Учет зарубежных стран

     У фінансовому обліку, побудованому за принципом «витрати–випуск», нарахована заробітна плата, наприклад, відображається таким записом:

Д-т  «Витрати на оплату праці»  К-т «Розрахунки з оплати праці»   - 80 000

     Такі самі відмінності в обліку  в разі нарахування амортизації  основних засобів, використання складських виробничих запасів, відображення всіх інших витрат. На рахунках витрат накопичуються витрати за елементами впродовж звітного періоду. Доходи обліковують за їх видами загалом по підприємству. Розробляють докладну номенклатуру доходів за їх видами й створюють відповідну систему рахунків. На цих рахунках накопичуються доходи підприємства впродовж звітного періоду (доходи від реалізації, фінансові доходи, інші операційні доходи тощо). Наприкінці звітного періоду (кварталу, року) доходи звітного періоду порівнюють з витратами й визначають фінансовий результат. Таке зіставлення доходів і витрат здійснюють на рахунку «Фінансові результати звітного періоду», куди переносять доходи з рахунків доходів і витрати з рахунків витрат. Зрозуміло, що в разі потреби до такого перерахування доходів і витрат роблять коригувальні записи для уточнення сум, що належать до звітного періоду.

     Ще одним варіантом побудови  фінансового обліку є облік  витрат за їх цільовим призначенням і видами діяльності із застосуванням відповідної системи рахунків: «Виробництво», «Собівартість реалізації», «Загальновиробничі витрати», «Адміністративні витрати», «Витрати на збут» та ін. Доходи обліковують за їх видами на рахунках доходів. Накопичені дані звітного періоду про витрати й доходи узагальнюють на рахунку фінансових резуль- 
татів.

     І, нарешті, третій варіант передбачає використання рахунків витрат за елементами, рахунків витрат за цільовим призначенням і рахунків доходів за видами. При цьому рахунки витрат за елементами є проміжними, відображені на них витрати одночасно відносять на рахунки витрат за їх цільовим призначенням. За даними фінансового обліку складають фінансову (бухгалтерську) звітність підприємства, інформація якої не є комерційною таємницею й призначена як для внутрішніх, так і зовнішніх користувачів.

     Управлінський облік — це сукупність методів і процедур, що забезпечують підготовку й надання інформації для планування, контролю й прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством, установою, організацією. Синонімами управлінського обліку є внутрішній облік, внутрішньогосподарський облік, виробничий облік, аналітичний господарський облік.

                     ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВОГО ТА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ 

     Отже, управлінський облік — це внутрішній облік, який ведеться для задоволення потреб керівництва всього підприємства та його структурних підрозділів в аналітичній інформації. Основними об’єктами управлінського обліку є витрати й доходи, які було вже відображено у фінансовому обліку загалом по підприємству. Проте в управлінському обліку вони перегруповуються за видами продукції (робіт, послуг), центрами відповідальності (структурними підрозділами), видами діяльності тощо.  Підприємство самостійно, виходячи зі своїх потреб, визначає організаційну форму управлінського обліку, а також системи обліку витрат, внутрішньої звітності та контролю.

                                 4. Технологічний процес і процедури фінансового обліку

     Згідно з вимогами міжнародних і національних стандартів з бухгалтерського обліку, до функцій фінансового обліку належить суцільна реєстрація господарських фактів (операцій), що мали місце у звітному періоді, за хронологічними та системними ознаками.

     Для відображення господарських операцій застосовують систему рахунків фінансового обліку. Усю сукупність рахунків можна поділити на дві групи:

1. Балансові (реальні) рахунки.
2. Номінальні (тимчасові) рахунки (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Класифікація рахунків фінансового  обліку

     Балансові рахунки мають залишки на кінець звітного періоду, на їх основі складається баланс підприємства. Своєю чергою, їх поділяють на такі підгрупи:

1. Рахунки активів. На цих рахунках, які є активними, відображають наявність і зміну (рух) різноманітних активів підприємства.
2. Рахунки зобов’язань. На цих рахунках, які є пасивними, відображають наявність та зміну заборгованості підприємства (короткострокові та довгострокові).
3. Рахунки власного капіталу. На цих рахунках, які також є пасивними, відображають наявність і зміну власного капіталу підприємства за звітний період.

Номінальні (тимчасові) рахунки призначено для  обліку витрат підприємства за їх елементами та доходів за видами. Своєю чергою, номінальні рахунки поділяють на такі підгрупи:

1. Рахунки витрат. Це активні рахунки, які використовують для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного періоду витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого їх закривають.
2. Рахунки доходів. Вони є пасивними й призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після цього їх закривають.

