Державне управління у сфері житлово-комунального господарства

  Розділ V. Адміністративно-правова  відповідальність за правопорушення в  сфері управління житлово-комунальним  господарством 

  Адміністративна відповідальність у галузі будівництва настає за: недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування та будівництва (ст. 96 КпАП); порушення законодавства під час планування й забудови територій (ст. 96і КпАП); самовільне будівництво будинків або споруд (ст. 97 КпАП). Справи про адміністративні правопорушення розглядають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю й адміністративні комісії. Суб'єктами адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі будівництва можуть бути як громадяни, так і посадові особи. Крім них, згідно із Законом України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14 жовтня 1994 р.1 відповідальність у цій галузі несуть також юридичні особи.

  Справи  про правопорушення в галузі будівництва й у сфері містобудування розглядають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та адміністративні комісії.

  Адміністративно-правова  відповідальність за правопорушення у  сфері ЖКГ встановлюється Главою 11 Кодексу про адміністративні правопорушення, що має назву «Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою». Зокрема у галузі житлово-комунального господарства адміністративна відповідальність згідно з КпАП настає за порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149); порушення правил користування жилими будинками й жилими приміщеннями (ст. 150); самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151). Адміністративними правопорушеннями визнають також порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152); знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст. 153); порушення правил тримання собак і котів (ст. 154). Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії, виконавчі комітети селищних, сільських рад, органи Міністерства екології та природних ресурсів України.

  Висновки 

  Житлово-комунальне господарство як об’єкт управління є складною комплексною галуззю економіки держави, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу. Крім того встановлено, що житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії. Ці та інші особливості цієї галузі обумовлюють специфіку методів та характеру державного управління. Пріоритетним серед загальних методів державного управління в цій сфері в умовах ринкової економіки має бути застосування методів координаційних, дозвільних і контрольно-наглядових. Це обумовлено ще й тим, що управління у сфері житлово-комунального господарства відносять до міжгалузевого управління, яке здійснюється органами державного управління, наділеними міжвідомчими повноваженнями відносно організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань. Відповідно методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань. Органи управління житлово-комунальним господарством організовують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень. Розмежування та впорядкування повноважень, завдань та обов’язків у сфері житлово-комунального господарства центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій – виробників, постачальників, виконавців, а також споживачів житлово-комунальних послуг потребує внесення змін до чинного законодавства та нормативно-правових актів.

  Становлення ринкової, соціально орієнтованої економіки  вимагає нових підходів до регулювання  такої важливої сфери як житлово-комунальна, через яку реалізуються інтереси кожної людини. Ця надзвичайно важлива галузь надає фізичним і юридичним особам необхідні житлово-комунальні послуги та забезпечує життєдіяльність усього суспільного організму. Оскільки житлово-комунальний сектор є ключовим елементом будь-якої економічної системи, державне управління ним входить складовою соціально-економічної політики як потужна рушійна сила економічного зростання. Це виводить проблематику державного управління житлово-комунальним господарством у ранг найважливіших теоретико-прикладних досліджень. Практичним результатом має стати визначення ефективних механізмів управління підприємствами й організаціями житлово-комунального господарства усіх форм власності. При переході до ринкових економічних відносин наявна структура управління не відповідає сучасним вимогам розвитку населених пунктів: вона є архаїчною, за принципом побудови громіздкою, орієнтованою на дотаційні схеми фінансування. Базові підприємства позбавлені самостійності, що негативно впливає на підвищення ефективності їх діяльності й вишукування прогресивних форм господарювання. Тому державна політика повинна бути спрямована на формування ринкових механізмів розвитку житлово-комунального господарства, зокрема на проведення демонополізації, формування конкурентного середовища у житлово-комунальному комплексі, розвиток нових форм і механізмів договірних відносин у системі надання комунальних послуг та запровадження холдингової форми управління підприємствами і організаціями житлово-комунального господарства.

  На  сьогодні важливим напрямом реформи  житлово-комунального господарства повинна  стати демонополізація галузі, створення  конкурентного середовища в системі  управління та обслуговування житлово-комунальної  сфери, що дозволить власникам житла  і об'єктів комунального призначення вибирати того чи іншого суб’єкта управління, який зможе забезпечити необхідний рівень обсягів і якості робіт та послуг за найнижчими цінами.

  Список  використаної літератури 

  Нормативні  акти органів державної влади

  Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

  ( Відомості  Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170 ) в  редакції від 01.01.2008.

  Закон України «Про місцеві державні адміністрації» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190 ) в редакції від 01.01.2008.

  Закон України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2007 роки. 

  Кодекс  про адміністративні правопорушення, Київ, «Форум», 2006 р. з наступними змінами  і доповненнями.  

  Положення «Про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України» затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року.

  Положення «Про Державний комітет України  з питань житлово-комунального господарства»  затверджене указом Президента України від 19 серпня 2002 р.

  Указ  Президента України «Про Концепцію  ціноутворення у сфері житлово-комунальних  послуг» від 28 грудня 2007 року N 1324/2007. 

  Навчальні посібники і монографічні видання

  Державне  управління в Україні. (Навчальний посібник). Авер'янова В.Б. © Автори, 1999.

  Адміністративне право України за редакцією Битяка Ю. П., «Юрінком Інтер», Київ 2005 р.

  «Управління житлово-комунальним господарством  у процесі ринкової трансформації  економіки України», АВТОРЕФЕРАТ  дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління ОЛІЙНИК Н. І.

  «УДОСКОНАЛЕННЯ  СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИМ  ГОСПОДАРСТВОМ УКРАЇНИ» А.П. Скорик, магістр, Одес. нац. політехн. ун-ту, «Труды Одесского политехнического университета», 2004, вип. 2(22)1УДК 332.87А.П.

  Административное  право зарубежных стран: Учебное  пособие - Козырина А.Н., Москва

  49