Технологія виробництва вівса та підготовка до роботи орного агрегату ДТ-75 + ПЛН-4-35 і регулювання мудоти зчеплення трактора ДТ-75

У рядки під час сівби дають по 50 кг гранульованого суперфосфату або нітрофоски. Овес добре використовує післядію органічних добрив. Тому його висівають другою або третьою культурою після їх внесення. На всіх ґрунтах добре реагує на мінеральні добрива. На фоні фосфорно-калійних добрив азотні завжди забезпечують високий приріст урожаю. Середні дози фосфорних і калійних добрив — 45-60 кг д. р. кожного елемента. Вносити краще під основний обробіток ґрунту. Азотні добрива, якщо розрахункова норма не перевищує N₆₀, краще застосовувати під передпосівну культивацію, якщо норма більша — частину в підживлення. Норми слід розраховувати, як і під інші культури. Коефіцієнти використання азоту фосфору та калію із старих ґрунтових запасів — 0,20-0,35; 0,1-0,15; 0,1-0,20; із мінеральних добрив — відповідно 0,60-0,80; 0,25-0,35; 0,65-0,85; із органічних прямої дії — 0,20-0,35; 0,25-0,40; 0,50-0,60; в післядії — 0,20; 0,10-0,15; 0,10-0,15. В рядки під час сівби треба вносити Р_10-15 або N₁₀Р₁₀К₁₀.

4. Удобрення та посів

4.1. Біологічні основи сівозміни

Чергування культур зменшує  можливість забур'янення посівів, ураження хворобами та шкідниками. Наприклад, багаторічне вирощування на одному місці вівса веде до його сильного забур'янення вівсюгом, озимої пшениці  – зараження іржею, картоплі – фітофторою, нематодою тощо.

Економічні причини чергування полягають у науковому обґрунтуванні  структури посівних площ, яку розробляють  відповідно з необхідністю вирощування  тих чи інших культур, природних  умов (клімат, ґрунт, рельєф) і біологічних  особливостей рослин. Отже, у сучасному сільськогосподарському виробництві застосовують сівозмінне вирощування рослин. Сівозміною називають обґрунтоване чергування культур і пару в часі та на полях. Чергування в часі означає, що на одному полі йде послідовна щорічна зміна культур. Культура, яка займала поле в попередньому році, є попередником для тієї культури, що висівається в цьому році.

Перелік культур або їх груп у порядку чергування в сівозміні називається схемою сівозміни. Чергування на полях – це в межах одного року сільськогосподарські культури певної сівозміни розміщуються на певних полях. Період, за який кожна культура побуває на всіх полях сівозміни, називається ротацією сівозміни. Ротаційний період сівозміни дорівнює кількості полів у ній. Таблиця, на якій показано чергування культур у сівозміні протягом ротації, називається ротаційною таблицею.

Теоретичною основою побудови сівозмін є плодозміна, тобто щорічна  або періодична зміна культур  у полях сівозміни, що різняться  між собою біологічними властивостями  й агротехнікою вирощування. Чергування культур позитивно впливає на водний і поживний режими, мікробіологічні процеси та фітосанітарний стан ґрунту, а в поєднанні з добривами та іншими засобами підвищує його родючість. У противагу сівозміні, повторне вирощування однієї культури на одному місці (більше 2-3 років), називають монокультурою.

Особливо сильне зниження врожайності за беззмінних посівів називається втомою. Відома буряковтома, льоновтома, конюшиновтома та ін. Різні культури неоднаково реагують на беззмінне їх вирощування.

За реакцією на сівозміну (чергування) їх можна розділити на: слабочутливі, середньочутливі, сильночутливі та несумісні.

Слабочутливі (умовно самосумісні) – кукурудза, просо, коноплі, гречка, картопля (за відсутності нематод). Ці культури можна повторно або протягом кількох років вирощувати на одному полі без значного зниження їх врожайності.

Середньочутливі – горох, цукровий буряк, пшениця, ячмінь, овес, жито, вика. Культури негативно реагують навіть на повторні посіви і відзначаються помітними приростами урожаю за правильного розміщення в сівозміні.

Сильночутливі – люпин, льон, соняшник, капуста, конюшина, люцерна. Різко негативно реагують на повторні посіви.

Висока продуктивність самонесумісних культур забезпечується тільки за правильного  розміщення в сівозміні з врахуванням  допустимої періодичності їх посівів на одному й тому ж полі.

