Повноваження органів місцевого самоврядування

За отримані внаслідок  позики кошти планувалося збудувати 6 будинків загальною площею 46 273 м2.

У Дніпропетровську в 1995 році було випущено першу в місті  муніципальну позику на 2 трлн 100 млрд крб. Емітент - міськрада. Термін позики - зі липня 1995 р. до 30 червня 1998 р. Позика розміщувалася  під гарантію приватизації об'єктів  комунальної власності. По суті, це був новий спосіб приватизації. Випуск облігацій здійснювався номіналом 1, 10 і 100 млн крб. Облігації випускалися  у безготівковій формі. Власниками їх могли бути юридичні та фізичні  особи.

Приватизація об'єктів  комунальної власності проводиться  лише в разі виплати покупцем не менше 40% початкової вартості об'єкта такими облігаціями. У разі виплати облігаціями 50% вартості об'єкта покупець отримує  право на виплату залишку вартості в кредит терміном З місяці. Якщо ж облігаціями сплачено 75% вартості, покупець має право на тримісячну відстрочку при оплаті залишку вартості об'єкта.

Прибуток власників  облігацій очікується на 10% більшим, ніж той, що принесли б аналогічні кошти, вкладені в Ощадний банк.

Одеський облвиконком  у 1995 р. ухвалив рішення про випуск державних продовольчих сертифікатів як засіб фінансування закупівель урожаю. Згідно з цим сертифікати продавалися  фізичним і юридичним особам, а  їхні власники отримували право власності  навідповідну частку врожаю 1995 р.

У 1996 р. облігаційну  позику розмістив Запорізький міськвиконком  з метою залучення коштів для  розвитку комунальних мереж та газифікації  міста. Облігації випускалися трьома серіями строком на 12 місяців  у безготівковій формі як записи на рахунках депо генерального агента. Генеральний агент емітента - комерційний  акціонерний банк "Слов'янський". Обсяг емісії першої серії позики строком з 1 липня 1996 р. по 31 липня 1997 р. склав 3 млн грн.

Облігацію міської  позики на термін з 1 грудня 1995 р. до 31 грудня 1996 р. розмістив Харківський міськвиконком. Загальний обсяг позики склав 150 млрд крб. Облігації місцевої позики випускались у формі цінних паперів  на пред'явника і мали вільний обіг на ринку цінних паперів. Кошти від  позики було спрямовано на розвиток альтернативних перевезень пасажирів міським транспортом  на комерційних засадах. Генеральним  агентом з обслуговування позики було призначено комерційний банк "Грант".

У 1996 р. облігації  міської житлової позики випустив Маріупольський міськвиконком строком на грудень 1996 р. - липень 1998 р. Вони випускались  як цільові безпроцентні майнові  облігації на пред'явника. Загальний  обсяг емісії - 5 млн грн. Номінальна вартість облігації - 50 грн. Облігації  виготовлялись у формі бланків  спеціального зразка. Кожна облігація  підтверджувала право й власника на отримання 0,1 м2 загальної площі  житла. Уповноваженою особою з позики було призначено інвестиційну компанію "Афіна".

У цілому станом на середину 1998 року 10 міст України розмістили місцевих позик на суму майже 200 млн грн.

У ряді міст України  набирає поширення практика проведення аукціонів на право довгострокової оренди міських земель. Їх уже проводили  в Харкові, Львові, Чернігові, Миколаєві, Одесі. У травні 1995 р. Київська міська рада затвердила Положення про оренду і проведення аукціонів у Києві  з продажу права довгострокової оренди земельних ділянок. Подібну  практику слід поширювати, оскільки для  цього створено відповідні технічні й правові передумови. Кабінет  Міністрів України в постанові  № 213 від 23 березня 1995 р. затвердив (щоправда, лише тимчасову) методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення  та населених пунктів.

Що стосується комунального банківського кредиту, то банківськими позиками користуються лише окремі міста. Банківський кредит залишається  дуже дорогим, і органи місцевого  самоврядування не можуть ним користуватися. У 1995 році кредити банків склали 0,1% доходів місцевих бюджетів України. У 1995 році кредити банків залучалися в місцеві бюджети в Автономній Республіці Крим, у Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївський, Херсонській, Чернівецькій, Чернігівській областях.

