Облік прямих витрат на виробництво продукції

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

ОБЛІКОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ОБЛІКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ФІНАНСОВИЙ  ОБЛІК-2»

на тему:

«Облік прямих витрат на виробництво продукції»

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-2012

 

зМІСТ

Вступ

1. Економічна сутність витрат, їх склад та класифікація
2. Облік матеріальних витрат
3. Облік прямих витрат на оплату праці
4. Облік, розподіл та склад загальновиробничих витрат

Висновок

Список  використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Управління  підприємствами вимагає повної та різнобічної  інформації про здійснювані господарські процеси, їх зміст та обсяг, стан та використання матеріально-технічних  ресурсів, зобов’язання та фінансові результати діяльності. Від дієвості та оперативності бухгалтерського обліку залежить фінансовий стан господарюючих суб’єктів, що займаються підприємництвом, а також своєчасність отримання достовірної та повної інформації для прийняття управлінських рішень.

Практика  реформування бухгалтерського обліку в Україні свідчить про його постійне удосконалення. Зміни, яких зазнає бухгалтерський облік в сучасних умовах, ускладнюють  його сприйняття.

В умовах переходу вітчизняного бухгалтерського  обліку на міжнародні стандарти однією з найскладніших ділянок обліку стає облік витрат. У бухгалтерському  обліку і фінансовій звітності витрати  відображаються в момент їх виникнення незалежно від дати сплати  грошових коштів.

В умовах ринкових відносин  облік  затрат – є одним з найважливіших  інструментів управління даними підприємствами.

Необхідність  обліку затрат зростає по мірі того, як ускладнюється господарська діяльність підприємства і зростають потреби  у підвищенні рентабельності.

Всі фірми, в тому числі і ВАТ «Ватра», щоб втриматись на сучасному ринку  постали перед фактом обов’язкового  зниження собівартості продукції і  одержання максимального прибутку. Цього можна досягти, якщо ввести суворий контроль і аналізувати  чіткий облік прямих затрат, оскільки їх частка в собівартості продукції  найважливіша.

Слід  зазначити, що прямі витрати –  це витрати матеріальних ресурсів, які включаються у собівартість прямим шляхом.

Питома  вага їх на ВАТ «Ватра» складає 79-82%. Якщо облік прямих витрат зробити  більш оперативним, це дасть можливість впливати на більшу частку витрат , а , отже,  зменшувати їх і цим самим  збільшувати прибуток.

Метою даної курсової роботи є висвітлення проблем і завдань сучасного обліку прямих витрат і визначення перспективи його вдосконалення.

Джерелами написання даної роботи послужили: Закон України «Про систему оподаткування», Закон України “Про облік і  звітність в Україні”, типове положення  з планування, обліку, калькулювання (робіт, послуг) у промисловості, фактичні і планові дані АТ «Ватра».

 

1. Економічна сутність витрат, їх склад та класифікація

У відповідності до основних положень про склад витрат виробництва  і формування фінансових ресурсів на підприємствах і в організаціях України, затверджених постановою Кабінету міністрів України (КМУ), передбачено групування витрат, що включаються до собівартості продукції за двома ознаками:

а) за економічними елементами;

б) за статтями калькуляції.

Елементи витрат – це відносно однорідний вид витрат, який характеризує використану форму  речовини та сил природи.

Витрати, які включаються  до собівартості продукції, групуються відповідно до їх економічного змісту за наступними елементами: [17, с.31]

1. Матеріальні витрати (за виключенням з собівартості зворотних відходів);
2. Витрати на оплату праці;
3. Відрахування на соціальні заходи;
4. Амортизація основних засобів;
5. Інші витрати, тобто вартість матеріальних ресурсів, які включаються до собівартості продукції за ціною їх придбання для урахування податку на додаткову вартість, за винятком випадків, коли це передбачено законодавчими актами, націнок або надбавок, комісійних винагород, сплачених постачальницькими і зовнішньоекономічними організаціями; вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги, витрат на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями.

Витрати, пов’язані  з транспортною доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних ресурсів і персоналу  підприємства, включаються до відповідних  елементів (втрати на оплату праці, амортизація, матеріальні витрати).

Класифікація витрат на виробництво  за елементами, використовується з  метою:

• визначення розміру оподаткованого прибутку;
• визначення суми національного доходу держави;
• планування витрат (складання кошторисів);
• розрахунок різних економічних показників (матеріальності, трудомісткості, структури витрат на виробництво).

Облік витрат на виробництво за економічними елементами дає змогу визначити, що саме витрачається на виробництво  продукції ї на яку суму. За економічними елементами складається кошторис витрат у грошовому вираженні.

Ця класифікація дає відповідь  на питання, що втрачено на виробництво, але не дає відповіді, з якою метою  зроблені витрати. Тому ця класифікація, хоча і має певне значення в  економічній роботі, вона повинна  доповнюватись класифікацією витрат на виробництво за статтями калькуляції.

Витрати, пов’язані з виробництвом і збутом продукції (робіт, послуг), при плануванні обліку і калькуляції  собівартості продукції ґрупуються за статтями з урахуванням галузевих особливостей і структури виробництва.

