Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Декабря 2011 в 14:59, дипломная работа
Об’єкт дослідження – процес формування дитячого хореографічного колективу.
Предмет дослідження – методи формування колективу на хореографічних заняттях.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методи формування дитячого хореографічного колективу.
Вступ 3
Розділ 1. Формування дитячого колективу як психолого - педагогічна проблема
1.1. Становлення теорії колективу у педагогічній науці 4
1.2. Класична та сучасна педагогіка про особливості дитячого колективу 7
Розділ 2. Методи формування хореографічного колективу
2.1. Методичні особливості згуртування колективу на заняттях хореографії 15
2.2. Роль культурно - массових заходів у згуртуванні колективу 18
Висновки 30
Список використаної літератури 32
Додаток 34
ЗМІСТ
Актуальність дослідження. Поза спілкуванням з дорослими людьми і іншими дітьми дитина навряд чи набуде потрібні їй людські якості. Отже, колектив їй необхідний. Але колектив, при наділенні його дуже великими повноваженнями і владою над особистістю, а також при недостатньо високому рівні власного розвитку дитини може перешкоджати її подальшому зростанню. Педагог на практиці стикається, таким чином, зі складною задачею: як, управляючи розвитком самого колективу, посилювати його позитивний і зменшувати можливий негативний вплив на особистість дитини. Згуртований учнівський колектив, створюється насамперед у процесі і завдяки різноманітній спільній діяльності. Такою спільною діяльністю є участь дітей у культурно-масовій роботі.
Актуальність
дослідження полягає у
Об’єкт дослідження – процес формування дитячого хореографічного колективу.
Предмет дослідження – методи формування колективу на хореографічних заняттях.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методи формування дитячого хореографічного колективу.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
Дипломне дослідження проведене на базі зразкового хореографічного колективу «Соняшники». (ВАТ Суми Хімпром).
Гуманізація
загальноосвітньої школи
Але в цьому питанні недопустимі поспішні висновки. Важливо глибоко проаналізувати і чітко визначити, від чого слід відмовитись, а що необхідно зберегти для сучасної демократичної школи.
Насамперед важливо підкреслити, що ідея використання дитячого колективу як засобу виховання і фактору організації не лише належить А. С. Макаренку. Він багато зробив для її обґрунтування і наповнення конкретним змістом у тих соціальних умовах, які йому не було дано обирати. Але ця ідея живе у різних формах і рівнях у багатьох педагогічних системах.
Хіба влада юнацької спільності як джерело виховного впливу на особистість не є основою так званої "козацької педагогіки", яку з великим ентузіазмом пропагують деякі вчені? Взаємодопомога, відчуття гурту, підкорення певним законам, вимогам, спільно обраним керівникам – все це характерні риси виховної системи козацтва. Основою батьківської педагогіки є сім'я – своєрідний колектив, у якому дитина вчиться поважати закони, звичаї, традиції сім'ї, середовища, ще навіть не усвідомивши їх.
К. Д. Ушинський, якого ніяк не можна запідозрити у насадженні в школі тоталітарної влади колективу, все ж розумів ту реальність, яка існує у будь-якому дитячому навчальному закладі. "Мораль, – писав він, – формується у взаєминах дитини як з дорослими, так і з товаришами; те, що мораль не передати дітям ні настановами, ні нагородами, ні покаранням – все це стало азбучним правилом практичної педагогіки" [18, 134].
Педагог
В. П. Бахтерев ще на початку століття
відстоює необхідність організації
соціального середовища дитини, щоб
у спільних справах, у їх обговоренні,
"у зіткненні інтересів
Корисно нагадати категоричну заяву відомого педагога П. Ф. Каптєрєва: "Необхідно уяснити для себе ту думку, що найголовніша виховна сила школи полягає не у шкільному приміщенні, не в директорі і навіть не у вчителях, не в програмах і навчальних планах, а в самих дітях, їх взаємних відносинах, їх взаємному впливі" [18, 134].
Якщо
відкинути певну
Вважаючи,
що повага до особистості, визнання її
свободи і самостійності
Ідея
колективістського виховання
А. С. Макаренко, як відомо, спираючись на власний досвід, створив практично діючу систему колективістичного виховання в умовах свого часу з його термінологією та ідеологічними атрибутами. Узагальнені висновки Макаренка значною мірою становили теоретичний фундамент радянської педагогіки. Ми всі вклонялись А. С. Макаренку, не пам'ятаємо виступу чи книги, в яких піддавалися б сумніву його погляди. Лише один В. О. Сухомлинський висловив критичні думки про окремі положення, але саме йому належать слова про те, що "все найкраще, що є в радянській педагогіці, є дитям Макаренка" [18, 134].