Несумісні культури. До таких  відносяться культури, які недоцільно або неможливо розміщувати одну після другої в сівозміні через  біологічні особливості, наявність спільних хвороб та шкідників. Наприклад, недоцільне послідовне вирощування різних бобових культур, розміщення пшениці після ячменю, вівса – після ячменю, і навпаки, буряків – після ріпаку і вівса тощо.

Обробіток грунту повинен  бути спрямованим на очищення поля від бур`янів, нагромадження вологи. Кращою є система зяблевого обробітку грунту. Вона така, як і при вирощуванні ярого ячменю та пшениці.

Овес добре розміщати  у сівозміні після удобрених  просапних (кукурудзи, картоплі) зернобобових, баштанних, льону. Не рекомендується сіяти після вівса, цукрових буряків у зоні поширення нематоди. За високої культури землеробства можна висівати після пшениці

Вирощувати слід районовані сорти відповідного цільового призначення. В Україні зареєстровані такі зернові сорти як Буг (ЛП), Деснянський (ЛП), Комес (Л), Райдужний (П), Славутич (П), Факір (Л), Чернігівський 27 (СП). Цінні сорти - Абель (П), Грамена (Л), Львівський 1 (Л), Полонез (ЛП), Ранньостиглий (П), Синельниківський 1321 (ПЛ), Синельниківський 68 (Л), Скакун (СЛП); кормові – Карпатський кормовий (П), Чернігівський 28 (СЛП). Для товарних цілей потрібно використовувати насіння категорії РН-1-3 із схожістю не нижче 92 % і чистотою не нижче     98 %. Готуючи насіння до сівби, сортувати його треба так, щоб у посівний матеріал увійшли зернівки з перших квіток у колосках. Вони крупніші, на 20-30 % ваговитіші. Після зими насіння слід прогріти проти сонця або в струмені підігрітого до 35-40°C повітря. За 5-10 днів до сівби насіння протруюють від летючої сажки, твердої сажки, пліснявіння насіння, фузаріозної кореневої гнилі бенлатом (2-3кг/т), вінцитом (2л/т), раксилом (1.5кг/т), фундазолом (2-3кг/т) або іншим протруйником за методом інкрустування. Висівати овес треба в перші дні польових робіт, коли грунт досягне фізичної стиглості, одночасно або зразу після сівби ярої пшениці, яриці і ячменю.

Кращі способи сівби – вузькорядний і звичайний рядковий. Норми висіву насіння диференціюють залежно від грунтово-кліматичних умов сортових особливостей. Орієнтовні норми висіву в Поліссі – 5,5-6, в Лісостепу – 4.5-5.5, в Степу – 4-5 млн схожих насінин на 1 га. Глибина загортання насіння на важких глинистих грунтах – 2-3 см, на середніх за механічним складом Лісостепу – 4-5, легких і при недостачі вологи – 5-6 см. Слід враховувати, що загортання глибше 5 см веде до зниження польової схожості насіння.

Величина урожаю сільськогосподарських  культур у значній мірі залежить від якості посівного матеріалу. Показники, що характеризують якість насіння, яке використовується для посіву, поділяють на дві групи: сортові ознаки та посівні показники.

Сортові ознаки характеризують сортову чистоту насіння. Сортом називають групу рослин, єдиних за походженням, з характерними біологічними та господарськими ознаками, що успадковуються, і пристосованих до вирощування  в певних умовах. Насіння, що відзначається  найбільш вираженими ознаками даного сорту, називається елітним. Елітне насіння дає врожай першої репродукції, першої репродукції – врожай другої репродукції і т. д.

Для посіву пшениці і ячменю у нас рекомендується використовувати посівний матеріал не нижче третьої-четвертої репродукцій. Використання для сівби насіння нижчої якості помітно знижує врожайність культури, тому час від часу потрібно оновлювати насінний матеріал, тобто проводити сортопоновлення. Важливим показником сортової якості насіння є сортова чистота, під якою розуміють відсотковий вміст у посівному матеріалі насіння зі всіма ознаками, притаманними даному сорту. Сортову чистоту визначають безпосередньо на посівах під час апробації. Проходять діагоналями поля і відбирають у будь-якому порядку рослини на сніп, який перебирається з підрахунком рослин основного сорту і рослин інших сортів. За співвідношенням між кількістю рослин основного сорту і загальною кількістю рослин у снопові визначають сортову чистоту даної культури.

