Облік витрат та собівартості продукції на підприємстві

     В основі організації обліку витрат лежать наступні принципи:

• документування витрат і повне їх віддзеркалення на рахівницях обліку виробництва;
• незмінність прийнятої методології обліку витрат на виробництво і калькуляцію собівартості продукції в перебігу року;
• своєчасне, повне і правильне віднесення витрат і доходів до звітних періодів;
• угрупування витрат по об'єктах обліку і місцях їх виникнення;
• узгодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькуляції собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат
• з нормативними, плановими показниками і т.д.;
• доцільність витрат, що відносяться до виготовлення певної продукції;
• здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції;
• регламентація складу собівартості продукції;
• розвиток методології і організації обліку витрат на виробництво з метою їх зближення з міжнародними стандартами і світовою практикою.

     В Україні склад собівартості продукції  регламентується державою. Основні принципи формування собівартості продукції визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" затвердженим наказом Міністерства фінансів України №318 т 31.12.99 р., Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" і конкретизовані галузевими Типовими положеннями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.

     Для збереження і збільшення загальної  прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по будь-якому цеху або по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат на кожну декаду або місяць дає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

     Задачами  обліку витрат є:

• скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, які указані в кошторисі;
• збалансованість виробництва по підрозділах для підтримки рівномірного потоку матеріалів;
• забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;
• розподіл невигідних витрат і т.п.

     Якість  облікових даних про витрати  оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для ухвалення управлінських рішень. 

      Розділ II. Організація обліку витрат та розрахунків собівартості продукції на підприємстві 

     2.1 Організація первинного обліку  витрат на виготовлення продукції 

     Виробництво продукції (робіт і послуг) пов'язане  з певними витратами. У процесі  виробництва продукції затрачається праця, використаються кошти праці, а також предмети праці. Всі витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції, виражені в грошовій формі, утворять собівартість продукції. Собівартість - найважливіший показник ефективного використання виробничих ресурсів.

     Ціль  обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції укладається у своєчасному, повнім і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, вирахуванні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням ресурсів і коштів. Безперервний поточний облік витрат у місцях виникнення витрат, повсякденного виявлення можливих відхилень від установлених норм, причин і винуватців цих відхилень повинен задовольняти вимогам оперативного керування виробництвом.

     В основі організації обліку витрат на виробництво лежать наступні принципи:

• документування витрат і повне їхнє відбиття на рахунках обліку виробництва;
• угруповання витрат по обсягах обліку й місцям їхнього виникнення;
• погодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькулювання собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат - з нормативними й плановими;
• доцільність розширення кола витрат, що ставляться на об'єкти обліку по прямому призначенню;
• локалізація витрат, викликуваних виготовленням певної продукції;
• здійснення оперативного контролю за витратами виробництва й формуванням собівартості продукції.

     Склад витрат, які включаються в собівартість продукції визначений Законом "Про  оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р.(зі змінами та добавками).

     Витрати, що включають у собівартість продукції, групуються відповідно до їхнього економічного змісту по наступних елементах: матеріальні  витрати (за винятком вартості оборотних  відходів; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи, амортизацію основних фондів; інші витрати.

     Вартість  матеріальних ресурсів по елементі матеріальні  витрати формується виходячи із цін  їхнього придбання без обліку ПДВ, за винятком випадків, коли це передбачено  законодавчими актами (включаючи  сплату відсотків за кредит, надаваний постачальником цих ресурсів, націнок (надбавок), комісійних винагород, сплачених постачальницьким організаціям, вартості послуги, мита й митного збору, витрат на транспортування, зберігання й доставку, які здійснюються сторонніми організаціями).

     У вартість матеріальних ресурсів включаються  також витрати підприємств на придбання впакування й тари, крім дерев'яної й картонної, отриманої  від постачальників матеріальних ресурсів за винятком вартості цієї тари за ціною  її можливого використання в тих випадках, коли ціни на них установлені окремо понад ціну на ці ресурси.

     З витрат на матеріальні ресурси, які  включаються в собівартість продукції, віднімається вартість поворотних відходів. Поворотні відходи - це залишки сировини й матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв й інших видів матеріальних ресурсів, які утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу, і тому використаються з підвищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використаються по прямому призначенню.

     До  матеріальних витрат ставиться вартість:

• сировини й матеріалів, які здобуваються в сторонніх підприємств й організацій, і входять до складу виготовленої продукції, становлячи її основу, або є необхідним компонентом при виготовленні продукції (робіт, послуг);
• покупних матеріалів, які використаються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу й упакування продукції або використаються для інших виробничих і господарських потреб;
• покупних комплектуючих коштів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;
• робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємств і не ставляться до основного виду діяльності;
• використовуваної природної сировини в частині відрахувань на геологорозвідувальні й геологопошукові роботи, рекультивацію земель, включаючи витрати на оплату робіт з рекультивації земель, які здійснюються спеціалізованими підприємствами, плату за деревину, продану на пні, плату за воду, що вибирається промисловими підприємствами з водогосподарчих систем у межах установлених лімітів, відшкодування в межах нормативів втрат сільськогосподарського виробництва при вилученні вгідь для розширення видобутку мінеральної сировини;
• придбаного в сторонніх підприємств й організацій якого-небудь палива, що використається в технологічних цілях на виробництво всіх видів енергії, опалення виробничих приміщень, транспортні роботи, пов'язані з обслуговуванням виробництва власним транспортом;
• придбаної енергії всіх видів, що використається на технологічні, енергетичні й інші виробничі потреби підприємства;
• втрат від недостачі матеріальних цінностей у межах норм природних втрат.