Сьогодні багато американських педагогів – вчених і практиків звернулися до створення в школі виховуючого "коммюніті" (спільності) на основі таких принципів, як Турбота, Довір'я, Повага, Відповідальність. Приглядаючись до теоретичних засад і досвіду так званих Морального коммюніті, Коммюніті справедливості, можна побачити ознаки кращих учнівських колективів, які існували і в наших школах.
Американці
зрозуміли, що концепція свободи
особистості при відсутності
цілеспрямованої системи
Професор
Джексон Дабі, директор дослідного
інституту кримінології, в американському
педагогічному журналі у статті
"Кожний день насильства у школах"
розкриває картину вбивств, ґвалтування,
розправ з учителями у
Отже, іншого шляху, ніж виховання в колективі, якщо ми хочемо виховати в молодої людини громадянськість, гуманізм, відповідальність, немає.
Клас або інше більш або менш постійне об'єднання людей завжди являє собою якесь ціле, малу групу в соціально-психологічному значенні цього слова. Що ж об'єднує людей в групу, що примушує їх зближуватися? Іншими словами, яка внутрішня психологічна причина того, що люди вступають між собою в особистий емоційно насичений контакт? Потреба в спілкуванні – ось внутрішня основа особистих взаємовідносин між людьми. Ця основна соціальна потреба виникає на самих ранніх етапах людського життя (деякі психологи вважають її природженою і зв'язують з нею майже всі інші суспільні вияви людини) [4, 58].
Важко сказати, чи існує природжена потреба в спілкуванні. Але абсолютно точно встановлено, що виникає вона і ясно виявляється вже в перші місяці життя дитини. Ґрунтом для її розвитку, як відмічав Л. С. Виготський, є те, що будь-яка потреба немовляти стає потребою в іншій людині. Спочатку це потреба у дорослій людині. Вже на 2 – 3-м місяці життя дитина емоційно переживає її. Саме в цьому полягає психологічна суть «комплексу пожвавлення», який добре відомий будь-якій матері: немовля реагує на дорослого, що схилився до його колиски, радісними рухами ручок і ніжок, усмішкою, звуками і т. д. Дуже важливо зазначити, що вже на ранніх етапах дитинства потреба в спілкуванні стає вибірковою: пройде ще 2 – 3 місяці – і дитина буде радіти тільки побачивши «своїх» дорослих. При зустрічі з незнайомими людьми вона або усміхається, або відвертається і плаче. Так виникають перші переваги, перший вибір, в загадку якого ще ніхто не проник.
Поступово потреба в спілкуванні примушує дитину шукати емоційний контакт не тільки з дорослими, але і з однолітками, з іншими дітьми.
У
перші дні перебування в школі
діти бувають настільки приголомшені
великою кількістю нових
Характерно, що першокласники спочатку навіть неначе уникають безпосередніх контактів з товаришами (якщо, звичайно, серед них немає сусідів по будинку або вихованців одного дитячого садку). Цей контакт здійснюється через педагога. Якщо, наприклад, хто-небудь забув принести в клас ручку, а на уроці треба писати, то він не звертається до товаришів з проханням дати йому зайву ручку. Учень звичайно сидить і мовчить, іноді плаче, сподіваючись, що учителька помітить його скрутне положення. Учителька, дізнавшись, в чому справа, звертається до класу, питаючи, чи немає у кого-небудь зайвої ручки. Школяр, у якого є вільна ручка, не пропонує її товаришеві сам. Він віддає ручку учительці, яка і передає її учневі. Цей приклад, про який розказував професор Н. Ф. Добринін, свідчить про те, що на перших порах кожний учень в класі як би «сам по собі». Позицію учня, яку він, можливо, і не усвідомлює, можна виразити так: «Я і моя учителька» [20, 216].
Поступово
педагог привчає дітей
Тепер позиція школяра може бути охарактеризована словами: «Ми і наша вчителька». З'являється гордість за свій клас, прагнення прикрасити як можна краще його приміщення, домогтися для свого класу почесного місця в шкільних змаганнях. «Нам дали вимпел на лінійці!» – радісно заявляє дівчинка в кінці першої чверті своїм батькам.
Ці перші паростки колективізму необхідно зміцнювати і розвивати. Дуже велике значення вже на перших етапах формування колективу має створення його життєздатної структури. Для цього необхідно розбити колектив на більш дрібні одиниці і правильно розподілити суспільні доручення.
Информация о работе Методи формування дитячого хореографічного колективу