Технологія виробництва вівса та підготовка до роботи орного агрегату ДТ-75 + ПЛН-4-35 і регулювання мудоти зчеплення трактора ДТ-75

Вагову норму висіву культури розраховують на основі необхідної поштучної кількості насінин, яка висівається на одиницю площі. Глибина загортання залежить від розміру насіння, характеру його проростання, механічного складу і вологості ґрунту, його прогрітості, аерації тощо. На вологих і важкого механічного складу ґрунтах сіють на меншу глибину, а на сухих і легких ґрунтах – глибше.

5. Догляд за посівами

При недостатньому зволоженні посівного шару ґрунту поле коткують зразу після сівби кільчасто-шпоровими котками. Якщо після сівби випадають інтенсивні дощі й утворюється щільна ґрунтова кірка, її до появи сходів руйнують боронуванням зубовими боронами або голчастими ротаційними знаряддями. У фазі кущення при значному засміченні бур’янами посіви обробляють гербіцидами агрітокс (1,4-2,3 л/га), гранстар (0,8-1,2 л/га), банвел (0,15-0,5 л/га), дозанекс (2,4-4 кг/га), ілоксан (0,71-0,85 л/га), ковбой (125-190 мл/га), дезормон (0,8-1,0л/га), 2М-4Х (1,0-1,5 л/га), парднєяр (1-1,5 л/га), сатіс (100-150 г/га), старане (0,75-1,0 л/га), хармоні (25-65 г/га), на посівах з підсівом бобових трав — базагран, базагран новий (2 л/га), дікопур (0,8-1,2 л/га).

На початку появи сходів крайовими обприскуваннями, а через 5-7 днів при заселенні посіву гессенською, шведською, опомізою, злаковою мухами, цикадками та іншими шкідниками вище межі економічної шкодочинності  слід провести суцільне обприскування  посіву, використовуючи один з інсектицидів, враховуючи вид і шкодочинність  шкідників: актелік (1 л/га, базудин 1,5-1,8 л/га, БІ-58 новий 1,5 л/га, бульдок 0,25 л/га, волатон 1 л/га, децис 0,2-0,3 л/га ), діазинон 1,5-1,8 л/га, золон 1,5-2,0 л/га,керате 0,15-0,20 л/га, кінмікс 0,2-0,3 л/га, лебайцид 0,5-0,6 л/га,нурел  Д 0,75-1,0 л/га, сумітіон 0,6-1,0 л/га, фастак 0,1- 0,15 л/га, ф`юрі 0,07 л/га.

Обприскування проводять  у міру потреби при заселенні  посівів шкідниками вище межі економічної шкодочинності. В південних лісостепових регіонах та у Степу під особливим контролем слід тримати розвиток шкідливої черепашки. При чисельності клопів на початку фази кущення 0,5-1 екземпляр на 1 м, у період від цвітіння до кінця наливу зерна — личинок (дві на 1м), посіви обов`язково треба обробляти одним із інсектицидів для збереження якості зерна. Ярим зерновим культурам завдають великої шкоди такі хвороби, як порошиста, тверда, чорна сажки, жовта іржа, стеблова й карликова іржа, гельмінтоспоріоз, бактеріози, смугаста, сітчаста плямистості, оливкова плісень, ринкоспоріоз, кореневі гнилі та ін. Розвиток сажкових хвороб запобігають протруюванням насіння. Хвороби листків, стебел колоса (борошниста роса, види іржі, гельмінтоспоріоз, плямистості) можна контролювати під час вегетації. Для цього при перших ознаках їхньої появи на рослинах посіви слід обробляти фунгіцидами (байлетон — 0,5-1 кг/га; фолікур — 0,75 л/га; імпакт — 1 л/га; тілт — 0,5-0,8 л/га; спортак — 1 л/га;альто — 150-200 г/га; корбел — 1 л/га; топсин — 1-2 кг/га або ін.). У разі прогнозування сильного ураження посівів вівса лінійною, стебловою, корончастою іржею, борошнистою росою, аскохітозом білою плямистістю, червоно-бурою плямистістю, червоно-бурою бактеріальною плямистістю для захисту стебла, листків і волоті від уражень ними можна застосувати такі фунгіциди як альто 0,15-0,2 л/га, тілт 0,5 л/га або інші. Для запобігання виляганню посівів при його прогнозуванні посіви в фазі кущення обробляють розчином ретарданту: хлормеквату, хлорхолінхлориду ССС-720, 2 л/га. При збігу в часі застосування різних препаратів посіви обприскують баковими сумішами, керуючись даними про змішуваність препаратів.

