Судові процедури у справах про банкрутсво

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО БАНКРУТСТВО ТА СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПРАТОСПРОМОЖНОСТІ БОРЖНИКА АБО ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ»……………………………………………………………….7

1.1 Суб’єкти  та учасники в справі про банкрутство…………………………7

1.2. Порушення провадження в справі про банкрутство…………………...20

1.3. Склад та розмір вимог кредиторів в справі про банкрутство…………23

 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВОЇ ПРОЦЕДУРИ  БАНКРУТСТВА (НА ПРИКЛАДІ ДІЯЛЬНОСТІ ПП «ЮРИДИЧНА ФІРМА ТКАЧ І КО», М. ЧЕРНІВЦІ )…………………………………………………………………………27

2.1 Процедура розпорядження майном як початкова судова процедура в справах про банкрутство та діяльність «юридичної фірми «Ткач і Ко» в цьому напрямку……………………………………………………………………………27

2.2. Процедура санації………………………………………………………..38

2.3. Укладання мирової угоди………………………………………………..48

2.4. Ліквідаційна процедура………………………………………………….54

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУДОВОЇ ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ……………………….. 64

3.1. Проблеми практичного здійснення  банкрутства………………………64

3.2. Недоліки законодавства про  банкрутство та шляхи їх усунення……..81

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..94

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….98

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

Період переходу економіки України до ринкових відносин супроводжується кризою неплатежів, господарською взаємною заборгованістю, накопиченням боргів. Одним з механізмів правового захисту від таких проблем є процедура банкрутства. З однієї сторони, банкрутство дозволяє „відсіювати" неефективні підприємства, а з другої - сприяє оздоровленню господарюючих суб'єктів, що опинилися в тимчасових фінансових складнощах. Банкрутство - це невід'ємний елемент ринкової економіки.

Актуальність теми дослідження. Нормативно-правова база, що існувала до 2001 р. в Україні, яка регламентувала процес банкрутства, виявилася непрацездатною в сьогоденних економічних умовах та призвела до того, що великі підприємства отримали можливість, не лякаючись банкрутства, продовжувати поглиблювати кризу неплатежів. Але, не дивлячись на це, з кожним роком зростає кількість справ про неспроможність, розглянутих господарськими судами, що, без сумніву свідчить про те, що інститут банкрутства в Україні займає одне з провідних місць в розвитку нормальних економічних відносин серед учасників господарського обороту.

Недосконалість законодавства, що регламентує економічні відносини  призвела до численних зловживань з  боку господарюючих суб'єктів, які  відчуваються на макрорівні економіки. Найбільш розповсюдженим правопорушенням в цій сфері є фіктивне банкрутство підприємств. Здійснюється воно, як правило, з метою зміни власника або ухиленню від боргових зобов'язань.

Перед юристами доволі часто постає проблема процедури банкрутства підприємств, а літератури, що повною мірою висвітлює це питання, поки недостатньо, а та що є — не завжди відповідає якісним та професійним вимогам сьогодення.

Теоретична база дослідження. Багато відомих юристів та економістів в своїх публікаціях піднімають тему банкрутства: Вітрянський В.В., Баренбой П., Лопач В., Зінценко С, Лівшиц Н., Нікітіна О., Світ Ю. та інші. Це говорить про те, що тема банкрутства зацікавила достатньо велике коло учасників господарського обороту.

Мета і задачі дослідження. Мета цієї роботі полягає в узагальненні існуючого досвіду наукової розробки та законодавчої регламентації проблем правового регулювання банкрутства, виявленні недоліків та прогалин у чинному законодавстві, внесенні пропозицій щодо їх усунення та вдосконалення законодавства, що регулює цю сферу.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються наступні задачі:

1. розкрити сутність процедури банкрутства, визначити їх види, вказати основні причини банкрутства підприємств;

2. проаналізувати правову базу регулювання процедури банкрутства підприємств;

3. виявити недоліки законодавства про банкрутство та розглянути можливість їх виправлення;

4. зробити висновки відносно перспектив розвитку законодавства про банкрутство.

Об'єктом дослідження є відносини, які виникають в сфері процедур банкрутства в Україні.

Предмет дослідження - особливості формування і розвитку інституту банкрутства в Україні.

