Органи виконавчої влади

 

Отже, інститут президентства  був започаткований ще в Українській  РСР, а реалізований в незалежній Україні 1 грудня 1991 р. Першим Президентом України було обрано Кравчука Леоніда Макаровича.

 

Аналізуючи структуру  виконавчої влади України, необхідно  зупинитися на ролі Президента України. Роль глави держави за змішаної республіканської форми державного правління, переважно через відсутність запису в Конституції щодо його належності до виконавчої влади, не є розкритою однозначно й повністю [32, 373].

 

Формально сьогодні Президент  України не є главою виконавчої влади, хоча глава держави, який обирається безпосередньо народом, не лише представляє державу, а й має безпосереднє відношення до виконавчої влади. Як зазначає А. Черкасов, "роль глави держави як глави виконавчої влади може безпосередньо і не фіксуватися в основному законі: логіка концепції поділу влад, що одержала поширення у більшості країн сучасного світу диктує включення глави держави (якщо не де-юре, принаймні де-факто) в систему виконавчої влади" [36].

 

Характерною рисою інституту  президентури за попереднім конституційним актом – Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України 1995 року, що був чинним до введення в дію Конституції України 1996 року, була ідентичність юридичного і фактичного статусу глави Української держави: Президент де-юре і де-факто був главою держави і водночас главою державної виконавчої влади. Новий Основний Закон держави змінив його правовий статус, залишивши за Президентом лише пост глави держави.

 

Аналіз компетенційної характеристики Президента України, а  також поєднання статей 106 та 116 Конституції дає підстави вважати його функції такими, що зумовлені завданнями саме виконавчої влади. Так, більшість функцій, притаманних главі держави, за винятком забезпечення єдності державної влади та представництва держави, прямо передбачені серед функцій Кабінету Міністрів України. До таких відносимо: забезпечення державного суверенітету, національної безпеки, обороноздатності, прав і свобод громадян, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави.

 

З цього можна зробити  висновок, що повноваження, притаманні главі виконавчої влади, фактично в Україні розподілені між двома суб'єктами – Президентом і Прем'єр-міністром. Дуалізм керівного центру урядової організації (двоїстий центр), що характеризується так званою біцефальністю (двоголів'ям) – тобто певна подвійна підпорядкованість виконавчої влади, є особливістю сучасної моделі організації виконавчої влади України.

 

На теперішній час  зроблена спроба провести реформування вказаної системи, і зараз можна  говорити про поділ зазначених повноважень між Президентом і Прем’єр-міністром. Але оскільки реформа, яка вступила в дію, на даний час принесла більше невизначеності ніж порядку, поки що рано аналізувати її ефективність. Тому охарактеризуємо повноваження вищих органів виконавчої влади опираючись на статті Конституції України.

 

Зміст такого розподілу  визначається конституційними нормами  і державно-політичною практикою  країни. Такий стан, як вважає В. Шаповал, є характерним для країн зі змішаною республіканською формою правління, до яких і належить Україна [40], на відміну від президентської системи, де всенародно обраний президент виконує обов'язки як глави держави, так і глави уряду, а посада останнього є взагалі відсутньою, та парламентської, у якій реальна виконавча влада належить прем'єр-міністру при існуванні монарха чи номінального президента.

 

На даний час в  Україні важко говорити про форму  влади – чи вона є парламентською чи президентсько-парламентською.

 

Проблема місця й  ролі Президента України в системі  виконавчої влади тісно пов'язана з аналогічною проблемою стосовно Кабінету Міністрів України. Аналіз конституційного аспекту питання щодо уряду дає підстави зробити висновок про те, що нормативне визначення Основним Законом Кабінету Міністрів є значно ширшим порівняно з обсягом і значенням тих повноважень і можливостей, які прямо або опосередковано закріплюються за ним розділами VI та V Конституції України.