За посушливої погоди після сівби поле коткують кільчасто-шпоровими котками, за достатньої вологості боронують. Якщо після сівби випадають інтенсивні дощі і утворюється щільна грунтова кірка її до появи сходів руйнують боронуванням зубовими боронами або голчастими ротаційними знаряддями. З ціллю боротьби з бур`янами та поліпшення аерації боронування проводять у фазі кущіння. Якщо посіви виявляться сильно забур`яненими, то у фазі кущення застосовують гербіциди агрітокс (1-1.5л/га), базагран (2-4л/га), 2М-4Х (0.9-1.5 л/га), діален (1.75-2.25 л/га), ковбой (120-190 мл/га), лонтрел 300 (0.16-0.66 л/га) або інші, залежно від видового складу бур`янів. Під час вегетації овес може пошкоджуватись шведською мухою, попелицями, вівсяним трипсом, п`явицею, підземні органи молодих рослин – терпіти від дротяників, несправжніх дротяників та інших шкідників. Обприскування проти шкідників проводять, коли їх чисельність перевищує межу економічної шкодочинності. Для цього використовують такі інсектициди як Бі-58 новий (1.5л/га), волатон 500 (1л/га) та інші. У разі прогнозування сильного ураження посівів лінійною стебловою, корончатою іржею, борошнистою росою, аскохітозом (біла плямистість), червоно-бурою плямистістю, червоно-бурою бактеріальною плямистістю для захисту стебла листків і волоті від уражень ними можна застосувати такі фунгіциди як альто (0.15-0.2 л/га), тілт (0.5л/га) або інші.   Для знищення бур'янів у посівах вівса використовують такі гербіциди: агрітокс; базагран М; базагран хіт; 2,4Д; 2М-4Х; діален; дікопур; ковбой; лонтрел, банвел, луварам.

Овес сильніше уражується хворобами при пізніх строках сівби. Від низки хвороб на ранніх стадіях росту захищає протруювання насіння. Для гарантованого одержання високих урожаїв рекомендується обприскувати посіви в період вегетації. Щоб запобігти виляганню посівів у фазі кущіння рекомендується вносити хлормекватхлорид, антивилягач, терпал С. Насіння його починає проростати при температурі 1 — 2 °С, сходи добре витримують весняні заморозки до мінус 3-5 °С, нерідко і до мінус 7—10 °С, а зимуючий овес — навіть до мінус 14 °С. При морозі мінус 10 °С листки вівса ярого можуть загинути, але вузол кущення зберігається і рослина з настанням тепла розвивається знову, формуючи врожай зерна.

На початку вегетації  овес негативно реагує на підвищення температури (20 °С і більше), внаслідок яких затримується ріст кореневої системи і надземних органів. Сприятливою для вівса у період сходи — кущення є температура 15-18 °С. У південних районах овес погано витримує високу температуру під час наливання і достигання зерна, яка призводить до запалу та захвату рослин; при 38-40 °С у вівса паралізуються продихи вже через 4-5 год, тоді як у ячменю таке трапляється лише через 25-35 год. У період вегетації овес найкраще розвивається при 18-22 °С і чутливий до можливого зниження температури у період цвітіння і наливання зерна до мінус 1,5-3,0 °С, що інколи трапляється в північних районах його вирощування. Під дією таких температур формується зерно з низькою схожістю. Для нормального розвитку вівса протягом усього вегетаційного періоду сума ефективних температур має становити від 1500 до 1800 °С. Під овес вносять мінеральні добрива. Залежно від ґрунту й попередника їх дають у дозі від 30 до 60-90 кг/га діючої речовини. При цьому більшість фосфору і весь калій використовують під основний обробіток ґрунту, азот — навесні під культивацію і частину фосфору (10-12 кг/га) в рядки. На малородючих дерново-підзолистих ґрунтах у рядки доцільно вносити складні мінеральні добрива (нітро-амофоску та ін.) по 10-15 кг/га діючої речовини. На кислих ґрунтах замість суперфосфату краще вносити фосфоритне борошно, яке добре засвоюється вівсом і, крім того, знижує кислотність ґрунту. На кислих ґрунтах урожайність вівса підвищується при їх вапнуванні. На торфових ґрунтах обов'язково вносять мідні добрива (піритні недогарки 3-4 ц/га або мідний купорос 20-25 ц/га) один раз за 4-5 років. При потребі посіви підживлюють у період кущення рослин з розрахунку (NPK) 20-30. Високі дози азоту на родючих ґрунтах можуть зумовити вилягання посівів вівса. У такому разі віддають перевагу фосфорно-калійним добривам.

