Облік витрат та собівартості продукції на підприємстві

     У більш вузькому значенні калькуляція  – це визначення виробничої собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за окремими структурними підрозділами та підприємством в цілому в загальній сумі та в розрізі окремих статей витрат.

     Основним  призначенням калькуляції є отримання  інформації про виробничу собівартість для організації і управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат.

     Калькуляція дозволяє:

• розраховувати та моделювати ціни на продукцію (товари, роботи, послуги);
• здійснювати управління витратами;
• визначити фінансові результати та рентабельність господарської діяльності підприємства.

     Обчислення (калькулювання) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства здійснюється за наступною схемою:

     1. Формують виробничі втрати та  визначають обсяги господарської діяльності за центрами витрат;

     2. Визначають втрати, які формують  виробничу собівартість продукції  (робіт, послуг) звітного періоду:

     3. Визначають витрати за об'єктами  калькулювання та виробничу собівартість  одиниці продукції (робіт, послуг).

     1.2 Класифікація та групування витрат

 

     Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їх класифікація. При класифікації витрат підприємства необхідно мати на увазі, що угрупування  витрат, вживані в управлінському обліку, набагато ширше, ніж угрупування витрат фінансового обліку.

     На  практиці витрати підприємства класифікуються по наступних ознаках:

• за складом і видам витрат;
• за місцем виникнення витрат;
• за способами перенесення вартості на продукцію;
• за ступенем впливу об'єму виробництва на рівень витрат;
• за носіями;
• за календарними періодами.

     За  складом витрати підрозділяються  на одноелементні і комплексні.

     Одноелементними називаються витрати, що складаються  з одного елемента, матеріали, заробітна платня, амортизація і ін. Ці витрати незалежно від їх місця виникнення і цільового призначення не діляться на різні компоненти.

     Облік по видах витрат класифікує і оцінює ресурси, використані в процесі  виробництва і реалізації продукції. По даній ознаці витрати класифікують за статтями калькуляції і економічних елементах.

     Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, регламентується відповідними нормативними актами, перш за все Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". Цим же документом встановлений єдиний для всіх підприємств перелік економічно однорідних елементів витрат:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні потреби;
• амортизація основних фундацій;
• інші прямі витрати.

     Групування  витрат по економічних елементах  є об'єктом фінансового обліку і показує, що саме витрачено на виробництво продукції, який співвідношення окремих елементів в загальній сумі витрат.

     Для числення собівартості окремих видів  продукції виробничі підприємства використовують угрупування витрат по статтях калькуляції. Номенклатуру статі кожне підприємство може встановлювати для себе самостійно з урахуванням своїх специфічних потреб. Їх зразковий перелік встановлений галузевими інструкціями по обліку і калькуляції собівартості продукції. В самому загальному вигляді номенклатура статі калькуляції виглядає таким чином:

     1. Сировина і матеріали.

     2. Купувальні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги  виробничого характеру сторонніх  підприємств і організацій.

     3. Паливо і енергія на технологічні  потреби.

     4. Поворотні відходи (віднімаються).

     5. Основна заробітна платня.

     6. Додаткова заробітна платня.

     7. Відрахування на соціальне страхування.

     8. Витрати, пов'язані з підготовкою  і освоєнням виробництва продукції.

     9. Відшкодування зносу спеціальних  інструментів і пристроїв цільового призначення, інші спеціальні витрати.

     10. Загально-виробничі витрати.

     11. Адміністративні витрати.

     12. втрати унаслідок технічно неминучого  браку.

     13. Попутна продукція (віднімається).

     14. Інші виробничі витрати.

     15. Комерційні витрати.

     Підсумок  першої чотирнадцяти статі утворює  виробничу собівартість, а підсумок всієї п'ятнадцяти статі - повну  собівартість продукції.

     Завершальним  етапом є групування і облік за носіями витрат, тобто продукції, роботам, послугам з метою визначення їх собівартості.

     Найпростіший  спосіб розрахунку собівартості продукції - розподіл сумарних витрат на об'єм випуску. Проте застосовувати цей спосіб можна тільки за умови, що підприємство проводить один вид продукції не утворюючи при цьому запасів напівфабрикатів або готової продукції. Складніший спосіб - калькуляція собівартості по статтях витрат. Прямі витрати безпосередньо включають в собівартість продукції а непрямі розподіляють за допомогою спеціальних баз і коефіцієнтів розподілу.

