Облік, аудит витрат і калькулювання послуг обслуговуючих виробництв і господарств

Кабінет Міністрів України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Бобровицький коледж економіки і менеджменту

ім. О. Майнової

Курсова робота

на тему:

“ Облік, аудит витрат і калькулювання послуг обслуговуючих виробництв і господарств”

Виконала:

студентка економічного 

факультету, ІІІ курсу,

напряму підготовки “ Облік і аудит ”

групи  О і А

Керівник курсової роботи:

доцент кафедри бухгалтерського

обліку і аудиту

Бобровиця – 2011

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти обліку витрат обслуговуючих виробництв і господарств

1.1. Економічний зміст витрат обслуговуючих виробництв і господарств

1.2. Методи обліку витрат та їх використання в обслуговуючих виробництвах і господарствах

Розділ 2. Калькулювання собівартості послуг обслуговуючих виробництв і господарств

2.1. Теоретичні основи калькулювання собівартості послуг обслуговуючих виробництв і господарств

2.2. Калькулювання собівартості послуг обслуговуючих виробництв і господарств

РОЗДІЛ 3. Аудит послуг обслуговуючих виробництв та господарств

3.1. Аудит послуг обслуговуючих виробництв і господарств

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

        Поряд із основними та допоміжними виробництвами на підприємствах, як правило, функціонують обслуговуючі виробництва і господарства, які хоч і не пов’язані з основним виробництвом підприємства, однак мають важливе значення у створенні належних умов для їх працівників. До того ж частина продукції, робіт або послуг таких виробництв і господарств може реалізовуватись_іншим_споживачам.
        Обслуговуючі виробництва і господарства сільськогосподарських підприємств задовольняють побутові, комунальні та культурні потреби населення. До них, зокрема, належать: житлово-комунальне господарство; їдальні й буфети; дитячі дошкільні заклади; лазні; пральні; перукарні; ремонтно-швейні майстерні; табори праці та відпочинку школярів; будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, будинки престарілих; спортивні та інші заклади_культурно-оздоровчого_призначення.
        Розвиток обслуговуючих виробництв і господарств дає змогу сільськогосподарським підприємствам стимулювати підвищення продуктивності праці в основних галузях сільськогосподарського виробництва; стабілізувати кадри на селі; збільшити вільний час працівників; забезпечити зближення культурно-побутових умов життя в місті та на селі.
        Обслуговуючі виробництва і господарства організують у порядку виконання умов колективного договору, або за рішенням правління чи загальних зборів працівників, а також за угодою сторін.

        Особливою умовою ведення обслуговуючих виробництв і господарств є аудит, найважливішими цілями аудиту є:

1) встановлення достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності економічних суб'єктів і відповідності здійснених ними фінансових та господарських операцій нормативним актам;

2) оцінка системи внутрішньофірмового контролю підприємства, Причому ця оцінка має величезне значення для самої аудиторської організації під час проведення аудиторської перевірки на всіх її етапах, і

3) своєчасне виявлення потенційного банкрутства, тобто визначення життєздатності підприємства, що важливо для суб'єкта, його контрагентів і суспільства в цілому.

        Основна мета аудиту також доповнюється обумовленими договором з клієнтом завданнями виявлення резервів кращого використання фінансових ресурсів, аналізом правильності обчислення податків, розробкою заходів щодо поліпшення фінансового становища підприємства, оптимізації витрат і результатів діяльності, Доходів і витрат. Таким чином, загалом, мета аудиту можна сформулювати як рішення конкретної задачі, що визначається законодавством, системою нормативного регулювання аудиторської діяльності, договірними зобов'язаннями аудитора і клієнта. Конкуренція на ринку аудиторських послуг збільшується з кожним днем, тому керівники аудиторських фірм повинні постійно стежити за вартістю цих послуг, щоб не втратити наявний коло клієнтів і мати можливість купувати нових. Для цього необхідно контролювати витрати на проведення аудиторських перевірок і постійно прагнути оптимізувати їх, максимально знижуючи невиправдані витрати. У зв'язку з цим ключову роль грає рівень затрат праці на проведення перевірки. Оптимізація трудомісткості проведення аудиторської перевірки дуже важлива, в зв'язку з цим велику роль відіграють аналітичні процедури, які є одним із способів отримання аудиторських доказів. Проведення аналітичних процедур дає аудитору значний обсяг необхідної йому інформації і при цьому вимагає набагато менше витрат, ніж проведення детального тестування.

         Крім того, як було викладено вище, однією з основних цілей аудиту є визначення життєздатності, виявлення резервів кращого використання фінансових ресурсів, розробка заходів щодо поліпшення фінансового становища підприємства. Виходячи з цього виникає необхідність аудиту з

глибоким комплексним аналізом фінансового стану господарюючого суб'єкта.

