Львівський  інститут банківської справи

Університету  банківської справи НБУ 
 
 
 
 

Кафедра банківської справи 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 
 
 

на  тему:

«Неокласична  кількісна теорія грошей» 
 
 
 
 
 
 
 

                                           Виконала:

                                           ст. гр.  

                                           Науковий керівник ,

                                           Сенищ І. П.,

                                           викладач кафедри банківської справи 
 
 
 
 
 
 

Львів

2008

 

   ЗМІСТ 

 

Вступ

     Гроші посідають значне місце у ринковій економіці. Вони забезпечують життєдіяльність кожної з ринкових структур, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню. Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку.

     В економічній науці про гроші  найбільш поширеною і відомою є кількісна теорія.  Хоча сформувалася ця теорія як обґрунтування зміни рівня товарних цін зміною кількості грошей в обігу, тобто на базі вирішення досить вузького, прикладного питання економіки, сьогодні це надзвичайно широка теоретична концепція, яка з кількісних позицій веде пошуки відповідей майже на усі питання теорії та практики використання грошей.

     Ключовим  у кількісній теорії є положення  про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обігу - тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки.  Крім того, ця теорія заперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металів як грошового товару зокрема.

     Її  представники приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: гроші - проста вуаль на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, що впливає на її розвиток і структурні зміни, якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси, який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку, чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме, якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та інші.

     Саме  тому питання про визначення місця та ролі грошей у відтворювальному процесі - одне з вихідних і одночасно основоположних в економічній науці, так як дозволяє виділити основні напрями і методи проведення економічних досліджень і реформ та цілі, які слід при цьому досягнути. Це є причиною того, що теорію грошей виділяють як окрему складову загальної економічної теорії.

     Більшість західних економістів і представників ділових кіл розглядають кількісну теорію грошей як керівництво для державно-монополістичного втручання в економіку, для впливу на грошовий обіг і на сам рух капіталістичного капіталу. Сьогодні саме у регулюванні грошової маси вбачають спосіб впливу на рівень товарних цін і на стан економічної активності.

     Проте у розумінні змісту та ролі економічної категорії „гроші” серед вітчизняних і зарубіжних учених не було та немає єдності. Багатогранність підходів не можна вважати недоліком чи слабкістю цього економічного явища, оскільки вона відображає лише його еволюцію і розвиток. Кожна теорія відбиває певну сторону, грань, зріз проблеми, що досліджується, а всілякі спроби абсолютизувати якусь одну концепцію, знайти один підхід  є неприйнятними і непродуктивними, оскільки суперечать сутності економічного життя і сутності самої економічної науки.

     Для того, щоб скласти цілісне та систематизоване  уявлення про те, що таке гроші, з  якими категоріями та поняттями  вони пов’язані, який вони мають вплив на економіку та суспільство в цілому, як вони розвивались, під впливом яких факторів змінювались і що на них чекає в майбутньому, необхідно розглянути еволюцію поглядів в межах різних напрямів економічної науки.

     Оскільки  питання розгляду кількісної теорії грошей є дуже обширеним і потребує глибокого аналізу, то воно не може бути предметом дослідження однієї курсової роботи. Для цього цю тему необхідно розділити на підтеми.

     В даній курсовій роботі буде розглядатись неокласичний напрям кількісної теорії грошей. Для кращого розкриття цього питання, потрібно розбити його дослідження на основні етапи. Вони мають бути взаємопов’язаними між собою, доповнювати і розкривати одне одного.

     У розвитку неокласичної теорії грошей можна виділити два основні напрями: трансакційний варіант  Фішера та теорію реальних касових залишків. Вчені цих напрямів, по суті, займались розв’язанням тих самих проблем, проте відрізнявся методологічний підхід та цілі дослідження.

     Відповідно у структурі даної курсової роботи найкраще виділити дві основні частини: трансакційний (перший розділ) та кембриджський (третій розділ) варіанти кількісної теорії грошей.

     Як  третю логічну складову роботи (другий розділ) необхідно розглянути кон’юнк-турний варіант кількісної теорії грошей українського економіста М. І Туган-Барановського, який являє собою якісно новий напрям у розвитку цієї теорії. Розмістити цей розділ необхідно одразу після висвітлення трансакційного варіанту Фішера, так як кон’юнктурна теорія побудована на критиці та глибокому аналізі кількісної теорії Фішера.

     Метою даної курсової роботи є вивчення того, як змінювалось вирішення основних питань теорії та практики використання грошей в межах основних напрямів неокласичної  кількісної теорії грошей.

     Об’єктами дослідження виступають трансакційний варіант І. Фішера, кон’юнктурний варіант М. І. Туган-Барановського та теорія реальних касових залишків економістів Кембриджського університету.

 

1. Трансакційний варіант  І. Фішера. Рівняння  обміну

     Наприкінці XIX - на початку XX ст. з новою силою розгорілися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювалося низкою об'єктивних обставин.

     По-перше, це високий рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної  кризи капіталізму, які спричинили активне втручання держави в економічне життя. Це вимагало від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що ці пошуки були спрямовані на грошову сферу.

