Облік амортизації основних засобів

     Другий прийом, який Верховна Рада використала для  поповнення бюджету за рахунок зниження рівня відтворювання рівня основного капіталу – це впровадження знижувальних коефіцієнтів до норми амортизації, тобто штучного подовження терміну служби основних фондів. У 1997 р. цей коефіцієнт становив 0,7, а у 1998 став 0,6. Навколо амортизаційних фондів розгорнулась боротьба економічних концепцій, що для економіки виявилось болючим. Уряд вносить, а Верховна Рада приймає Закон України “ Про державний бюджет України на 1999 р.”, у якому зобов’язує перерахувати до державного бюджету 10% амортизаційних відрахувань підприємств усіх форм власності. Мета вилучення частини амортизаційних фондів – створення централізованого державного фонду капітальних вкладень для структурної перебудови базових галузей економіки.

    6 квітня 1999 р. Верховна Рада внесла  зміни до Закону України “  Про оподаткування прибутку підприємств”. Цим законом скасовувалась 10%- ставка амортизаційних відрахувань і ввівся коефіцієнт, що знижувався до нормативу амортизаційних відрахувань і дорівнював 0,8. Фактично, Замість 10-відсоткового зниження амортизаційних фондів підприємств, вони зменшились на 20%.

    Для більш конкретного розуміння  стану, розглянемо умовний приклад, коли підприємство має прибуток, що перевищує частку зниження амортизації. Звернемось до Таблиці 1, де наведено приклад  розрахунку прибутку і амортизації  у таких випадках: 1 варіант -  без вилучення амортизації; 2 варіант – при відрахуванні 10% амортизації в бюджет; 3 варіант – введення коефіцієнта, що знижується. За першим варіантом підприємство мало на капіталоутворення 10 тис. грн., прибуток 14 тис. грн. і перерахувало в бюджет податок на прибуток у розмірі 6 тис. грн. За другим варіантом підприємство могло залишити собі на капіталоутворення лише 9 тис. грн. та водночас зберегло колишній прибуток. Бюджет одержав 7 тис. грн., у тому числі 1 тис. грн. амортизаційних фондів. За третім варіантом амортизаційні фонди становили лише 8 тис. грн., прибуток підприємства 14,8 тис. грн. і прибуток бюджету – 7,2 тис. грн. Теоретичні додаткові 800 грн. чистого прибутку підприємств могло спрямувати на відтворення, зменшивши капіталоутворення порівняно з варіантом два всього на 200 грн. Але бюджет отримав додатково на 200 грн. більше. На практиці ж близько половини підприємств працювали із низьким зиском або були збитковими.

    Таблиця 1

Розрахунок  прибутку і амортизації та їхній розподіл при чинності різноманітних законодавчих актів, тис. грн.

    Перевірка Рахункової палати України встановила, що за дев’ять місяців 1999 р. до фонду  фінансування централізованих капітальних  вкладень надійшло лише 358,4 млрд. грн. або 45,7% вже від нової запланованої величини. При цьому лише 54,6% від  цієї суми було спрямовано на реструктуризацію базових галузей. Інші кошти були спрямовані в інші галузі і відомства.

    Таким чином, в Україні не було вироблено  амортизаційної політики, яка дала б змогу стимулювати використання одного з найбільш інвестиційних  ресурсів; проекти з використання обіцяних державних інвестицій зупинено на різноманітних стадіях реалізації; ще раз продемонстровано вітчизняним і закордонним інвестором нестабільність і непослідовність податкового законодавства; зменшення нормативів амортизації призвело до зниження не тільки інвестиційного капіталу самих підприємств, а й їх привабливість для вільного капіталу.

    Важливим  і довгоочікуваним етапом амортизаційної політики в Україні стало схвалення  Указом Президента України від 7 березня 2001 р. № 169/2001 Концепції амортизаційної політики.

    Метою даної Концепції проголошено  визначення напрямів та механізмів удосконалення  амортизаційної політики як чинника  активізації інвестиційної діяльності в Україні. Згідно з Концепцією, амортизаційна  політика в державі має бути спрямована на підвищення фінансової зацікавленості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

    Для цього, за переконанням авторів Концепцій, необхідна реалізація заходів за такими напрямами:

• створення економічно-правової бази для запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу;
• обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики та стимулювання інвестиційної ініціативи суб’єктів господарювання;
• відмова від суцільного примусового нарахування амортизації за єдиним методом та запровадження кількох методів нарахування амортизації, надання суб’єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати деякі строки служби основного капіталу у визначених законом межах;
• розмежування практики нарахування амортизаційних відрахувань відповідно до її економічної та податкової ролі;
• стимулювання суб’єктів господарювання до застосування прискореної амортизації та її інвестиційного спрямування шляхом надання податкових знижок;
• запобігання зростанню цін виробників шляхом надання можливості суб’єктам господарювання відносити прискорену амортизацію не на витрати виробництва, а на зменшення оподатковуваної частини прибутку.

