Теорія бухгалтерського обліку

      Отже, в ринкових умовах господарювання, щоб головний бухгалтер міг виконувати свої обов'язки і використовувати свої права, він повинен бути економічно і юридичне освіченим, знати різні методи формування тих або інших показників і результатів діяльності, повинен вміти вибрати і запропонувати керівництву той варіант облікової політики, який найбільш повно забезпечує реалізацію прийнятої на підприємстві фінансової стратегії.

      Збільшення  і ускладнення господарських  зв'язків в умовах ринку, а звідси - зростання оперативної інформації, необхідної для управління, вимагають  подальшого удосконалення організації бухгалтерського обліку, а також підвищення рівня економічних знань та ділової кваліфікації всіх облікових працівників. Раціонально організувати облік можуть тільки спеціалісти, які володіють глибокими знаннями як з методології і техніки бухгалтерського обліку, так і з економіки, права, аналізу й аудиту. 
 
 
 
 

      Облікова  політика 

      «Облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» — таке визначення облікової політики наведене в статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

     Формування  облікової політики може відбуватись  на двох рівнях (див. рис. 1). 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Рис. 1. Рівні облікової політики 
 
 
 

     Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді наказу про  облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває  статусу юридичного документу. Наказ  про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація  облікового  процесу  на  підприємстві  та  є  обов'язковим  для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

     Наказ про облікову політику може складатись з таких розділів:

     Преамбула

1.  Організація бухгалтерської служби па підприємстві.

2.  Методологічні  аспекти.

3.  Організаційно-технічні  аспекти.

     Правильно розроблена облікова політика, яка  враховує умови та можливості ведення  господарської діяльності, повинна забезпечити:

♦   повноту   відображення   в   бухгалтерському   обліку   всіх   фактів господарської діяльності;

♦  готовність бухгалтерського обліку до втрат (витрат) та пасивів, ніж можливих доходів  і активів - не допускаючи створення  прихованих резервів;

♦   відображення     в    бухгалтерському    обліку    фактів    та    умов господарської діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного змісту;

♦   тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам по рахунках синтетичного  обліку  на   1-ше  число  кожного місяця,  а також показників бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;

♦ раціональне  ведення бухгалтерського обліку виходячи, з умов господарської діяльності та величини підприємства.

     Таким чином, облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил з врахуванням специфіки (особливостей) його діяльності. 

     Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані підприємством при формуванні облікової політики, застосовуються з 1-го січня нового року всіма структурними підрозділами (включаючи виділені на окремий баланс) незалежно від місця їх розташування.

     Розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою зіставності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств. Тобто користувачі набувають можливості оцінити, наскільки порівнювальними є дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого звітного періоду, того чи іншого підприємства.

     Облікова  політика розробляється на багато років  і може змінюватись лише у випадку:

♦   зміни статутних вимог;

♦   зміни    вимог   органу,    що   затверджує    положення   (стандарти) бухгалтерського обліку;

♦   забезпечення внесеними змінами  більш достовірного відображення подій  або операцій у фінансовій звітності  підприємства.

     Не  вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для: а) подій або операцій, які відрізняються  за змістом від попередніх подій або операцій; б) подій або операцій, які раніше не відбувалися.

     У разі зміни облікової політики у  примітках до фінансової звітності  слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого  прибутку на початок звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного визначення.

     Наказ про облікову політику є одним  з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими  фірмами та іншими відповідними службами при перевірці діяльності підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Витрати діяльності 

     Методологічні основи формування  в бухгалтерському  обліку інформації про  витрати підприємств  усіх форм власності (крім банків і  бюджетних установ) та її розкриття  у  фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

     Відповідно  до  п. 6 Положення   витратами  звітного періоду визнається зменшення активів або   збільшення зобов'язань, що   призводить  до  зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що  ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

         Основними  критеріями,  якими   необхідно керуватись при відображенні  витрат у бухгалтерському обліку  і визнанні їх витратами певного періоду, є:

• витрати відображаються в обліку одночасно із зменшенням  активів або збільшенням зобов'язань (п. 5 Положення);
• витрати визнаються витратами певного  періоду одночасно з  визнанням доходу, для одержання  якого вони здійснені (п. 7 Положення).

         Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені. 
         Якщо  актив забезпечує одержання економічних вигод протягом  кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом  систематичного  розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизаційних відрахувань).

    Не  визнаються витратами  і не включаються до Звіту про фінансові результати:

• платежі за договором комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента та ін.;
• попередня (авансова) оплата запасів (робіт, послуг):
• погашення  одержаних позик;
• інші зменшення активів або збільшення зобов'язань. які  не

відповідають  ознакам, зазначеним у  визначенні терміна «витрати»;

• витрати, які відображаються зменшенням  власного капіталу згідно з

положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

         Важливим  завданням обліку затрат  на виробництво  є економічно  обґрунтоване визначення величини  витрат, які пов'язані з виготовленням продукції (виконанням робіт; наданням  послуг), забезпечення контролю за використанням  матеріальних трудових і фінансових ресурсів. Виходячи з поставленого завдання затрати групують за двома ознаками: за елементами затрат і за статтями калькуляції. 

         Елементи затрат  —  це економічно однорідні за своїм змістом затрати незалежно від того, на які види виробів і на якій ділянці вони використані.

         Положенням   (стандартом) бухгалтерського  обліку 16 «Витрати»  встановлено групування  витрат  операційної діяльності підприємства за такими елементами:

• матеріальні затрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;

          До  складу  елемента «Матеріальні затрати»  включається вартість використаних у виробництві (крім продукту власного виробництва):

• сировини й основних матеріалів;
• покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
• палива й енергії;
• будівельних матеріалів;
• запасних частин;
• тари і тарних матеріалів;
• допоміжних та інших матеріалів.

         До складу елемента «Витрати  на оплату праці» включаються: заробітна плата за окладами і тарифами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого  невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

     До  складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:  відрахування  за  пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування  персоналу  підприємства, відрахування  на  інші соціальні заходи.

        До  складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

         До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються  інші витрати операційної діяльності (витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги,  плата банку за розрахунково-касове обслуговування та ін.).

         Групування витрат  за економічними  елементами використовується для планування витрат виробництва (обігу), виявлення  резервів їх зниження, нормування оборотних коштів і контролю за їх оборотністю, для розрахунку економічних   показників, які характеризують  ефективність діяльності підприємства (матеріалоємність, трудоємкість виробництва  та  ін.), а також для складання Звіту про фінансові  результати (розділ II «Елементи операційних витрат»).

     За  цільовим призначенням витрати виробництва поділяються на основні і накладні. До основних належать витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і становлять її речову основу (сировина, матеріали, комплектуючі  вироби, технологічне паливо, заробітна плата робітників  та  ін.). До накладних   належать  витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва й управлінням (загальновиробничі витрати).

         За способом включення до собівартості продукції (робіт, послуг) затрати виробництва поділяються на прямі і непрямі.  Прямі витрати  безпосередньо пов'язані з виробництвом   певних виробів (робіт, послуг), а тому до  їх собівартості включаються прямо на підставі даних первинних  документів (матеріали, заробітна плата робітників та ін.). Непрямі витрати пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом  (наприклад, загально виробничі витрати),  а тому  між об'єктами обліку  витрат (продукцією» роботами, послугами тощо)  розподіляються пропорційно   встановленому   базису   (заробітній  плат робітників, матеріальним, прямим витратам тощо). 

     Відповідно  до п. 8 Положення (стандарту) 16 до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються :