Облік прямих витрат на виробництво продукції

 

Облік витрачення матеріальних цінностей (таблиця 2) за нарядами призначений для відображення матеріалів за виробничими затратами окремо, згідно з нормами, відхилення від норм.

Таблиця 2

Відомість витрачання матеріалів на ВАТ “Ватра”

Код структу-рного підроз-ділу	Код вироб-ничих витрат	Номенк-латурний номер матеріалу	Одиниця виміру	Фактично витрачено		У тому числі		Код причин і винних
				Згідно з нормами		Згідно з відхиленнями
				К-сть	сума	К-сть	сума
2456	1574	1887	кг	1000	1280	100	128	157134
4184	1284	1890	кг	1200	1536	140	179,2	158168
4237	1315	1894	кг	1500	1920	160	204,8	193174

 

Організація обліку використання матеріальних цінностей залежить від ряду факторів. Зокрема характеру виробництва, видів виробничого устаткування, порядку надання, подання матеріалів на робочі місця.

Витрати матеріалів і напівфабрикатів  розподіляються по видах виробленої продукції окремим шляхом, тобто  по даних первинних документів.

Відпуск покупних напівфабрикатів  і комплектуючих виробів на складальній  дільниці здійснюється згідно з виробничою програмою, ступенем застосування їх у  вузлах і кінцевої продукції. Видача матеріалів на складання (робоче місце) оформлюється накладною, де перелічуються  всі напівфабрикати, що відпускаються  на виробництво. У разі виявлення  нестачі і браку складається  акт, в якому зазначаються їх причини  і винуватці.

В умовах ринку застосовуються три  оцінки матеріальних цінностей та списання їх на затрати виробництва:

1) ФІФО – це оцінка матеріальних  цінностей за їх початковою  вартістю. ФІФО – від першої  партії до останньої. Це означає,  що вартість використаних матеріалів на виробництво визначається, виходячи із ціни купівлі матеріалів від першої до останньої партії.

Облік матеріалів ведеться за окремими партіями надходження матеріалів. Черговість відпуску матеріалів у виробництво  співпадає з черговістю їх надходження  на підприємство. Спочатку списуються на виробництво матеріали за ціною  раніше закупленої партії, а потім  пізнішою.

2) ЛІФО – це метод оцінки  матеріалів по відновленій вартості (за поточними цінами), виходячи  з того, що партія матеріалів, яка надійшла останньою, списується  у виробництво першою. Матеріальні  цінності, видані зі складу, оцінюються  за вартістю останнього придбання,  потім – попереднього і т.д. 

Тобто ЛІФО – від останньої партії до першої.

3) Середня ціна – визначається, як середньозважена арифметична  ціна  кількості матеріалів кожної  партії.

Якщо за даними поточного  обліку залишки матеріалів, які відображені  по ціні фактичного придбання більші від ринкової ціни, то різниця списується на затрати виробництва або на прибуток.

Використання матеріалів у виробництві через недосконалість технології призводить до утворення  великої маси відходів. В такій  ситуації прийнято з витрат на матеріальні  ресурси, що включаються до собівартості продукції, вираховувати вартість зворотних  відходів.

Зворотні відходи являють  собою залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших  видів ресурсів, що утворилися в  процесі виробництва продукції  і втратили повністю або частково споживчі властивості початкового  ресурсу і тому використовуються з підвищеними витратами.

Зворотні відходи оцінюються:

• за зниженою ціною вигідного матеріального ресурсу, якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва;
• за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам для основного виробництва;

Оприбуткування відходів оформляється записом:

Дт 201 “Сировина і матеріали”

Кт 23 “Виробництво”.

У спеціальній відомості розподілу  відходів показують кількість використаних матеріалів за видами продукції. Маючи  кількість відходів та їх вартість, визначаємо процент відходів матеріалів. Знайдений процент необхідно  помножити на вартість використаних матеріалів.

Також відходи бувають:

1. Поворотні – це ті, які  можна використовувати на підприємстві або реалізовувати на сторону. На їх величину витрачання матеріалів робиться бухгалтерський запис:

   Дт 23 “Виробництво”

   Кт 201 “Сировина і матеріали”

2. Безповоротні – це ті, які не можна використовувати у виробництві, реалізовувати. Витрачення технологічного палива на підігрів, плавку, випалювання і т.п. обліковується по місцю споживання на основі даних лічильників. На вартість витраченого палива на технологічні цілі складається проводка:

   Дт 23 “Виробництво”

   Кт 203 “Паливо”

Якщо в якості технологічного палива використовується природній газ, тоді Дт 23 “Виробництво” – Кт 63 “Розрахунки з постачальниками”. Енергію на технологічні цілі, пару, повітря розподіляють за споживачами за даними вимірювальних приладів або через розрахунки. Цей розподіл здійснюють працівники відділу головного енергетика.

Дані розробних таблиць чи машинограм розподілу матеріалів і напівфабрикатів за напрямками затрат записуються у відомості обліку витрат на виробництво форма №3.

Підсумки відомостей переносять у  Журнал-ордер №16, де узагальнюється затрати на виробництво, які включаються  в собівартість продукції. Матеріали  включаються в собівартість продукції  і придбання, що дорівнює сумі вартості використаних матеріалів, додаючи транспортно-заготівельні витрати. Сума транспортно-заготівельних  витрат, яка відноситься до витрачених матеріалів визначається, виходячи із середнього проценту транспортно-заготівельних  витрат і облікової ціни витрачених матеріалів. Транспортно-заготівельні витрати розраховуються за допомогою  проценту, який визначається у відомості  № 5а.