    Для проведення заходів у таких напрямках  у Концепції пропонується:

• запровадити нарахування амортизаційних відрахувань на всі основні фонди ( крім землі );
• закріпити за суб’єктами господарювання право використання коштів власного амортизаційного фонду та заборонити будь-які централізовані вилучення з нього;
• надавати податкові знижки тільки тим суб’єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду;
• збільшити кількість методів нарахування амортизаційних відрахувань;
• розробити класифікацію основного капіталу за групами відповідно до характеру і строків його використання та зносу;
• запровадити для кожної групи основного капіталу економічно обґрунтовані індикативні норми для нарахування економічної амортизації та діапазони припустимих відхилень, у межах яких суб’єкти господарювання обирають конкретні норми економічної амортизації самостійно;
• затвердити максимальні граничні рівні податкової амортизації, в межах яких її обсяг може перевищувати обсяг економічної амортизації.

    У результаті проведення цих заходів  очікується:

• поліпшення фінансових результатів господарювання суб’єктів господарської діяльності;
• створення умов для формування додаткових інвестиційних ресурсів суб’єктами господарювання;
• формування бази даних для об’єктивної оцінки параметрів руху основного капталу, необхідної для розробки прогнозів та програм економічного та соціального розвитку.

    Аналізуючи  Концепцію амортизаційної політики, перш за все треба звернути увагу на те, що деклароване в ній обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики не підкріплене наведеними положеннями. Адже, наприклад, планове запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу є проявом не обмеження, а посиленням державного регулювання. Згідно з цим, ситуацію не змінює відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом та запровадження кількох методів нарахування амортизації, надання суб’єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизації а також право самостійно встановлювати конкретні строки служби капіталу у визначених законом межах, оскільки “ самостійна права “ можуть мати дуже жорсткі обмеження держави.

    Позитивним  маневром в Концепції є її положення, яке декларує необхідність продовження  практики розмежування нарахування  податкової та  бухгалтерської амортизації, яка добре себе зарекомендувала  як в Україні, так і у світі. Незрозумілі сподівання деяких фахівців на поєднання бухгалтерського та податкового обліку не виправдались.

    Та  загалом Концепція амортизаційної політики викликає більше застережень, ані ж позитивних емоцій, насамперед через декларацію необхідності запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу та інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду.

    Згідно  з Указом Президента України, на основі Концепції має бути розроблено й  подано на розгляд Верховної Ради України проект закону про амортизацію. Цей закон може стати дійсно важливим чинником поліпшення інвестиційного клімату в нашій державі, однак лише в тому випадку, коли його положення стануть результатом ретельних наукових обґрунтувань, а не переконань авторів Концепцій, що для підвищення фінансової зацікавленості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій у основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів тих чи інших заході у певних напрямках.

    Отже, головним джерелом інвестицій в основні фонди є амортизаційні відрахування. Цілком закономірно, згідно з теорією відтворення є тенденція росту частки цих відрахувань у валових капітальних вкладеннях із нагромадженням основних фондів. Тому важливе значення має державна амортизаційна політика як складова частина інвестиційної політики.

    Про вагомість амортизаційних відрахувань  свідчить той факт, що 2000-2001 рр. за даними Держкомстату, обсяг цих відрахувань  є більшим за обсяг капітальних  вкладень. При цьому слід зауважити, що реальний обсяг амортизаційних відрахувань, який потрапив на рахунок підприємств від реалізації продукції, є значно меншим від нарахованого з причин збитковості виробництва, бартеризації торгівлі та масових неплатежів. Крім того, істотна частка амортизаційних відрахувань використовується на капремонт, а іноді й не за своїм призначенням. Якби реальні амортизаційні відрахування дорівнювали нарахованим і весь час амортизаційний фонд використовувався за своїм прямим економічним призначенням, тобто як винятково реновацій ний, тобто призначений для простого відтворення – відшкодування зносу основного капіталу, то тільки за рахунок цього джерела обсяг капвкладень міг би бути значно більшим.

    Щодо  питання про обов’язкове внесення до державного бюджету частини амортизаційних відрахувань усіх підприємств, яке виникає у зв’язку з обмеженими фінансовими ресурсами держави, то при його вирішенні слід керуватись такими міркування:

    По-перше, згідно з економічною теорією, відрахування мають реноваційне призначення. Жодного іншого призначення вони не мають. Одного цього (теоретичного) обґрунтування досить, щоб не вилучати у підприємств частини амортизаційних відрахувань.

    По-друге, стагнація ринкових реформ і збереження неефективної системи господарювання в Україні призвели до стагнації  національної економіки та її інвестиційного виснаження, коли вже в деяких галузях не забезпечується навіть просте відтворення основного капіталу, а відбувається його проїдання. Вилучення частини амортизаційних відрахувань зменшить і без того дуже обмежені інвестиційні можливості підприємств..

    По-третє, це вилучення по суті не що інше, як ще один вид податку, непередбачений законом про систему оподаткування. Оподаткування витрат виробництва, якими є по суті амортизаційні  відрахування, суперечить здоровому  глузду.