Загальна характеристика теорії походження держави та права

є/ не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства типологія, яких здійснюється відповідно до їх місця та ролі в суспільстві, тому межі свободи є рівними для кожного з одноіменних суб"ектів.

Право, як міра, її масштаб  відбиває собою його характеристики, властивості визначати межі свободи, відокремлювати її від несвободи /сваволі/, оцінювати соціальну поведінку з точки зору її відповідності об’єктивним закономірностям функціонування і розвитку суспільства. На відміну від інших соціальних визначень свободи право - це її міра, яка є:

а/ формально-визначеною, тобто чітко зафіксованою у формі  моделей поведінки в нормах і  нормативних приписах, які зовнішньо  відображені у особливих письмових  документах /нормативних актах, договорах, судових прецедентах/;

б/ рівною - свобода різних суб’єктів визначається єдиним способом, на єдиних засадах;

в/ справедливою - відбиває об’єктивно зумовлене співвідношення свободи вибору варіантів поведінки та їх обмежень відповідно до досягнутого суспільством рівня цивілізованості, соціального прогресу;

г/ інституціональною - у  розмаїтті своїх проявів, формі  складає певний соціальний інститут як феномен, самостійне явите;

д/ легітимною - загальновизначеною, сприйнятою суспільством

є/ універсальною - спроможною врегулювати  різні за природою соціальні відносини.

У нормативному розумінні право - це система особливих • соціальних норм, що характеризуються формальністю, визначеністю, формують права і обов"язки, встановлюються /санкціонуються/, гарантуються і охороняються державою.

 

Формальність /позитивність/ права означає сформульованість відображення його норм в статтях нормативних актів - письмових юридичних документах.

Визначеність права відбиває притаманну йому властивість точного повного  формулювання правил поведінки, в  тому числі:

умов, при наявності яких означає діяти норма права /гіпотеза/;

ознак діяння, шо повинно бути здійсненим заданих умов /диспозиція/; можливих заходів державного впливу у випадках невиконання вимог норм права /санкція/.

Право тісно пов'язане з волею  держави, її функціонуванням. Держава, її органи, посадові особи встановлюють нові правила поведінки, санкціонують вже існуючі соціальні норми, надаючи їм властивостей норм права, гарантують використання, виконання чи додержання вимог норм права, створюють відновлення порушених прав суб'єктів, примусові виконання обов'язків чи покарання право порушник і в.

Системність права означає, що норми  права не відокремлені одна від одної, а взаємопов'язані, складають у  своїй сукупності 'ієрархічну побудову.

Право є система норм, а це означає, що властивості права   не зводяться тільки до властивостей норм права. Право володіє і іншими ознаками, що притаманні тільки йому, як цілому.

Право як засіб упорядкування суспільних відносин, життя формується діяннями більшості членів суспільства, які  створюють основу нормального функціонування суспільства, на достатньо високому ступені імовірності визначають напрямок соціального розвитку. Поряд з цим, особливістю права є й те, що воно у певній мірі формується і за участю інших діянь, волевиявленням меншості населення країни, враховує її інтереси, забезпечує цій меншості певний обсяг свободи і незалежності, що притаманний кожному члену суспільства, тим самим право сприяє збереженню цілісності суспільства, попереджує виникнення соціальних конфліктів, конфронтацій, створює умови для існування суспільств. взагалі.

В такому розумінні право - це відбиток цивілізації, культури суспільства, людства, являє собою соціальну цінність, благо як для суспільства взагалі, так і для кожного окремого його члена.

Право, як прояв цивілізації, продукт громадянського суспіль ства на перше місце покладає визнання людини в якості розумної, вільної істоти, яка спроможна самостійно вирішувати, що для неї добре, а що - погано, тобто в цьому випадку діє презумпція свободи людини, визнання самостійності, автономності, незалежності її поведінки у сфері особистого життя від волі держави.

Таке тлумачення права докорінним чином відрізняє гуманістичне право  розуміння від поглядів на право  в матеріалістських, авто рітарних та тоталітарних суспільствах. Де навпаки, діє презумпції сваволі людини, її нездатності до внутрішньої саморегуляції, вважається, що член суспільства може жити переважно за нормами поведінки, що встановлюються державою або іншими соціальними інститутами суспільства /церквою, політичною партією, тощо/. Подібне тлумачення права спотворює його сутність і насправді є прояв безправності людини, інструмент державного примусу,

 

 

 

Правові норми і правовідносини дуже тісно пов"язан1. Перл за все - це різні форми буття, або існування  права. В нормах право існує в абстрактному вигляді. Вони відображають чи повинні відображати правовідносини і в цілому проявляється їх діалектична єдність. Норми права б модель правовідносин, але без реалізації їх в практичному житті -це просто історична памў¢ятка права. Хоча закони можуть застосовуватись і через досить тривалий час, якщо вони не відмінені.

