Неокласична кількісна теорія грошей

     Негативно оцінюючи трансакційний варіант кількісної теорії грошей, науковець показав:

1. що її прибічники, включаючи І.Фішера, ставлять залежні зміни рівня цін (і вартості грошей) лише від одного фактора - кількості грошей в обігу, а рештою факторів, зокрема тих, що визначені в рівнянні обміну (швидкість обігу грошей і фізичний обсяг виробництва продукції) ігнорують, хоча вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей в обігу.  
   Доводиться ця теза  на основі формули середнього рівня цін в економіці. Вчений намагався показати, що насправді Q (кількість товарів) не перебуває в жодній залежності від величини М, оскільки кількість виготовлених товарів визначається загальними умовами продуктивності в даній країні, а зміна кількості грошей сама по собі не може викликати збільшення кількості товарів. V та V₁ (швидкість обігу грошей та знарядь кредиту відповідно) також насправді є величинами, незалежними від кількості грошей. Величина М₁ (кількість знарядь кредиту) змінюється під впливом зміни М в тому самому напрямку і в тому самому розмірі, що й М, тобто є функцією М. Тому збільшення кількості грошей у народному господарстві, скажімо, вдвічі повинно вдвічі ж знизити ціни, бо решта величин  дробу залишаються в цьому разі незмінними. До цього Фішер й зводить обґрунтування кількісної теорії грошей, що полягає у визначенні зворотної залежності між рівнем цін і кількістю грошей.  
   Звичайно, кількісна теорія не заперечувала можливість зміни цін товарів від інших чинників, окрім зміни кількості грошей. Проте, з'ясовуючи конкретні чинники зміни цін товарів, кількісна теорія вважає за можливе ігнорувати зміну інших чинників з тієї причини, що вони або зовсім не змінюються при зміні кількості грошей, або змінюються в тому ж напрямі, і тому вплив зміни кількості грошей виступає в чистому вигляді. Ось у цьому й полягає основний недолік кількісної теорії.  
   Туган-Барановський вважав, що потрактована таким чином кількісна теорія настільки ж правильна, наскільки й беззмістовна. Адже абсолютно з таким самим правом можна стверджувати, що цінність грошей за всіх інших рівних умов залежить від швидкості обігу грошей, від кількості знарядь кредиту, від швидкості обороту цих знарядь і від кількості товарів. Усі ці твердження однаково слушні з формального боку;
2. нехтування „некількісними” факторами впливу на ціни зумовлює помилковий висновок І. Фішера про пропорційну залежність рівня цін на товари лише від кількості грошей в обігу, тобто за подвоєння кількості грошей товарні ціни повинні також подво-юватися. Для підтвердження цієї тези Фішер навів 3 гіпотетичні приклади, проте Туган-Барановський усі їх спростував, показавши, що рівняння обміну саме по собі не містить цього висновку, бо воно установлює зв'язок вартості грошей не лише з кількістю грошей, тому пропорційна залежність рівня товарних цін лише від кількості грошей в обігу не підтверджується ні теоретично, ні практично [4, с. 31; 7, с. 328; 15, с. 48-49, 52-57].

     Проте це не означало відкидання вченим кількісної теорії як такої. Навпаки, Туган-Барановський працював над її вдосконаленням та розвитком.

     По-перше, він довів, що на рівень цін впливає  не один, а всі фактори, зазначені  в рівнянні обміну І. Фішера: кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей та швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту та швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники швидкоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не лише теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін.

     По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:

1. через зміну суспільного попиту на товари (збільшення кількості грошей прямо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари). Вплив цього чинника є найбезпосереднішим. Під тиском напливу в народне господарство значної кількості нових грошей і під впливом нового суспільного попиту, який створюється грошима, ціни поступово ростуть, охоплюючи все більше коло осіб і товарів. Проте при цьому не спостерігається рівномірне підвищення всіх грошових цін, навпаки, ціни одних товарів зростають більше, других менше, відповідно до реальної зміни суспільного попиту на кожен окремий товар;
2. через зміну дисконтного процента (збільшення кількості грошей (гроші надходять в країну чи держава випускає додаткову кількість паперових грошей) приводить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження облікового процента, розширення кредитування економіки та збільшення попиту на ринках і як наслідок ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і розширення виробництва);
3. через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (згодом цей фактор дістав назву інфляційних очікувань). Тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власниками і вони почнуть їх швидше витрачати, що збільшить попит на товари, тому зростуть ціни. Цей випадок слід відрізняти від першого: в першому випадку товарні ціни змінювалися завдяки зростанню попиту на товари, а в другому - ціни зростають тому, що кожен власник грошей починає їх менше цінувати внаслідок збільшення їх кількості. У чистому вигляді ця ситуація може виникнути лише в разі зміни державою цінності грошової одиниці.  
   Вплив цього фактору є найменшзначущим, хоча певну дію цей суто психічний чинник  усе ж може чинити. Тобто при значному збільшенню в народному господарстві кількості грошей товарні ціни починають швидко зростати і громадська думка усвідомлює, що це збільшення неминуче і непереборне, то в суспільстві починає зростати впевненість у невигідності зберігати капітал у вигляді грошей і в перевагах перетворення їх у різного роду майнові цінності. Тобто, з'являється схильність купувати і небажання продавати, що створює тенденцію до підвищення цін.  
   Але не слід перебільшувати значення цього чинника. Його дія може датися взнаки лише у випадках особливо різкої зміни цінності грошової одиниці, коли ціни зростають для всіх товарів так бурхливо, що навіть в звичайних людей, далеких від будь-яких економічних теорій, виникає усвідомлення нестабільності цінності грошей та необхід-ності врахувати цей новий чинник у своїй господарській поведінці [15, с. 58-63].

     Ці  три фактори можуть діяти одночасно, проте потужність їх впливу на ціни неоднакова, тому і зміни цін не будуть пропорційними змінам кількості грошей. Отже, Туган-Барановський не задовольнився простою констатацією залежності цін від кількості грошей, а розкрив досить складний механізм реалізації цієї залежності.

     По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив  кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від  тривалості та обсягів збільшення кількості  грошей.

     Так, короткочасні чи незначні зростання  кількості грошей можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість (цінність) грошей. А значне збільшення їх кількості  реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів. Цим Туган-Барановський, по суті, спростував постулат пропорційності, за яким зміни цін на всі товари відбуваються у такій же пропорції, як зміни кількості грошей в обігу, та постулат однорідності Д. Юма, відповідно до якого ціни у разі зміни кількості грошей у такій же пропорції змінюються на всі товари,  та довів, що гроші не є простим посередником обміну, так як вони виступають важливим засобом впливу на розвиток економіки та суспільства в цілому, чим підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

     По-четверте, вчений розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають  поза обігом в заощадженнях, і швидкістю  обігу грошей та довів, що чинник швидкості  може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього [4, с. 31-32; 12, с. 757-758].

     Отже, можна зробити такі висновки відносно кількісної теорії грошей:

1. зміна кількості грошей має безперечну тенденцію впливати на грошові ціни;
2. якщо не враховувати випадки номінальної зміни кількості грошей внаслідок зміни державною владою грошової одиниці, то в решті випадків зміна грошових цін через зміну кількості грошей вимагає для свого здійснення більш-менш тривалого часу і протягом всього цього перехідного часу аж ніяк не буває рівномірною і пропорційною для всіх товарів;
3. короткострокові зміни кількості грошей можуть не справляти помітного впливу як на загальний рівень товарних цін, так і на грошові ціни окремих товарів [15, с. 63].

     Розірвавши  вузьке коло прямолінійних, спрощених постулатів класичної кількісної теорії грошей, Туган-Барановський істотно розвинув її стосовно до нових економічних умов. Проте свої погляди він назвав не кількісною, а кон'юнктурною теорією грошей, мабуть, щоб відмежуватися від надто спрощеного варіанта кількісної теорії.

     Сутність  кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей в обігу, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, тобто загальною кон'юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується, а в фазі економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом негрошових чинників.