 

Президент України є  главою української держави і  виступає від її імені. Глава держави  – посадова особа, що займає формально  найвище місце в структурі державних органів та здійснює представницьку функцію, тобто представляє державу в цілому у внутрішніх і зовнішніх відносинах.

 

Відповідно до чинної Конституції України на главу  держави покладаються повноваження бути гарантом: а) державного суверенітету і територіальної цілісності України; б) дотримання Конституції України; в) дотримання прав і свобод людини і громадянина.

 

Гарантуючи державний  суверенітет і територіальну  цілісність, Президент України організує  і здійснює: а) забезпечення державної незалежності, національної безпеки та правонаступництво держави; б) діяльність Збройних Сил України, оскільки він є їхнім Верховним Головнокомандувачем; в) призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; г) керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; д) організацію діяльності Ради національної безпеки і оборони України.

 

За необхідності Президент  України: а) вносить до Верховної  Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України при здійсненні збройної агресії проти України; б) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; в) приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

 

Президент представляє  державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною  діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України  та ін. Він присвоює вищі військові  звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини, нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними.

 

Забезпечуючи права  і свободи людини та громадянина, Президент України здійснює роботу зі створення умов, охорони і захисту прав і свобод людини та громадянина, а також з відновлення порушеного права. Відповідно до Конституції України він приймає рішення щодо: а) прийняття до громадянства України та припинення громадянства України; 6) надання притулку в Україні; в) здійснення помилування; г) звернень громадян; д) координації діяльності щодо боротьби з корупцією та організованою злочинністю; е) гарантування соціальних і культурних прав та прав національних меншин тощо.

 

Гарантуючи людині і  громадянину її права, Президент України має повноваження щодо здійснення помилування (ст. 106 п. 27 Конституції України). Порядок здійснення помилування закріплює відповідне положення, затверджене Указом Президента України. В цьому положенні закріплюється, що помилування засуджених здійснюється у вигляді: а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким.

 

Право на клопотання про  помилування має особа, яка: а) засуджена  судом України і відбуває покарання  в Україні; б) засуджена судом  іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну  без умови про незастосування помилування; в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування; г) відбула покарання в Україні. З клопотаннями про помилування можуть звертатися також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські організації тощо. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили. У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про її помилування може бути подано після відбуття такою особою не менш як 20 років призначеного покарання.

 

Підготовку матеріалів для розгляду зазначених клопотань  та з'ясування ставлення засудженого  до помилування здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України (далі – Управління з питань помилування). Підготовлені матеріали попередньо розглядає Комісія при Президентові України з питань помилування (далі – Комісія). Вона утворюється Президентом України у складі Голови, двох заступників Голови і членів. Працює Комісія шляхом проведення засідань, які проводить Голова або за його дорученням один із заступників Голови. У засіданнях Комісії можуть брати участь народні депутати України. Комісія на своєму засіданні вносить до протоколу пропозиції щодо розгляду клопотань. Протокол підписують усі члени Комісії.

 

Клопотання про помилування  засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину  призначеного їм строку покарання, а  також клопотання осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, вносяться на розгляд Комісії лише за наявності надзвичайних обставин. Про інші клопотання, що не підлягають задоволенню, Управління з питань помилування доповідає Комісії і про результати розгляду повідомляє заявників.

 

Розглянувши клопотання про помилування і матеріали, підготовлені Управлінням з питань помилування, Комісія вносить Президентові України пропозицію про застосування помилування. Про клопотання, в яких Комісією не знайдено підстав для помилування, Управління з питань помилування інформує Президента України.

 

У разі відхилення клопотання про помилування повторне клопотання особи, засудженої за особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено  на розгляд Комісії, як правило, не раніше ніж через рік, а особи, засудженої за інший злочин, не раніше ніж через шість місяців із часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з відповідним роз'ясненням.