Практика реальної участі органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах поширюється. Разом з тим, можливості органів місцевого самоврядування у сфері мобілізації фінансово-кредитних  ресурсів поки що обмежуються чинним законодавством України. Правове поле у сфері комунального кредиту  врегульовано лише фрагментарне. Потрібно розробити та прийняти закон України  про комунальний кредит і комунальні цінні папери. Органи місцевого самоврядування України мають реально скористатися правом створення комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ. Подібне право є в багатьох розвинутих країнах. Мають його й  органи місцевого самоврядування Російської Федерації на підставі федерального закону "Про загальні принципи організації  місцевого самоврядування в Російській Федерації", прийнятого Державною  думою Російської Федерації 12 серпня 1995р.

Доцільно також  внести відповідні зміни і в банківське законодавство України, згідно з  яким, окрім уже діючих, до банківської  системи України входитимуть  і комунальні банки, котрі можуть створюватися органами місцевого самоврядування та підприємствами й організаціями, що перебувають у комунальній власності. Муніципальні банки повинні сприяти діяльності органів місцевого самоврядування, розв'язанню соціально-економічних проблем міст і зміцненню їхньої інфраструктури.

У деяких містах України  вже вишукуються можливості створення  таких банків. Так, Харківський міськвиконком  затвердив програму переходу до централізованого банківського обслуговування міського господарства. Зосередження коштів міських  служб і підприємств комунальної  власності в одному банку сприятиме  ефективнішому використанню їх. З  цією метою головне управління економічного розвитку міськвиконкому провело серед  комерційних банків конкурс на право  централізованого обслуговування міськвиконкому і підприємств міського господарства, котрі фінансуються з бюджету. Перемогу здобули банки "Граніт" і "Регіон-банк". З ними міськвиконком підписав угоду  про здійснення централізованого банківського обслуговування. Муніципальні банки  створено в Києві та Сумах.

Доцільно створити Центральний комунальний інвестиційний  банк України. Подібні банки комунального кредиту є у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії та в інших країнах. Перспективний напрямок для України - розвиток взаємного комунального кредиту, створення жироцентра-лей  та організація жиророзрахунків  між органами місцевого самоврядування. В умовах кризи платежів це допомогло  б радикально розв'язати проблеми розрахунків на рівні місцевої влади.

Становлення інституту  фінансів комунальних підприємств  в Україні розпочалося із запровадженням у 1990 році комунальної форми власності. У зв'язку з тим, що суб'єктами права  комунальної власності в Україні  було визначено усі місцеві ради відповідних адміністративно-територіальних одиниць, утворилося кілька видів комунальної  власності: комунальна власність областей, міст, районів, районів у містах, сіл і селищ, що вже зазначалося.

Закон України "Про  власність" визначив комунальну власність  як одну із форм державної власності  і, таким чином, підприємства, які  перебувають у власності відповідних  адміністративно-територальних одиниць, отримали правовий статус державних  комунальних підприємств. В Україні  утворилося кілька видів комунальних  підприємств. Це державні комунальні підприємства комунальної власності областей, державні комунальні підприємства комунальної  власності міст, державні комунальні підприємства комунальної власності районів, державні комунальні підприємства комунальної власності районів у містах і державні комунальні підприємства комунальної власності сіл та селищ.

Ухвалена у 1996 р. Конституція  України змінила правовий статус комунальної власності. Згідно зі ст. 142 Конституції майно, ресурси, земля  та кошти комунальної форми власності  є власністю територіальної громади. Тобто це означає, що віднині власником  комунальних підприємств є лише територіальна громада. Підприємства всіх інших рівнів влади не належать до складу комунальних.

У зв'язку з новим  правовим режимом комунальної власності  створені на її основі в 1991-1996 рр. підприємства потребують перереєстрації у формі  комунальних підприємств на зміну  їхнього нинішнього статусу як державних  комунальнихпідприємств.