Групування витрат за статтями повинно  забезпечувати відокремлення тих  витрат, які пов’язані з виробництвом окремих видів продукції і  можуть прямо включатись до їх собівартості, а також тих, що збираються протягом місяця на окремих рахунках бухгалтерського  обліку, а в кінці місяця розподіляються між окремими видами продукції пропорційно  певній базі (заробітній платі, нормативним  ставкам, вартості перероблених матеріалів, тощо). З метою забезпечення єдності  в плануванні і обліку витрат на виробництво та їх співставленні  на інших підприємствах використовується групування витрат за статтями калькуляції.

Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції (товарів, послуг) або виконані роботи за встановленою номенклатурою затрат з урахуванням  місця їх  виникнення і призначення. [18, с. 124]

Калькуляції складаються за даними бухгалтерського обліку затрат на виробництво  за такими статтями:

1. сировина та матеріали;
2. покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру;
3. паливо та енергія на технологічні цілі.
4. зворотні відходи;
5. основна заробітна плата;
6. додаткова заробітна плата;
7. відрахування на соціальне страхування;
8. витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;
9. відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;
10. витрати на утримання і експлуатацію обладнання;
11. загальновиробничі витрати (рах. 91 “Загальновиробничі витрати”) поділяються на постійні та змінні.

Змінні – це обслуговування та управління виробництвом, що змінюються прямолінійно до зміни об´єму діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об´єкт витрат з використанням бази розподілу (заробітної плати ,обсягу діяльності) виходячи з фактичного потужності звітного періоду.

Постійні – це витрати на обслуговування управління виробництвом, що залишаються  не змінними, або майже не змінними при зміні обсягів діяльності.

На відміну від класифікації витрат за економічними елементами, класифікація витрат за статтями більш складна.

Кожна з статей носить комплексний  характер (за виключенням – основна  заробітна плата виробничих робітників і відрахування на соціальні заходи).

Навіть стаття “сировина і матеріали” включає в себе крім елемента “матеріали”  і інші елементи (заробітна плата  за вантажно-розвантажувальні роботи, витрати, пов’язані з оприбуткуванням матеріалів, амортизація техніки).

Більшість статей калькуляції носить комплексний характер через те, що вони містять у своєму складі різні  елементи витрат.

Комплексними статтями витрат є  витрати на підготовку і освоєння виробництва, загальновиробничі витрати, адміністративні, витрати внаслідок  технічно неминучого браку, інші витрати  операційної діяльності.

Для контролю за комплексними витратами  відкриваються відповідні рахунки  бухгалтерського обліку, а в кінці  місяця розподіляються між окремими видами продукції.

По кожній комплексній статті розробляються кошториси за місяць, чи квартал і зіставляються кошторисні і фактичні дані про витрати по тій, чи іншій статті. На підставі відхилень від кошторисних даних роблять висновок про рівень контролю за дотриманням кошторису.

Витрати підприємства за своїм характером різні. Вони можуть бути пов’язані  з виробничим процесом безпосередньо, або можуть бути з ним не пов’язані, але з точки зору суспільних потреб є обов’язковими, тобто неминучими.

Разом з тим, слід відмітити, виробничі  підприємства можуть займатися не тільки виробництвом та збутом продукції, але  і рядом інших видів діяльності, підготовку кадрів, науково-дослідні та інші потреби своїх працівників.

Вся ця діяльність пов’язана з  використанням різних речовин та сил природи, тобто пов’язана  з витратами.

Для правильного обліку витрат і  обчислення собівартості кожного виробництва  важливого значення набуває класифікація виробничих витрат:

1. За єдністю складу витрати поділяються на:

а) одноелементні - складаються з  одного елемента витрат;

б) комплексні-складаються з кількох  економічних показників.

2. Щодо технічного процесу:

а) основні - пов’язані з технологічним процесом виробництва продукції;

б) накладні - пов’язані з організацією, обслуговуванням  і управлінням виробництвом.

3. За участю у виробничому процесі:

а) виробничі - пов’язані з виготовленням  продукції;

б) позавиробничі - пов’язані з реалізацією продукції.

4. За доцільністю витрачення:

а) продуктивні-передбачені технологією і організацією виробництва;

б) непродуктивні – не обов’язкові, які виникають в результаті певних недоліків в організації виробництва, порушенні технологічного процесу.

5. Щодо обсягу виробництва:

а) змінні – витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва;

б) умовно-постійні – витрати, які не залежать від  зміни обсягів виробництва.

6. За періодичністю виникнення:

а) поточні  – витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду;

б) одночасні  – витрати, які виникають не періодично, у міру необхідності їх у виробництві.

7. За місцем виникнення витрати групуються по підрозділах підприємства (цехах, службах, відділах).
8. За економічним змістом витрати поділяються на витрати живої і уречевленої праці. До витрат живої праці належать витрати на оплату праці, нарахування соціального страхування на заробітну плату. До витрат уречевленої праці відносять вартість використаних  у процесі виробництва оборотних і основних засобів.
9. За способом віднесення на собівартість окремих видів продукції витрати поділяють на:

а) непрямі-належать до двох і більше видів продукції;

б) прямі-належать до одного виду продукції (сировини, основних матеріалів, покупних виробів, напівфабрикатів), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості. Прямі витрати –  це суто індивідуальні витрати. Вони залежать від особливостей технології, організації, виду продукції, конкретного  виробництва. До прямих витрат належать затрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, основна і додаткова заробітна  плата виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи.

Більшість основних затрат є прямими. В загальному, прямі витрати можна  поділити на прямі матеріальні і  прямі трудові.