     Організація обліку витрат матеріалів у виробництві  починається з відпустки їх безпосередньо  на робочі місця для виготовлення продукції. Організація обліку використання матеріалів залежить від ряду факторів, зокрема характеру виробництва, видів виробничого встаткування, змінності роботи, порядку подачі матеріалів на робочі місця ( через комори або минаючи їх). Тому в кожному окремому випадку потрібен індивідуальний підхід до організації обліку використання матеріалів залежно від конкретних виробничих умов. Для обліку витрати матеріалів по напрямку витрат застосовують різні способи документування: інвентарний і партійний. При інвентарному способі документування витрати матеріалів фактична витрата матеріалів на виробництво обчислюється з урахуванням залишків, не використовуваних на початок і кінець місяця. Із цією метою наприкінці звітного періоду провадиться інвентаризація залишків матеріалів. Для визначення фактичної витрати матеріалів провадиться розрахунок: до початкового залишку додаються відпущені матеріали й віднімаються кінцеві залишки матеріалів.

     Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції (робіт, послуг), при плануванні, обліку й калькулюванні собівартості групуються по статтях витрат. Перелік статей витрат, їхній склад і методи поділу по видах продукції (робіт, послуг) визначаються галузевими інструкціями з питань планування, обліку й калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру й структури виробництва. Витрати на виробництво продукції включаються в собівартість продукції того звітного періоду, до якого вони ставляться, не залежно від часу оплати - попередньої (оренда) або наступної. Окремі види витрат по яких неможливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони ставляться, а також витрати в сезонних галузях промисловості включаються у витрати виробництва в кошторисно-нормативному порядку. 

     2.2 Методи визначення собівартості  продукції 

     Собівартість  продукції не має єдиного об’єктивного значення. Її величина залежить від методики розрахунку.

     В рамках одного виробничого циклу  і в найбільш загальному вигляді  процес обчислення (калькулювання) собівартості може бути представлений у вигляді  досить очевидних послідовних процедур:

• Економічне обґрунтування витрат та їх групування для цілей визначення собівартості.
• Розробка та обґрунтування методів вартісної оцінки кожного елементу витрат, розмежування їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом.
• Визначення обсягу продукції, що калькулюється, встановлення періодичності (строків) калькулювання.
• Обчислення собівартості забракованої продукції при наявності браку.
• Виявлення та оцінка величини зворотних відходів виробництва.
• Визначення собівартості всієї одержаної продукції та її одиниці, включаючи складання калькуляцій, розподіл витрат між супутніми видами продукції, а також обґрунтування оцінки побічної продукції.

     Для визначення фактичної собівартості продукції слід мати дані про кількість, якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція, незавершене виробництво на початок та кінець періоду калькулювання, відходи виробництва, супутня, побічна та допоміжна продукція, остаточний брак виробництва.

     Незавершене виробництво зумовлює два моменти  в калькуляційному процесі: перший - вартість незавершеного виробництва на початок калькульованого періоду слід додати до загальної суми витрат поточного періоду; другий - вартість незавершеного виробництва слід вирахувати остаточної суми витрат, яка залишається після виконання ряду процедур. Отже: 

     ВСВ_Ф = НВ_П+ПВ_П-ВЗВ-ВСП-ВПП+В_БР-НВ_К, 4.3.1 

     де  ВСВ_Ф - фактична собівартість всієї продукції, яка випущена виробництвом;

     НВ_П - незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду;

     ПВ_П - поточні витрати періоду;

     ВЗВ - вартість зворотних відходів виробництва;

     ВСП - вартість супутньої продукції;

     ВПП - вартість побічної продукції;

     В_БР - втрати від технологічного браку;

     НВ_К - незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду.

     Наявність супутньої продукції зумовлює необхідність обліку витрат на її одержання, а наявність побічної продукції - розподіл витрат між готовою та побічною продукцією на підставі калькуляції або виключення вартості побічної продукції. Якщо собівартість побічної продукції не калькулюється, її оцінюють на підставі облікових цін.

     Калькулювання собівартості продукції завершують розрахунком фактичної собівартості одиниць вимірювання окремих  видів продукції. Це завжди зводиться  до простої арифметичної дії: загальну суму собівартості окремого виду продукції ділять на кількісні характеристики виду.

     Загалом калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі  обчислюється собівартість всієї випущеної  продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному при управлінні виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.