           1.1. Економічний зміст витрат обслуговуючих виробництв і господарств

             Характер діяльності обслуговуючих виробництв і господарств неоднорідний: одні виготовляють продукцію (пекарні, їдальні); другі надають послуги (лазні, пральні, перукарні); треті виконують спеціалізовані функції соціального та побутового обслуговування (дитячі дошкільні заклади, житлово-комунальне господарство, будинки відпочинку, санаторії тощо). Відповідно й порядок покриття витрат у цих виробництвах різний: у перших витрати покриваються за рахунок виручки від реалізації виробленої продукції; у других — від надходжень за надані послуги; в третіх — від надходжень_та_інших_спеціальних_джерел.
            Ефективне використання обслуговуючих виробництв та господарств залежить від прогресивних форм організації його роботи, вдосконалення методів аналізу та розробки заходів, що забезпечують покращення планування та управління діяльності обслуговуючих виробництв та господарств. У зв’язку з цим першочергового значення набувають питання покращення якості та оперативності обліку роботи обслуговуючих виробництв_та_господарств.
          Організація обліку роботи обслуговуючих виробництв та господарств була завжди проблематичним питанням. Вона змінювалася разом зі зміною організаційної форми роботи та формою матеріального заохочення робітників обслуговуючих виробництв та господарств.
        Облік витрат обслуговуючих виробництв та господарств забезпечує контроль:
( за виконанням госпрозрахункових завдань по кожному обслуговуючому виробництву_та_господарству;
( за правильним і економічно обґрунтованим відображенням величини витрат за_їх_статтями_та_елементами;
( за точним списанням виконаних робіт і послуг по об’єктах витрат;
( за своєчасним і точним поданням необхідних даних для обчислення фактичної собівартості одиниці робіт і послуг кожного обслуговуючого виробництва_та_господарства;
( за своєчасним оформленням первинних документів на всі операції;
( за забезпеченням раціональної організації аналітичного і синтетичного обліку;
( за правильним списанням калькуляційних різниць між плановою і фактичною_собівартістю_робіт_і_послуг.
          Облік витрат обслуговуючих виробництв та господарств ведуть на рахунку 949 „Інші витрати операційної діяльності”. Це активний операційний калькуляційний рахунок. По його дебету обліковують витрати відповідних виробництв та господарств: по кредиту залежно від виробництва – вихід продукції, послуг, виручка або списання витрат за рахунок_відповідних_джерел_і_надходжень.
           Прямі витрати списують на рахунок 949 „Інші витрати операційної діяльності”. з рахунку обліку виробничих запасів, розрахунків з персоналом по оплаті праці та ін. Запис у бухгалтерському обліку такий: Дебет рахунка № 949 „Інші витрати операційної діяльності”. Кредит рахунку № 201 „Сировина й матеріали” Кредит рахунку № 203 „Паливо” та ін. Кредит рахунку № 66 „Розрахунки з оплати праці” з відповідними нарахуваннями.
           По кредиту рахунка № 949 „Інші витрати операційної діяльності” відображаються суми фактичної собівартості закінченої виробництвом продукції, виконання робіт та наданих послуг. Ці суми списуються з рахунку № 949 в дебет таких рахунків:
а) готові вироби, випущені обслуговуючими виробництвами та господарствами: Дебет рахунку № 26 „Готова продукція”; б) при реалізації робіт та послуг, виконаних обслуговуючими виробництвами та господарствами: Дебет рахунку № 70 „Реалізація”;
в) суми, належні з квартиронаймачів: Дебет рахунку № 37 „Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами”; г) збитки від експлуатації житлово-комунального господарства: Дебет рахунку № 74 „Інші доходи” Кредит рахунку № 949 „Інші витрати операційної діяльності” д) Прибутки від експлуатації житлово-комунального господарства: Дебет рахунку № 949 „Інші витрати операційної діяльності”
Кредит рахунку 74 „Інші доходи” Залишок по дебету рахунка № 949 „Інші витрати операційної діяльності” на кінець звітного періоду показує вартість незавершеного виробництва.