На основі даних про  чистоту, насінний матеріал сільськогосподарських культур поділяють на три категорії:

- перша категорія – сортова чистота не нижче 99,5 %;

- друга – не нижче 98 %;

- третя – не нижче 95 %.

Високий урожай сільськогосподарських  культур можна отримати тільки висіванням насіння високих посівних якостей, які встановлюються Державною насінною інспекцією.

Посівні якості насіння – це такі показники, як чистота насіння, його схожість, енергія проростання, маса 1000 насінин, посівна або господарська придатність, вологість, зараженість хворобами і шкідниками тощо. Для дослідження якості насіння необхідно добрати, відповідно встановлених правил, середній зразок і провести його дослідження. Середній зразок повинен характеризувати всі особливості великої насінної партії. Партією насіння називають певну кількість однорідного насінного матеріалу однієї культури, сорту, репродукції, року врожаю та походження тощо. Розмір партії залежить від величини насіння і коливається від 2 центнерів (2 ц) (тютюн) до 250 центнерів (зернові). Середній зразок беруть з партії насіння відповідної величини, наприклад, для пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, гороху, квасолі, сої, люпину, соняшника – 250 ц; проса, гречки, льону, вики, буряків – 100 ц; конюшини, люцерни – 50; ріпаку, моркви, злакових трав – 10 ц, яке після збирання було очищене і підсушене. Зразок беруть спеціальними щупами у різних місцях партії насіння. Відібрані проби перемішують і хрестоподібними поділами доводять середній зразок до 1 кг – для більшості зернових і зернобобових культур; 0,5 кг – проса, льону, гречки, буряків, вики; 0,25 кг – сорго, конюшини, люцерни. Зразок поміщають у мішечок з етикеткою, зав'язують і засургучовують. Крім того, в скляну посудину (для великонасінних культур – бобів, рицини, квасолі – 1 л; для більшості зернових, зернобобових, буряків – 0,5 л; для проса, трав – 0,25 л) з відібраного насіння береться друга проба для визначення його вологості та зараження шкідниками. Така посудина щільно закривається і заливається сургучом, воском або парафіном. Відібрані таким чином два зразки з відповідними документами, в яких вказується назва господарства, культура, сорт, номер партії і зразка, маса партії, дата і номер акту відбору зразка, відправляють на контрольно-насіннєвий аналіз. У лабораторії або станції Державної насінної інспекції з відібраного середнього зразка хрестоподібними поділами або на спеціальному ділильнику, або методом "виїмок" відбирають дві проби для визначення чистоти насіння. Для кукурудзи, бобів, гороху, квасолі – 200 г; сої, соняшника, люпину – 100 г; пшениці, жита, вівса, ячменю, гречки, вики – 50 г; проса, конопель, буряків – 20 г; конюшини, люцерни – 4 г; тимофіївки – 2 г тощо.

Чистота насіння – вміст у посівному матеріалі основної культури, що виражають у відсотках. Для її визначення відважене насіння розбирають на такі фракції:

- повноцінне насіння основної культури та відходи, до яких відносять:

а) пошкоджене насіння основної культури;

б) живе насіння інших  культурних рослин;

в) живе насіння та плоди  бур'янів;

г) мертве сміття.

Крім того, під час визначення чистоти враховують кількість живих насінин інших культурних рослин та бур'янів. Схожість насіння характеризується кількістю нормально пророслого насіння за певний строк за оптимальних умовах пророщування. Одночасно із схожістю визначають і енергію проростання, яка характеризує швидкість і дружність появи проростків за відносно короткий строк. Наприклад, енергію проростання м'якої пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, гороху, сої, льону визначають на 3 добу, а схожість на 7 добу пророщування; вівса відповідно – на 4 і 7 добу; твердої пшениці, гречки, квасолі – 4 і 8 добу; бобів, люпину, конюшини – 4 та 10 добу; буряків, моркви – 5 і 10 добу.