Правовідносини безпосередньо  повў¢язані із державою 1 громадським суспільством, з системою права і законодавства. Система прав і законодавство юридичне оформлюють суспільні відносини, охороняють їх від порушень.

Існує три основних суперечливих положення:

І/ є закони, які регулюють реальні  правовідносини. 2/ Є закони, але немає  право відношень. З/ Є природні правовідносини, але немає законів. Правовідносини виникають і існують тоді, коли є два і більше субў¢єкта суспільних відносин, між якими виникають права і обовў¢язок з приводу задоволення матеріальних чи духовних потреб 1 інтересів зацікавлених сторін, що можуть бути врегульовані законодавством і не врегульовані.

Правові відносини - це такі суспільні  відносини, що мають вольовий характер, виникають на підставі реалізації субў¢єктивних прав і обовў¢язків субў¢єктів, які відповідають або суперечать діючим нормативно-правовим актам держави. З структуру правовідносин входять такі елементи: субў¢єкти, обў¢єкти /матеріальні і духовні/ і зміст - офіційні або природні права і обов'язки.

Підсумовуючи, можна сказати, що існують прямі природні взаємовідносини, а також офіційні  відносини, що офіційно підтримуються державною в;

правовідносин відбувається через правомірні відносин або за допомогою державного примусу.

Особлива роль в правовій державі - роль пану і над суспільством системи правил поведінки, його а  правової держави є гарантом прав і свобод громадян, власності. Зверхність права забезпечується чітким розподілом влади в державі на законодавчу, виконавчу та судову, а  незмінністю їх самостійності в процесі функціонування між ними та взаємним контролем за діяльністю у формах і методах, передбачених Конституцією.

Правова держава - це новий  етап у встановленні і розвитку державності. В самому загальному вигляді правову  державу можна визначити як державу, в якій панує Право.

Одним з головних принципів  правової держави ї верховенство права і правових законів над  підзаконними нормативними актами і політичною, і фізичною силою держави і її органів.

Можна сказати, що держава  є демократичною настільки, наскільки її законодавство відповідає загальновизнаним правом людини. та національних рівнях основні права людини закріплені насамперед у конституціях. Конституція України - Основний Закон Української держави, її первинний політичний та правовий документ. Вона закріплює основні права та свободи громадян України в економічній, політичній, культурній сферах, а також її особисті сні права. Але закріпленню прав і свобод особи в Конституції є лише формальні проголошенням за відсутності механізму їх реалізації в законах.

Верховенство права  і правових законів визначає високий  авторитет закону, повагу до нього. Законів необхідно приймати стільки, щоб законодавче були врегульовані всі основні сфери суспільного життя. Водночас для правової держави неоднаково, які закони діють. Тому для них висуваються певні вимоги: вони повинні виражати волю більшості або всього населення /це ознака демократичності закону/. Воля більшості населення виражається через органи держави - парламент і президента, а воля всього населення - через референдум /всенародне голосування/.

Крім того, авторитет  закону проявляється у відповідності  йому всіх підзаконних актів, а також у тому, що державні органи і службові особи свої рішення виносять на підставі закону дотриманням усіх його вимог.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В и с н о в к и

 

Зокрема при первіснообщинному ладі, держави і права не було. При первіснообщинному ладі існували і певні норми поведінки людей, так звані соціальні норми. Такими нормами були звичаї, традиції, які водночас буяй і правилами співжиття, і приписами релігійного характеру. Вони встановлювались самим колективом, передавались з покоління в покоління /наприклад, поважати старших, виконувати розпорядження вожді 8 і старійшин, звичай кровної помсти/. Виконувались ці норми не з остраху перед владою, перед покаранням, а в силу громадської думки, вихованого з дитинства переконання/, звички підкоритися цим правилам, встановленим в інтересах всього роду, племені, а тому доцільним і справедливим.

Право, як і держава - категорія  і сторична. Воно виникає лише на певному ступені розвитку людства, коли розклад первісно-родового ладу призводить до розшарування суспільства на антагоністичні класи, до виникнення приватної власності і прагнення економічно пануючої меншості, що склалося з забагатілої родової верхівки, увічнити і зміцнити своє напування. Економічно пануючий клас, що організував свою силу в державу, проголошує від її імені загальнообов’язковими ті звичаї, які відповідають його класовим інтересам, або, перетворюючи свою волю на державну, встановлює нові загальнообов"язкові правила поведінки. Право нерозривно пов’язане із державою. Адже саме держава перетворює волю пануючого класу на закон, робить її державною волею, встановлюючи або санкціонуючи правила поведінки, які в своїй сукупності утворюють право.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

 

І. О.В.СУРІЛОВ  "Теорія держави І права " 1989р.

2. П. РАБІНОВИЧ  "Основи загальної теорії держави  І права" М.1992р.

3. "Основи держави І права  України" АН України. Інституту  держави і права Ім.В.М.Конечького 1993р.

 

5. "Теорія держави І права  зарубіжних країн". Під редакцією  П.М.Галанзи. М.1990р.