Витрати банку

      Відповідно  до принципу нарахування дохід визнається одержаним у момент, коли він зароблений, а не коли надійшли відповідні кошти, тобто в момент продажу активів або надання послуг. Витрати визнаються в обліку в момент, коли вони понесені, а не коли сплачені гроші.

      Зіставлення доходів і витрат відбувається на підставі принципу відповідності. Витрати і доходи, одержання яких пов’язане з даними витратами, повинні відображатись у бухгалтерському обліку в один і той самий звітний період.

      Виходячи  з цих принципів можна класифікувати доходи і витрати за такими групами:

      1) доходи, зароблені та отримані водночас; витрати, понесені та сплачені водночас;

      2) доходи, отримані наперед, але ще не зароблені (дохід майбутніх періодів, або відкладений дохід); витрати сплачені наперед, але ще не понесені (витрати майбутніх періодів, або відкладені витрати);

      3) доходи зароблені, але ще не отримані (нарахований дохід); витрати понесені, але ще не сплачені (нараховані витрати).

      Однак реалізація принципів нарахування  і відповідності не повинна спричинювати як переоцінку активів або доходів банку, так і недооцінку зобов’язань і витрат банку. Отже, керуючись принципом обережності, банк повинен:

• ураховувати доходи від наданих послуг, тільки якщо є впевненість в одержанні цих доходів;
• якщо немає впевненості в одержанні доходів, ураховуються тільки витрати. Доходи за такими операціями відображаються в бухгалтерському обліку тільки після їх фактичного одержання.

      Заборгованість  за нарахованими доходами визнається сумнівною, якщо є невпевненість у її погашенні боржником. Після визнання дебіторської заборгованості за нарахованими доходами сумнівною банк здійснює облік таких доходів за відповідними рахунками сумнівних нарахованих доходів. Під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами банки здійснюють формування резервів за рахунок витрат. Якщо є імовірність неотримання економічних вигід від операції та приймається відповідне рішення щодо визнання сумнівної заборгованості за нарахованими доходами безнадійною, то заборгованість списується за рахунок сформованих резервів. Подальший облік такої заборгованості ведеться на позабалансових рахунках групи 960 «Несплачені в строк доходи» до погашення боргу або до закінчення терміну позовної давності.

      Правило третє. З другого правила випливає, що наслідки операції можуть поширюватись на два або більше облікових періоди. Наприклад, Шевченко П. С. 1 грудня 2003 р. вклав до банку депозит на суму 1000 грн строком на шість місяців. Проценти вкладнику виплачуються за ставкою 15 % річних один раз у три місяці.

      Проценти  нараховуються щомісяця (31 грудня 2003 р., 31 січня, 28 лютого, 31 березня, 30 квітня, 31 травня 2004 р.), а виплати клієнту проводяться згідно з договором 28 лютого та 31 травня 2004 р. У звіті про прибутки та збитки витрати відображаються як понесені щомісячно, крім того, нараховані процентні витрати за даною угодою за грудень будуть включені до річного звіту про фінансові результати діяльності банку за 2003 р.

      Згідно  з принципами нарахування і відповідності  доходи і витрати мають бути правильно оцінені в кожному звітному періоді.

      З цією метою наприкінці кожного облікового періоду (у банку — щомісяця) мають бути зроблені бухгалтерські записи за тими операціями, наслідки яких поширюються за межі облікового періоду, в якому здійснилася початкова операція. Такі проведення називаються регулювальними. Так, у нашому прикладі щомісячно понесені і нараховані процентні витрати становлять 12,50 грн. Вони відображаються бухгалтерським регулювальним записом наприкінці кожного місяця:

      Д-т 7041 «Процентні витрати за строковими коштами, які отримані від фізичних осіб»;

      К-т 2638 «Нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб».

      А 28 лютого та 31 травня 2004 р. виплачуються проценти вкладнику на суму 37,50 грн:

      Д-т 2638 «Нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб»;

      К-т 1001 «Банкноти та монети в касі банку».

      Це  вже тільки реєструючий запис, оскільки за його допомогою відображається операція з виплати процентів, які уже  враховані в складі понесених  витрат.

