Методика обліку розрахунків з покупцями і замовниками

Непокритий (гарантований) акредитив - це акредитив, що відкривається покупцеві у банку постачальника шляхом надання йому права списувати всі суми акредитива за розрахунком банка покупця.

За домовленістю покупця  і постачальника здійснюється відкриття  банком одержувача гарантованих акредитивів  у банку постачальника.

Відзивний акредитив - такий, що може змінюватися або анулюватися банком постачальника без попередньої згоди з постачальником.

Безвідзивний акредитив - такий, що змінюється або анулюється тільки при погодженні з постачальником.

Акредитив відкривається  для розрахунків тільки з одним покупцем. Строк дії і порядок розрахунків акредитивами встановлюється договором між платником і постачальником. Для відкриття акредитива платник подає обслуговуючому банку заяву, в якій вказує:

• номер договору, за яким відкривається акредитив;
• найменування постачальника і найменування банка, що виконує акредитив;
• вид акредитива, тобто загальну назву товарів або послуг, що оплачуються за рахунок акредитива;
• умови реалізації акредитива (документи, види товарів тощо);
• сума акредитива.

Для одержання грошових коштів по акредитиву, депонованому в банку  постачальника, постачальник, котрий відвантажив  продукцію, надає реєстр розрахунків  і необхідні документи, обумовлені акредитивом, в обслуговуючий банк до закінчення строку дії акредитива. Не приймаються до оплати з акредитива документи без дат відвантаження, номерів і дат прийомо - здаточних документів, номерів квитанцій.

Акредитиви в банку  постачальника закриваються в таких  випадках:

• після закінчення обумовленого строку акредитива;
• за заявою постачальника про припинення дії відзивного акредитива до закінчення його строку. Недовикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонувалися кошти;
• за заявою одержувача по відзивному акредитиву про відмову від акредитива повністю або частково. Акредитив закривається або зменшується в день одержання сповіщення від банка покупця.

Акредитиви можуть використовуватися  для оплати векселів у тих випадках, коли місце оплати їх визначено за місцем знаходження векселедавця.

Нині звертається увага  на широке використання при розрахунках  векселів. Вексель - це цінний папір, що посвідчує безумовний грошовий обов'язок векселедавця сплатити до настання терміну визначену суму грошей власника векселя (векселедержателю). Випускається два види векселів: Прості і переводні.

Простий вексель має такі реквізити: найменування - “ вексель ”, прості й нічим не обумовлені обіцянки сплатити визначену суму, зазначення терміну платежу, вказівка місця, де повинен здійснюватися платіж, найменування того, кому або за чиїм наказом має бути здійснений платіж, зазначення дати і місця складання векселя, підпис векселедавця.

Переводний вексель має такі реквізити: найменування - “ вексель ”, зазначення терміну платежу, підпис векселедавця, прості й нічим не обумовлені пропонування сплатити визначену суму, найменування платника.

Заборгованість по розрахунках  з покупцями підприємство облічує  на рахунку №34 “ Векселі одержані ”. Аналітичний облік на рахунку 34 “ Векселі одержані ” ведуть по кожному одержаному векселі.

1.3. Нормативно-правове  регулювання обліку розрахунків  з покупцями і замовниками

У процесі своєї діяльності кожне підприємство вступає у  господарські відносини із постачальниками, працівниками, покупцями та іншими юридичними і фізичними особами. Ці відносини забезпечують нормальне  функціонування підприємства. Господарські відносини регламентуються договорами. При встановленні господарських  відносин між сторонами виникають певні права і зобов'язання. З юридичної точки зору ці права і зобов'язання виникають в момент укладення договору. В бухгалтерському обліку виникнення зобов'язань однієї сторони перед іншою відображається після здійснення однією із сторін дій, передбачених у договорі. Виникнення заборгованості пояснюється тим, що майже ніколи не збігаються моменти виконання зустрічних зобов'язань. Як наслідок, з однієї сторони в складі господарських засобів виникає актив (тому, що існує ймовірність отримання майбутніх вигод) у вигляді дебіторської заборгованості, а в іншої — зобов'язання погасити цю заборгованість перед кредитором.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про стан розрахунків з покупцями  та іншими дебіторами та її розкриття  у фінансовій звітності визначаються:

• П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;
• П(С)БО 2 «Баланс»;
• П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»;
• П(С)БО 15 «Дохід»;
• Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Із законодавчої бази розрахунки регулюються в основному такими документами як Господарський та Цивільний кодекси.