Зниження матеріальних витрат на одиницю  продукції призводить до зниження не тільки собівартості продукції, а й  до збільшення продукції при наявних  матеріальних ресурсах.

Необхідність економії матеріально-сировинних ресурсів посилюється тим, що їх запаси обмежені. Це призводить до зростання  транспортних витрат і втрат матеріалів під час транспортування.

ВАТ “Ватра” може досягти будь-якої мети з допомогою обліку, який, на мою думку, повинен забезпечити:

• контроль за наявністю матеріалів у місцях їх збереження на всіх етапах їх руху;
• контроль за дотриманням встановлених норм запасів;
• контроль за повнотою оприбуткування відходів виробництва;
• системний контроль за використанням матеріалів у виробництві на базі науково обґрунтованих норм їх витрачання.

 

3. Облік прямих витрат  на оплату праці

 

Основною формою розподілу  доходів для найманих працівників  є заробітна плата – ціна, що виплачується за використання праці [4, с.108].

Перехід до ринкової економіки  зумовлює появу ринку праці, а  отже, купівлю-продаж товару «робоча сила». Вихідним положенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.

Далі ціну праці зіставляють  з мірою праці, тобто з тим  обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім враховують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову  оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто  у сфері товарного обігу і  нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує  поряд з такими його допоміжними  формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.

Отже, заробітна плата  виражає і вартість товару робочої  сили, і оплату за працю, за витрати  і результати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно  визнали сумісність у змісті заробітної плати вартості робочої сили і  забезпечення рівності заробітної плати  за однакові витрати праці, які дістали  ринкове визнання.

У ринкових економічних системах основним доходом населення є  зарплата. У світовій економічній науці є чимало варіантів визначення поняття заробітної плати.

За концепцією В. Петті, Д. Рікардо, зарплата є грошовим виразом "мінімуму засобів існування" [5, с.230]. За А. Смітом, заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів людини, щоб вона могла "працювати" [6, с.123].А. Маршал в "життєво необхідні засоби" включає вже засоби "щоб працювати" і "щоб жити" [7, с.78]. В. Петті в XVII ст. вважав, що зарплата – це ціна праці.

М. Туган-Барановський вважав заробітну плату часткою робітничого класу в суспільному продукті, яка залежить від продуктивності суспільної праці і соціальної сили робітничого класу [8, с.340].

Необхідність прямого  втручання в регулювання величини і динаміки заробітної плати обґрунтував  Дж. М. Кейнс. Щоб уникнути соціальних потрясінь, він запропонував замість зниження зарплати шляхом перегляду колективних угод використати поступове або автоматичне зниження реальної зарплати в результаті зростання цін. Кейнс обґрунтував необхідність політики жорсткої грошової заробітної плати [9, с.120].

З точки зору відносин розподілу  заробітна плата – це грошове  вираження частини необхідного  продукту, яка надходить в індивідуальне  споживання робітникам фірми у відповідності  з кількістю і якістю затраченої ними праці у виробництві.

Організації і фірми виплачують заробітну плату в грошовій формі, це обумовлено наявністю товарно-грошових відносин і ринку. В цивілізованій  економіці виплата зарплати не може проходити в натуральній формі. Грошова заробітна плата - найбільш гнучкий засіб обліку затрат і  результатів праці.

Регулювання заробітної плати  здійснюється фірмою і державою. Перш за все встановлюється міра праці. Вона відбиває кількість праці (величина затраченої мускульної і нервової енергії), інтенсивність праці і якість праці (ступінь складності і значення роботи). В результаті з'являються  норми виробітку, норми часу, норми  обслуговування на тих чи інших роботах. Підприємства і держава проводять  нормування праці. Виконана норма –  це перш за все кількість праці певної якості, яку віддав робітник фірмі чи державі протягом певного часу. За це він отримує грошову винагороду в формі заробітної плати.

Держава і підприємство встановлюють такі принципи диференціації заробітної плати працівників:

• величина заробітної плати залежить від складності праці, професійних навичок і кваліфікації робітника;
• величина заробітної плати залежить від умов роботи, від її важкості, шкідливості для здоров'я. Праця у важких і шкідливих умовах оплачується вище;
• величина заробітної плати залежить від результатів виробничої діяльності фірми в цілому.

Розрізняють дві основні  форми заробітної плати: погодинну  та відрядну. Погодинна зарплата нараховується  робітникам залежно від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці  тих робітників:

• виробіток яких неможливо чітко нормувати;
• в роботі яких головним є не зростання продуктивності праці, а підвищення якості продукції;
• виробіток яких в основному залежить не від їх індивідуальних трудових зусиль, а визначається технологічним процесом.

Функції ж робітника зводяться  тільки до налагоджування, спостереження  і контролю за роботою обладнання. При погодинній формі величина заробітної плати обчислюється як добуток погодинної ставки і кількості праці. Погодинна  оплата передбачає просту погодинну  систему, що обумовлює оплату за фактично відпрацьований час та погодинно-преміальну, яка враховує ще й інші моменти: виконання  норми, ріст продуктивності праці, якість робіт і продукції, економію ресурсів [10, с.50].

Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному  обліку, де широко використовуються норми  виробітку. Величина заробітної плати  при ній обчислюється як добуток  розцінки одиниці виробу і кількості виробів. Виділяють такі системи відрядної заробітної плати:

• пряма відрядна заробітна плата;
• відрядно-прогресивна заробітна плата;
• відрядно-регресивна заробітна плата;
• відрядно-преміальна заробітна плата;
• акордна заробітна плата;
• колективна відрядна заробітна плата.