      Правило четверте. Облік доходів і витрат здійснюється наростаючим підсумком з початку року. Залишки за рахунками доходів і витрат закриваються підсумковим проведенням в останній день звітного року.

      Синтетичні  рахунки для обліку доходів згруповані у шостому класі балансу, а  для обліку витрат — у сьомому класі. В основу побудови синтетичних рахунків покладено ті самі ознаки, з урахуванням яких здійснена класифікація доходів та витрат і виділені об’єкти обліку. Це забезпечує деталізований облік доходів і витрат, що дає можливість накопичувати й одержувати інформацію для оцінки фінансового стану банку й ефективності окремих напрямів його діяльності.

      Рахунки з обліку прострочених нарахованих  доходів включені в групи з обліку активів, що приносять доходи, як парні до рахунків з обліку нарахованих доходів. Рахунки другого порядку (розділу) дають змогу одержати інформацію і порівняти доходи від основних видів банківських операцій і послуг з витратами, які пов’язані з їх здійсненням. Так, склавши процентні доходи з процентними витратами, можна розрахувати чистий процентний дохід.

      Рахунки третього порядку (групи) дають інформацію про доходи і витрати за банківськими операціями щодо контрагентів (банківський сектор, підприємства, бюджетний сектор). Рахунки четвертого порядку деталізують інформацію щодо окремих фінансових інструментів, які застосовуються банком. Наприклад, окремо враховуються процентні доходи за кредитами, векселями, цінними паперами, факторинговими операціями тощо. Рахунки з обліку доходів за технікою записів пасивні, витрат — активні.

       Рахунки з обліку нарахованих доходів  і витрат входять до складу першого, другого і третього класів плану  рахунків. Вони розміщені в групах активів, які приносять доходи, і платних пасивів, які застосовуються банками як фінансові інструменти. Наприклад, строкові депозити фізичних осіб обліковуються за другим класом, 26 розділом, 263 групою. Ця група включає рахунок 2630 «Короткострокові депозити фізичних осіб», рахунок 2635 «Довгострокові депозити фізичних осіб». Об’єктом обліку тут є грошові кошти, які залучені від фізичних осіб на певний період і на платній основі. На рахунку 2638 «Нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб» ведеться облік процентів, які банк зобов’язаний нараховувати щомісячно, але виплата яких власникам депозитів провадиться в терміни, зазначені в угоді.

      У третьому класі, розділі 31, у групі 311 ураховуються придбані банком боргові цінні папери з метою їх наступного перепродажу. За рахунками четвертого порядку цієї групи ведеться облік придбаних боргових цінних паперів (наприклад, облігацій) за контрагентами. Окремо на рахунках четвертого порядку враховуються облігації, випущені державою, місцевими органами державного управління, банками тощо. У складі групи передбачено рахунок 3118 «Нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж». На цьому рахунку обліковуються нараховані проценти за цінними паперами до моменту їх продажу чи погашення. Рахунок «Нараховані доходи за борговими цінними паперами» до моменту їх продажу чи погашення закривається за умови зарахування процентів на кореспондентський рахунок банку. У разі неперерахування процентів сума переноситься на рахунок 3119 «Прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж». За непогашеної заборгованості протягом 30 календарних днів сума прострочених процентів списується з балансу.

      За  своїм характером рахунки для  обліку нарахованих доходів активні (нараховані, але ще не одержані грошові кошти можна вважати дебіторською заборгованістю), а нарахованих витрат — пасивні (нараховані, але не виплачені грошові кошти можна вважати кредиторською заборгованістю).

      Рис. 2. Класифікація рахунків обліку доходів і витрат

      Доходи  і витрати майбутніх періодів ураховуються в третьому класі у  складі інших пасивів та інших  активів. Класифікація рахунків обліку доходів і витрат наведена на рис.2. 