Схожість і енергію  проростання насіння визначають у 4 пробах із чистої фракції насіння  по 100 (для середньо- та дрібнонасінних культур) або 50 штук (для великонасінних культур). Пророщують насіння, залежно від культури, у спеціальних ростильнях, які заповнюють на 2/3 промитим і прожареним піском, у чашках Петрі на фільтрувальному папері, або іноді використовують комбіновану підстилку з піску і фільтрувального паперу. Ростильні або чашки Петрі закривають і вміщують у термостат, залежно від культури, за певної температур. Овес пророщують за температури 20°С. Схожість і енергію проростання визначають у відсотках до загальної кількості взятого на пророщування насіння, як середнє між чотирма пробами. На основі показників чистоти і схожості визначають класи насінного матеріалу, яких є 3 – перший, другий і третій. Сіяти насінням нижче третього класу забороняється.

Посівна, або  господарська, придатність – це відсоток чистих і схожих насінин у дослідному зразку, який взятий з певної партії насіння. Показник посівної придатності насіння використовується для розрахунку норми висіву культури. Маса 1000 насінин характеризує величину насіння і є важливим показником його посівної якості. Використовується для визначення вагової норми висіву та виражається у грамах. Вологість насіння показує кількість вологи в ньому, яку виражають у відсотках до його абсолютно сухої маси. Зразок насіння з герметичної посудини, який надійшов у лабораторію, подрібнюють і визначають його вологість, висушуючи за температури 130 °С протягом однієї год. Для нормального зберігання насіння більшості культур вміст води в ньому не має перевищувати 14 %. Крім зазначених показників якості насіння, в лабораторних умовах також визначають життєздатність насіння, силу росту, питому вагу, натуру (об'ємну вагу), вирівняність та ін. Враховуючи весь комплекс показників посівної якості насіння, визначають його кондиційність, тобто відповідність певним стандартам. Якщо насіння відповідає певним вимогам стандарту, його називають кондиційним. Показники якості насіння є основою для розрахунку норми висіву культури.

Підготовка насіння до сівби включає ряд операцій, головними  з яких є очищення, калібрування, протруювання, обігрівання, термічна обробка  тощо.

Очищення насіння передбачає видалення з насінного матеріалу пошкодженого насіння основної культури, насіння інших культур та бур'янів.

Калібрування – це сортування насіння на окремі фракції за величиною і формою насіння. Однорідний калібрований матеріал під час висівання точніше дозується, дружно та одночасно дає сходи, забезпечує однорідний розвиток рослин. Очищають і калібрують насіння за розмірами на решетах, довжиною насіння на трієрних барабанах, парусністю – на машинах з вентиляторами, за формою поверхні та наявністю у насінні придатків – на гірках і змійках, за питомою вагою – у флотаційних розчинах тощо.

Протруювання насіння проводять для запобігання зараження рослин хворобами та знищення наявних збудників. Розрізняють сухе, напівсухе і мокре протруювання.

Напівсухе протруювання застосовують для плівчастого насіння вівса. Насіння обприскують 0,5% розчином формаліну, томлять чотири години під брезентом і без підсушування висівають.

Мокре протруювання застосовують для всіх зернових культур. Воно передбачає намочування насіння розчином формаліну (1 л 40% формаліну розчиняють у 300 л  води), після цього його на 2 години накривають брезентом для так званого томління.

Повітряно-теплове обігрівання  дає можливість підвищити схожість і життєздатність насіння, вивести  його із стану спокою.

Сівба сільськогосподарських  культур характеризується такими основними показниками, як строк сівби, спосіб сівби, норма висіву та глибина загортання насіння.

Строків сівби в сільськогосподарському виробництві є декілька: весняна  сівба ярих культур, літня сівба  ярих культур, осіння сівба озимих культур  і сівба ярих культур під зиму. Під час встановлення строку весняної сівби ярих культур враховують температуру проростання насіння культури, стійкість сходів до весняних приморозків та інтенсивність прогрівання ґрунту. Овес проростає за температури 1-5 °С і переносять приморозки до мінус 5 °С.

У сільському господарстві відомі два способи сівби – це розкидний, який зараз використовується дуже рідко, і рядковий.

Посів кожної сільськогосподарської  культури характеризується кількістю  висіяного насіння – нормою висіву.

Нормою висіву називається  кількість насіння, яку висівають  на одиницю площі. Норма висіву є  ваговою і виражається в кг/га та кількісною – в млн. штук/га. Норма висіву культури визначається на основі оптимальної густоти стояння рослин на одиниці площі з врахуванням ґрунтово-кліматичних умов, мети вирощування культури, якості насіння, способу сівби тощо.