Облік витрат та собівартості продукції на підприємстві

     Розрахунок  собівартості потрібен для різних цілей  як у фінансовому, так і у внутрішньому бухгалтерському звіті.

     Одним із методів є нормативний метод обліку затрат на виробництво продукції.

     На  промислових підприємствах залежно  від виду продукції, складності її виготовлення, типу і характеру організації  виробництва застосовуються такі основні  методи калькулювання собівартості продукції: показний, попередній і нормативний.

     Однак слід пам’ятати, що при використанні будь-якого методу калькулювання  наднормативні виробничі витрати (тобто відхилення від норм) не включаються  до виробничої собівартості.

     Нормативний метод калькулювання для підприємств обробних галузей промисловості є основним.

     Нормативи витрат на одиницю продукції підприємство встановлює самостійно, з урахуванням  нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і  діючих цін(п.21 П(С)БО №9).

     Розробляються норми на кожний вид деталі, вузла, виробу з урахуванням досягнутого на підприємстві рівня технології, організації виробництва і праці.

     Нормативи систематизуються у специфіках норм затрат матеріалів та норм часу і розцінок.

     Підприємство  може аналізувати причини відхилень і змін норм. До таких можуть відноситися:

• Зміни обсягу виробництва;
• Зміна організації виробництва й умов праці;
• Зміна природних умов та інші чинники.
• Навести повний перелік причин нереально, оскільки вони залежать від специфіки та умов виробництва.
• Особливу увагу слід звернути на положення пункту 11 П(С)БО №16, згідно з яким до собівартості реалізованої продукції входять:
• Виробнича собівартість продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду (відображається за дебетом субрахунка 901"Собівартість реалізованої готової продукції" і кредиту рахунка 26 "Готова продукція");
• Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (відображається по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 91"Загальновиробничі витрати");
• Наднормовані виробничі витрати (відображаються по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 20 "Виробничі запаси").

     Отже, виробничі витрати в межах  норм, установлених підприємством, необхідно  списувати на виробничу собівартість продукції як прямі затрати, а  все, що вище норм, - на собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді. У цьому і полягає відмінність нормативного методу калькулювання, викладеного у П(С)БО №16, від того, який застосовувався раніше згідно з Положенням №473. Відповідно до останнього до фактичної собівартості продукції, що виробляється, включалися як витрати за нормами, так і відхилення від них.

     Тепер же, коли затрати за нормами і  відхилення від норм ураховуються окремо, керівник підприємства своєчасно отримує  інформацію про "надмірнр" витрати, не передбачені нормами, і може оперативно втрутитися у процес виробництва. Досягається така чіткість щоденним документуванням витрати основних видів сировини і матеріалів.

     Наказом №193 розроблені типові форми № м-8 "Лімітно-забірна карта", №  м-10 "Акт вимога на заміну(додатковий відпуск) матеріалів", які є первинними документами для списання матеріальних цінностей у виробництво при нормативному методі калькулбвання.

     Для того щоб виробити продукцію, необхідно  затратити кошти, у тому числі  – використати запаси підприємства. Для того щоб раціонально витратити запаси, треба вести їх облік. Допоможе в цьому бухгалтерові П(С)БО №9 "Запаси".

     Підприємству  дозволено вибирати один з методів  на власний розсуд, причому відповідно до принципу послідовності, який закладений у Законі України від 16.07.99р. №996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вибраним методом доведеться користуватися з року в рік. Якщо треба змінити метод, то таке рішення має бути обгрунтоване і розкрите у фінансовій звітності.

     Нормативний метод може використовуватись у двох аспектах:

• Для оцінки і контролю діялбності підприємства, не будучи при цьому частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства;
• Безпосередньо в бухгалтерських записах, будучи частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства.

     Суть  методу обліку нормативних затрат на виробництво продукції полягає  в тому, що всі виробничі затрати  на виготовлення готової продукції  – незавершене виробництво, сама готова продукція та її реалізація відображаються у фінансовому обліку за їх нормативними значеннями.

     В ідеалі ми повинні протягом звітного періоду точно знати величину адміністративних затрат, затрат на збут та інших, які будуть понесені протягом місяця, у внутрішньогосподарському обліку можна визначити планову  повну собівартість одиниці продукції, яка також буде дорівнювати фактичній.

     На  практиці ціни на матеріали можуть змінюватися, у процесі виробництва  можливе використання більшої кількості  матеріалів, ніж установлено нормативами, та ін. Тому виникають різниці між  фактичними і нормативними затратами.

     Журнал-ордер  №10.

     Собівартість  формується у журналі-ордері №10. У  журналі-ордері №10 для кожного з  витратних рахунків відводиться  окрема сторінка. На кожній сторінці по вертикалі записують назви статей витрат, а по горизонталі відводять колонки кореспондуючих рахунків, які розшифровують статті по економічним елементах.

     Сторінок  у журналі-ордері №10 повинно бути не менше кількості витратних  рахунків у головній книзі; кількість  кореспондуючих рахунків, з кредиту  яких списуються різні витрати, також визначає головний бухгалтер у міру облікової необхідності.

     Підсумки  з кредиту кожного з кориспондуючих рахунків заносяться до головної книги  на сторінку оборотів по дебету даного витратного.

