Методи формування дитячого хореографічного колективу

      Важливою  умовою успішного розвитку колективу  є спільне творення добра, турбота  про оточуючий світ, іншу людину. Що є прекрасніше, коли діти стежать  за чистотою шкільного подвір'я, садять дерева, допомагають людям похилого віку. Наприклад, у дитячих та юнацьких таборах США разом з молоддю відпочивають так звані "сеньйори". Так називають тут тих, кому за 65 років. Юнаки і дівчата обслуговують "сеньйорів" у їдальні, проводять з ними творчі зустрічі, дискусії, допомагають при від'їзді тощо [18, 144].

      Для того, щоб спільна діяльність сприяла  розвитку колективу, важливо враховувати  та забезпечити такі педагогічні  умови [18, 145]:

• Створення учням можливості самим планувати, організовувати та оцінювати наслідки своєї діяльності.
• Чітка організація взаємодії учнів та відповідальних осіб у процесі діяльності, узгодження прав та обов'язків кожного.
• Допомога учням в осмисленні морального сенсу їх діяльності (для добра, для людей, для Батьківщини, а не заради перемоги в змаганні чи "цінного подарунка").
• Поступове ускладнення діяльності, вихід на нові сфери, постановка перед учнями перспектив їх спільних дій.
• Розвиток у процесі діяльності таких рис, як взаємодопомога і вимогливість один до одного.

      2.1.2. Конструювання гуманістичних  і взаємовідповідальних відносин між дітьми, традицій та норм поведінки

      Згуртованість колективу багато в чому залежить від глибокого проникнення педагога у весь складний комплекс стосунків  між дітьми. Чому прагнення особистості  не завжди збігається з прагненням колективу? Що лежить в основі відходу деяких учнів від колективу, прагнення до інших груп чи незадоволення взаєминами?

      Відомо, що у будь-якій групі людей, які  взаємодіють, неминуче виникають певні  відносини, що складають своєрідний фон відносин. Саме у процесі взаємодії з іншими членами колективу особистість проходить школу доброти чи байдужості, колективізму чи егоїзму, принциповості чи безпринципності. Система взаємовідносин, що складається в колективі, визначає життєву позицію кожної особистості, її ставлення до людей, спрямованість особистих прагнень [18, 148].

      Найважливішу  роль у формуванні колективу відіграють і традиції, тому їх створення є  однією із основних турбот керівництва  школи, педагогів, громадських організацій, органів самоврядування. Традиції – це стійкі, підтримані громадською думкою закони життя колективу, що визначають поведінку кожного учня. Справжній колектив завжди багатий хорошими традиціями, якими пишаються вихованці. Вони об'єднують колектив, створюють своєрідний моральний каркас його структури.

      Отже, тактовне втручання педагога в характер дитячих взаємин, їх удосконалення  на гуманістичних принципах, сприяння виникненню адекватних традицій –  важливий шлях створення колективу.

      Гуманізація взаємин в учнівських колективах доцільна на основі таких педагогічних дій [18, 148]:

• глибокому вивченні й аналізі педагогами характеру взаємовідносин між дітьми;
• розвитку культури спілкування між школярами (тренування у використанні "чарівних слів", розвитку дружніх стосунків між старшими і молодшими, хлопчиками і дівчатками, виробленні звички зробити приємне один одному);
• створенні "нормальної" обстановки для меншості, для кожної особистості, виховання поваги до інакомислення, обдарованих дітей, унікальності і неповторності;
• вихованні поваги один до одного дітей різних національностей, які навчаються в школі;
• тактовному регулюванні взаємовідносин між дітьми (посилена увага педагогів до проблем, які виникають у взаєминах, правильне вирішення конфліктів на гуманістичній основі);
• послідовній реалізації принципу об'єктивності і справедливості щодо всіх дітей незалежно від посад батьків, національності, релігійної орієнтації, матеріального становища.

