Загальна характеристика теорії походження держави та права

Держава також тісно  пов'язана з політикою, етикою, релігією, філософією, мистецтвом та іншими так  званими ідеологічними інститутами суспільства (В марксистській літературі всі ці елементи разом з державою об'єднують терміном "надбудова").

Залежність держави  від зазначених вище факторів соціально-економічного розвитку проте не слід абсолютизувати. Вона не має фатального "механічного" характеру. Держава здатна до саморозвитку, а в окремі історичні періоди навіть випереджають загальний розвиток суспільства.

Основну причину розвитку держави згідно діалектичному матеріалізму потрібно шукати в боротьбі протилежностей, які є в кожному явищі. Ця боротьба є змістом процесу розвитку у всіх його стадіях і його рухомою силою. Дуже важливо прослідкувати роль народних мас в історії держави. Хоча держава є знаряддям пануючого в даний історичний момент експлуататорського класу, народні маси здійснюють вплив на її розвиток. Цей вплив здійснюється через класову боротьбу народних мас проти експлуатації і пригнічення. Держава виникла з переходом від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Цей процес спричинила спільна дія багатьох факторів економічного, політичного і соціального та іншого характеру. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники:

економічні - три великих  розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява людей, що займались лише обміном);

           - поява надлишкового продукту;

- можливість експлуатації чужої  праці;

- концентрація засобів праці  та запасів товару у окремій  сім'ї;

- внутріродова нерівність, поява  приватної власності;

- політичні-неможливість існування  в нових умовах родоплемінної  організації;

- виникнення класів з протилежними  інтересами;

- необхідність в органі, здатному  забезпечити функціонування суспільства  як цілісну систему;

- потреба у сильній владі  з відособленим апаратом, що має  можливість здійснювати примус;

- соціальні - ліквідація племінного  та общинного колективізму;

- поява соціальних протиріч  між групами людей;

- ускладнення процесів  соціального регулювання;

- упорядкування відносин  між людьми, необхідність вирішення  спорів, що виникають в результаті індивідуалізації суспільства;

- психологічні - заміна  єдиної свідомості свідомістю  з почуттям вини;

- розподіл свідомості  на права та обов'язки;

- культурні - необхідність  управління суспільством більш  цивілізованими методами.

Наряду з загальними передумовами існували особливі, що відображали історичні умови розвитку конкретного додержаного суспільства.

Таким чином, виникнення держави  є результатом внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привів до виникнення класів, непримиренних  протиріч, необхідності упорядкування суспільних відносин та забезпечення монархії та феодальних відносин. Для них характерні наступі риси: формальне проголошення і закріплення рівноправ'я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності і договорів, невтручання держави в суспільне життя; цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади; зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях; збереження в механізмі держави значних позицій дворянсько-поміщицьких сил; поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи; множинність форм правління (конституційна монархія в країнах, де буржуазія йшла на компроміс з дворянством, демократична республіка в країнах , де буржуазія досягла певного панування); ріст апарату держави розширення сфери впливу та функцій держави; процес зрощування фінансових монополій з державним апаратом; зростання ролі зовнішніх функцій держави, що часто носять експансивний характер.

І, нарешті, держави перехідного  від буржуазного до соціально-демократичного періоду з'явились в ході поступового  чи революційного розвитку суспільства.

Соціальна демократія може існувати лише у такому суспільстві, де ліквідовано відчуження працівників, трудящих від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це функціонування суспільства як цілісної системи.

Необхідно сказати дещо про найголовніші риси держави різних соціально-економічних формацій. Кожній класовій суспільно-економічний формації відповідає певний історичний тип держави.

Першою в історії була рабовласницька держава, що являла собою  диктатуру класу рабовласників. Виникнення рабовласницьких держав відноситься до 4-3-го тисячоліття  до н.е. В рамках цього типу держави виділяють держави Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавілон, Асірія), в яких зберігались пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих відносин обумовили економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласницьких держав досягла в античних державах стародавньої Греції та стародавнього Риму.

В рабовласницьких державах існували різноманітні форми правління: монархія, аристократична і демократична республіка. Найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичного режиму - авторитарна (деспотична).

Феодальна держава виникла  у зв'язку з зародженням феодальних виробничих відносин. Основу суспільства  складала власність феодала на землю, а держава стала інструментом диктатури класу феодалів. Основною формою правління є монархія в різних варіантах (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи  станового представництва (земські собори, парламент).

Буржуазна держава виникла  в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської  таке суспільства, де всі трудящі  є (в тій чи інший формі) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії - це, як би то не було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство. А держава у такому суспільстві має бути за її сутністю державою трудящих - власників.

Одним з варіантів держави  такого перехідного періоду стала радянська соціалістична держава, але при безперечних здобутках вона все ж не виправдала тих надій, які на неї покладалися. Такі характеристики соціалістичної держави як її антиексплуататорська спрямованість, демократизм, поєднання законності і дисципліни, вдосконалення напрямків і методів діяльності держави залишились лише теоретичними постулатами. Декларативність основних конституційних прав та свобод людини, відсутність механізму реалізації нормативних актів та відповідальності держави перед громадянином були характерними рисами соціалістичної держави. Проте цей етап в історичному розвитку держави мов і свої позитивні риси, що виявились в усвідомленні необхідності поступального розвитку суспільства до демократичної держави, відпрацюванні механізмів соціального захисту населення, визначенні суперечностей соціального розвитку та основних шляхів їх подолання, оцінці можливих перспектив розвитку суспільства і вдосконалення держави. Тому закономірним є перехід до соціал-демократичної форми.