     Крім  сторінок відведених для дебетових  оборотів кожного з витратних рахунків, у журналі-ордері №10 повинна бути сторінка, де можна побачити обороти по кредиту кожного з вказаних вище рахунків у дебет різних, з якими протягом місяця вони коресподувалися, в тому числі витратних, загальними підсумками.

     Крім того, до журналі-ордері №10 повинні додаватися ще й розрахунки суми витрат, що припадає на реалізацію, а також залишків незавершеного виробництва і готової продукції. Такі розрахунки виконуються на підприємствах, де прямий облік вартості незавершеного виробництва неможливий.

     Таким є журналі-ордері №10 – синтетичний  реєстр оборотів по кредиту рахунків, які означають різні елементи витрат. Яка з можливих форм його ведення прийнята до конкретного  підприємства, вирішувати головному  бухгалтерові. 

     2.3 Облік витрат і калькулювання собівартості 

     Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

     Розглядаючи облік витрат та калькулювання як єдиний процес, зазначимо, що останній складається з двох взаємопов’язаних етапів: перший етап – облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат та розподілу витрат на виробництво продукції між об’єктами обліку; другий етап – калькулювання собівартості, що включає операції по визначенню собівартості виробів та одиниць продукції.

     Під методом калькулювання розуміється  сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання.

     Важливою  рисою систем управлінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють  облік фактичних і нормативних  витрат.

     Для обліку витрат і калькулювання собівартості використовують різні методи. Під  методом обліку розуміють сукупність способів і прийомів, за допомогою яких в бухгалтерському обліку відображають витрати і процес формування собівартості продукції. При цьому важливо забезпечити одержання інформації про ефективність використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів в розрізі об’єктів і статей витрат.

     Вибір методу обліку витрат обумовлюється  характером, обсягом і організацією виробництва на підприємстві. У виробництвах з одним видом вироблюваної продукції  та незначним обсягом незавершеного  виробництва або за його відсутності застосовують так званий простий метод обліку витрат. Аналітичний облік ведуть шляхом відкриття рахунків по даних виробництвах, а всі витрати є прямими. Собівартість одиниці продукції вираховують шляхом ділення витрат на кількість одержаної продукції.

     На  більш складному виробництві  застосовують різні методи обліку витрат: позамовний, попередільний, нормативний. Вибір методу обліку витрат залежить від технології виробництва та побудови внутрішньогосподарських економічних  відносин.

       Позамовний метод обліку використовується на підприємствах, на яких витрати легко ідентифікувати з конкретною продукцією або роботами. Об’єктом обліку є окреме замовлення, оформлене договором між виробником та замовником. Виробничі витрати групуються, далі сумуються в цілому по підприємству, після цього здійснюють облік собівартості одиниці продукції за сумою усіх витрат.

     На  тих підприємствах, на яких перетворення сировини в готову продукцію відбувається в умовах безперервного і короткого  технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи виробництва, використовують попередільний метод обліку. Він є у двох варіантах: напівфабрикантний і безнапівфабрикантний.

     Витрати обліковуються в розрізі технологічних  переділів, видів продукції. Контроль витрат при цьому проводиться  за кожним об’єктом обліку. Прямі витрати  перевіряються за кожним переділом  окремо, а в середині переділу –  за видами продукції.

     При напівфабрикантному варіанті витрати обліковують по окремим технологічних переділах. Дані такого обліку дозволяють визначити собівартість напівфабрикатів, які оприбутковують з одного переділу і передають в наступний переділ. Отже, собівартість напівфабрикатів за кожним переділом визначається сумою витрат по даному цеху плюс вартість напівфабрикату, який поступив з попереднього переділу. Фактична собівартість готового виробу вираховується на останній стадії його виробництва, тобто на останньому переділу.

     Безнапівфабрикантний варіант передбачає на кожній стадії накопичення витрат лише по конкретному підрозділу, не включаючи вартості напівфабрикатів. Для вирахування собівартості готової продукції при цьому варіанті додають витрати по всіх стадіях виробництва.

     В сільському господарстві попередільний метод використовують при обліку роботи допоміжних промислових виробництв в яких чітко визначені етапи виробництва. Цей метод в економічній літературі називають "попроцесний".

     В зв’язку з тим, що в рослинництві має місце використання власної готової продукції для наступного виробництва (насіння на посів), то проявляються елементи напівфабрикантного варіанта обліку. Продукція власного виробництва )насіння на посів) використовується для одержання нової продукції в наступному році, що обумовлює розмежування витрат по різних звітних періодах і дозволяє показувати їх у вигляді звичайних матеріальних витрат.

     В сьогоднішніх умовах, коли професора  Я. В. Соколов і В. А. Палій в  своїх наукових роботах стверджують, що калькуляція фактичної собівартості не лише громіздка і кропітка справа, але й непотрібна, - детальніше з’ясування цього питання заслуговує на увагу. Обов’язковою умовою існування нормативного методу є складання нормативної калькуляції. Визначення собівартості продукції повинно бути на основі єдиної системи динамічних норм і нормативів, лімітів та інших розрахунків. Ще одним принципом нормативного методу обліку витрат є систематичний перегляд діючих норм у зв’язку із удосконаленням техніки й технологій, організації виробництва, постійний змін норм і відображення в їх плановій і нормативній документації. Норми повинні повно і точно відображати ту частину суспільно необхідного виду продукції чи виконавчих робіт, що є потужним стимулятором суспільного виробництва..