Органи виконавчої влади

 

Отже, законодавство України, зокрема Конституція визначає центральним  колегіальним органом державної  виконавчої влади Кабінет Міністрів  України, який у своїй діяльності підпорядкований Президентові України, підзвітний Верховній Раді України і керується Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, програмою діяльності Уряду, схваленою Верховною Радою України. У той же час приписи права фіксують за Президентом значний комплекс важелів, що дають йому можливість безпосередньо впливати на діяльність діяльністю уряду та його міністерств. Це дає підстави стверджувати про дуалізм або двоцентровість виконавчої влади з існуючою практикою позасистемного втручання в діяльність її органів інших інституцій.

 

 

 

Розділ 3. Міністерства та інші органи виконавчої влади

 

Центральними органами виконавчої влади в Україні є  міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Міністерство чи інший центральний орган державної виконавчої влади очолює міністр або керівник, якого призначає за поданням Прем'єр-міністра України Президент України [33, 418].

 

Спрямовує і координує  роботу міністерств, інших центральних  органів виконавчої влади Прем'єр-міністр (п. 10 ст. 106, п. 5 ст. 114 і п. 9 ст. 116 Конституції України).

 

В Законі "Про Кабінет  Міністрів України" міститься  чимало положень, які стосуються організації  діяльності центральних органів  виконавчої влади. Більш конкретно  це питання висвітлюється у "Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади", затвердженому Указом Президента України від 12 березня 1996 р., а також в окремих Положеннях про відповідні міністерства та інші центральні органи виконавчої влади [21, 232].

 

Заслуговує на увагу  те, що в офіційний обіг впроваджена  формула – "центральні органи виконавчої влади", яка замінила досить розпливчату "центральні органи державного управління", що тлумачилась нерідко довільно і не відображала змісту виконавчої державної влади.

 

Міністерство, звичайно, визначається як центральний орган  виконавчої влади, який здійснює керівництво  дорученою йому галуззю управління або сферою діяльності. В Україні  створено 26 міністерств: внутрішніх справ, вугільної промисловості, економіки, енергетики і електрифікації, закордонних справ, транспорту і зв'язку, зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, інформації, культури і мистецтв, лісового господарства, машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії, оборони, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, праці, промисловості, рибного господарства, агропромислового комплексу, соціального захисту населення, статистики, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, у справах сім'ї та молоді, фінансів, юстиції [7, 112].

 

Окремі посади займають Державний міністр України та Міністр Кабінету Міністрів України.

 

Державний комітет –  центральний орган виконавчої влади, який здійснює міжгалузеве управління відповідними сферами.

 

В Україні існує 24 Державних  комітети: по використанню ядерної  енергії; по водному господарству; по геології і використанню надр; по гідрометеорології; з енергозбереження; по житлово-комунальному господарству; по земельним ресурсам; по матеріальних резервах; з медичної та мікробіологічної промисловості; по нагляду за охороною праці; нафтової; газової та нафтопереробної промисловості; з питань державних секретів та технічного захисту інформації; з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості; у справах національностей та міграції; у справах релігії; у справах захисту прав споживачів; у справах охорони державного кордону; у справах містобудування і культури; по стандартизації, метрології та сертифікації; телебачення і радіомовлення; по туризму; з фізичної культури і спорту; по харчовій промисловості; служби безпеки [10, 69].

 

Дати визначення відомства, на відміну від визначень міністерства та державного комітету, дещо складніше. З одного боку, є досить чітка формальна ознака, яка дозволяє відділити відомство від міністерства та державного комітету – керівники двох останніх за посадою, повинні входити до складу Кабінету Міністрів України. З другого боку, функціональна характеристика відомств інша, ніж у міністерств і державних комітетів, їх функції більшою мірою пов'язані з контролем, наглядом, державним регулюванням.

 

Тому можна визначити  сутність відомства, як центрального органу виконавчої влади, який здійснює спеціальні виконавчі, контрольні, наглядові, координаційні й дозвільні функції.

 

В Україні відомствами  є: Головні управління при Кабінеті Міністрів (архівне; геодезії; картографії  та кадастру; державної служби; з  питань радіочастот); агентства (Національне  космічне агентство; Державне агентство з авторських і суміжних прав; Національне агентство з реконструкції та розвитку; агентство з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій); комісії (Вища атестаційна комісія; з питань регулювання електроенергетики; з цінних паперів та фондового ринку); комітети (по Державних преміях в галузі науки і техніки; у справах нагляду за страховою діяльністю; Національний аудиторський комітет; Антимонопольний комітет); фонди (державного майна, соціального страхування, пенсійного фонду); банки (Національний, Промінвестбанк, Укрбудбанк, Державний експортно-імпортний банк, Ощадний); інші відомства (митної служби; державної служби експортного контролю; державної податкової адміністрації; держпатенту; Головдержказначейства). Всього в Україні налічується майже 30 відомств, Загальна ж кількість центральних органів виконавчої влади України – 96 [5, 70-71].

 

У своїй діяльності центральні органи виконавчої влади реалізують державну політику у внутрішній галузі або сфері, керуючись Конституцією України, законами, постановами Верховної Ради України і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також Положеннями про відповідні Міністерства та Державні комітети, спеціальні відомства.

 

Центральні органи виконавчої влади узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, розробляють пропозиції про вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносять їх на розгляд Президентові України, Кабінетові Міністрів України. У межах своїх повноважень вони організують виконання відповідних нормативних актів, здійснюють контроль за їх реалізацією.