      4. КОНЦЕПЦІЯ КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ  ДЛЯ ОПТИМІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ БАНКУ  

      Класифікація  витрат для потреб фінансового обліку  здійснюється відповідно до  Плану  рахунків бухгалтерського обліку банків  України, та  Правил  бухгалтерського  обліку  доходів  і  витрат  банків  України.  У  зв’язку  з  необхідністю  складання бюджетів  та  фінансового планування як  невід’ємних  складових  фінансового  менеджменту  банківської  установи,  а  також підготовки інформації для прийняття рішень керівництвом банку така  деталізація  витрат  є  недостатньою,  оскільки  призначена  для складання фінансової  звітності.  Для  вирішення  завдань,  пов’язаних  з  прийняттям  управлінських рішень, вона у одних випадках недостатньо деталізована, а в  інших – недостатньо  агрегована. Для вирішення цієї  проблеми менеджери  банківської  установи  використовують  звітність,  сформовану  засобами  управлінського  обліку  з  таким  ступенем  деталізації  чи  агрегації,  який  необхідний при вирішенні конкретного завдання. 

      У  науці  накопичений  великий  досвід  класифікації  витрат,  що  використовується  для  потреб  управління.  Суть  процесу  класифікації  витрат – виділити  ту  частину  витрат,  на  які  може  вплинути керівник, виходячи з принципу: “різні витрати для різних цілей”. На  підтвердження  цього  зазначимо,  що  вчені  Ч.Т. Хорнгрен  та  Дж.  Фостер  вважають,  що “ облікові  системи повинні обслуговувати комплекс  управлінських цілей, тому  існують різні способи вимірювання і групування  затрат”.  При  цьому  кожній  з  цілей  відповідають  різні ознаки  класифікації витрат.  Існують й інші підходи до обґрунтування цілей класифікації витрат,  де ці три цілі доповнюються ще двома:

       1) оподаткування та складання  фінансової звітності (матеріальні,  на оплату  праці, на соціальні  заходи, амортизація та ін.);

        2) обчислення  собівартості (за  статтями),  хоча,  на  нашу  думку,  ці  цілі  є деталізацією  першої  цілі – оцінка  запасів та  визначення  фінансового результату.

        Цікавий підхід до класифікації  витрат пропонує професор Л.В.  Нападовська.

        У своїй монографії вона деталізує та доповнює класичні цілі класифікації  витрат, в результаті чого вони набувають такого змісту:

       1)  калькулювання  собівартості  виготовленої  продукції  та  визначення величини отриманого  прибутку;

       2)  дослідження  поведінки   затрат  та  прийняття  управлінських  рішень;

       3)  планування ( прогнозування),  здійснення  контролю  та  прогнозування. 

        Водночас  у  своїх  дослідженнях  автор  виділяє  два  блоки   об’єктів  для  здійснення  цих  цілей: 

      1) права  і  відповідальність  осіб,  зайнятих  у  господарських процесах, що безпосередньо відповідають за величину затрат;

       2)  види  затрат  у  відповідному  групуванні.  Співвідношення між   цілями та  об’єктами  подає   у  вигляді  матриці-моделі,  мету  та  об’єкти  характеризує  з  урахуванням різних рівнів управління та відповідальності осіб.

      Передусім  обґрунтуємо  доцільність  здійснення такої класифікації, тобто сформулюємо  мету та цілі класифікації  витрат. Для ефективного управління витратами  банку керівництву потрібні  не  просто  дані  про  розмір  витрат,  а  й  інформація  про  витрати  з  їх  деталізацією  на  певні  цілі,  організаційні  підрозділи,  вироблені  продукти,  послуги тощо. Облік витрат здійснюється в межах чинних облікових систем,  тобто  певного  регулярного  процесу,  а також підпорядкований потребам  керівників з необхідною їм деталізацією та на їх вимогу, оскільки постійне  калькулювання обходиться дорожче, ніж проведене на вимогу. Основною  метою класифікації витрат за таких потреб є організація ефективної роботи  системи управлінського обліку, що досягається через низку заходів.

      Виходячи  з  вищенаведеного  сформулюємо  цілі  класифікації  витрат  таким  чином:

       1) визначення собівартості, калькуляція  ціни готового банківського продукту  та визначення величини отриманого прибутку;