     Для обліку господарських операцій застосовують систему облікових регістрів. Обов’язковим для ведення є Журнал реєстрації операції — регістр, призначений для хронологічного запису всіх операцій, що відбулись у звітному періоді. Записи здійснюють у журналі з кожної господарської операції або сукупності однорідних операцій.

     Головна книга як обов’язковий регістр призначена для обліку операцій у системі синтетичних рахунків. Записи в Головній книзі здійснюють на основі Журналу реєстрації операцій.

     Інформація Головної книги с основою для складання перевірочного балансу (або оборотної відомості), а також фінансової звітності (бухгалтерського балансу, звіту про прибутки).

     Крім обов’язкових регістрів, на фірмах ведуть допоміжні журнали (регістри). Це можуть бути журнали: обліку реалізації, обліку покупок, обліку грошових надходжень, обліку грошових витрат, обліку касових операцій та ін. Кількість і зміст допоміжних журналів визначає саме підприємство залежно від його потреб.

     Технологічний процес фінансового обліку передбачає такі етапи:

1. Ідентифікація та аналіз господарських операцій.
2. Відображення операцій у Журналі реєстрації та інших допоміжних регістрах.
3. Розноска операцій у Головній книзі.
4. Складання перевірочного (або оборотного) балансу за звітний період.
5. Здійснення трансформаційних записів, зв’язаних з розмежуванням доходів / витрат між звітними періодами.
6. Закриття номінальних рахунків з відповідними записами в Журналі реєстрації та Головній книзі.
7. Підготовка фінансової звітності.

 
 
---
 
 
 
 
 
 
 
 

  ТЕМА 2. Фінансова звітність, її зміст й інтерпретація

                                                План

1. Склад, призначення й загальні вимоги до фінансової звітності.
2. Зміст і методика складання основних форм фінансової звітності.
3. Методика аналізу фінансового стану підприємства на основі звітності.

               1. Склад, призначення й загальні вимоги до фінансової звітності

     Фінансова звітність — це система взаємозв’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан підприємства, установи та результати діяльності за звітний період. Фінансову звітність ще називають бухгалтерською звітністю.

Таблиця 2.1

ПРИЗНАЧЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

 

     Компоненти фінансової звітності зв’язані між собою, оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства (див. табл. 2.1).

     Елементи фінансових звітів — це сукупність однорідної інформації, що повинна включатись у фінансові звіти.

     Річний звіт супроводжується пояснювальною запискою до фінансового звіту.

     У більшості країн світу застосовують типові форми фінансової звітності, які розробляють і затверджують у національному масштабі. Так, для країн Європейського Союзу форми й зміст річного фінансового звіту компаній регулює Четверта Директива  
ЄС, ухвалена 1978 р. Кожна країна — учасниця ЄС може уточнювати форми й зміст звітності залежно від своїх національних особливостей, зберігаючи загальні принципи їх побудови.

     Проте в деяких країнах типові форми фінансової звітності в національному масштабі не розробляють і не затверджують (США, Великобританія, Канада та ін.). Компанії (фірми) самостійно обирають форму подання звітів (більш чи менш докладну) відповідно до національних вимог щодо їх змісту та принципів формування.

     У більшості країн фінансову звітність складають і подають для зовнішніх користувачів з річним інтервалом, тобто після закінчення календарного (або так званого фінансового) року. Але для внутрішніх потреб її складають здебільшого з коротким інтервалом (щомісяця або щокварталу). Підприємства України складають і подають квартальну та річну звітність.

     Обов’язкову адресу, куди підприємства повинні подавати звітність, регулює кожна країна окремо. Підприємства, установи та організації України подають квартальну чи річну фінансову звітність на такі адреси: власникам (учасникам, засновникам); органам, у сфері управління яких перебуває підприємство; Державній податковій інспекції; органу державної статистики.

     Фінансову (бухгалтерську) звітність складають на підставі даних фінансового обліку.

Для досягнення високого рівня достовірності  фінансової звітності слід виконати необхідні вимоги. Насамперед інформація фінансової звітності повинна ґрунтуватися на даних синтетичного й аналітичного обліку. До складання звітності в обліку повинні бути відображені всі господарські операції, що мали місце на підприємстві за звітний період.

     Важливою вимогою й умовою достовірності інформації, що подається у звітності, є інвентаризація, яку періодично проводять на підприємстві та яка є обов’язковою перед складанням річного фінансового звіту. Саме за допомогою інвентаризації контролюють та уточнюють наявність і вартість активів і пасивів підприємства.