Нормативне регулювання бухгалтерського обліку на підприємстві

Бухгалтерський  облік і фахівці, які його здійснюють, забезпечують важливий процес отримання  достовірних даних і складання  звітності для потреб управління, що є, безперечно, і предметом цієї науки.

Суб'єкт бухгалтерського  обліку — це суб'єкт господарювання в особі підприємства, організації, установи, особи тощо. Варто зазначити, що предмет і об'єкти обліку обмежуються  рамками суб'єкта господарювання, бухгалтерський облік є локальним процесом продукування інформації про об'єкти обліку, її використання в управлінні підприємством.

Отже, вивчення того, як здійснюється бухгалтерський облік як процес послідовного отримання  і використання інформації на підприємстві для потреб управління, розкриває зміст бухгалтерського обліку, його предмет, а вивчення питань ведення обліку, способів і прийомів його здійснення розкриває його метод. Методологія бухгалтерського обліку включає сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних, притаманних лише цій науці, методів, що застосовуються для здійснення процедури обліку і розкриваються в окремих методиках [21, с. 126].

Суб'єкт господарювання, як правило, наділений засобами, майном, здійснює господарську діяльність, направлену на отримання фінансового результату і зобов'язаний відповідно до чинного законодавства вести бухгалтерський облік і складати звітність. Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та його рух в процесі відтворення. Об'єктом обліку є також факти, дії і події господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів, процеси придбання засобів виробництва продукції та її збуту, розрахункові відносини підприємства з юридичними та фізичними особами, фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Об'єкти, що обліковуються, за економічним змістом та призначенням можна поділити на три групи: господарські засоби (майно); джерела господарських засобів; господарські процеси.

Отже, бухгалтерський облік є системою безперервного, суцільного, документально обґрунтованого і взаємопов'язаного відображення господарських засобів, їхніх джерел, господарських процесів і результатів діяльності в грошовому вираженні для забезпечення інформації, необхідної для управління і контролю.

Методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий та управлінський. Це дві галузі єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні підприємством, у забезпеченні необхідною інформацією різнопланових користувачів 
Фінансовий облік - це сукупність правил та процедур, які забезпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства.

Організація фінансового обліку повинна забезпечити: суцільне, повне і безперервне відображення усіх господарських операцій, які відбулися за звітний період; складання встановленої фінансової (бухгалтерської) звітності; постачання необхідною та вірогідною інформацією користувачів.

Об’єктами фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках є:

• активи підприємства: основні засоби, нематеріальні активи, капітальні вкладення, довгострокові та короткострокові фінансові вкладення, виробничі та товарні запаси, розрахунки з дебіторами, грошові кошти, інші активи;
• джерела власних засобів: статутний фонд (капітал), резервний (страховий) фонд, фонди і резерви спеціального та цільового призначення, нерозподілений прибуток;
• зобов’язання (пасиви) підприємства: довгострокові та короткострокові кредити банків i позикові кошти, розрахунки з кредиторами, iнші короткострокові зобовязання; витрати підприємств за їхніми елементами;
• фінансові результати діяльності підприємстві і їхній розподіл;
• господарські операції, повязані з процесами придбання ресурсів, виробництва та реалізації.

Управлінський облік - це внутрішній облік, який ведеться для задоволення потреб у iнформації керівництва всього підприємства та його структурних підрозділів.

Якщо фінансовий облік регулюється міжнародними i національними стандартами та нормативними актами, то головним критерієм організації управлінського обліку є корисність одержуваної iнформації для оцінки, контролю i прийняття управлінських рішень.

Головними об’єктами  управлінського обліку є витрати i доходи підприємства, фінансові результати, попередньо відображені в фінансовому обліку. В управлінському обліку витрати перегруповуються за їхнім цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності, сферами діяльності, регіонами реалізації продукціїї тощо [21, c. 16-20].

 

          2.2. Мета ведення і завдання бухгалтерського обліку

 

Господарська  діяльність кожного підприємства базується  на раціональному використанні матеріальних і грошових ресурсів та робочого часу. Основне його завдання — випуск продукції чи торгівля товарами високої якості з найменшими витратами.

Основні завдання бухгалтерського обліку:

1. Дотримання законодавства України бухгалтерського обліку і звітності в Україні;
2. Облік, аналіз і перевірка інформації про господарську діяльність;
3. Контроль за виконанням завдань виробництва щодо кількості, якості й асортименту;
4. Контроль за зберіганням власності підприємства;
5. Виявлення невикористаних резервів;
6. Контроль за оплатою праці;
7. Облік, аналіз і контроль за заощадженням і використанням коштів;
8. Контроль за рівнем рентабельності виробництва продукції;
9. Виявлення резервів подальшого збільшення виробництва;
10. Забезпечення наявності первинної документації [9, с. 78].

Для успішного  виконання завдань, що стоять перед  бухгалтерським обліком, він має  відповідати певним вимогам:

1. Порівнянності його показників з показниками плану;
2. Своєчасності;
3. Точності й об'єктивності показників;
4. Повноти, чіткості, точності й достовірності;
5. Економічності.

