Нерозподілений прибуток

     Збитки, що можуть виникнути в результаті діяльності товариства, покриваються з резервного фонду, а у разі недостатності  – з інших фондів, створених  на підставі установчих документів.

     Сума  чистого прибутку, не розподіленого у вигляді дивідендів між акціонерами і власниками підприємства називається нерозподіленим.

     Нерозподілений  прибуток є однією з найважливіших  частин власного капіталу.

     В окремих випадках підприємства у  результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

     Нерозподілений  прибуток поділяється на асигновану і неасигновану частини:

1. асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);
2. неасигнована частина не має конкретного призначення.

     Часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку із суми, яка б могла бути сплачена у вигляді дивідендів. Якщо обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів і використана на інші потреби.

     Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним із найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Воно в будь-який момент може бути зняте керівництвом підприємства.

     Сума  нерозподіленого прибутку зменшується  внаслідок відрахувань до резервного капіталу та нарахування дивідендів.

     Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого  і соціального розвитку підприємства, на поповнення оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені господарськими документами 
 

2. Напрямки  використання прибутку

     У фінансовій політиці підприємства важливе  місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного  джерела фінансування інвестиційних  потреб і задоволення економічних інтересів власників.

     Із  загального прибутку сплачується податок  згідно з умовами, передбаченими  законодавством про оподаткування  прибутку підприємств. Прибуток, що залишився  після оподаткування, поступає в  повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішенням власників.

     Відповідно  до принципових напрямів використання цей прибуток можна розділити  на дві частини:

     1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток).

     2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток)

     Нерозподілений  прибуток спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

     Дивіденди – це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їхньої участі у власному капіталі підприємства.

     Відповідно  до Закону України від 18 червня 1991 року № 1201-ХІ «Про цінні папери і фондову біржу» (зі змінами та доповненнями), основним джерелом сплати дивідендів є чистий прибуток товариства.

     За  рахунок нерозподіленого прибутку сплачуються дивіденди, оголошені  у звітному періоді. Право на отримання  дивідендів пропорційно до частки кожного з учасників, мають особи, які були учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів.

     У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів здійснюється за рахунок резервного капіталу.

     Таким чином, для нарахування дивідендів за існує два потенційних джерела: нерозподілений прибуток і резервний капітал.

     Відповідно  до чинного законодавства, статут акціонерного товариства повинен містити відомості  про термін і порядок виплати  частки прибутку один раз на рік за підсумками звітного року.

     Існують дві основні вимоги до сплати грошових дивідендів:

• достатній нерозподілений прибуток – товариство має накопичити достатню суму нерозподіленого прибутку для нарахування дивідендів
• наявність достатньої кількості грошових коштів, тому що нерозподілений прибуток ще не гарантує можливості оголосити і виплатити дивіденди готівкою.

     Розподіл  прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає  на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства.

     Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням  цих обставин акціонерне товариство мусить вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

     Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1. виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;
2. виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;
3. спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;
4. виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;
5. виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

     Кожний  з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах  певного перспективного періоду з урахуванням економічної конюктури та фінансового стану підприємства.

     Частина прибутку, що спрямовується на виплату  дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної  політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини у чистому прибутку коливається в межах 30-70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються зниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% - завищеними. 
 
 
 
 
 

     1.3. Нормативне та інформаційне забезпечення прибутку.

     Згідно  положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за N 397/3690

     1. Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей.

     2. Норми цього Положення (стандарту) стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

     3. Терміни, що використовуються в цьому Положенні (стандарті), мають таке значення:

     Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань які призводять до зменшення власного капіталу.

Власний капітал  – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

     Доходи – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу.

     Збиток – перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

     Згідно  положення доходи і витрати, які  відповідають критеріям наводять у  Звіті про Фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду.

     Про визначення прибутку чи збитку у положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» виділений окремий розділ «Визначення прибутку (збитку) за звітний період», де відображено доходи і витрати, які відповідають критеріям, наводять у Звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду (крім випадків, відповідні положення (стандарти) передбачають винятки з цього правила).

     У розділі ІІ Звіту про фінансові  результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво  і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду, за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 2. Облікова політика господарства

     Для складання фінансової звітності  відповідно до чинних нормативних актів  та надання її користувачам керівництво Чорнухинської філії ЗАТ «Райз Максимко» формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зі ставність показників фінансових звітів.

     Визначення  терміну «облікова політика»  дається в статті 1 Закону України  «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і в пункті 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»:

     Облікова  політика – це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

     Тобто, під обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення  бухгалтерського обліку, прийняту підприємством  – первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя.

     Основна її мета – забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

     Облікова  політика складається з двох рівнів: 

     1-й  рівень – політика державних органів, щодо розвитку обліку (в Україні):

     - визнання країною міжнародних  бухгалтерських стандартів та  впровадження їх національну  систему обліку;

     - вирішення питань щодо рівня  регламентації обліку;

     - розробка національного плану рахунків чи його відсутності;

     - розробка та затвердження форм  звітності;

     - методологічне і організаційне  керівництво системою обліку  в країні

     - сприяння підготовці кадрів та  розвиток наукових досліджень  з обліку;

     - програма книговидання, забезпечення методичною літературою бухгалтерів-практиків;

     - питання оплати праці, соціального  забезпечення та ін..

     2-й  рівень – політика Чорнухинської філії ЗАТ «Райз Максимко» (конкретного підприємства) з метою забезпечення надійної фінансової звітності:

     - робочий план рахунків бухгалтерського  обліку;

     - форми первинних облікових документів;

     - порядок проведення інвентаризації  актів та зобов’язань;

     - методи оцінки активів та зобов’язань;

     - правила документообігу та технологія  обробки облікової інформації;

     - порядок контролю за господарськими  операціями;

     - інші рішення, необхідні для  організації бухгалтерського обліку.

     Облікова  політика розробляється на багато років  і може змінюватись лише в тому випадку, якщо змінюються статутні вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку; зміни забезпечать більш достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

     Не  вважаються зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

     а) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;