. Театри будувалися на схилах пагорбів. При цьому враховувалася акустика, щоб і на верхніх лавах глядачі могли добре чути акторів.

Власне театр виник на основі народних пісень і танків під час свята бога Діоніса - покровителя сільського господарства і селян. Навесні, коли розвивалася виноградна лоза, відзначалося свято весняних Діонісів, а восени, під час збирання винограду, святкувались осінні Діонісії. Це свято було особливо веселим. Пили молоде вино, водили танок, співали й танцювали.

Виконували обрядові пісні на честь Діоніса. Ці пісні співали хором на чолі з заспівувачем, який називався корифеєм і розмовляв з хором про Діоніса. Слухачі розміщувалися навколо великого пагорба, де корифей співав разом з хором. Щоб глядачам було краще видно й чути, корифей і перший артист стояли на підвищенні - спеціальній дерев’яній примостці, а глядачі розміщувалися на лавах, які йшли амфітеатром. Так виникли театральні вистави.

За свідченням самих греків, трагедія вже в другій половині VI ст. до н.е. досягла значного розвитку, використавши багату спадщину епосу і лірики. Посиленню дієвої сторони трагедії дуже сприяло нововведення трагіка Феспіда. Він виділив з хору особливого виконавця – актора. Перша постановка його трагедії відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік за традицією прийнято вважати роком народження світового театру. Ранні грецькі трагедії нагадували, швидше за все, ліричні кантати і майже суцільно складалися з пісень хору і актора.

Спершу театр був дерев’яний. Місце, де грали актори, називалось сценою від солова «скена», тобто намет. Спочатку це дійсно був намет, в якому переодягались актори. На сцені стояв жертовник на честь бога Діоніса. Внизу біля сцени розміщувався хор, це місце дістало назву орхестри. Далі йшли місця для глядачів - театр. Грецький театр завжди був просто неба.

Грецькі театри вміщували до 20-25 тис. глядачів. У  зв’язку з цим театральні вистави  мали і особливу техніку. Жіночі ролі виконували тільки чоловіки. А щоб  кожного актора було видно й чути всім глядачам, актори грали у чоботях з високими підставками - котурнах. Всі актори вистав виступали у пишному одязі, крім того, надівали маски, причому для кожної ролі - особливі маски, вираз яких відповідав характеру персонажа. З рота маски стирчав рупор, який посилював голос. Давньогрецькі театри мали чудову акустику. Досить було упустити момент на сцені, щоб цей звук почули в задніх рядах величезного театру.

Театр в Греції був державною установою, і організацію  театральних вистав брала на себе сама держава, призначаючи для цієї мети спеціальних людей. [31, с. 45]

Драми ставили  на трьох святах на честь Діоніса: Малих або Сільських Діонісіях (в грудні – січні); Ленеях (в січні  – лютому); Великих або Міських  Діонісіях (в березні – квітні). Драматичні вистави проходили як змагання драматургів. В них брали участь три трагічних і комічних поета.

Як ми вже  згадували, кожний з трагіків повинен був представить по чотири п’єси: три трагедії і одну сатирову драму (це весела п’єса на міфологічний сюжет з хором, що складається з сатирів). Три трагедії, пов’язані єдністю сюжету, складали трилогію, після неї і ставили сатирову драму. Трилогія і сатирова драма складали тетралогію. Змагання продовжувалися три дні.

Щодня з ранку  грали три трагедії і одну сатирову драму. Надвечір виконували комедію одного з комічних поетів, що брали участь в змаганні. Драматурги одержували хор від архонта, але всі витрати, пов’язані з навчанням хору, брали на себе багаті співгромадяни (хорег). Хорег повинен був організувати хор на свої гроші, виготовити для нього костюми. Для драматичних змагань було необхідно шість хорегів: три – для тетралогій і три – комедій.