 

Розглянувши матеріали, Президент України видає Указ про помилування. Такі укази надсилаються для виконання: а) щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, виправних робіт, обмеження волі, які відбувають покарання, – Державному департаменту України з питань виконання покарань; б) щодо осіб, які покарання не відбувають або засуджені до інших мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, про звільнення від додаткових мір покарання, – відповідним судам; в) щодо осіб, засуджених до відбування покарання у дисциплінарному батальйоні або службового обмеження для військовослужбовців, – Міністерству оборони України.

 

Крім того, такі укази  Президента України надсилаються до відома Міністерства внутрішніх справ  України.

 

Про виконання указів Президента України про помилування засуджених органи, на які покладається їх виконання, повідомляють Адміністрацію Президента України. Контроль за виконанням таких указів здійснює Управління з питань помилування [20, 176].

 

Важливе місце в гарантуванні Президентом України конституційних прав є організація роботи зі зверненнями громадян. Порядок організації роботи зі зверненнями громадян закріплюється Конституцією та законами України, а також нормативними документами Президента України, до яких належить Указ від 19 березня 1997 р. "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на зверненням. В цьому Указі закріплюється, що, виходячи зі зростання кількості звернень громадян до Президента України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, передусім скарг на відсутність належного реагування на них з боку посадових осіб, значна частина цих звернень своєчасно не розглядається або взагалі залишається без розгляду, окремі посадові особи формально і бездушно ставляться до вирішення життєво важливих питань громадян (включаючи і найменш соціальне захищених), що викликає їх справедливе обурення, недовіру до органів влади та компрометує ці органи. З метою наведення порядку в цій справі Президент України в Указі зобов'язав міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Севастопольську міські, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, незалежно від форми власності: а) забезпечити створення необхідних умов для реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення або особистий прийом та обов'язкове одержання обґрунтованої відповіді на нього, а також неухильне виконання вимог Закону України "Про звернення громадян"; б) виявляти та усувати причини, що породжують скарги громадян, вирішувати питання про відповідальність посадових осіб, з вини яких допущені порушення, бюрократизм і тяганина; в) аналізувати стан цієї роботи та інформувати про це населення, враховувати результати аналізу у практичній роботі; г) регулярно проводити особистий прийом посадовими особами громадян за місцем їх праці і проживання, затвердити графіки прийому; д) вивчати і відповідним чином реагувати на критичні звернення громадян, опубліковані у засобах масової інформації, а також на публікації та репортажі з питань стану розгляду звернень громадян, повідомляти редакції засобів масової інформації про вжиті за скаргами заходи.

 

Таким чином, як глава  держави Президент України здійснює нормотворчу, представницьку, координаційну, контролюючу, установчу, охоронну, міжнародну та деякі інші функції. Для реалізації цих функцій він створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби та здійснює інші методи організаційної діяльності, визначені Конституцією та законами України і спрямовані на реалізацію його компетенції.

 

2.2. Кабінет  Міністрів України

 

Відповідно до Конституції  України Кабінет Міністрів України  є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Він здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи, координуючи та контролюючи діяльність цих органів. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) [26, 46].

 

Правове положення Кабінету Міністрів визначається Конституцією України; Законом "Про Кабінет Міністрів України"; нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України [33, 419].

 

Як виший орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади  в Україні; забезпечує у відповідності з Конституцією здійснення функцій і повноваження виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання Конституцією України, законами Верховної Ради та указами Президента України. В межах своєї компетенції Кабінет Міністрів організовує виконання нормативних актів, міжнародних договорів, конвенцій та угод, здійснює контроль за їх виконанням органами виконавчої влади та приймає відповідні заходи щодо усунення їх порушень.

 

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і  у своїй діяльності керується  його актами (ст. 113 Конституції України). Одночасно він підконтрольний і  підзвітний Верховній Раді України, але у межах, визначених Конституцією України. Так, згідно з ч. 4 ст. 85 Конституції, Верховна Рада здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, а також приймає рішення щодо звіту про його виконання. Верховна Рада України, крім того, відповідно до п. 13 ст. 85 Конституції, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України. Представницький орган України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.