     Свою  кон'юнктурну теорію грошей Туган-Барановський вибудував на критиці класичної  кількісної теорії як її альтернативу. І тут він повністю досяг поставленої цілі: після нього вже ніхто з економістів прямолінійно не захищав її класичного варіанта. Більше того, ця теорія започаткувала новий - неокласичний - етап у розвитку кількісної теорії. За теорією Туган-Барановського кількість грошей - це вже не звичайний, рівний багатьом іншим, фактор, а визначальний, оскільки зміни кількості грошей впливають прямо або опосередковано на всі інші фактори: швидкість обігу грошей, відсоткову ставку, інвестиції, обсяги виробництва. Тому кон'юнктурний фактор зміни цін і вартості грошей Туган-Барановського - не що інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі рівняння обміну І. Фішера.

     Значний вплив на майбутній розвиток теорії грошей мало уточнене розуміння дієвості кількісного фактора, наведене в межах кон'юнктурної теорії: „Товарні ціни визначаються не кількістю грошей самих по собі, а співвідношенням між попитом на гроші і кількістю їх в обігу”. Зміна кон'юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту та пропозиції. З боку попиту - це кількість грошей, обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції - обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво, рівень цін. Такий погляд надавав поштовх для поглибленого аналізу дієвості кількісного фактора щодо об'єктивних процесів, які формують попит на гроші та структуру активів. Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв'язку "Гроші - Ціни" вона повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об'єктом.

     Отже, кон'юнктурна теорія по суті своїй все-таки є кількісною, але вже на принципово іншому рівні, оскільки була усвідомлена непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості.  Лише через 50 років американські економісти М.Фрідмен і А. Шварц довели наявність залежності коливань фаз економічного циклу від циклічних змін у кількості грошей в обігу. Цим була підтверджена сутність цієї теорії [4, с. 32-33; 6, с. 220; 15, с. 77].

     Отже, механізм впливу грошей на реальну  економіку на підставі кон'юнктурної  теорії Туган-Барановського можна подати у такому вигляді:

де  М - кількість грошей, К - кон'юнктура  ринку, Р - ціни, В - виробництво [3, с. 32; 7, с. 332].

     Значне  місце в кон’юнктурній теорії грошей Туган-Барановського займає проблема визначення цінності грошей. Оскільки завданням кількісної теорії є визначення чинників ціни, то з рівняння обміну Фішера можна виразити середню товарну ціну [15, с. 47]:

     P = (MV + M₁V₁) / Q.

     Але цінність грошей, як вважав Туган-Барановський, є дечим іншим, ніж кількість  товарів, яку можна купити на грошову  одиницю, тому теорія цінності грошей не може бути одержана дедукцією із загальної теорії цінності товарів. Непридатною є трудова теорія, оскільки цінність мають не лише металеві гроші, виготовлені з матеріалу, що має трудову вартість, а й нерозмінні паперові гроші, які жодної трудової вартості в собі не мають.

     Такою ж безсилою щодо проблеми цінності грошей є теорія граничної корисності. „Поняття граничної корисності, - правильно зауважує Гельферих - припускає, що певною кількістю господарських предметів може бути задоволена певна потреба... Це припущення є слушним щодо всіх господарських благ, але не щодо грошей. Тисячею тонн пшениці можна нагодувати певну кількість людей абсолютно незалежно від ціни цієї пшениці…” Ця теорія виходить з припущення, що цінність є результатом свідомих оцінок суб'єктів. Проте насправді цінність грошей постає як щось об'єктивно дане. Гроші самі по собі ніколи не оцінюються. Вони цінуються лише як засіб задоволення потреб, обсяг яких залежить не від волі суб’єкта економічних відносин, а від об'єктивних умов ринку, і яка б не була цінність грошей (їх купівельна спроможність), це жодною мірою не вплине на ставлення до них: і за малої, і за великої цінності грошей вони однаковою мірою будуть витрачені як знаряддя обміну чи платіжний засіб, так як ні на що інше гроші не потрібні. Тобто гроші не є предметом самостійних розцінок (тобто розцінок поза зв'язком з купівельною спроможністю грошей), їх цінність сприймається кожним учасником мінового обороту абсолютно пасивно як дещо об'єктивно задане і не спроможне змінюватися. Лише держава, що випускає нові грошові знаки в обіг, може ставити собі за мету вплинути на цінність грошової одиниці.