Облік наявності та руху основних засобів

Податковий кодекс України (надалі - ПКУ або Кодекс), який набрав чинності з 2011 року, вніс чимало змін у  податковий облік операцій з визначення доходів, витрат і амортизації з метою розрахунку оподатковуваного прибутку. Відтепер ліквідовано поняття "основні фонди" з метою податкового обліку та змінено порядок їх обліку та амортизації.

До основних засобів  з метою оподаткування належать матеріальні активи, вартість яких перевищує 2500 грн і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк використання становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Основні засоби платника податку класифікують у відповідні групи, до яких установлено мінімально допустимі строки їхньої амортизації. У той же час у фінансовому обліку не встановлено обмежень у термінах амортизації об'єктів. Перелік груп податкового обліку, який наближено до групування в бухгалтерському обліку, наведено у статті 145 ПКУ. Наприклад, транспортні засоби віднесено до групи 5, для яких установлено мінімальний термін амортизації' у 5 років. При цьому платник податку не позбавлений права встановлювати більш тривалий термін експлуатації і,відповідно, амортизації. В останньому варіанті щомісячна сума амортизації зменшується, що призводить до збільшення бази оподаткування.

Основні засоби функціонують, плануються й обліковуються в  натуральній і вартісній формах. Щоб визначити ступінь участі різних складових елементів основних засобів у формуванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних капіталовкладень на їх придбання, а також ступінь їх придатності і зношеності, обчислити фондомісткість виробництва, грошова оцінка цих засобів здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на створення даних засобів (наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд, на формування основного стада, робочої худоби тощо). До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв’язку з його придбанням і деякі інші. При цьому слід пам’ятати, що витрати на сплату відсотків за користування кредитами у первісну вартість основного засобу не включаються.

Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на величину витрат, пов’язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання цього засобу. Вказане поліпшення досягається в разі модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому стані та одержання початково визначеної майбутньої економічної вигоди від їх використання, включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на технічні огляди, поточні і капітальні ремонти основних засобів розглядаються як елемент операційних витрат, що включається у виробничу собівартість продукції.

Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткування — ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість — це вартість основних засобів після їх переоцінки. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з урахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, по яких здійснена переоцінка, відображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, по яких переоцінка не здійснювалася, — за первісною. Тому на практиці і в науковому обороті часто вживають термін «балансова вартість» основних засобів (первісна або/і переоцінена), за якою вони стають на балансі підприємства.

Залишкова вартість — це вартість основного засобу, одержана як результат від різниці його первісної (переоціненої) вартості і суми зносу — нарахованої амортизації з початку корисного використання основного засобу. Залишкова вартість основних засобів також відображається в балансі підприємства і включається в його підсумок.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією) цього засобу. Під строком корисного використання основного засобу розуміють такий очікуваний період часу, протягом якого він використовуватиметься підприємством з метою одержання певної економічної вигоди.

Амортизація — це економічний процес , що кількісно відображає втрату основними засобами своєї вартості, яка амортизується, та її систематичний розподіл (перенесення) на заново створений продукт (виконану роботу, надану послугу) протягом строку їх корисного використання. При цьому під вартістю, що амортизується, розуміють первісну або переоцінену вартість основного засобу за вирахуванням його ліквідаційної вартості.

Об'єктом амортизації  є окремий об'єкт основних засобів  та нематеріальних активів. Відповідно до статті 144 Податкового кодексу  України в автопідприємствах  амортизації підлягають:

• витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності та довгострокові біологічні активи;
• витрати на самостійне виготовлення основних засобів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;
• витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків вартості, яка амортизується, об'єкта основних засобів на початок звітного року;
• капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту;
• сума переоцінки основних засобів;

Не підлягають амортизації та повністю належать до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:

• утримання основних засобів, що перебувають на консервації;
• ліквідацію основних засобів.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:

• вартість гудвілу;
• витрати на придбання (самостійне виготовлення) та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