Для зниження бур'янів проводять  післясходове боронування, а також використовують гербіциди 2,4Д (1,5-2 кг/га), діален (1,7-2 кг/га), лонтрел (0,3-0,6 кг/га) та ін. При підсіванні до вівса люцерни або конюшини застосовують гербіциди 2,4ДВ (2-3 кг/га), базагран (2-4 кг/га), 2,4ДМ (1,6-2,3 кг/га), 4М-4ХМ (2-3 кг/га), обприскуючи ними посіви при з'явленні перших трійчастих листків на бобових травах. При загрозі вилягання слід обробити посіви на IV етапі органогенезу препаратом ТУР (3-4 кг/га).

6. Збирання та зберігання вівса

Збирання проводять тими комбайнами, що й пшеницю і інші зернові прямим комбайнуванням або  роздільним способом. Період достигання зерна в волоті досить розтягнутий. Зерно спочатку дозріває у верхній частині волоті. Якщо чекати, поки дозріють всі зернівки у волоті, найрозвиненіші зернівки верхівки волоті почнуть осипатися. Тому кращим строком роздільного збирання вважається час, коли повної стиглості досягне зерно верхньої половини волоті. Прямим комбайнуванням збирають у фазі повної стиглості. Для цього слід вирощувати стійкі до осипання сорти.

Перед початком збирання слід визначити його конкретні особливості: стан посіву на кожному полі (густота й висота рослин, забур'яненість), сортові ознаки зерна, вологість, стиглість, виповненість. Бажано зробити перевірку основних показників якості зерна відповідно до культури й вимог заготівельних стандартів.

Готуючись до збирання, треба  завчасно визначити його строки та способи. Строки визначають, виходячи зі стиглості й вологості зерна, а також стану посіву. Строки пов'язані ще зі способами збирання. За роздільного способу зі скошуванням рослин у валки строки настають на 10-14 днів раніше порівняно з прямим комбайнуванням та залежно від умов достигання зерна. Але слід пам'ятати, що надто раннє збирання зернових культур, так само як і їхнє перестоювання, суттєво знижують урожайність. У разі передчасного скошування у валки, коли зернівка перебуває у фазі тістоподібної стиглості (вологість – 45-50 %), недобір урожаю може становити 16-18 %, погіршуються й показники якості (маса 1000 зернин і натура зерна, енергія проростання й схожість насіння, вміст клейковини тощо). Запізніле збирання, наприклад через 20 днів після настання повної стиглості, призводить до втрат 10-12 % урожаю. Це відбувається внаслідок осипання, пошкодження клопом черепашкою, подрібнення та травмування зерна. У разі перестоювання особливо негативно на кількість та якість урожаю впливає дощова погода.

Кращим способом збирання зернових колосових слід вважати  пряме комбайнування, яке проводять  за досягнення повної стиглості й  вологості зерна 14-18 %. Жнива при цьому способі слід закінчити за 10-12 днів.

Під пряме комбайнування  відводять, передусім, чисті поля з  рівномірно дозрілими хлібами, де травостій  відносно низькорослий і стійкий  до вилягання, а зерно слабо осипається з колоса. Посіви зі зрідженим травостоєм, але чисті від бур'янів теж доцільно збирати цим способом.

Роздільним способом слід збирати високорослі, схильні до вилягання та осипання сорти з  густотою стеблостою не менше 280-300 шт./м², а також нерівномірно достигаючі та сильно забур'янені посіви. Розпочинати роздільне збирання треба в кінці фази воскової стиглості, коли вологість зерна становить близько 30 %, закінчувати за вологості не менше 20 %.

Підсохлі валки підбирають через кілька днів і обмолочують. Пізнє збирання валків не бажане, оскільки при цьому різко зростає чисельність  і шкодочинність клопа черепашки  та кількість пророслого зерна внаслідок  дощової погоди чи випадання роси. Також овес  доцільно збирати прямим комбайнуванням у фазі повної стиглості зерна за вологості 16-17 %. Роздільне збирання застосовують лише в разі особливого стану посівів (високорослі, забур'янені, недостиглі, схильні до вилягання й осипання).

