Витрати банку

ЗМІСТ

   ВСТУП …………………………………………………………………………...

1. Економічна сутність витрат і управління ними ……………………………
2. Витрати банку як об’єкти обліку …………………………………………...
3. Концепція класифікація витрат для оптимізації управління діяльністю банку ………………………………………………………………………….

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………….

ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ВИТРАТ І УПРАВЛІННЯ НИМИ 

      Об'єктивною потребою є подолання кризових явищ у національній економіці, вирішення проблем формування механізмів, спрямованих на удосконалення внутрішнього стану підприємства й нових форм і методів господарювання, відповідних організаційних структур, методів управління витратами, розроблення нової ринкової поведінки, спрямованої на стабілізацію витрат та подальше економічне зростання.

      Ефективність  функціонування підприємства багато в  чому залежить від економічно-грамотного використання усіх видів ресурсів, що зумовлює потребу поступового переходу до єдиної системи управління витратами. Перевагами впровадження такої системи є: забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції за рахунок більш низьких витрат та цін; наявність якісної та достовірної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продукцією інших виробників; надання об'єктивних даних для упорядкування бюджету підприємства; можли-вість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансовому вимірі; прийняття ефективних та обґрунтованих управлінських рішень.

      Економічне  розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі унеможливлює їхнє використання за іншим призначенням. Тому, вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, дорівнюють його цінності у найкращому з усіх можливих варіантів використання.

      Протягом  перехідного періоду ринкової трансформації української економіки не вдалося розробити ефективного економічного механізму стимулювання економії витрат, що негативно позначається як на фінансових результатах діяльності окремих суб'єктів господарювання, так і на фінансово-економічній ситуації у державі загалом. Негативний вплив чинників на результати діяльності суб'єктів господарювання мають не тільки об'єктивні зовнішні економічні чинники, а й ті, які пов'язані з кризовою ситуацією в Україні. Комплексний, інтегрований підхід до управління витратами в системі стратегічного розвитку підприємства досі не отримав належного теоретичного й практичного обґрунтування.

      Вивчення  економічної літератури показало, що різні аспекти управління витратами  становлять інтерес для багатьох дослідників. Однак більшість учених розглядає управління витратами окремо від процесів розвитку підприємства. Економічне управління витратами підприємств потребує чіткого формулювання всього категорійного апарату, враховуючи всі позитивні аспекти і недоліки існуючих тлумачень.

      Витрати були і залишаються важливою економічною  категорією, яка характеризує ефективність використання ресурсів (економічних  чинників виробництва) і визначає рентабельність діяльності суб'єктів господарювання. Теоретичні аспекти управління витратами досліджували І.О. Бланк, С.Ф. Друрі, Ч. Хорнгерн, Дж. Фостер, серед українських учених – П.Й. Атамас, Ф.Ф. Бутинець, Н. В Герасимчук, В.П. Завгородній, В.Я. Савченко, В.В. Сопко, В. Г Лінник, Л.В. Нападовська, Л.В. Чижевська та інші. Розроблено окремі аспекти обліку, калькулювання аналізу, нормування і планування витрат. Однак, сьогодні в економічній літературі не існує однозначності у трактуванні сутності управління витратами чи визначення його основних завдань чи методів. Зокрема, П.А. Атамас, вважає, що відсутність організаційного поділу обліку на фінансовий та управлінський, значно мірою негативно позначиться на професійному рівні керівників та спеціалістів підприємств, а відтак керівники не володітимуть методами і прийомами управлінського контролю та аналізу, що негативно вплине на прийняття управлінських рішень. О.І. Драган у статті "Удосконалення методики формування витрат на виробництво продукції (послуг) на підприємствах м'ясної промисловості" вважає, що ефективність виробництва залежить від повноти та своєчасності обліку витрат та виробництва і пропонує модель формування собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

      На  основі проаналізованого вище, автор  робить висновок, що зростання вагомості  управлінського обліку призвело до зменшення потреби в бухгалтерах-аналітиках та зростання – у фахівцях з управління витратами.

      Управління  витратами – це процесс цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього  зниження.

      Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона містить такі організаційні підсистеми:

      ● пошук і виявлення чинників економії ресурсів;

      ● нормування витрат ресурсів;

      ● планування витрат за їхніми видами;

      ● облік та аналіз витрат;

      ● стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

      Такими  підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства, залежно від  його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці). Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів.

      Згідно  з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

      Економічний підхід до визначення витрат походить з їх економічної природи (як витрати на просте відтворення ресурсів, що використовуються), а не з характеру та джерел відшкодування. За економічного підходу до складу поточних витрат потрібно залучити всі витрати, пов'язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і непродуктивні витрати у зв'язку з порушеннями у виробничо-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються тощо. В бухгалтерському обліку ми користуємось П (С) БО 16 "Витрати".

      Витрати є основним обмежником прибутку і  одночасно визначальним чинником, який впливає на обсяг пропозиції. Ефективність управління витратами має велике значення для підприємства, тому вивченню категорії "витрати" потрібно приділити особливу увагу. В економічній науці уже довго точиться дискусія щодо ідентичності категорій «витрати» і «затрати».

      Автори  А. М. Турило, Ю. Б. Кравчук, А. А. Турило співвідносили  витрати виробництва з процесом виробництва взагалі, а собівартість – з конкретним продуктом, завершеним виробництвом. Витрати виробництва вони розглядають як степінь сходження від абстрактного – вартості до конкретного – собівартості продукції, причому самі витрати, на його думку, є лише теоретичним поняттям, що характеризує процес відтворення з точки зору всього суспільства.

      Таблиця 1

Ознаки  розмежування категорій "витрат" і "затрати"

      Термін "затрати" (cost) має стосунок до всякого використання ресурсів, зокрема і на придбання активів, тоді як термін "витрати" (expense) стосується використання лише тих ресурсів, які під час визначення прибутку господарського суб'єкта за цей період часу ставляться у відповідність доходам. На наш розсуд, витрати виступають в трудовій, натурально-речовій і вартісній формах. Трудову форму витрат становлять витрати суспільної праці, виражені необхідною і додатковою працею. Натурально речові витрати виробництва, які виражені в формі собівартості – це використана частина коштів виробництва і витрати на оплату праці працівників.

      Витрати виробництва знаходять своє вираження  в показниках собівартості продукції, що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні витрати і  витрати на оплату праці, потрібні для виготовлення і реалізації продукції.

Проте до складу витрат підприємства входять  не тільки ті, що пов'язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди належать витрати, пов'язані з транспортування виробів споживачу, на здійснення маркетингових досліджень та організацію реклами тощо. Виражені у грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

      Крім  цього, підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові та позабюджетні фонди, що також відносяться на собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну собівартість продукції.

      Підприємницький успіх значною мірою залежить від того, наскільки правильно здійснено техніко-економічну і фінансову оцінку на стадії планування, прийняття управлінського рішення. Отож, у ринковій економіці управління витратами повинно означати створення єдиної, раціональної, чітко та безперебійно функціонуючої системи з певними цільовими установками та взаємопов'язаними елементами. Пропонуємо розглянути концептуальні основи управління витратами підприємств.

      З позицій бухгалтерського підходу, до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків, споруд, верстатів, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т. ін. З позицій економічного підходу, до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані у грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю найоптимальнішого застосування своїх ресурсів.

      І бухгалтери, і економісти залучають до своїх розрахунків фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів). Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони охоплюють прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати – це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.

      Класифікація  витрат за економічними елементами дає  змогу знати структуру собівартості і здійснювати цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація унеможливлює визначення важливого економічного показника – собівартості однієї одиниці продукції.

      Виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів, що, через свою відносну рідкісність, мають визначені ціни.

      Кількість якогось товару, що його фірма намагається  запропонувати на ринку, залежить від  цін (витрат) і ефективності використання ресурсів для його виготовлення, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, – з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із витратами виробництва здійснює також витрати на просування товару на ринок, маркетингові дослідження, організацію реклами, сплачує податки тощо.