Методологічна основа дослідження складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. В роботі використовуються також загальноприйняті в юридичній науці методи наукового пізнання: формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історико-правовий та інші загальнонаукові і спеціальні методи.

Наукова новизна роботи визначена метою і поставленими завданнями. Вона полягає в тому, що в роботі було проведено аналіз правового регулювання судової процедури банкрутства в Україні.

Результатами проведеного дослідження  є наступні основні положення  та висновки:

1. Розглянуто законодавство про банкрутство, процедуру банкрутства і роль у ній учасників банкрутства підприємства.

2.   Узагальнено міжнародний досвід банкрутства підприємств.

3. Розглянуто проблеми, що виникають при проведенні санації, застосуванні мораторію. Проаналізовано проблеми, що виникають при банкрутстві по спрощеній процедурі відсутнього боржника, а також при ліквідації боржника в загальному порядку.

4.   Виявлено основні недоліки законодавства про банкрутство та шляхи їх усунення. Встановлено, що для запобігання недобросовісному користуванню своїми правами учасниками справи про банкрутство в частині затягування розгляду справи, слід на законодавчому рівні ввести відповідні зміни.

5. Пропонується внести зміни до тієї частини закону, що регулює введення мораторію. Ці зміни обумовлені великими економічними втратами, які несуть кредитори та держава, а також метою розробки заходів зі запобігання застосуванню різних махінацій по переведенню державних об'єктів до недержавної власності.

6. Розглянуто можливість визнання  угод боржника недійсними та  запропоновано удосконалення законодавства  в цій сфері.

7. Запропоновано застосування норм кримінального права стосовно деяких справ про банкрутство, що, на наш погляд, дасть змогу зменшити кількість справ про банкрутство в декілька разів.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що положення даної роботи можуть бути використані у подальшій науково-дослідницькій роботі та практичній роботі відповідних органів з питань банкрутства.

Емпірична база дослідження сформована на основі вивчення та узагальнення матеріалів зібраних в процесі переддипломної практики, а саме: а) додаток А – Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців Серія ААВ №207806; б) додаток А1 – статут приватного підприємства «Юридична фірма Ткач і Ко» затвердженого рішенням засновника Ткач В.Г. від 10 травня 2006 року; в) додаток А2 – зміни та доповнення до Статуту ПП «Юридична фірма Ткач і Ко» затверджених рішенням засновника №1/2012р. від 17 травня 2012 року; д) додаток В – зразок заяви про порушення справи про банкрутство ЗАТ «В; г) додаток С – ухвала по призначення справи до розгляду від 10.01.2012 року, справа №44/363-б, про визнання банкрутом; д) додаток С1 – ухвала від 10.01.2012р. по справі №5027/1015-б/2011 про порушення справи про власне банкрутство; е) додаток С2 – ухвала від 05.01.2012 р. по справі №8/35/б про призначення справи до судового розгляду; є) додаток С3 – ухвала від 10.01.2012р. по справі №5/5027/18-б/2011 про ведення процедури санації та призначення керуючим санацією; ж) додаток С4 – ухвала від 09.02.2012р. по справі №5/5027/678-б/2011  про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу підприємства та ліквідацію підприємства, як юридичну особу – банкрута; з) додаток С5 – ухвала від 04.01.2012р. по справі №9/98/б про продовження строку ліквідаційної процедури підприємства.                 

 Структура роботи зумовлена метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА  УКРАЇНИ ПРО БАНКРУТСТВО ТА СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПРАТОСПРОМОЖНОСТІ БОРЖНИКА АБО ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ»

 

 

 

1. Суб’єкти та учасники в справі про банкрутство.

 

 За часи СРСР банкрутства не існувало. Якщо підприємство погано працювало, то держава його або реорганізовувала (приєднувала до прибуткового підприємства), або надавала фінансову допомогу (особливий режим кредитування, фонди міністерств), або списувала борги (наприклад колгоспам).