Комунальний сектор в Україні включає: промисловість, сільське господарство, транспорт і  зв'язок, будівництво, торгівлю та громадське харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення та інші галузі. Наприклад, як комунальні зареєстровано понад 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 110 тис. чол. Це 8% усіх промислових підприємств України. Частина комунальних закладів не мають самостійних банківських  рахунків, а лише субрахунки, наприклад, школи, дитячі садки та ін. Ще частина  комунальних установ і закладів мають змішану систему фінансування - як кошторисну, так і госпрозрахункову.

Конституційне визначення правового статусу комунальної  власності в Україні зумовлює необхідність прийняття нового законодавства  для регламентування правового  режиму комунальних підприємств.

Правового врегулювання потребує фінансова діяльність і  статус підприємств, заснованих на майні  та капіталах, що належать Автономній Республіці Крим. Згідно з Конституцією України (ст. 138) до відання Автономної Республіки Крим належить управління майном, що є власністю автономії. Це означає: вказані проблеми має  бути розв'язано в законодавстві  Автономної Республіки Крим.

Нині фінанси підприємств  комунальної власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує  діяльність усіх господарських структур в економіці України. Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості, їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами згідно із статутами цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, котрим належать вказані підприємства.

Прибуток підприємств  комунальної власності підлягає оподаткуванню. Згідно із Законом "Про  бюджетну систему України" 100% податку  на прибуток комунальних підприємств  зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому належать ці підприємства. Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільняти  від оподаткування підприємства комунальної форми власності  в тій частині, в якій ці податки  зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. У 1995 році, наприклад, у місті  Вінниці комунальні підприємства сплатили 278,1 млрд крб. податку на доходи підприємств. Це склало 7,2 відсотка всіх надходжень бюджетів області від податку  на доходи підприємств усіх форм власності. У Донецьку цей відсоток склав 8,5, у Миколаєві - ЗО, в Ужгороді - 45,2 відсотка.

Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові  баланси, їхні рахунки не об'єднуються  з бюджетними рахунками органів  місцевого самоврядування. Більшість  установ і закладів, котрі перебувають  у комунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.

Дослідження проблем  функціонування фінансів комунальних  підприємств України буде неможливим без запровадження відповідної  статистичної звітності. Поки що такої  статистики немає. Фінанси комунальних  підприємств обліковуються в  складі фінансів державного сектора  економіки. Місцева фінансова статистика має стати одним із розділів комунальної  статистики України.

Із фінансами комунальних  підприємств тісно пов'язані комунальні платежі. В Україні система комунальних  платежів одержавлена. Органи місцевого  самоврядування фактично не мають повноважень  щодо власної цінової й тарифної політики в комунальній сфері. Її визначає Кабінет Міністрів України, міністерства, обласні Київська і  Севастопольська міські державні адміністрації. Необхідність надання відповідних  повноважень органам місцевого  самоврядування є очевидною.

Висновки

Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої  держави, свідчить про те, що централізація  в управлінні країною та її економікою безперспективна. Без децентралізації  функцій у розвитку економіки  регіон не може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів  із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та соціальні  потреби, визначає свою участь у спільному  з іншими регіонами розв'язанні міжрегіональних  проблем. Інакше неможливий міжрегіональний  обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.

Аналогічне становище  складається у межах регіону, коли органи самоврядування акумулюють виробничі й економічні можливості низки підприємств для розв'язання загальнорегіональних проблем, виступаючи при цьому не лише як адміністративні  органи, а й як економічний партнер. Проте чітко не визначена компетенція  кожного адміністративно-територіального  утворення не забезпечує реального  самоврядування на всіх рівнях ієрархічної  системи управління господарством  держави.

Основою економічної  самостійності регіону є його власність. Власність, не закріплена юридично, не забезпечує регіонам економічної  основи. Питання про право на власність, краще розуміння якого сприятиме  ефективності державних економічних  реформ, сьогодні інтенсивно обговорюється  у зв'язку із проблемою розмежування компетенції держави й органів  самоврядування в економічній та господарській діяльності. Ключ до розумного розв'язання цієї проблеми лежить у визнанні того факту, що власність - це перелік прав: