Облік прямих витрат на виробництво продукції

Розподіл постійних та змінних загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, що виробляються підприємством, здійснюється по-різному:

• змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду;
• постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу за нормальної потужності.

Нормальна потужність-це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва).

Приклади баз розподілу:

• години праці;
• заробітна плата;
• обсяг діяльності;
• прямі витрати;
• інше.

Підприємствам слід обирати ту базу розподілу, яка найбільш точно відображає зв’язок між загальновиробничими витратами та обсягом готової продукції. На початку звітного року підприємством має бути визначена облікова політика щодо визначення виробничої собівартості продукції, робіт, послуг, в якій має бути зазначений обраний підприємством підхід щодо розподілу загальновиробничих витрат.

Застосування бази розподілу при нормальній потужності означає, що постійні загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному обсязі тільки у випадку, коли фактичний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.

Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від очікуваного середнього рівня, то до складу виробничої собівартості продукції включається лише частина постійних загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду, в якому вони виникли, і включаються до собівартості реалізованої продукції.

Підхід до розподілу загальновиробничих витрат наведено на рис. 5.

Рис. 5 Розподіл загальновиробничих витрат

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат на собівартість реалізації звітного періоду є економічно обґрунтованим, оскільки достовірно відображає показники діяльності підприємства за цей період. Виробнича собівартість продукції не повинна підлягати різким коливанням і, у відповідності з принципом обачності витрати не занижуються,а відображаються в тому звітному періоді, коли вони були понесені. Значна сума нерозподілених загальновиробничих витрат може бути результатом:

• невірної оцінки показників нормального рівня виробництва;
• низького рівня виробництва, що є результатом певних обставин, які потребують аналізу з метою прийняття відповідних управлінських рішень.

 

 

5. Організація внутрішнього контролю в управлінні витратами підприємства

Ринкові відносини зумовлюють необхідність формування нового механізму  контролю, в основу якого покладено  економічні методи управління підприємством  та його виробничими підрозділами. Контроль витрат є невід’ємною, постійно діючою функцією системи управління. Чітко врегульована система контролю на підприємстві – це основа для  прийняття управлінських рішень. Вона служить критерієм якості розробки та реалізації таких функцій управління як: планування, облік, економічний  аналіз діяльності господарюючого суб’єкта. Здійснення контролю попереджає, виявляє, усуває недоліки та порушення, що виникають  у процесі господарської діяльності підприємства, зокрема, відхилень від  норм чинних нормативно-правових актів, облікової політики, установчих документів, планів підприємства, помилок і зловживань.

Правильно організований  контроль повинен не тільки виявляти недоліки і порушення, а й запобігати їм, а також сприяти їх своєчасному  усуненню. Ефективність застосування контролю залежить насамперед від рівня  зацікавленості власників, ступеня  розуміння ролі, місця і значення виконання контрольних функцій  менеджерами вищих рівнів управління підприємства.

Як зазначає проф. Ф.Ф. Бутинець: «сьогодні питання обліку та контролю витрат з метою зниження собівартості продукції знаходяться поза увагою керівників підприємства та бухгалтерів. Забезпечити рентабельність роботи підприємства у першу чергу прагнуть за рахунок високих відпускних цін, а не за рахунок економії витрат виробничих ресурсів. Однак це ненадійний і безперспективний спосіб вирішення проблем виживання підприємства» [20, с. 308].

Незважаючи на доволі вагомі наукові напрацювання, існуюча система  в повній мірі не відповідає сучасним вимогам у зв’язку з недосконалістю нормативного, організаційно-методичного  забезпечення внутрішнього контролю витрат, відсутністю внутрішніх стандартів. Тому на сучасному етапі важливим є подальше дослідження з метою  пошуку нових підходів до формування системи внутрішнього контролю в управлінні витратами підприємства.

Для задоволення оперативних  потреб управління виробництвом діюча  система контролю повинна бути організована як за видами діяльності підприємства, так і за центрами відповідальності та місцями виникнення витрат.

Для визначення напрямків  контролю витрат важливе значення має  науково обґрунтована класифікація його видів. Узагальнюючи пропозиції відомих  економістів з приводу класифікації та враховуючи організаційно-технологічні особливості виробництва, запропоновано  класифікацію видів контролю витрат підприємств (рис.6).

 

 

 

Рис.6. Класифікація видів  контролю витрат підприємства

 

Під час здійснення контролю на підприємстві потрібно визначити  його мету, безпосередні завдання і  функції та враховувати фактори, що впливають на організацію контролю, принципи.