До 1992 р. в Україні процедура  банкрутства не застосовувалася. У  законодавчому полі України фактично був відсутній юридичний механізм вирішення проблем неплатоспроможності господарюючих суб'єктів. Першим законодавчим актом, що встановив спеціальну процедуру розгляду справ фінансово неспроможних підприємств в Україні, був Закон України від 14 травня 1992 року "Про банкрутство". Закон порівняно простий, він складався з преамбули, трьох розділів і двадцяти двох статей. Суть його викладалася в преамбулі і зводилася до визначення умов і порядку визнання юридичних осіб банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів, іншими словами, — до ліквідації підприємств. Практично він не вирішував питань фінансового оздоровлення підприємств, не містив пільг для боржників. Він був про кредиторський. Іншими словами, його задача зводилася до спонуки боржника будь-якими шляхами, мабуть на шкоду виробництву, розрахуватися з кредиторами. Це був перший інститут банкрутства [20]. Незважаючи на те, що Закон "Про банкрутство" встановив процедуру ухвалення рішення про санацію, однак фактично, на практиці її не було. Мали місце лише одиничні випадки затвердження господарським судом санації. За своєю суттю це не була санація, а свого роду поручительство чи прощення боргів в обмін на майно чи права боржника. Така тверда схема без гарантій її реалізації тільки лише відштовхувала потенційних санаторів. Більш того. для великих підприємств вона була взагалі невірогідною. Тому для боржників залишалося два шляхи: просити суд "потягнути" справу, щоб поступово розрахуватися з кредиторами (поточні борги міг не платити), чи бути визнаним банкрутом. Однак, будучи визнаними банкрутами, підприємства. Спокійно продовжували свою діяльність. Закон "Про банкрутство" не діяв і не міг застосовуватися для промислових підприємств. По своїй суті він був розрахований на дрібний бізнес.

В Законі містилося дуже багато прогалин, що ускладнювало його застосування господарським  судом. На основі накопиченого досвіду  і відсутності повноцінного Закону про банкрутство Вищим господарським  судом України 18.11.1997 року було дано повномасштабне роз'яснення "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про банкрутство". Роз'яснення зробило першу спробу розмежувати норми позовного виробництва і процедури банкрутства, регламентувало порядок ініціювання справ про банкрутство, установило вимоги до заяви кредиторів, боржника, визначило порядок проведення попереднього засідання і розгляду заяв кредиторів після оголошення вгазеті, регламентувало процедуру санації і роботу ліквідаційної комісії, а також визначило підстави припинення провадження в справі про банкрутство і залишення заяви кредитора, боржника без розгляду.

Незважаючи на те, що роз'яснення  не давало відповіді на багато питань, воно, проте, все рівно мало великий  позитивний ефект. Насамперед, роз'яснення  заповнило інтерпретаційними  нормами прогалини в Законі "Про банкрутство", полегшило роботу господарським судам і учасникам процедури банкрутства. Однак найважливіше, те що багато інтерпретаційних норм роз'яснення ВАСУ згодом було включено в новий Закон. Однак роз'яснення інтерпретувало неефективний Закон і, отже, не змогло і не могло б його поліпшити. Для цього потрібний був новий, сучасний Закон, який би містив кращі досягнення іноземних і національної правових систем [20].

Таким став Закон "Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 р. (нова редакція Закону "Про банкрутство") (надалі — Закон). У порівнянні з колишньою редакцією Закону, було змінено підстави для порушення справи про банкрутство; установлено процесуальні терміни розгляду справи; установлено нові судові процедури; уведено нову судову фігуру — арбітражний керуючий і ін.

Звичайно, у Законі залишились деякі  редакційні неточності і протиріччя, але в цілому він відповідає вимогам  сучасної економіки.

З 01.01.2004 року вступив в дію Господарський Кодекс України. Глава 23 цього Кодексу регламентує порядок визнання банкрутом суб'єкта господарської діяльності. Але в практичній діяльності слід користуватися спеціальним Законом, тому що в Господарському кодексі України представлено загальні положення про банкрутство, які не дозволяють повною мірою застосовувати тільки Кодекс. В самому Кодексі постійно йдеться посилання на спеціальний Закон.

Особливість інституту банкрутства  полягає в тому, що в ньому переплітаються матеріальні і процесуальні норми. Це призводить до того, що не можна реально відокремити одну норму від іншої. Іншими словами, тут має місце "сплав" норм матеріального і процесуального права [20].