      Необхідно звернути особливу увагу  на глибоке усвідомлення суті і характеру  відносин, що склалися в колективі. Одні колективи вимагають тільки тактовного, чуйного керівництва з боку класного керівника, інші – більш наполегливого й активного втручання у взаємини між учнями, треті – невсипущої, постійної уваги і великої турботи з боку педагогів. Велике значення у згуртуванні колективу має створення традицій дружби, людяності, уваги до особистості, честі класу, школи. Це можуть бути [18, 149]:

• відзначення дня народження учня всім класом;
• посадка дерев на честь певних свят;
• відвідання разом концертів, театральних вистав, кіно;
• поздоровлення матерів з днями їх народження;
• ритуали прощання випускників зі школою;
• лицарське ставлення до дівчат (поступитися місцем, проводити додому після вечора, подати пальто тощо);
• закони поведінки "Доручив колектив – зроби", "Не проходь осторонь" тощо.

      Періодичне  відверте обговорення стану взаємин  у колективі допоможе дітям побачити себе збоку, усвідомлювати своє досягнення і недоліки у цій сфері.

       2.2. Спрямування та  корекція впливу  дитячої спільності  на особистість

      У діяльності вихователя по згуртуванню дитячого колективу ніколи не можна забувати, що створення колективу – не самоціль, що колектив потрібен як умова для розвитку кожної особистості. Саме на цій основі А. С. Макаренко розробив методику "паралельної дії". Критики цієї методики вже багато років посилаються на таку фразу: "...до особи нам немає ніякої справи", але замовчують, як звучить ця думка повністю: "Що таке паралельна педагогічна дія? Ми маємо справу тільки з загоном. Ми з особою не маємо справи. Таке офіційне формулювання. По суті, це є форма впливу саме на особу, але формулювання йде паралельно суті. Насправді ми маємо справу з особою, але твердимо, що до особи нам немає ніякої справи" [18, 150].

      У чому ж справжня, практично реальна  суть паралельної дії? Відомо, що учні, особливо підлітки і старші, прагнуть до можливо більшої самостійності, відстоюють своє право на певну незалежність, свободу. Вони не люблять, щоб їх "виховували", не люблять настирливого моралізування, надмірної опіки. Створюючи згуртований колектив з гуманістичними традиціями, педагог тим самим розв'язує багато проблем виховання і кожної окремої особистості. Адже інакше, ніж через колектив, з цим завданням не справитися, особливо, якщо у класі 35-40 дітей.

      Методика "паралельної дії" значно полегшує процес згуртування колективу і  виховання особистості, якщо вона виступає не як сторонній спостерігач, а як активний учасник спільних справ. Проте  вихователь не може виключити зі своєї  уваги і кожну дитину, особливо ту, яка за певних причин не "вписується" в колектив. Спробуємо визначити певні аспекти діяльності педагога, спрямовані на забезпечення плідного впливу колективу на дитину.

      Важливий  аспект формування згуртованого колективу – вміле педагогічне регулювання місця кожного учня в системі відносин у колективі. Колектив виступає повноцінним інструментом індивідуального розвитку особистості тільки тоді, коли становище в системі особистих взаємовідносин задовольняє її. Якщо ж учень з тих чи інших причин потрапив у несприятливе становище, колектив перестає бути для нього притягальною силою. Необхідно знайти кожному такі справи, щоб втрата одного товариша була немислимою для всіх і для кожного втрата класу, товаришів була також немислимою [18, 151].

      Необхідно зберегти і розширити  реальні права  дитини у шкільному  колективі, права, за які завжди боролися прогресивні педагоги. Йдеться про право належати до будь-якої організації, обирати відповідно до своїх інтересів сферу творчої діяльності (спортивну, естетичну, благодійну, бізнес тощо), право брати або не брати участь у певних офіційних заходах, висловлювати і відстоювати власну думку, брати участь у виробленні колективних рішень [18, 151].

      Важливо забезпечити свободу  вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів у цій сфері. Це чи не найскладніша проблема для сучасного покоління педагогів, яке звикло жорстко керувати цим процесом і використовувати з цією метою саме дитячий колектив [18, 151].

      Слід  дуже обережно та вибірково  ставитися до досить розповсюдженого  в педагогічній практиці обговорення в  колективі негативних вчинків учнів. Так звані "персональні справи" як метод нав'язування дорослим певних форм поведінки у такому ж спотвореному вигляді був перенесений у школу. Наслідком колективного знущання над особистістю були випадки самогубства серед дітей. Тому, безумовно, мав рацію В. О. Сухомлинський, коли вважав невіглаством використовувати дитячу спільність як педагогічну палицю, як засіб розправи з особистістю, як шлях тиску на неї [18, 152].