Основна мета внутрішнього контролю витрат полягає в наданні інформації про відхилення від норм та нормативів, виявленні «вузьких» місць на виробництві, визначенні невикористаних резервів на підприємстві. Можна виділити основні завдання внутрішнього контролю витрат виробництва:

- зниженні використання  основних та допоміжних матеріалів  на продукцію;

- зменшенні матеріаломісткості  та енергомісткості продукції, що виробляється;

- зниженні рівня загальновиробничих  витрат;

- недопущенні браку та  погіршення якості продукції.

Мета і завдання служби внутрішнього контролю залежать від  розміру, структури підприємства, технічного рівня управління, організаційної структури  управління, розподілу посадових  обов’язків, складу аналітичної служби та потреб керівництва.

При визначенні суб’єктів  внутрішнього контролю доцільним є  розподіл їх на групи:

• суб’єкти, до функціональних обов’язків яких входить лише здійснення контрольної діяльності (відділ технічного контролю, контрольно-ревізійний відділ);
• суб’єкти, до функціональних обов’язків яких входять здійснення як контролю, так і виконавчої діяльності (бухгалтерська служба);
• суб’єкти, до функціональних обов’язок яких контрольна діяльність не включена, проте здійснюється в силу виробничих потреб підприємства (начальники служб, підрозділів, майстри технологічного обладнання);
• суб’єкти, що виконують контрольні функції з метою реалізації власних завдань управління виробничими витратами (планово-економічний відділ, відділ праці і заробітної плати).

Здійснення контролю потребує розроблення певної стратегії перевірки  з метою уникнення повторних  перевірок, мінімізації витрат часу та високої якості роботи. Тому доцільно створювати децентралізовані відділи  контролю в різних сферах діяльності підприємства, які підпорядковуються  керівнику відповідного спеціального підрозділу (виробничий контролер, контролер  служби збуту). При такій організації  внутрішнього контролю досягається  єдність методологічного забезпечення контролю, чіткий розподіл праці контролера-аналітика, інженера-технолога, внутрішнього аудитора, інтеграція інформації, отриманої з інших систем підтримки управління на основі застосування сучасних технологій обробки інформації. Наявність штатної одиниці інженера-технолога у складі відділу контролю обумовлюється необхідністю участі кваліфікованих спеціалістів у плануванні та контролі рівня виробничих витрат, оскільки визначення складу і обсягу витрат – не суто економічне, а технічно-економічне завдання [21, с. 101].

До функціональних обов’язків контролерів належать: збір аналітичної  інформації в розрізі центрів  відповідальності, обробка аналітичної  інформації в розрізі центрів  відповідальності, обробка і узагальнення результатів контролю, контроль дотримання нормативів витрат та аналіз відхилень  від норми, складання управлінської  звітності, модифікації контрольної  інформації для розробки рекомендацій щодо обґрунтування управлінських  рішень.

Умовою, що забезпечує цілісність системи контролю, є дотримання принципу технологічного поділу контролю на етапи: попередній, поточний (оперативний) та заключний.

Попередній контроль –  оцінка господарської операції перед  її здійсненням з точки зору її доцільності, законності на відповідність  дотримання нормативних документів. Такий контроль є найбільш дієвим для попередження нераціонального  використання ресурсів, дотримання нормативів витрачання сировини в процесі переробки. Аналіз беззбитковості виробництва  продукції має стати основними  прийомами попереднього контролю. Функціями  попереднього контролює складання  кошторисів накладних витрат підрозділів  із закріпленням відповідальності за їх виконання керівництвом цих підрозділів, розробка прогресивних норм матеріалів і трудових витрат, визначення оптимального розміру партії.

Поточний (оперативний) контроль – оперативне виявлення і своєчасне  усунення порушень і відхилень, що виникають  в процесі виконання господарських  операцій і виробничих завдань. Для  оперативного контролю витрат важливим є безперервне, суцільне й систематичне документування всіх господарських  операцій та фактів. Поточний (оперативний) контроль витрат має бути організований  таким чином, щоб він охоплював  усі сторони системи інформаційного забезпечення – вміщувати не тільки норми та нормативи, а й організацію технологічних процесів, нормування, планування й облік зміни норм, аналіз їхньої ефективності, а також забезпечувати реальну, своєчасну оцінку стану й перспектив розвитку підприємства при найменших витратах.

Заключний контроль - виявлення  неякісних за критеріями законності та доцільності документів, а також  визначення ступеня їх впливу на достовірність  інформації, узагальненої в звітності.

Під час проведення контролю рекомендується застосовувати різноманітні методи, які є сукупністю фінансових, економічних, організаційних, оперативно-технічних  і фактичних способів і прийомів з перевірки витрат підприємств. Для документального оформлення результатів проведення контролю витрат необхідно використовувати спеціально розроблені робочі документи, зокрема  тести внутрішнього контролю облікового процесу витрат, аналітичні тести  перевірки правильності відображення витрат у статтях калькуляції  виробничої собівартості.

Ефективність заключного етапу (етапу узагальнення та реалізація результатів контролю) повинна забезпечити: аналітичність контрольних даних, задану на попередньому етапі, розподіл відхилень витрат на виробництво  за причинами їх виникнення, групування та кодування виявлених порушень за масштабом та впливом на господарський  процес, системний зв'язок відхилень  витрат на виробництво з центрами відповідальності, винними у порушеннях, посилання на документ, що містить  слідчо-юридичне обґрунтування вини конкретних виконавців.

Організація внутрішнього контролю не є жорстко регламентованою, а  визначається внутрішнім стандартом в  межах окремого підприємства. Під  внутрішнім стандартом слід розуміти документи, що деталізують і встановлюють регламенти для здійснення та узагальнення результатів контролю, прийняті і  затверджені керівництвом підприємства. Стандарт внутрішнього контролю в управлінні витратами підприємства визначає регламенти формування та узагальнення контрольної  інформації і використання результатів внутрішнього контролю для прийняття управлінських рішень за такими направленнями:

формування контрольної  інформації, узагальнення контрольної  інформації та використання результатів  внутрішнього контролю для прийняття  управлінських рішень. Організація  внутрішнього контролю може бути класифікована  за такими ознаками: напрямами внутрішнього контролю, видами діяльності, господарськими операціями, часом здійснення контрольних  дій, рівнем контрольованості.

Організація роботи служби внутрішнього контролю об’єднують положення посадових  інструкцій, стандарти, графіки, регламенти робочого дня. Їх можна класифікувати  за такими ознаками:

обов’язковість використання, сфера використання, конкретизація, розповсюдження на елементи організаційної структури.

Підґрунтям методологічного  забезпечення системи внутрішнього контролю є запропонована модель, визначені принципи і методи внутрішнього контролю в управлінні витратами  підприємства (рис. 7).

Рис.7. Структура  методичної моделі контролю витрат

Найвищої ефективності контролю за процесами виробництва можна  досягти у випадку його органічної єдності з системами обліку та управління. Своєчасно проведений контроль дозволяє виявити основні причини  відхилення від нормативних показників, передбачити можливість подальшого фінансового стану суб’єкта господарювання.

Список використаної літератури:

1. Мякота В. Собівартість продукції: від випуску до реалізації. – 2-ге вид.,     перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2003. – 268с.\
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затверджений    наказом Мінфіну України від 31.12.1999р. № 318 // бухгалтерський облік в Україні: нормативна та методична база. Київ: Центр навчальної літератури, 204 – 318с.
3. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у           промисловості № 373 від 02.07.2007р.
4. Грачова Р. Бухгалтерський облік податку на прибуток // Дебет-Кредит. – 2001 – №18.
5. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18.01. 2001р. №2240-ІІІ (зі змінами і доповненнями).
6. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23.09. 1999 №1105-ХІV.
7. Про відпустки: Закон України від 14.11. 1996р. №504/96-ВР.
8. Про систему оподаткування: Закон України №77/97-ВР від 18.02. 1997р.
9. Про охорону праці: Закон України від 14.10 1992р.2694-ХІІ.
10. Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 22.02. 2001р. №2272-ІІІ.
11. Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: Закон України від 11.01. 2001р. №2213-ІІІ.
12. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник для студентів ВНЗ / Т.А. Бутинець, Л.В. Чижевська, С.Л. Береза / За ред. проф.Ф. Ф. Бутинця. - Житомир: ЖІТІ, 2000.
13. Грачова Р. Бухгалтерський облік податку на прибуток // Дебет-Кредит. – 2001 – №18.
14. Про колективні договори та угоди: Закон України від 01.07. 1993р. №3291-ХІІ.
15. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 02.03. 2000р. №1533-ІІІ (зі змінами і доповненнями).
16. Бухгалтерський облік в Україні: Навчальний посібник/ за редакцією Р.Л. Хом'яка. – 2-ге видання. - Львів: "Інтелект - Захід", 2003. – 820с.
17. Бухгалтерський фінансовий облік. / Під редакцією Бутинця Ф.Ф. – Житомир, ПП “Рута”, 2000. – 608с.
18. Биргова Н К. Практика и бухгалтерский учет в Украине /Економика и право. – Киев, 1999 .
19. Завгородний В.П. Бухгалтерский учет, контроль и аудит в системе управления предприятием – К.: Ваклер, Ди – Кси, 1997.- 967 с.
20. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік [навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит»]./Бутинець Ф.Ф., Чижевська Л.В., Герасимчук Н.В. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.
21. Давидович І.Є. Управління витратами: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. –320 с.