Держава соціальної демократії - це організація політичної влади трудящих - власників (що становлять більшість суспільства), яка, керуючи суспільством відповідно до їх волі, забезпечуване реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу, а також задоволення загальносоціальних проблем на загальнолюдських засадах свободи справедливості і солідарності.

Типова належність даної  держави відзначається, як і в  інших випадках, у кінцевому рахунку  якісною своєрідністю виробничих відносин. Йдеться про поєднання таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова чи індивідуальна), комунальна (муніципальна) і суспільна (державна). Хоч їм всім забезпечуються формально рівні умови співіснування проте переважна частина засобів виробництва є приватною власністю. При цьому трудящі - абсолютна більшість населення країни - мають можливість так чи інакше розпоряджатись використовуваними засобами виробництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів.

Такого варіанту організації  економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин ще ніколи не існувало в історії людства. Отже, це буде історично новий різновид економічного підґрунтя суспільства, що й становитиме  об’єктивну основу його якісно нового соціального утворення - трудящих - власників і відповідного типу держави (держави "соціальної демократії").

Якісно новому етапу  всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового  суспільства соціальної демократії відповідає у політико-юридичній  сфері і перехідний тип держави, зорієнтованої на соціальну демократію.

В сучасних умовах виділяються  два основні різновиди держав такого перехідного типу:

а) держави, які існують  у промислово-розвинених країнах  соціально-орієнтованого, соціалізованого  капіталізму;

б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до громадянського суспільства  і перетворюються з організації  тоталітаризованої влади колишньої  партійно-управлінської верхівки на організації влади більшості  населення.

Говорячи про утворення і  розвиток держави слід сказати про  деякі погляди на походження держави. Крім вище згаданих трьох традиційних  форм виникнення держави (афінська, римська, германська) існують також різноманітні теорії походження цієї суспільно-політичної організації людей:

теологічна теорія (Фома Аквінський) пояснює походження держави Божою  волею. Основним є ідея хвали держави, думка її вічності та недоторканості. Громадяни повинні смиренно коритися державі;

патріархальна теорія (Арістотель, Михайловський) визнає виникнення держави результатом історичного розвитку сім'ї. Влада монарха є продовженням влади батька в сім'ї, тому вона має абсолютний характер;

договірна теорія (Руссо, Радіщев) вважає державу результатом угоди між  людьми. Появі держави передувала реалізація природного права на об'єднання;

психологічна теорія (Петражицький, Тардт) пояснює державу особливими, властивостями людської психіки, а  саме, потребою людей підкорятися, усвідомленням  залежності членів роду від вождів, правителів, жреців в додержавний період. Держава розглядається як особлива організація для керування людьми з боку видатних осіб;

теорія насильства (Дюрінг) пояснює  народження держави актом завоювання одного роду іншим. Держава утворюється  для насильства. Завоювання - це закон природи, що потребує управління на завойованих територіях. Функції управління повинна виконувати держава.

Держава, на мою думку, з'явилась  з виникненням необхідності політичної форми організації суспільства. Вона являє собою універсальну форму  здійснення політичної влади. Ця універсальність зумовлюється сутністю влади як реальної можливості людей, що нею володіють, підкоряти своїй волі (інтересу) підвладних. Якісними особливостями політичної влади є:

наявність певного інтересу, що підтримується  певною групою (класом);

існування спеціальних органів, що забезпечували б можливість реалізувати  владу;

можливість надавати інтересу загальнообов'язкового характеру та в разі необхідності застосовувати примус.

Цими універсальними властивостями  володіє лише держава. Але вона не є єдиним засобом політичної влади. В якості таких виступають всі організації, що створюють політичну систему суспільства. Роль в держави також підтверджує універсальність державної форми організації суспільства.

Політична система суспільства  являє собою сукупність державних організацій, громадських об єднань і трудових колективів, що здійснюють функції по реалізації політичної влади.

Центральне місце держави в  політичній системі суспільства  зумовлено тим, що лише вона:

• володіє суверенною (тобто неподільною верховною, самостійною і незалежною) владою;
• виступає офіційним представництвом усього (чи більшості) населення;
• уособлює суверенітет народу (націй) і реалізоване право на сомовизначення;
• здатна забезпечити і захистити основні права людини;
• виконує загальносоціальні функцій у керівництві суспільством;
• має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, що гарантує виконання її функцій;
• може встановлювати формально-обов'язкові для всіх правила поведінки - правові норми;
• створює передумови для організації та діяльності інших елементів політичної системи, надає в разі потреби рішенням останніх юридичної сили.

Держава - є особливою організацією політичної влади, що існує в  соціально-неоднорідному  суспільстві і за допомогою якої здійснюється управління суспільством.

Держава характеризується рядом ознак, що, по-перше, відрізняють її від  суспільної влади в додержаний період і, по-друге, підтверджують її особливість  як основного знаряддя здійснення політичної влади. Це:

1) територія - відокремлена кордонами  частина земної кулі, на яку розповсюджується суверенітет держави і в рамках якої населення перетворюється в громадян (територія є матеріальною базою держави і основою її визначення суб'єктом міжнародного права).

2) суверенітет - політико-правова  властивість державної влади, що виявляється в її:

верховенстві (поширення владних  повноважень на населення, органи і  організації; можливість визнати незаконними  прояви іншої суспільної влади; наявність  органів, що забезпечують реалізацію рішень держави.

незалежності (можливість самостійно приймати рішення всередині країни і зовні при дотриманні приписів міжнародного права і суверенітету інших країн);

єдності (неподільність влади в  цілому і функціональний розподіл всіх різновидів влад);