     По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну (нейтральних грошей) перетворилися в ключову форму капіталу і інші форми фінансових інструментів, а банки та інші фінансові інститути стали могутніми регуляторами і факторами забезпечення суспільного виробництва фінансовими ресурсами у формі кредиту [2, с. 17; 4, с. 29-30; 6, с. 216; 7, с. 327-328].

     У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя і вузькість старих уявлень про сутність та принципи функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів кількісної теорії, та необхідність їх перегляду [12, с. 757].

     Новим кроком у розвитку і модернізації кількісної теорії грошей стала наукова діяльність Ірвінга Фішера (1867 - 1947) - видатного представника математичної школи сучасної економічної теорії, одного із організаторів і першого президента Міжнародної економетричної спілки. У праці „Купівельна спроможність грошей, її визначення і відношення до кредиту, відсотків та криз” (1911 р.) він намагався математично обґрунтувати залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються при товарообміні. Цей варіант кількісної теорії отримав назву трансакційного (лат. трансакція - угода, що супроводжується взаємними поступками). У суто практичному значенні цей термін використовується для визначення грошей, які не приносять доходу і витрачаються лише для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та оплати послуг .

     І. Фішер підійшов до аналізу взаємозв’язку між грішми і цінами більш широко, ніж його попередники, враховуючи вплив на цей взаємозв'язок чинників з боку ринку. Це було пов’язане з тим, що розвиток товарного виробництва призводив до суттєвого ускладнення як самого обміну товарами, так і всього процесу ціноутворення. У цих умовах неможливо розглядати залежність між грішми і цінами в межах лише їхньої взаємодії, спрощеної до звичайної тотожності, як це робили представники класичної кількісної теорії грошей. Це по-перше. По-друге, усе помітнішим ставав процес трансформації товарної природи грошей у нетоварну, що робило грошовий обіг і емісію грошей надто еластичними й відносно незалежними від тієї товарної маси, яку вони обслуговують.

     І. Фішер розглядає залежність між цінами та грішми не лише з погляду на масу грошей, що обслуговують товарообіг, а й з урахуванням швидкості їх обігу і фізичного обсягу товарної маси. Залежність між цими факторами він виразив формулою, яка отримала назву загального рівняння обміну. Слід зауважити, що сама формула, відображаючи реальні, об'єктивні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки між масою грошей, швидкістю обігу однойменної грошової одиниці і товарною масою, помноженою на рівень цін, уже була виведена К. Марксом, і  Фішер тут нічого нового не вніс. Але принципова відмінність підходу цього дослідника полягала в тому, що він виходив не з трудової теорії вартості й товарної природи грошей, а з позицій номіналістичної теорії [3, с. 32; 8, с. 242-243; 13, с. 45].

       Це рівняння має вигляд

     МV = PQ,

де М (money) - кількість грошей в обороті (грошова маса), V (velocity) - швидкість обігу однойменної грошової одиниці за певний період часу (скільки разів гроші переходять із рук в руки), Р (price) - середній рівень цін в країні, Q (quantity) - фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за цей період [1, с. 17; 2, с. 26-28; 3, с. 32; 11, с. 128].

     Його можна зобразити у вигляді наступної схеми [13, с. 45]:

       
 

        

       

     Проте з часом Фішеру прийшлось змінити  своє рівняння обміну у відповідності до нових умов, що склалися.  По мірі розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, так як включає не лише готівкові гроші, а й банківські вклади. Поява кредитних грошей сприяла економії засобів обігу. По-різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно. Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов’язаний з включенням в неї апарату економетричного аналізу і елементів мікроекономічної теорії ціни.  Враховуючи ці обставини, Фішер доповнив рівняння обміну. Він розглянув більш складний варіант, в якому врахував не лише масу грошей, що знаходяться в обігу, але і суму грошових коштів на чекових рахунках в банках.

     Вчений  вводить у ліву частину ще один член - М₁V₁, де М₁ - сума грошових коштів на чекових рахунках, V₁ - швидкість обігу грошових залишків на цих рахунках. Після цього математичне рівняння обміну Фішера отримало вигляд [9, с. 89-91; 13, с. 46; 15, с. 59]:

     MV + М₁V₁ = PQ.    

     Формальна справедливість рівняння обміну ні в кого не викликає сумніву, адже воно базується на товарообмінній операції, в якій сума грошового платежу завжди дорівнює грошовій оцінці проданого товару. А в сукупності цих операцій за певний період грошовий компонент (МV) завжди буде відповідати товарному компоненту (PQ). Добуток рівня цін на реальний національний продукт — PQ — визначає обсяг номінального національного продукту, тобто грошове вираження сукупної вартості усіх кінцевих товарів і послуг, що вироблені економічною системою протягом певного проміжку часу.

     Отже, рівняння обміну показує, що кількість  грошей, помножена на число разів, які гроші витрачаються у певному році, повинна дорівнювати номінальному доходу, тобто сума грошей, на які куплені товари, дорівнює сумі цін цих товарів. Однак це тавтологія, тому формула обміну не може служити для практичного пояснення сукупного (абсолютного) рівня цін.  Ця тавтологія виникає з самого визначення, оскільки йдеться лише про різні способи виразу однієї й тієї самої величини - грошової суми товарообмінних операцій. Тому з наукових позицій важливе значення має не саме по собі рівняння обміну у будь-якому його вигляді, а ті висновки, які були зроблені з нього Фішером та його наступниками.