Державне управління у сфері житлово-комунального господарства

  - державний  облік житлового фонду;

  - розподіл  житлових приміщень;

  - контроль  за використанням житлового фонду;

  - видачі  ліцензій на здійснення відповідних  видів підприємницької діяльності;

  - контролю за додержанням суб’єктами господарювання ліцензійних умов;

  - контролю  за обґрунтованістю встановлених  тарифів на послуги водо,-

  теплопостачання та водовідведення;

  - наданням  дотацій із Державного бюджету.

  - цінове  регулювання

  - застосування  санкцій до суб’єктів господарювання у випадках передбачених законодавством. 

  Розділ  ІІ. Організаційно-правове  забезпечення управління житлово-комунальним  господарством 

  2.1 Загальне організаційно-правове  забезпечення державного управління  в даній сфері 

  Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України, в яких закладені правові основи їх взаємовідносин як господарюючих суб’єктів із зовнішнім середовищем в ринкових умовах господарювання. До складу цих законів відносяться Конституція України; Житловий кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, закони України: “Про місцеві державні адміністрації”; “Про місцеве самоврядування в Україні”, «Про оренду державного та комунального майна»; Укази Президента України; постановах Кабінету Міністрів України тощо. Проте ці акти не враховують особливості ЖКГ і регулюють лише загальні ринкові умови функціонування підприємств і організацій, а не можливі процеси розвитку житлово-комунального комплексу. Тому їх можна розглядати як результати перших кроків на шляху законодавчо-нормативного забезпечення реформування галузі, які повністю ще не вирішили проблем законодавчого характеру. У попередній період спостерігався досить активний законотворчий процес у сфері ЖКГ. За даними інформаційних бюлетенів Державного комітету з питань житлово-комунального господарства, наприклад у 2003 році було прийнято три закони з питань житлово-комунального господарства, одна Постанова Верховної Ради, чотири Постанови Кабінету Міністрів, видано два Укази Президента України, близько 230 наказів Держжитлокомунгоспу, з яких дев’ять зареєстровано у Міністерстві юстиції України, близько 50 рішень науково-технічної ради і 60 рішень колегії Держжитлокомунгоспу. Таким чином у сучасний період існує досить велика кількість нормативно-правових актів, які як безпосередньо регулюють здійснення державного управління у сфері ЖКГ, так і опосередковано торкаються цього питання. Крім того багато законодавчих актів знаходиться на стадії розгляду або їх проекти відхилено. Аналіз діючого законодавства з даного питання показав, що більшість нормативно-правових актів присвячена вирішенню поточних проблем галузі, а саме вирішенню питань регулювання тарифів, соціального захисту населення, реструктуризації боргів тощо. У той же час, конкретно питанням реформування ЖКГ концептуального характеру присвячена невелика кількість правових актів. У діючому законодавстві нечітко визначена компетенція усіх суб’єктів у сфері управління ЖКГ, не сформульовані пріоритетні напрямки державної політики та завдання щодо її реалізації. Це не дозволяє повною мірою реалізувати завдання щодо реформування ЖКГ. В умовах існуючого нечіткого розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування неможливо забезпечити і ефективне державне регулювання процесів реформування на підприємствах ЖКГ, а саме на суб’єктах природних монополій тощо. Аналіз показав, що має місце і суперечність положень чинних законодавчих актів із Конституцією України стосовно суб’єктів права комунальної власності. Досі не розробленими залишаються базові закони по підгалузях ЖКГ та ряд нормативних актів, спрямованих на стабілізацію фінансового стану підприємств галузі. Вищезазначене свідчить про те, що з практичної точки зору якісна законодавча база реформування галузі тільки починає формуватися. Особливий наголос слід зробити на двох останніх розробках, а саме: 1. Проект нової редакції Житлового кодексу України; 2. Проект Закону "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житла". Проект нової редакції Житлового кодексу України має особливе значення і вплив не тільки на житлову сферу, але й на весь житлово-комунальний комплекс. Чинний Житловий кодекс Української РСР не створює сучасного правового поля, оскільки застосовані в ньому правові норми не адаптовані до змін у нашому суспільстві. У Житловому кодексі Української РСР та чинному законодавстві України відсутні такі правові поняття, як соціальний рівень, соціальне житло, оренда житла, пільгові кредити на будівництво та придбання