В хореги обирали  любителів театру, недостачі яких в ту епоху не відчували. На початку  драматурги самі писали музику і самі навчали хор, але вже дуже скоро їм довелося звернутися за допомогою до спеціальних вчителів. Виконання обов’язку хорега і участь в трагічному хорі було справою вельми шановною. Вважалося, що хореги, актори і члени хору знаходяться під особливим заступництвом божества. Всі вони на час підготовки до драматургічних змагань звільнялися навіть від військової служби.

Судили на змаганні особливі виборні особи. Для драматургів, що перемогли, було встановлено три  нагороди. Драматург, що зайняв на змаганні третє місце, вважався потерпілим поразку. Окрім гонорару, драматург одержував від держави як нагороду вінок із плюща.

На долю хорегів, які готували хор для драматургів, що перемогли, випадала велика честь. Такий  хорег мав право спорудити  пам’ятник в ознаменування своєї перемоги. На цьому пам’ятнику писали час вистави, ім’я драматурга, що переміг, назву його п’єси, а також ім’я хорега. Результати змагань заносилися до дидаскала, який зберігався в державному архіві Афін.

За переказами, Феспід сам був єдиним актором в своїх трагедіях. Партія актора чергувалася з піснями хору і складала всю п’єсу. Незабаром після Феспіда Есхіл ввів девтерагоніста, а молодший сучасник Есхіла Софокл – тритагоніста. Основні ролі виконував в драмі протагоніст.

Завдяки тісному  зв’язку грецького театру з культом Діоніса актори в Греції були вельми шанованими людьми і займали високе суспільне становище. Актором міг бути тільки вільно народжений. Вони, як і драматурги, могли брати діяльну участь в житті Греції. Їх могли обирати на вищі державні посади в Афінах і відправляти як послів до інших держав.

Переможцями на драматичних змаганнях спочатку визнавалися тільки хорег і драматург. Але, починаючи з другої половини V ст. до н.е. в театральних змаганнях  брали участь і протагоністи. В  грецькій драмі число акторів  не перевищувало трьох чоловік, таким  чином одному і тому ж актору в перебігу п’єси доводилося грати по декілька ролей. Якщо в п’єсах були німі ролі, їх грали статисти.

Трагічні і  комедійні актори повинні були вміти  не тільки добре декламувати вірші, але і володіти вокальною майстерністю, оскільки в найбільш патетичних місцях драми актори виконували арії. Шляхом постійних вправ грецькі актори виробляли в себе силу, звучність і виразність голосу, бездоганність дикції і доводили до великої досконалості мистецтво співу. [42, с. 17]

Але окрім цього, грецький актор повинен був володіти мистецтвом танцю і мистецтвом руху взагалі в найширшому значенні цього слова. Тому грецькому актору необхідно було багато працювати над гнучкістю і виразністю тіла. Актори носили маски, так що міміка з гри була виключена. Таким чином грецькі актори повинні були працювати більше над мистецтвом руху і жесту.

Маски прийшли  в грецький театр внаслідок відвічного зв’язку останнього з культом  Діоніса. Жрець, що зображав божество, завжди виступав у масці. Проте в  театрі класичного періоду маски вже не мали культового значення. Зате вони відповідала задачам грецького театру створювати крупні узагальнені образи. Так, наприклад, характер або сього хвилинний настрій дійової особи визначався маскою, яку надягав на обличчя актор: регочуча, скорботна, втихомирена.

Вони змінювалися  щоразу, як тільки виконавець переходив  відповідно від веселощів до смутку, від жалю – до спокійного розташування духу. Крім того, певне значення мало і забарвлення маски: наприклад, по багряному її кольору глядачі впізнавали дратівливу людину, по жовтому – людину хитру і підступну. Виконання жіночих ролей чоловіками також викликало необхідність використання маски.

Вживання маски  обумовлювалося, крім того, розмірами  грецького театру. Без маски обличчя  акторів були б погано видними глядачам із останніх рядів. Маски робилися з дерева або полотна, в останньому випадку полотно натягувалося на каркас, покривалося гіпсом і розфарбовувалося.