      Водночас  дуже важливо, щоб поза увагою учнів  не залишалось жодного прояву байдужості, віроломства, лицемірства, нешанобливого  ставлення до товаришів. Осмислення таких явищ, спрямоване мудрим і тактовним педагогом, збагачує моральний досвід окремої особистості і колективу в цілому, допомагає дітям будувати свої відносини на основі соціальної справедливості, добра, милосердя, співчуття і співпереживання.

      В окремих випадках, якщо аналіз педагога дозволяє, серйозне обговорення поведінки, моральних якостей особистості може бути доцільним і корисним. Як відомо, А. С. Макаренко обґрунтував позитивну роль "вибуху" у вихованні, від якого відмовлятися не слід. У деяких випадках вчинок, образ дій окремих учнів вимагає рішучої реакції (адже до цього удається іноді і батьківська педагогіка, а не тільки до колискових пісень!). "Вибух" у свідомості дитини, підлітка може викликати сувора, принципова, доброзичлива розмова, тимчасова відмова у довір'ї, одностайний протест проти хуліганських аморальних дій і т.п. Це, безумовно, конфлікт, але педагогічно інструментований у інтересах самої особистості [18, 152].

      У світлі цього можна схематично зобразити  суть наукової стратегії виховної роботи школи та протиставити їй стратегію показухи та формалізму.

      Педагоги  організовують різноманітні виховні  заходи, щоб сформувати повноцінний  колектив з розвиненими гуманістичними відносинами, і вже в цих умовах розвивається особистість з відповідними людськими якостями.

      З такої стратегії зникає особистість  дитини і залишаються заходи, "бенгальські  вогні"... У такій ситуації нікого не цікавлять ні взаємини в дитячому колективі, ні сама дитина. Головне  – заходи будь-якою ціною. Така логіка призвела до величезних втрат у виховній роботі школи, до того самого "валу", за яким втрачається головна мета виховання – особистість [18, 152].

      2.3. Колективні творчі  справи (КТС)

      Демократизація  й гуманізація суспільства зумовили відповідні зміни в методиці виховної роботи. У ній починає домінувати акцент на взаємодію дорослих і дітей, які, об'єднуючись задля загальної мети, формують стосунки між собою на принципах співробітництва й співтворчості. Вихователь орієнтується на позитивні якості учня, вірить у його творчі сили, намагаючись активізувати й розвинути їх. Цьому сприяють творчий підхід до школярів, гнучкість форм впливу на них, урізноманітнення змісту діяльності дитячого колективу.

      Певною  мірою узгоджується з таким підходом методика колективного творчого виховання (КТВ), створена російським педагогом Ігорем Івановим. Зародилась вона у 60-ті роки XX ст., коли стали формуватися виховні об'єднання дітей і дорослих, які називали себе комунарами. Тому її називають ще «методикою Іванова», або «комунарською». До 90-х років вона не набула поширення, бо авторитарна система керівництва суспільством в СРСР формувала соціальне замовлення тільки на людину-виконавця, конформіста.

      Відмінність «комунарської» методики від традиційної  простежується за двома параметрами. Традиційна орієнтована на зовнішні аспекти, не приховує своєї виховної мети, завдань і прямого морального впливу. Методика КТВ залучає до діяльності кожного учасника колективу, орієнтуючись на спільне вироблення дітьми і дорослими мети колективу, використовуючи одночасно різноманітні види виховного впливу, вирішує виховні завдання непомітно для вихованців [5, 123].

      Перехід до системи колективного творчого виховання  відбувається за одним із напрямів – «технологічним» чи «ідеологічним». Прибічники «технологічного» підходу обмежуються засвоєнням основних форм методики. Практика свідчить, що зміни технології виховного процесу підвищують інтерес учнів до спільної діяльності, розвивають їх активність. Але здебільшого це не сприяє формуванню нового ставлення до життя, яке є результатом змін не лише способів діяльності, а й характеру міжособистісних стосунків у колективі. Прибічники «ідеологічного» підходу впевнені, що достатньо захопити учнів і педагогів ідеєю спільної творчої праці, змінити характер міжособистісних стосунків у колективі, і вони самі визначать оптимальну для себе технологію діяльності. Така недооцінка технологічних аспектів системи нерідко призводить до провалів хороших задумів, безуспішної трати сил, згасання зацікавленості справою [5, 123].