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська  заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну  дату. Дебітори – це юридичні та фізичні  особи, які внаслідок минулих  подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Момент виникнення дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги описується у П(С)БО 15 „ Дохід ".

У П(С)БО 2 «Баланс» наведене визначення операційного циклу як проміжного часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Визначення нормального операційного циклу у стандартах немає, однак, використовуючи наведене вище визначення операційного циклу, можна зробити висновок, що це операційний цикл у звичайних умовах діяльності. Звичайно операційний цикл не перевищує 12 місяців, але за окремими видами діяльності він може продовжуватися більше одного року. Незважаючи на це, заборгованість, що виникла і ході такого операційного циклу, однак визнається не довгостроковою, а поточною.

Основним критерієм поділу поточної дебіторської заборгованості є величина сум цих двох видів  дебіторської заборгованості. У підприємств, які займаються операційною діяльністю, переважно заборгованість за реалізовану  продукцію, роботи й послуги становить  найбільшу частину всієї поточної дебіторської заборгованості. Виникнення іншої поточної дебіторської заборгованості пов'язане з діяльністю підприємства, яка забезпечує або є наслідком  операційної діяльності. Суми іншої  дебіторської заборгованості, як правило, є меншими від заборгованості покупців та замовників за відвантажену продукцію.

Доходи від продажу  визнаються отриманими в момент продажу, незалежно від дати оплати. За тією ж сумою доходів відображається первісна (історична) дебіторська заборгованість. Проте слід врахувати, що не всі доходи наберуть форму активів, тобто не всі заборгованості перед підприємством будуть погашені. У зв'язку з цим, коли у підприємства виникає безнадійна заборгованість, то вона має бути вирахувана із складу доходу. Одним із способів зменшення доходу є віднесення на витрати суми безнадійної заборгованості.

Безнадійна дебіторська  заборгованість — це така поточна  дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у її неповерненні боржником або позовний строк якої минув. Відповідно до Закону України „ Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р. зі змінами і доповненнями, безнадійна заборгованість — це заборгованість, яка відповідає одній з наведених нижче ознак:

• заборгованість, по якій минув строк позовної давності;
• заборгованість, яка не погашена через недостатність майна дебітора, якого було оголошено банкрутом;
• заборгованість, яка не погашена через брак коштів, отриманих на відкритих аукціонах при продажу заставленого майна, при умові, що інші юридичні заходи кредитора не привели до стягнення іншого майна;
• стягнення заборгованості стало неможливим у зв'язку з надзвичайними подіями;
• прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які пропали безвісти, прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

При визначенні своєї облікової  політики підприємство самостійно визначає спосіб оцінки резерву сумнівних  боргів. Незалежно від способу  величина резерву сумнівних боргів визначається як добуток суми дебіторської заборгованості за продукцію на коефіцієнт сумнівності.

Таким чином, облік дебіторської заборгованості в Україні регулюється  чітко визначеним нормативом – П(С)БО 10. Відповідно дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і  поточну в свою дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку класифікується в залежності від: термінів її погашення, ймовірності її погашення, оцінки відображення її в балансі.

Бухгалтерський облік  вексельних операцій залежить від виду векселів, порядку заповнення реквізитів векселя та їх змісту, порядку видачі та прийняття (акцепту), передачі та авалю  векселів. Вексель (нім. - заміна, обмін, розмін) - це письмово оформлене боргове  зобов'язання встановленого зразка, яке засвідчує безумовне грошове  зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексель відноситься до цінних паперів, які характеризуються як документ, що підтверджує майнові права, здійснення і передача яких можлива лише при  його пред'явленні.