Ця культура, якщо перестоїть, дуже схильна до осипання та вилягання, тому її слід збирати швидко. Зібране зерно може бути вологим, містити органічні та мінеральні домішки, тож є нестійким і швидко втратить якість під час зберігання. Навіть коли збирають суху зернову масу, в ній є бите, травмоване, плюскле зерно, органічний пил, унаслідок чого стійкість збіжжя теж знижується. Тому зібране зерно спрямовують на обробку, бажано в потоці зі збиранням. Обробка об'єднує низку взаємопов'язаних операцій, які здійснюють залежно від стану й призначення зерна, технологічних особливостей культури.

Зерно, що надходить після комбайнів, розміщують окремими партіями: по культурах, сортах, репродукціях, показниках якості. Окремо висипають низькоякісне зерно (фузаріозне, сажкове, проросле, уражене клопом черепашкою, із невластивим запахом, знебарвлене, з важковідокремлюваними й шкідливими домішками).

Особливу увагу приділяють розміщенню зерна сильних і цінних сортів пшениці, твердій пшениці, пивоварному  ячменю, якість яких має бути під постійним контролем.

Зерно, в якому смітність  перевищує норми, встановлені для  кожної культури, спрямовують на очищення.

Зерно з різною вологістю має такий порядок обробки: до 14 % вважають сухим і придатним для зберігання; до 17 % - вологим і таким, що потребує підсушування, зокрема способом почергового переміщення (перекидання) чи вентилювання; понад 17 % - сирим з обов'язковим висушуванням.

Зерно вологе й сире в  разі тимчасового зберігання до сушіння  слід розміщувати на установках активного  вентилювання з обов'язковим контролем за температурою й вологістю.

6.1. Очищення зерна

Зерно, зібране комбайнами, підлягає негайному очищенню, особливо якщо воно вологе. Затримка з очищенням вологого й сирого зерна може призвести до його самозігрівання й погіршення якості вже через 10-12 годин зберігання.

Очищення може бути попереднім, первинним і вторинним залежно  від чистоти, вологості та призначення  зернової маси. Попереднє застосовують у разі значного (понад 15 %) засмічення, підвищеної вологості та перед сушінням у шахтних зерносушарках. Первинному очищенню підлягає все свіжозібране зерно. На цій операції виділяють основну фракцію зерна, відокремлюють великі й дрібні домішки. Вторинне очищення застосовують для насіння й продовольчого зерна, щоб довести його до норм чистоти, встановленої на готову продукцію.

Основну частину домішок  відокремлюють на повітряно-решітчастих  зерносепараторах і аспіраторах. Для  вилучення важковідокремлюваних домішок  застосовують трієри, пневмосортувальні столи, гірки.

На сьогодні пропонують досить великий вибір зерноочисних машин як вітчизняних, так і зарубіжних. До таких машин належать зерносепаратори серій БСХ, БИС, БЦС, КБС, СС, які застосовують окремо або вони входять до складу зерноочисних комплексів. Потужність машин різна: для підприємств заготівельної системи (хлібоприймальні пункти, елеватори) вона має бути не менше 50 (100) т/год, для господарств – до 20 т/год. Для очищення зерна й буртування на майданчиках надійнішою є машина типу ОВС.

Зерноочисні машини мають  бути укомплектовані змінними робочими органами, щоб забезпечити різні режими очищення. Режим очищення обирають для кожної культури окремо, користуючись наведеною таблицею. Але в конкретному випадку режим уточнюють, виходячи з чистоти й розміру зернівки, її вологості.

Різні культури потребують також особливих підходів до висушування. Овес допускається нагрівати до температури 50 °С незалежно від вологості зерна, тільки слід постійно контролювати стан зернової маси, бо в разі підсихання облущується плівка від ядра й погіршуються умови сушіння. Для висушування застосовують різні сушарки: шахтні прямоточні й рециркуляційні, колонкові, бункерні. Головним у їхньому виборі є дотримання техніко-технологічних норм і режимів сушіння, спрямованих на забезпечення якості зерна, продуктивність обробки, раціональну витрату енергорекурсів.

6.2. Активне вентилювання