     За  способами перенесення вартості на продукцію витрати діляться на прямі і непрямі (непрямі).

     Прямі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути, на підставі даних первинних документів, прямо і безпосередньо віднесені на її собівартість. Це витрати сировини і основних матеріалів, заробітна платня робітників і ін.

     Непрямі витрати пов'язані з випуском декількох видів продукції, наприклад, витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва. Вони включаються в  собівартість конкретних виробів за допомогою спеціальних розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу обумовлюється особливостями організації і технології виробництва і встановлюється галузевими інструкціями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.

     В цих умовах важливе значення має  угрупування витрат по відношенню до об'єму виробництва. По даній ознаці витрати підрозділяються на постійні і змінні.

     Постійні  витрати не залежать від об'єму  виробництва, тобто не змінюються при зміні об'єму виробництва. Проте постійні витрати, розраховані на одиницю продукції, змінюються при зміні об'єму виробництва. До них можна віднести орендну платню, амортизацію і ін.

     Змінні  витрати залежать від об'єму і  змінюються прямо пропорційно зміні  об'єму виробництва. Змінні витрати, розраховані на одиницю продукції, є постійною величиною. До них відносяться витрати сировини і матеріалів витрати на оплату праці виробничих робітників і ін. 

     1.3 Види собівартості продукції 

     Необхідно розрізняти загальну собівартість всієї  виробленої продукції - загальну суму витрат, що доводяться на виготовлення продукції певного об'єму і складу; індивідуальну собівартість - витрати на виробництво тільки одного виробу (наприклад, на виготовлення унікального агрегату за умови, що в даній виробничій ланці ніяких інших видів продукції одночасно не виробляється); і середню собівартість, визначувану розподілом загальної

     Залежно від об'єму витрат, що включаються  в собівартість, розрізняють чотири види собівартості промислової продукції: цехова собівартість, виробнича (загальнозаводська, загальнофабрична) собівартість, повна собівартість, галузева собівартість.

     Цехова  собівартість включає витрати на виробництво продукції в межах  цеху, зокрема прямі матеріальні  витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна платня основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати за змістом і експлуатація цехового устаткування, загально цехові витрати. Цехова собівартість є початковою базою для визначення проміжних внутрізаводських планово-розрахункових цін при організації внутрізаводського господарського розрахунку.

     Виробнича собівартість (собівартість готової  продукції) охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.

     Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) включає всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину поза виробничих витрат (комерційні витрати - витрати на упаковку, зберігання, вантаження, транспортування і рекламу) і обчислюється тільки по товарній продукції. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.

     Галузева  собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.

     Кормі того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планованого року виходячи з планових норм витрат і інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються по одній методиці і по одних і тих же калькуляційних статтях, що необхідне для порівняння і аналізу показників собівартості. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.

     1.4 Основні задачі  і принципи організації обліку  витрат на виробництво

 

     Виробництво продукції (робіт і послуг) пов'язаний з певними витратами. В процесі виробництва продукції затрачується праця, використовуються засоби праці і предмети праці. Всі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

     Витрати, собівартість є найважливішими економічними показниками. Їх рівень багато в чому визначає величину прибутку і рентабельність підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження і оптимізація витрат є одним з основних напрямів вдосконалення економічної діяльності кожного підприємства, що визначають його конкурентоспроможність, надійність і фінансову стійкість.

     Собівартість  продукції - ємка, багатоманітна і  динамічна економічна категорія. Вона є найважливішим якісним показником, показуючи, в що обходиться підприємству виробництво і збут продукції. Чим нижче собівартість, тим вище прибуток і, відповідно, рентабельність виробництва.

     Мета  обліку витрат на виробництво полягає  в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, а так само в контролі за використовуванням ресурсів і грошових коштів.

     Калькуляція собівартості продукції - це числення фактичної собівартості окремих видів продукції і всієї продукції в цілому. Безперервний поточний облік витрат в місцях їх виникнення, повсякденне виявлення можливих відхилень від встановлених норм. Визначення причин і винуватців відхилень повинні задовольняти вимогам оперативного управління виробництвом.