житла, орендна плата за житло, об'єднання забудовників, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, товариства власників житла, а також відсутні визначення кола громадян, що потребують соціального захисту чи мають право на пільгові кредити на будівництво або придбання житла, існують обмеження щодо розмірів житлових приміщень, які будуються громадянами за їх кошти. Нова сучасна редакція Житлового кодексу України, що подана Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України, містить принципово нову структуру. В ній зроблено наголос на посилення уваги до управління житловим фондом, його експлуатації та збереження, створення інституту управляючих компаній та управителів будинками. Адже зараз уже приблизно 90% колишнього державного житлового фонду приватизовано і його подальшу долю варто визначити законодавчо. Саме тому в останню редакцію Житлового кодексу України включено Закон про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків з урахуванням усіх змін, що відбулися в житловому законодавстві останнім часом з моменту його прийняття в 2001 р. Поки що збережено інститут розподілу житла і квартирних черг, хоча це і не властиво ринковій економіці. Але в перехідний період такі норми варто зберігати, щоби не допустити підвищення соціальної напруги у суспільстві. Якщо соціальне житло буде надаватися в строкову оренду соціально незахищеним верствам населення, то інший житловий фонд може надаватися в найм громадянам на загальних підставах у порядку черги або вони можуть придбати житло з оплатою 50% вартості або одержати пільговий кредит на будівництво житла, але теж у порядку черги. Ці норми і положення мають місце в новій редакції Житлового кодексу України. Приділено увагу в Кодексі створенню і діяльності житлово-будівельних, житлових кооперативів, молодіжних житлових комплексів. У цю редакцію включені положення про відносини власності в багатоквартирному житловому будинку стосовно загального майна власників приміщень. Прийняття Житлового кодексу України стане стартовою платформою реформування житлово-комунальних відносин у суспільстві, створення довіри між виробниками і споживачами послуг. Основний стрижень Закону "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житла" - це реалізація інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житла і заміна його на сучасне першокласне житло. До питання реконструкції залучаються інвестори-забудовники, що, звісно, будуть мати значну економічну вигоду і ряд пільгових преференцій у процесі реалізації проектів. У Законі передбачені також вигідні умови відселення мешканців з будинків, що підуть під знос. Це і надання житла в тому ж кварталі, де йде реконструкція в так званому "стартовому" будинку з можливо більшою площею квартир до 50% займаної в будинку, що зноситься, і компенсації за будівлі, що зносяться, якщо такі є у власника, у тому числі і за земельну ділянку і ряд інших привабливих моментів. Цей Закон прийнятий і вже діє, і само по собі це велика допомога в справі реконструкції житла. Потягом 2006 р. розроблено пакет нормативних документів до Закону України "Про житловий фонд соціального призначення" стосовно порядку взяття громадян на соціальний квартирний облік та надання такого житла, порядку розрахунку плати за соціальне житло, мінімальних норм забезпечення житлом при наданні громадянам квартир із житлового фонду соціального призначення та ряд інших, які забезпечують практичну реалізацію положень Закону "Про житловий фонд соціального призначення" та регламентують порядок його використання. Розробка і прийняття Закону України "Про благоустрій населених пунктів" започаткувала собою формування державної політики в сфері благоустрою і створення здорового оточуючого середовища для життєдіяльності людини. Крім того, виконана значна кількість нормативних розробок з реконструкції та капітального ремонту житлових будинків, що стало вагомим підґрунтям у справі оновлення існуючого житлового фонду та низка досліджень економічного спрямування: 1. Факторний аналіз та підготовка пропозицій щодо внесення змін до Правил розрахунку двоставкових тарифів на теплову енергію і послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення; 2. Методичні рекомендації для підприємств комунальної теплоенергетики по проведенню факторного аналізу собівартості теплової енергії та послуг централізованого теплопостачання; 3. Порядок запровадження диференційованої плати за житло, до складу якої включається поступово (з 2008 р.) плата за капітальний ремонт житлового будинку та Порядку накопичення та використання коштів на капітальний ремонт жилих будинків. 