3. Нормативна база  основних засобів

У нинішній час випущено немало методичної літератури та наукових праць щодо висвітлення економічної суті та особливостей бухгалтерського обліку основних фондів та їх похідних, вивчення методів нарахування зносу та амортизації. В Україні учбові заклади, промислові підприємства, установи та організації користуються методичною та науковою літературою з висвітлення економічних питань, пов’язаних з основними засобами, що розроблена та видана українськими вченими чи економічними інститутами як такою що відповідає внутрішнім українським стандартам.  Разом з тим у освіті використовується й література іноземного походження, у якій висвітлюються механізми впливу основних засобів на виробничий процес, система їх відтворення, методи підвищення ефективності їх використання. Дані питання є дійсними для економіки будь-якої країни світу і тому можуть бути і використовуються для вивчення в Україні. Та при цьому приоритетною для економічного вивчення основних засобів є наукові праці саме українських вчених.

Організацію  та  методологію  основних засобів регламентують чинні в Україні нормативні документи:

1. Податковий кодекс України.
2. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».
3. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ.
4. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств 30.11.99 №291
5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби» 27.02.2000 № 92.

Податковий  кодекс   України   регулює   відносини,   що  
виникають у сфері справляння податків і зборів,  зокрема, визначає  
вичерпний перелік податків та зборів,  що справляються в  Україні,  
та  порядок їх адміністрування,  платників податків та зборів,  їх  
права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження  
і  обов'язки  їх  посадових  осіб  під час здійснення податкового  
контролю,  а  також  відповідальність  за  порушення   податкового  
законодавства.

Закон України  «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні» визначає правові  принципи регулювання, організації, ведення  бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до Закону України № 996 від 16.07.99 р. підприємство самостійно визначає облікову політику на рік, де відображаються основні засади організації та ведення обліку на підприємстві.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція № 291 про його застосування встановлюють позначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність та рух активів, капіталу, зобов'язань і фактів фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків та бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності. План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації і групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.

Положення (стандарт)  бухгалтерського  обліку  7  "Основні  
засоби" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про  основні засоби,   інші   необоротні   матеріальні  активи  та  незавершені капітальні  інвестиції  в  необоротні  матеріальні  активи (далі -  
основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій  
звітності. Норми    Положення    (стандарту)     7     застосовуються  
підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі -  
підприємства)  усіх  форм  власності  (крім  бюджетних  установ та  
підприємств,  які  відповідно до законодавства складають фінансову  
звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Сучасний рівень розвитку бухгалтерського обліку вимагає  глибоких фахових знань як самого бухгалтерського обліку, так і економіки в цілому. Сучасний бухгалтер повинен мати загальноекономічні знання, розбиратись в питаннях фінансового та трудового права, податкової системи, орієнтуватись у виробничих процесах на підприємстві. Як ті, що готуються стати бухгалтерами, так і ті, що ними уже працюють, мають користуватись спеціальною літературою, що необхідна у роботі – підручниками, тлумачними словниками, нормативно-законодавчими актами відповідно до національних стандартів.

Одним з основних принципів  здійснення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є послідовність, тобто постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики.

РОЗДІЛ 2. ОБЛІК НАЯВНОСТІ ТА РУХУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ  ПАТ ДТЕК «Павлоградвугілля»

1. Характеристика  облікової  політики  підприємства 

Ведення бухгалтерського  обліку та складання фінансової і  статистичної звітності на кожному  підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються  органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою і таким чином забезпечувати порівнянність облікової інформації. Однак це не означає, що підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання, не може вибирати найбільш прийнятні для нього форми ведення обліку.

Термін "облікова політика", визначений Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", означає сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності. Однак облікова політика визначає також способи організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, з урахуванням конкретних умов його діяльності. 
Облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого — як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.

Облікова політика на рівні країни має враховувати такі обставини: рівень розвитку ринкової економіки та ступінь демократизації суспільства, поширення процесу інтеграції економіки країни у світовий економічний простір та вимоги міжнародних інституцій щодо стандартизації та гармонізації обліку. З цією метою держава розробляє й приймає законодавчі акти та інші нормативні документи, що регулюють питання бухгалтерського та статистичного обліку і звітності. Прикладом може бути чинний Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".