На відміну  від вихідних положень природничих  наук, принципи бухгалтерського обліку розробляються людьми і можуть не діяти в разі зміни економічної  ситуації.

Загальне визнання облікових принципів залежить від  того, наскільки вони відповідають трьом критеріям: доречності, об'єктивності й здійсненності.

Принцип доречний, якщо інформація про певну господарську одиницю має зміст і принесе  користь споживачам інформації.

Принцип об'єктивний, якщо на інформацію не впливають особисті думки, дії чи оцінки тих, хто її готує. Об'єктивність передбачає надійність, перевіреність, відповідність дійсності.

Принцип здійсненний, якщо його реалізація не спричиняє  надмірних труднощів чи витрат.

Принцип бухгалтерського  обліку — це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Відповідно  до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність  в Україні" від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні ґрунтуються на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання змісту над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.

Обачність —  принцип, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському  обліку, мають запобігати недооцінці зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Це означає, що витрати та зобов'язання потрібно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання інформації про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи — лише тоді, коли їх реально отримано або зароблено.

Повне висвітлення  — принцип, згідно з яким фінансова  звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Це означає, що користувачам надана суттєва та доречна інформація про фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства.

Автономність  — принцип, який означає, що кожне  підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно  та зобов'язання власників не повинні  відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цей принцип застосовується навіть у випадку, коли власник несе повну матеріальну відповідальність за зобов'язаннями підприємства. Цей принцип сприяє досягненню чіткого визначення сфери підзвітності, тобто господарська діяльність пов'язується з конкретним суб'єктом.

Послідовність — принцип постійного (із року в  рік) застосування підприємством обраної  облікової політики. Зміна облікової  політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

Безперервність  — принцип, який передбачає, що оцінку активів та зобов'язань підприємства здійснюють, виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Тобто підприємство не збирається ліквідуватися та істотно скорочувати свою діяльність — не виникає потреби розподілу активів для покриття зобов'язань та розрахунку з власниками.

Нарахування та відповідність доходів і витрат — принцип, який означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Виходячи з цього принципу, доходи слід відображати в обліку і звітності в тому періоді, коли їх було зароблено, а витрати — на основі відповідності цим доходам. Витрати, які не мають безпосереднього зв'язку з певними доходами, слід відображати в тому періоді, коли вони виникли.

Превалювання  змісту над формою — принцип, за яким операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Цей принцип засвідчує, що бухгалтерський облік не є засобом простої фіксації формальних даних. Тому наявність чи відсутність первинних документів або законодавчих актів не завжди є підставою для відображення чи невідображення операцій у бухгалтерському обліку з метою складання фінансової звітності.

Історична (фактична) собівартість — принцип, відповідно до якого пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання. Проте пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується, головним чином, первісної вартості активів і зобов'язань.

Єдиний грошовий вимірник — принцип вимірювання  та узагальнення всіх господарських  операцій підприємства у фінансовій звітності в єдиній грошовій оцінці. Підприємства України ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову  звітність у грошовій одиниці України — гривні. Поряд з тим в аналітичному обліку широко застосовують натуральні й трудові вимірники, іноземні валюти [19, с. 127].

Періодичність — принцип, що означає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою  складання фінансової звітності. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, а проміжну звітність складають щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року.

Отже, розглянуті десять принципів бухгалтерського  обліку і фінансової звітності, які в Україні законодавчо закріплено, є важливою складовою методології бухгалтерського обліку і базою для створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

 

             

 

 

 

 

 

 

 

  РОЗДІЛ 3

 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЕДЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

3.1. Нормативне регулювання бухгалтерського обліку на підприємстві

 

З проголошенням  України незалежною державою урядом країни було проведено низку економічних реформ щодо переходу від командно - адміністративної системи господарювання до ринкової. Оскільки будь - яка система господарювання потребує інформаційного забезпечення, то основним процесом вимірювання, реєстрації, нагромадження, узагальнення, зберігання та передавання інформації про фінансово - господарську діяльність суб'єктів господарювання щодо прийняття управлінських рішень є бухгалтерський облік. Головною проблемою нормативно - правового регулювання бухгалтерського обліку в Україні є те, що він не повністю відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку (МСБО) і потребує вдосконалення в обов'язковому порядку. Об'єктивним завданням сьогодення постає розробка нормативно - правового регулювання обліку в Україні відповідно до міжнародних стандартів.

На функціонування та створення нормативно - правового  регулювання бухгалтерського обліку впливають такі фактори: діяльність провідних теоретиків, економічна та політична ситуації в державі, економічні наслідки від прийнятої облікової системи, податкова система та джерела фінансування, користувачі облікової інформації та їхні цілі, юридичне середовище, існуюча практика ведення обліку, мова та національні особливості, вплив економічних ситуацій інших країн тощо [13, с. 29].