Порядок бухгалтерського  обліку операцій, пов'язаних з вексельним обігом, регулюється нормативними документами. Векселі, одержані у забезпечення довгострокової дебіторської заборгованості, обліковуються  на рахунку 162 «Довгострокові векселі  одержані». Бухгалтерський облік вексельних операцій залежить від видів векселів, порядку заповнення показників векселя  та їх змісту, порядку видачі та прийняття (акцепту), передачі та авалю векселів. Оцінка векселя здійснюється в розмірі  вексельної суми, зазначеної на ньому  прописом та цифрами. Вексельна сума може включати відсоток як додаткову  плату за час обігу векселя.

Облік векселів ведеться паралельно з обліком дебіторської і кредиторської  заборгованості. Належна оплата векселя  у встановлений строк погашає  всі вексельні зобов'язання. Аналітичний  облік по вексельним операціям ведеться за кожним одержаним векселем (за видами векселів): векселі строк сплати по яких ще не настав; векселі, дисконтовані банком; векселі не оплачені у встановлений термін.

До іншої дебіторської заборгованості відноситься видача довгострокових позик працівникам  підприємства та інші види розрахунків. Працівники підприємств можуть отримувати кредити та позики на індивідуальне  й кооперативне житлове будівництво, інші цілі. Видача позик підприємством  проводиться, якщо вона передбачена  Статутом або іншим аналогічним  документом підприємства та за наявності  оформлених належним чином документів. Причому максимальний розмір позики для одного працівника законодавством не обмежується.

Видача позик здійснюється як готівкою, так і за безготівковим  розрахунком, відповідно до заяви працівника. Позика може видаватись на будь-який термін, але вона повинна бути безпроцентною  та поворотною. Повернення позики може визначатись числом місяців або  календарним періодом. Якщо термін повернення не встановлюється або визначається моментом вимоги, то в цьому випадку  працівник повинен повернути  гроші в 7-денний термін з дня пред'явлення  вимоги. Якщо повернення позики відбувається шляхом утримання із суми зарплати працівника, то підписується додаткова  угода, в якій передбачено зобов'язання працівника повернути гроші.

Отже, облік розрахунків  з дебіторами регламентується П(С)БО «Дебіторська заборгованість». Відповідно до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну. П(С)БО 10 визначає методи оцінки дебіторської заборгованості при зарахуванні  її на баланс, на дату складання звітності  та при списанні з балансу як безнадійної. Аналітичний облік довгострокової дебіторської заборгованості ведеться за кожним дебітором, за видами заборгованості, термінами її виникнення й погашення.

^{РОЗДІЛ 2.}

   Методика обліку розрахунків  з покупцями і замовниками

2.1. Документальне  забезпечення та організація  обліку розрахунків підприємства  з покупцями і замовниками

«Положення про документальне  забезпечення записів в бухгалтерському  обліку», затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1999 року зі змінами і доповненнями,, встановлює порядок створення, прийняття і віддзеркалення в бухгалтерському обліку, а також зберігання первинної документації, облікових регістрів, бухгалтерській звітності підприємствами, їх об'єднаннями і госпрозрахунковими організаціями незалежно від форм власності, установ і організації, основна діяльність яких фінансується за рахунок засобів бюджету.

Документація - це спосіб оформлення господарських операцій відповідними документами. Бухгалтерські документи використовуються для передачі розпоряджень від розпорядника виконавцеві, для управління діяльності. Документація виконує роль імпульсу, що дає початок руху облікової інформації. Вона забезпечує бухгалтерському обліку цілісне і безперервне віддзеркалення господарської діяльності підприємства. За допомогою документації контролюється правильність здійснення операцій, ведеться поточний аналітичний облік.

Первинні документи - документи, що полягають в процесі ведення господарської операції  або та після  її завершення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назва, код форми, зміст господарської  операції, вимірники господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської  операції та правильність  її оформлення, особисті підписи.  
Основою для здійснення розрахунків з покупцями і замовниками є договір (контракт).