  2.2 Спеціальне організаційно-правове  забезпечення 

  Спеціальні  правові та організаційні засади управління житлово-комунальним господарством  закріплено в низці актів, серед  яких головними є закони України:

  1. Про Загальнодержавну програму  реформування і розвитку житлово-комунального  господарства на 2004 - 2010 роки;

  2. Про Загальнодержавну програму  “Питна вода України”;

  3. Про житлово-комунальні послуги;

  4. Про міський електричний транспорт;

  5. Про питну воду та питне водопостачання;

  6. Про теплопостачання;

  7. Про благоустрій населених пунктів;

  8. Про комплексну реконструкцію  кварталів (мікрорайонів) застарілого  житлового фонду та інші закони.

  Основні постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, які прийняті у сфері житлово-комунального господарства врегульовують:

  - Формування  тарифів, норм споживання, якості  та режимів надання житлово-комунальних  послуг;

  - Договірні  відносини суб'єктів господарювання  у цій сфері.

  Серед підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють управління у сфері ЖКГ можна назвати також укази Президента України, наприклад Указ Президента України № 1093/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2006 року Про стан житлово-комунального господарства України та основні напрями його реформування», а також Указ Президента України «Про Концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг» від 28 грудня 2007 року.

  Своєрідним  підсумком діяльності центральних  органів виконавчої влади у створенні правового забезпечення управління ЖКГ та його реформування є Державна Програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та період до 2010 року. У якості головних напрямків прискорення реформ ЖКГ у Програмі визначені: удосконалення системи управління підприємствами, реструктуризація підприємств і організацій галузі та їх реорганізація, які передбачають роздержавлення і т. д. Варто наголосити, що подальша розробка нормативно-правових актів повинна бути спрямована на гармонізацію інтересів споживачів житлово-комунальних послуг, приватизованих підприємств і організацій та держави, на формування умов подальшого розвитку управління житлово-комунальним комплексом у майбутньому, які б дозволили забезпечити контроль з боку держави і суспільства за розвитком реструктурованих підприємств. 

  Розділ  ІІІ. Органи державного управління в сфері  житлово-комунального господарства 

  3.1 Система органів управління житлово-комунальним  господарством 

  Система управління житлово-комунальним господарством поєднує зусилля центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, інших центральних органів виконавчої влади, відповідних структурних підрозділів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також підприємств всіх форм власності та їх об'єднань, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування, базується на відповідальності всіх суб’єктів господарювання та повинна бути збалансованою.

   Система органів управління будівництвом та житлово-комунальним господарством: 

  

    

    

  

    

    

  Органи  управління житлово-комунальним господарством організовують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень.

  До  повноважень Кабінету Міністрів  України у сфері управління житлово-комунальним  господарством належить:

  - забезпечення  проведення цінової політики  відповідно до закону;

  - визначення  методології (порядку) формування  цін/тарифів на певні види житлово-комунальних  послуг, що надаються суб'єктами  господарювання, які не займають  монопольне становище на відповідних  ринках;

  - визначення  пріоритетних інвестиційних проектів у сфері житлово-комунальних послуг загальнодержавного значення, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок коштів, отриманих за надані житлово-комунальні послуги, та/або державного бюджету;

  - забезпечення  соціальної підтримки незахищених  верств населення;

  - підготовка  проектів нормативно-правових актів,  які передбачатимуть стимулюючі  заходи щодо розвитку сфери  житлово-комунальних послуг;

  - удосконалення  порядку відшкодування суб'єктам  господарювання збитків, завданих  у результаті прийняття рішень, пов'язаних із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у сфері ціноутворення.  

  3.2 Основні завдання та функції  Центральних органів виконавчої  влади у сфері житлово-комунального  господарства 

  Перш  за все центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління у сфері  ЖКГ є Міністерство з питань житлово-комунального господарства України. Воно діє на підставі положення про нього затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від від 12 травня 2007 р. Відповідно до цього положення Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (Мінжитлокомунгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінжитлокомунгосп є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус). Мінжитлокомунгосп у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням. Міністерство організовує в межах своїх повноважень виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Мінжитлокомунгоспу є:

  1) участь у формуванні та забезпечення  реалізації державної політики  у сфері житлово-комунального  господарства, житлової політики  та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою  населених пунктів, галузі поховання;

  2) управління, координація та регулювання діяльності у зазначеній сфері;

  3) реформування житлово-комунального  господарства;

  4) технічне регулювання у сфері  житлово-комунального господарства  та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус);

  5) забезпечення проведення єдиної технічної, соціально-економічної політики у сфері питної води та питного водопостачання;

  6) регулювання діяльності суб'єктів  природних монополій у сфері  централізованого тепло-, водопостачання  та водовідведення, крім діяльності  суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії;

  7) захист прав споживачів житлово-комунальних  послуг у межах своїх повноважень,  визначених законодавством.

  Мінжитлокомунгосп відповідно до покладених на нього  завдань:

  1) розробляє і подає Кабінетові  Міністрів України пропозиції  щодо формування державної політики  у сфері житлово-комунального  господарства, житлової політики  та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів, галузі поховання;

  2) бере в установленому порядку  участь у розробленні проекту  Державного бюджету України на  відповідний рік, Програми діяльності  Кабінету Міністрів України, Державної  програми економічного та соціального розвитку України, забезпечує розроблення та виконання інших державних і галузевих програм;

  3) розробляє та подає в установленому  порядку проекти нормативно-правових  актів у сфері житлово-комунального  господарства, міського електричного  транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів та галузі поховання, бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань державної житлової політики;

  3-1) здійснює в межах своїх повноважень  координацію заходів з підготовки  до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу об'єктів житлово-комунального господарства міст - учасників зазначеного чемпіонату;

  4) розробляє і затверджує у межах  своїх повноважень державні стандарти,  норми і правила, бере участь  у розробленні державних соціальних стандартів;

  5) бере участь у розробленні  інженерно-технічної документації  з питань реконструкції та  експлуатації протизсувних та  інших споруд інженерного захисту,  у розробленні та реалізації  заходів щодо забезпечення сталої роботи житлово-комунального господарства в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і ліквідації їх наслідків;