 

Міністри та Голови Державних  комітетів України забезпечують формування і проведення в життя  державної політики у доручених їм галузях та сферах; здійснюють керівництво відповідними міністерствами та галузями, сферами управління; за власною ініціативою чи за дорученням Кабінету Міністрів, Прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністра України готують питання на розгляд Кабінету Міністрів; беруть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів та вносять пропозиції Прем'єр-міністрові щодо порядку денного цих засідань; за дорученням Прем'єр-міністра представляють Кабінет Міністрів у відносинах з іншими органами, організаціями в Україні та за її межами; здійснюють керівництво визначеним для них міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади; затверджують структуру, штатний розклад, положення про структурні підрозділи очолюваних ними міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також положення (статути) про підвідомчі міністерству, державному комітету органи та організації; подають до Кабінету Міністрів пропозиції про призначення своїх перших заступників та заступників; призначають на посаду та звільняють з посади працівників очолюваних ними центральних органів виконавчої влади, керівників, заступників керівників підвідомчих їм органів та організацій.

 

Компетенція центральних  органів виконавчої влади визначена  у відповідних Положеннях про  ці органи. Загальними для всіх їх правами і обов'язками є: участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, створення механізму її реалізації; розробка проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету країни; прогнозування розвитку економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; розробка цільових перспективних програм, спрямованих на поглиблення економічної реформи; реалізація державної стратегії розвитку відповідних галузей; здійснення, у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підпри­ємств, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; розробки внутрішніх фінансово-економічних та інших нормативів, механізмів їх впровадження; формування та реалізації інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки тощо [5, 71-72].

 

Більш конкретні повноваження, властиві певному центральному органу виконавчої влади, закладені у відповідному Положенні про цей орган. Так, основними повноваженнями Міністерства юстиції України є: забезпечення реалізації державної правової політики, підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи; підготовка разом з відповідними державними органами та науковими установами проектів концепцій напрямів розвитку законодавства та їх наукового обґрунтування із врахуванням світового досвіду; розробка за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України і з власної ініціативи проектів законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади тощо.

 

Специфічними повноваженнями наділене й Міністерство внутрішніх справ України. Зокрема, Міністерство здійснює такі права й має обов'язки: забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю; визначає основні напрями діяльності органів внутрішніх справ; організує роботу органів внутрішніх справ по охороні громадського порядку; безпосередньо проводить роботу по виявленню, розкриттю і розслідуванню злочинів, що мають міжрегіональний міжнародний характер; веде боротьбу з організованою злочинністю та наркобізнесом і злочинами у сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових кримінологічних і соціологічних дослідженнях, у розробках на їх основі державних програм боротьби із злочинністю і охорони правопорядку; організує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ тощо [21, 180].

 

Отже, можна констатувати, що правоохоронні органи здійснюють в основному внутрішні функції  держави по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина; боротьби із злочинністю, корупцією і т. ін., здійснюючи при цьому правовиконавчу та правоохоронну діяльність, меншою мірою – правотворчість. Реалізація цих завдань безпосередньо пов'язується з виконанням Закону України "Про боротьбу з корупцією". Це можливо при умові структурної перебудови апарату міністерств, зокрема силових. Так, у Міністерстві юстиції України замість 30 правлінь створено чотири департаменти: правової політики, нормопроектування, правових послуг, судовий департамент. Кожен з них виконує властиві лише йому функції і вирішує завдання у здійсненні законодавства, спрямованого на боротьбу з корупцією та зі злочинністю.

 

Це підтверджує той  факт, що не можна визначати однакові повноваження для всіх без винятку  міністерств. На жаль, до цього часу не прийнятий окремий нормативний акт щодо визначення повноважень Державного Міністра України та Міністра Кабінету Міністрів України, що не дає змоги з'ясувати їх взаємовідносини з іншими міністерствами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади, що може призвести до неузгодженості при вирішенні конкретних справ [26, 74].

 

Міністр, Голова Державного комітету несе персональну відповідальність за стан справ у власному центральному органі виконавчої влади. Проте кожний з них бере участь у роботі Кабінету Міністрів України – органі загальної компетенції і ефективність роботи цього колегіального органу можлива лише при умові злагодженої роботи всього Уряду у цілому, і кожного члена Кабінету Міністрів, зокрема.

 

Міністерство, Державний комітет, інші центральні органи виконавчої влади у процесі вирішення покладених на них завдань взаємодіють з місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також з відповідними органами інших держав [33, 420].

 

У процесі реалізації своїх повноважень центральні органи виконавчої влади мають право: залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій до розгляду питань, що належать до їх компетенції; одержувати у встановленому законодавством порядку від інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали, статистичні дані для виконання покладених на них завдань.

 

Організовуючи функціонування відповідного центрального органу виконавчої влади, його керівник розподіляє обов'язки між заступниками, визначає їх ступінь  відповідальності, а також відповідальність інших працівників за стан справ у тій чи тій галузі або сфері.

 

Для погодженого вирішення  питань компетенції міністерства, державного комітету, відомства у цих органах  утворюються колегії у складі керівника відповідного центрального органу державної виконавчої влади, його заступників за посадою, а також інших керівних працівників цього органу. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами відповідного центрального органу виконавчої влади.

 

У міністерствах, державних  комітетах, відомствах з урахуванням специфіки їх діяльності утворюються дорадчі та консультативні органи, склад яких і положення про них затверджує Кабінет Міністрів України [5, 73-74].

 

Граничну чисельність  і фонд оплати праці центральних  апаратів цих органів затверджує Кабінет Міністрів, а структуру центральних апаратів – віце-прем'єр-міністр України.

 

Штатний розклад центрального апарату конкретного міністерства, державного комітету, відомства та положення про його структурні підрозділи затверджує керівник відповідного центрального органу державної виконавчої влади.