         Аналітичний облік здійснюють по кожному виду обслуговуючих виробництв і господарств у Виробничому звіті, який складають на підставі первинних документів, згрупованих у листах-розшифровках або Журналі обліку робіт і витрат по статтях витрат так­_кореспондуючих_рахунках.
          У зв’язку із суттєвими відмінностями в технології окремих обслуговуючих виробництв у деяких підприємствах складають спеціалізовані виробничі звіти окремо по їдальні, пекарні, лазні тощо. Дані цих звітів потім систематизують у типовому виробничому звіті за формою № 10/2а С.Г. в Кількісний облік продукції, що надійшла у комору, ведеться у товарній книзі (картці складського обліку) матеріально відповідальною особою (комірником). Облік ведеться в натуральному вираженні - за найменуваннями і кількістю. Записи в книзі провадяться в міру надходження матеріальних цінностей до комори підприємства на підставі товаротранспортних та прибуткових документів, ордерів, актів_про_приймання_матеріалів.
        Після запису кожної операції виводиться кількісний залишок продукції. У терміни, визначені обліковою політикою підприємства, записи товарної книги звіряються з даними бухгалтерії.
Відпуск продукції з комори підприємства здійснюється на підставі одного із зазначених_документів:
-№М-8"Лімітно-забірна_картка";
-№М-9"Лімітно-забірна_картка";
-№М-10 "Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів";
-№М-11 "Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів".
Лімітно-забірні картки типової форми №М-8 і №М-9 застосовуються для оформлення відпуску матеріалів, які систематично використовуються при виготовленні продукції, а також для поточного контролю за дотриманням установлених лімітів відпуску матеріалів на виробничі потреби і є підставою для списання матеріальних цінностей із комори.
Для скорочення кількості первинних документів там, де це доцільно, рекомендується оформляти відпуск продукції безпосередньо в картках складського обліку. У цьому випадку видаткові документи на відпуск матеріалів не оформляються, а сама операція проводиться на підставі лімітних карт, що виписуються в одному примірнику. Ліміт відпуску можна зазначити й у самій картці. Представник цеху при одержанні продукції розписується безпосередньо в картках складського обліку, а в лімітно-забірній картці розписується_комірник. За лімітно-забірною карткою ведеться також облік сировини і матеріалів, не використаних у виробництві (повернення). При цьому жодних додаткових документів_складати_не_потрібно.
Лімітно-забірна_картка_призначена:
форма №М-8 - для багатократного відпуску одного найменування сировини чи продукції на_один_місяць;  форма №М-9 - для чотириразового відпуску сировини_чи_продукції.
         Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (форма №М-10) застосовується для відпуску сировини і матеріалів понад установлений ліміт або при заміні їх. Акт-вимога є підставою для списання продукції із комори.
        Акт-вимога виписується на один вид сировини чи продукції в двох примірниках: один примірник - для одержувача, другий - для комори.
Комірник зазначає в обох примірниках акта-вимоги дату і кількість відпущеного матеріалу, після чого виводить залишок.  В акті-вимозі одержувача (цеху, ділянки тощо) розписується комірник, в акті-вимозі комори-_представник_одержувача.
 

         1.2. Методи обліку витрат та їх використання в обслуговуючих виробництвах і господарствах

        Під    методом    обліку    витрат    слід    розуміти сукупність   способів   відображення,   групування   та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання Розглядаючи облік витрат та калькулювання як єдиний процес, зазначимо, що останній складається з двох взаємопов'язаних етапів: перший етап - облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат та розподілу витрат на виробництво продукції між об'єктами обліку; другий етап - калькулювання собівартості, що включає операції по. визначенню собівартості виробів та одиниць продукції.

         З цієї точки зору методи калькулювання можна розглядати як спеціальні методи обліку витрат, що застосовують для розрахунку собівартості визначених видів, груп продукції (робіт, послуг). Тобто, під методом калькулювання розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об'єкту калькулювання.

        Важливою рисою систем управлінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції).

У межах кожного з цих методів можна здійснювати калькулювання:

— позамовне чи попроцесне  – за періодичністю складання;

— повної собівартості (включаються постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати) чи неповної (обмеженої) собівартості (тобто калькулювання на основі лише змінних витрат) – в залежності від повноти охоплення обліком витрат.

        Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності. Точність і оперативність взаємовиключаючі поняття і знаходяться у обернено пропорційній залежності. Враховуючи зазначені та конкретні завдання, які необхідно вирішувати в тій чи іншій ситуації, менеджер сам встановлює яка інформація для нього необхідніша: менш точна та оперативна чи більш точна та отримана, значно пізніше встановленого терміну. Тому вибір тієї чи іншої системи залежить від конкретних завдань, які вирішують управлінці в той чи інший момент.

         Метод обліку фактичної собівартості

        Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні    даних про фактичні витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Цей метод, як правило, є традиційним та найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах.

        Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об'єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об'єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

         Застосування цього методу дозволяє визначити фактичну (або "історичну") собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Все це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю. Тому    найбільш прогресивними    виявляються    варіанти    обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкуренції.

        Нормативний метод обліку витрат

        Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і  формування   собівартості   продукції   можливий   при такій   організації   і   методології   обліку,   при   якій причини, змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

        Позамовний метод калькулювання

         Позамовний метод використовується в тих випадках, коли виготовляється складна продукція, яка дорого коштує з тривалим циклом виробництва (підводні човни, прокатні верстати, унікальне станкове обладнання).

При   виборі   позамовного   методу   калькулювання   на   виробництві повинна бути виконана хоча б одна з наступних умов:

— кожен зразок чи партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюється відповідно від інших зразків чи партій зразків готової продукції;

— кожен   зразок   чи   партія   ідентичних   зразків   готової   продукції виконується за технічним замовленням чи просто за завданням замовника;